Ухвала суду № 57700592, 26.04.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

26 квітня 2016 рокусправа № 201/1177/16-а(2-а/201/30/2016)

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Туркіної Л.П.

суддів: Дурасової Ю.В. Коршуна А.О.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпропетровську апеляційну скаргу Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську

на постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17.02.2016 р.

у справі № 201/1177/16-а(2-а/201/30/2016)

за позовом ОСОБА_1

до Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и В :

29 січня 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Дніпропетровська про визнання незаконною бездіяльності пенсійного фонду щодо невиплати пенсії за віком, покладання на відповідача обов'язку призначити, виплатити та індексувати наукову пенсію за віком та інші пенсійні надбавки на засадах, визначених пенсійним законодавством на момент проведення перерахунку та призначення пенсії, з урахуванням матеріалів пенсійної справи, як непрацюючому громадянину з 29.06.2015 року.

Постановою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 17 лютого 2016 року адміністративний позов задоволено частково, а саме визнано бездіяльність Управління Пенсійного фонду в Жовтневому районі м. Дніпропетровська щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 незаконними; зобов'язано Управління Пенсійного фонду в Жовтневому районі м. Дніпропетровська призначити та виплатити наукову пенсію за віком ОСОБА_1 згідно наданої заяви позивача з 29.06.2015року. В задоволенні інших вимог - відмовлено.

Рішення суду обгрунтовано тим, що позивач до жовтня 2002 року проживав в Жовтневому районі м.Дніпропетровська за адресою: АДРЕСА_1, отримував наукову пенсію за віком, надалі виїхав на постійне місце проживання до Федеративної Республіки Німеччина, в зв'язку з чим виплату пенсії було припинено. Вимогу позивача про поновлення виплати пенсії шляхом призначення останньої у розмірі, визначеному законодавством, суд визнав обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Дніпропетровська подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, просило постанову суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Так, відповідач зазначив, що судом не враховано норми п.п.1.1, 2.2, 2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України 30.07.2015 року № 13-2 (далі - Порядок), згідно яких заява про призначення пенсії подається непрацюючою особою та місцем проживання останньої в Україні. До заяви подається документ, що посвідчує особу на території України - паспорт громадянина України.

В той же час, паспорт громадянина України для виїзду за кордон є документом, що посвідчує особу громадянина України під час перетинання ним державного кордону України та перебування за кордоном.

Оскільки позивач постійно проживає за кордоном (Федеративна Республіка Німеччина), він не має можливості виконати названі норми законодавства, що, на думку відповідача, позбавляє ОСОБА_1 права на призначення та отримання пенсії.

Відповідач, посилаючись на матеріали архівної пенсійної справи, вказує, що пенсія позивачу була призначена та виплачувалась з 30.03.1998 року по 24.10.2000 року на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», а з 25.10.2000 року по 27.07.2003 року згідно Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність». 27.06.2003 року позивачем була подана заява про припинення виплати пенсії у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон. Відповідно до ч.2 ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед виїздом за кордон; за час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.

Зазначає, що ч.2 ст.92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не скасовувалась та не визнавалась неконституційною, а отже відсутні будь-які підстави для поновлення виплати пенсії позивачу.

Представником позивача на адресу суду надано заперечення на апеляційну скаргу, в яких названа особа просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, як законну та обгрунтовану.

Центральним об'єднаним Управлінням Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську заявлено клопотання про заміну управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Дніпропетровська на Центральне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську, у зв'язку із проведенням реорганізації.

За таких обставин, з огляду на положення ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ухвалила здійснити процесуальну заміну у даній адміністративній справі, а саме: замінити відповідача по справі - управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м.Дніпропетровська на Центральне об'єднане Управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську.

Представник позивача у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обгрунтоване.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи до суду не прибув.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач до жовтня 2002 року проживав в Жовтневому районі м. Дніпропетровська за адресою: АДРЕСА_1, отримував наукову пенсію за віком, надалі виїхав на постійне місце проживання до Федеративної республіки Германії, у зв'язку з чим виплату пенсії було припинено.

05.01.2016 представник позивача звернулась до УПФУ в Жовтневому районі м. Дніпропетровська із заявою про призначення та поновлення виплати пенсії за віком.

Листом № 231/05/27 від 12.01.2016 року відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії, у зв'язку з тим, що заява про поновлення виплати раніше призначеної пенсії подається пенсіонером до органу Пенсійного фонду за місцем проживання в Україні, що у даному випадку відсутнє. Крім того, до заяви не додано документ на підтвердження громадянства України на її території. Враховуючи викладене, управління не має законних підстав для прийняття рішення про поновлення раніше призначеної пенсії ОСОБА_1 на підставі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і наданих документів.

Надаючи правову оцінку рішенню суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду, виходить з наступного.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначено, що у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 від 7 жовтня 2009 року пункт 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір з питань пенсійного забезпечення і якщо згода на обов'язковість такого міжнародного договору не надана Верховною Радою України було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).

Отже, з 07.10.2009 року порядок виплати пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, регулюється нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" з урахуванням рішення Конституційного Суду України щодо неконституційності положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування".

Таким чином, у позивача виникло право на отримання пенсії, а тому відповідач неправомірно відмовив позивачу у поновленні виплати останньої.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року (справа №1-32/2009) вказав, що закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадян на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні. Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування" держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушуваластаттю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оскільки рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Аналіз змісту вказаних положень законодавства та правової позиції Конституційного Суду України, дає підстави вважати, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про протиправність відмови відповідача у виплаті пенсії позивачу з підстав проживання останнього за межами України та відсутності паспорта громадянина України, що посвідчує особу громадянина на території України.

Оскільки інших підстав для відмови у листі УПФУ в Жовтневому районі м.Дніпропетровська від 12.01.2016 року № 231/05/27 (а.с.26) не зазначено, суд обгрунтовано зобов'язав відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_1 наукову пенсію за віком.

Доводи відповідача щодо невідповідності рішення суду нормам Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», не приймаються судом апеляційної інстанції, виходячи з норм п.п1, 4 ст.9 КАС України, відповідно до яких суд вирішує справи, керуючись насамперед, Конституцією України. При цьому, судом прийнято до уваги, що затвердження зразків паспорта громадянина України визначено саме Державою Україна, а позивач лише виконує норми законодавства, які визначають, який саме зразок паспорта громадянина України повинен мати ОСОБА_1 як особа, що постійно проживає за межами України.

Доводи відповідача, стосовно того, що правовідносини, які склались між позивачем та відповідачем, регулюються не Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а ст.. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не приймаються судом, виходячи з такого.

Відповідно до Перехідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

Отже, норми ст.. 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 2005 року було замінено нормами ст..ст. 49, 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду відсутні.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2016 року Центральному об'єднаному Управлінню Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську було відстрочено сплату судового збору до ухвалення рішення по справі. Згідно ч.1 ст.98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Виходячи з викладеного слід стягнути з відповідача судовий збір у сумі 606, 32 грн..

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську - залишити без задоволення.

Постанову Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 17 лютого 2016 р. у справі № 201/1177/16-а(2-а/201/30/2016) - без змін.

Стягнути з Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську (ЄДРПОУ 40380972, 49033, м.Дніпропетровськ, пр. Богдана Хмельницького, 116 А) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 606, 32 грн. за реквізитами:

отримувач коштів УДКСУ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37989274 Банк отримувача ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області м.Дніпропетровськ Код банку отримувача (МФО)805012 Рахунок отримувача 31217206781004 Код класифікації доходів бюджету 22030101.

призначення платежу: *; 101; судовий збір: за апеляційною скаргою Центрального об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м.Дніпропетровську, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд (ЄДРПОУ: 34513210).

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення судового рішення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення судового рішення в повному обсязі.

Ухвалу в повному обсязі складено 10.05.2016 року.

Головуючий: Л.П. Туркіна

Суддя: Ю.В. Дурасова

Суддя: А.О. Коршун