Рішення № 57682347, 13.05.2016, Корсунь-Шевченківський районний суд Черкаської області

Справа № 699/1018/15-ц

Номер провадження 2/699/48/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.05.2016 року м.Корсунь-Шевченківський

Корсунь - Шевченківський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Кіхтенко Н.І.,

за участі:

секретаря судових засідань ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представників позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідача ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

27.11.2015 до суду надійшов вказаний позов, у якому представник позивача просить ухвалити рішення та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № К245 від 30.07.2008 в сумі 455 275, 69 грн.

Свій позов позивач мотивував тим, що відповідно до кредитного договору № К245 від 30.07.2008 (далі - Договір) відповідач отримав кредит у розмірі 18500 євро на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, з кінцевим терміном повернення 29.07.2033.

У звязку із невиконанням відповідачем умов Договору позивач звернувся до суду із позовом про примусове стягнення заборгованості відповідача перед позивачем, який рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду від 12.05.2011 у справі № 2-26/11 було задоволено, а ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду від 10.04.2013 (справа № 699/387/13-ц) було визнано мирову угоду між відповідачем та позивачем, укладену в процесі виконання вказаного рішення суду.

Оскільки відповідач порушив умови мирової угоди, у нього виникла заборгованість, яку він не погашає, а тому позивач просить стягнути з відповідача 455275, 69 грн., яка складається з :

-4 294, 01 євро основний борг;

-11203,88 євро заборгованість за відсотками;

що в еквіваленті становить 391159,58 грн.;

- 8727, 12 грн. - комісія за РО;

- 55388, 99 грн.- штраф/пеня за несвоєчасне погашення кредиту ( неустойка),

про що предявлено до суду даний позов.

Представник позивача по довіреності ОСОБА_4, яка приймала участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, позов, з урахуванням надісланих суду додаткових пояснень, підтримала, а в послідуючому змінила.

Відповідач у судове засідання зявився, позов не визнав, надав заперечення і копії квитанцій про сплату заборгованості перед позивачем у кількості 28 шт., які відповідають предявленим в судовому засіданні оригіналам цих квитанцій.

У своїх запереченнях відповідач, зокрема, вказав, та в судовому засіданні пояснив, що:

зобовязання за кредитним договором припинились у звязку із затвердженням судом укладеної між сторонами мирової угоди; заборгованість перед позивачем за вказаною мировою угодою він погасив повністю, що підтверджується вказаними квитанціями; тимчасове порушення ним умов мирової угоди було повязане із тим, що рахунки для сплати заборгованості були закриті,позивач про це його не повідомив, хоча зобовязаний був, а про реквізити нових рахунків відповідач протягом деякого часу не мав можливості дізнатись, а коли дізнався, відразу сплатив весь залишок його заборгованості перед позивачем, з випередженням графіку.

При укладенні угоди був складений протокол, яким було передбачено, що відповідач погашає по графіку стягнуту по рішенню суду суму боргу і позивач немає претензій до відповідача.

Крім того, відповідач заявив клопотання про застосування судом до всіх вимог позивача строк позовної давності і у задоволенні позову просить відмовити.

Суд, заслухавши сторони, вивчивши надані докази, в т.ч. останній,наданий позивачем розрахунок боргу вже про стягнення з відповідача 195685 ,28 грн. по вказаному кредитному договору, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.10, 11 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, і оскільки цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог та на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, тому суд, заслухавши сторони, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті і прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову.

У судовому засіданні встановлено, що між ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_7» і відповідачем було укладено кредитний договір № К245 від 30.07.2008, копія якого з додатками додана до позовної заяви (а.с. 6-17).

Згідно умов цього Договору відповідач отримав кредит у розмірі 18500 євро на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності, з кінцевим терміном повернення 29.07.2033.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кошти були надані, відповідачем отримані, але не погашалися належно, тому позивач звернувся до суду з позовом про примусове стягнення заборгованості відповідача перед позивачем, який рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду від 12.05.2011 у справі № 2-26/11 було задоволено (а.с.73,74). Рішення набрало законної сили 26.07.2011. Зокрема, суд, керуючись в т.ч. ст.1050 ЦК України (тобто, щодо дострокового стягнення заборгованості в повному обсязі) вирішив стягнути із відповідача і ОСОБА_8 (поручителя) солідарно заборгованість за Договором станом на 12.05.2011 в сумі 240431,10 грн., в т.ч.:

по кредиту - 18250,68 євро (190840,37 грн.);

по процентам 3810,63 євро (39846,30 грн.);

по комісії 1471,97 грн.;

по штрафу - 8272,46 грн.

Тобто, рішенням суду, яке набрало законної сили ще у 2011 році, з відповідача було стягнуто заборгованість за кредитним договором № К245 від 30.07.2008, крім іншого, і за основною сумою боргу в повному обсязі.

Отже, на сьогодні у позивача відсутні підстави для стягнення з відповідача основної суми боргу за кредитним договором № К245 від 30.07.2008, оскільки є рішення суду, яке набрало законної сили, про стягнення такої суми.

Крім того, ухвалою Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 10.04.2013 (справа № 699/387/13-ц), яка набрала законної сили 15.04.2013, було визнано мирову угоду між ПАТ «Всеукраїнський ОСОБА_7» та відповідачем, укладену в процесі виконання вказаного рішення суду (а.с.18, 19).

Згідно умов вказаної мирової угоди її предметом є примирення сторін та визначення порядку проведення взаєморозрахунків між сторонами щодо погашення заборгованості за Кредитним договором № К245 від 30.07.2008, укладеним між сторонами.

Відповідач зобовязувався сплатити заборгованість за Договором в сумі 140431,10 грн., з яких: заборгованість за кредитом - 90840,37 грн., по сплаті процентів 39846,30 грн., по сплаті комісії 1471,97 грн., штраф 8272,46 грн.- до 30.10.2015, починаючи з дня визнання та затвердження цієї мирової угоди Корсунь-Шевченківським районним судом.

Сторони також домовились про періодичність платежів: не пізніше 15 числа щомісяця вносити на рахунок № 37396880020 по 3900,00 грн., а останній місяць - решту заборгованості, яка не сплачена.

Умов щодо нарахування будь-яких процентів на суму заборгованості, а також щодо відповідальності відповідача у разі порушення ним умов мирової угоди, у вказаній мировій угоді не передбачено, як і не передбачено повернення сторін до умов кредитного договору № К245 від 30.07.2008 та щодо конвертування сплачених відповідачем у національній валюті коштів у євро.

У п.5 зазначеної мирової угоди вказано, що стягувач заявляє, що з моменту підписання цієї мирової угоди та у випадку належного її виконання не матиме жодних майнових претензій до боржника з приводу заборгованості, сплата якої є предметом цієї мирової угоди, тобто заборгованості за Кредитним договором № К245 від 30.07.2008, укладеним між сторонами.

Отже, сторони домовились про відсутність нарахування будь-яких платежів за вказаним кредитним договором після укладення сторонами мирової угоди.

У п.11 мирової угоди зазначено, що жодна із сторін не вправі в односторонньому порядку розірвати цю мирову угоду або змінити її умови.

Крім того, у п.4 зазначеної мирової угоди передбачено продовження дії лише іпотечного договору № К245 Ш від 30.07.2008.

У судовому засіданні представник позивача суду пояснила, що оскільки відповідач умови мирової угоди не виконав належно, тому позивач повертається до умов кредитного договору № К245 від 30.07.2008, строк дії якого, як вважає представник позивача діє до 29.07.2033, і з урахуванням умов вказаного кредитного договору у відповідача виникла заборгованість, яка станом на 06.11.2015 становить 455275, 69 грн., з яких:

- 4294, 01 євро заборгованість по кредиту;

- 11203,88 євро - заборгованість по процентам за користування кредитом;

всього 15497,89 євро, що за курсом НБУ на 05.11.2015 (1 євро 25,239538 грн.) становить 391159,58 грн.;

а також:

- 8727,12 грн. - заборгованість за комісією за РО;

- 55388,99 грн. штраф/пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором.

Розрахунок суми заборгованості додано до позовної заяви на а.с.4,5.

18.01.2016, під час розгляду справи по суті, представник позивача ОСОБА_4 не змогла суду пояснити походження вказаної у позові суми боргу після того, як відповідач надав документи: 28 квитанцій про повне погашення ним боргу згідно умов вказаної мирової угоди, попросила суд надати час для надання суду додаткових доказів та письмового розрахунку, з урахуванням сум по наданих відповідачем квитанціях, оскільки обовязок доказування покладається на сторони, згідно ст.ст.10,11 ЦПК України.

14.03.2016, інший представник позивача - ОСОБА_5, надала суду додаткові пояснення, в яких вказала, що позивач є неплатоспроможним і має важке фінансове становище.

А що стосується позовних вимог, то оскільки строк дії кредитного договору № К245 від 30.07.2008 закінчується лише 29.07.2033, то за користування кредитними коштами за період з дати укладення кредитного договору до повного його виконання банк (позивач) має право отримати проценти. А враховуючи, що рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду від 12.05.2011 стягнуто заборгованість за кредитом, на даний час банк не скористався правом на отримання процентів за весь час користування кредитними коштами, то вказану у позові суму, яка є лише процентами за користування кредитом, представник позивача просить стягнути з відповідача та попросила суду надати строк для надання розрахунку вказаного боргу по процентах.

21.04.2016 представник позивача ОСОБА_4 суду пояснила, що суд при ухваленні рішення повинен керуватися саме поданим позовом про стягнення з відповідача 455275, 69 грн., які нараховані згідно умов кредитного договору № К245 від 30.07.2008, та підтвердила п.7.5 та п.7.6 вказаного Договору, у якому передбачено, що про будь-які зміни, що стосуються умов кредитування, погашення кредиту, сторони зобовязані були повідомляти один одного в письмовому порядку, але відповідач про процедуру ліквідації банку, яка розпочалася з квітня 2015 року, не повідомлявся, як не повідомлявся і про зміну реквізитів рахунку для сплати коштів, бо у банку не було коштів на це, але це було всім відомо, а тому і відповідач про це повинен був знати, хоча договором передбачалося повідомляти банком клієнта про такі зміни.

При цьому, представником позивача дата кінцевого повернення коштів: 29.07.2033, встановлена у кредитному договорі № К245 від 30.07.2008, розглядається як строк дії цього кредитного договору помилково, в т.ч. не враховано, що рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду від 12.05.2011 у справі №2-26/11 було стягнуто із відповідача заборгованість достроково, з урахуванням ст.1050 ЦК України, тобто було встановлено нові строки виконання зобовязання, які в свою чергу були змінені умовами мирової угоди.

На вимогу суду, від позивача 13.05.2016 надійшов остаточний уточнений розрахунок заборгованості відповідача, згідно з яким заборгованість відповідача перед позивачем, розрахована з 06.11.2012 (тобто за три роки до подання позову до суду), станом на 06.11.2015 і така становить 195685,28 грн. Вказана заборгованість складається з:

- 4294, 01 євро заборгованість по кредиту;

- 918,81 євро - заборгованість по процентам за користування кредитом;

всього 5212,82 євро, що за курсом НБУ на 05.11.2015 (1 євро 25,239538 грн.) становить 131569,17 грн.,

а також:

- 8727,12 грн. - заборгованість за комісією за РО;

- 55388,99 грн. штраф/пеня за несвоєчасне виконання зобовязань за договором,що становить 195689,28 грн.

Відповідач у своїх письмових запереченнях, які підтвердив у суді, вказав, що він виконав умови мирової угоди, сплатив всю суму заборгованості, передбачену мировою угодою. Додав до заперечень копії квитанцій, які відповідають предявленим у судовому засіданні оригіналам цих квитанцій, про сплату ним 140431,10 грн., тобто всієї суми заборгованості, яку він зобовязаний був сплатити згідно мирової угоди, починаючи з травня 2013 (а.с.75-89).

Погашення відповідачем заборгованості за мировою угодою у повному обсязі підтверджено також і позивачем, що вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за мировою угодою, згідно з яким заборгованість відповідача становить « 0,90 грн.» (а.с. 136 ).

Крім того, відповідач в судовому засіданні пояснив, що передбачена мировою угодою сума складає ? суми його заборгованості перед позивачем, присудженої до стягнення вказаним вище рішенням суду. Іншу ? частину заборгованості він сплатив до визнання мирової угоди судом. Порушення ним строків сплати заборгованості, передбачених мировою угодою, з квітня по вересень 2015 року повязані із тим, що відділення банку (позивача), в якому відповідач сплачував заборгованість, було закрите у звязку з початком процедури ліквідації ПАТ « ВіЕйБіБанк» і він не мав змоги здійснити сплату заборгованості. Крім того, відповідач з вказаних причин також не мав змоги отримувати у банкоматах та відділеннях (в т.ч. інших банків) необхідну для погашення заборгованості суму коштів, тому був змушений отримувати кошти (заробітну плату) і погашати заборгованість частинами.

Дані доводи відповідача представник позивача ніяк не спростувала.

З наданих суду документів вбачається, що зміна рахунків позивача відбулась у квітні 2015 року (а.с.116,117,118,119). Затримка у сплаті боргу відповідачем виникла також на вказаний період, тобто майже одночасно із зміною рахунків позивача, про що відповідач повідомлений не був.

Позивач, всупереч вимогам справедливості розгляду справи, просить врахувати суд його складний стан, повязаний із ліквідацією, натомість обєктивні причини тимчасового неналежного виконання відповідачем мирової угоди, які також повязані із процедурою ліквідації позивача, не враховує і просить суд також це не враховувати.

Згідно приписів ст.613 ЦК України якщо кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку, то вважається таким, що прострочив, саме кредитор. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку мало місце прострочення кредитора, а отже і наслідки порушення зобовязання, передбачені законодавством, до відповідача застосуванню не підлягають.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Таким чином, укладена між позивачем та відповідачем мирова угода є погодженою дією сторін, направленою на виникнення певних цивільних прав та обовязків у сторін.

Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Такі підстави, зокрема, передбачені ст.ст.599, 600, 604-609 ЦК України.

У ст.599 ЦК України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України зобовязання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У ст. 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобовязання.

Згідно ч.2 ст.615 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

В судовому засіданні встановлено, що з урахуванням вказаних у рішенні доказів, відповідач належним чином виконав зобовязання за мировою угодою. Отже, зобовязання за цією угодою припинились 15.09.2015 (у день сплати відповідачем останнього залишку заборгованості за мировою угодою ( а.с. 89).

Як вбачається з додаткових пояснень позивача, то він просить стягнути з відповідача проценти за користування кредитними коштами, оскільки правом на їх стягнення він на сьогодні не скористався.

Однак, як вбачається із рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 12.05.2011 у справі № 2-26/11, позивач предявляв вимоги до відповідача про сплату процентів за користування кредитом станом на 12.05.2011. Тобто, на цю дату позивач скористався своїм правом на стягнення процентів.

Згідно даних протоколу № 530 від 09.11.2012 засідання Вищого Кредитного комітету ПАТ «ВіЕйБі Банк» рішенням такого було надано дозвіл на укладення мирової угоди банку з відповідачем за кредитним договором № К245 від 30.07.2008, та у п.7 протоколу вказано, що після виконання умов мирової угоди управлінню позовної роботи з фізичними особами, департаменту по роботі з проблемними активами фізичних осіб припинити роботу по стягненню заборгованості за кредитним договором № К245 від 30.07.2008, укладеним із ОСОБА_6Б.(а.с. 142).

Також з вказаного протоколу вбачається, що позивач не мав наміру нараховувати проценти за користування коштами, наданими відповідачу, з 25.09.2010, оскільки зазначено, що з цієї дати встановлюється процентна ставка 0,00 % річних.

Згідно з частинами 1, 3, 5 ст.653 ЦК України у разі зміни договору зобовязання сторін змінюється відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі зміни договору зобовязання змінюються або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється у судовому порядку зобовязання змінюється з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Отже, сторони змінили зобовязання щодо нарахування процентів за користування коштами і такі з 25.09.2010 не повинні нараховуватись, а отже і права на їх стягнення позивач не має.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до вимог ч.ч.3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. А сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач заявив клопотання про відмову позивачу у задоволенні позову також і у звязку з тим, що позивачемпропущені строки позовної давності на стягнення вказаних у позові, з урахуванням додаткових пояснень, сум.

Враховуючи вказані норми законодавства, а також виходячи із правової позиції, вказаної у постанові Верховного Суду України у справі № 6-14цс14 від 19.03.2014, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції, перебіг строку позовної давності для звернення позивача до суду з вимогою до відповідача про сплату процентів розпочався 12.05.2011, тобто більше ніж за три роки до звернення позивача до суду.

Отже, суд прийшов до висновку, що для задоволення вказаного позову в частині стягнення процентів за весь час користування кредитом відсутні підстави, в т.ч. у звязку з тим, що за такими вимогами спливла позовна давність.

Як вбачається із наданого позивачем 13.05.2016 уточненого розрахунку заборгованості, такий здійснено з 06.11.2012, тобто за три роки до звернення до суду із позовом. При цьому, сума заборгованості за процентами порівняно із попередніми розрахунками зменшено.

Однак, як вже було встановлено судом, з моменту підписання мирової угоди у звязку з виконанням відповідачем її умов позивач не має права на майнові претензії до боржника (відповідача) з приводу заборгованості, сплата якої є предметом мирової угоди, тобто заборгованості за Кредитним договором № К245 від 30.07.2008, укладеним між сторонами.

Отже, сторони домовились про відсутність нарахування будь-яких платежів за вказаним кредитним договором після укладення сторонами мирової угоди, умови якого відповідачем виконані.

Як вбачається із наданих відповідачем доказів, які суд визнає належними і допустимими, відповідач повністю виконав свої зобовязання за мировою угодою. А оскільки щодо стягнення всієї заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором № К245 від 30.07.2008 станом на 12.05.2011, в т.ч. щодо заборгованості за основною сумою боргу в повному обсязі, судом вже ухвалено рішення від 12.05.2011, яке набрало законної сили; мировою угодою не передбачено умови щодо нарахування будь-яких процентів на суму заборгованості та щодо відповідальності відповідача у разі порушення ним умов мирової угоди та щодо підстав повернення до умов кредитного договору № К245 від 30.07.2008 у разі неналежного виконання відповідачем умов мирової угоди, а відповідні зміни до мирової угоди внесені не були, будь-які інші угоди (договори) з цього питання між сторонами не укладались; зобовязання за мировою угодою виконані повністю; для вимог про сплату процентів за кредитним договором № К245 від 30.07.2008 з 2011 року, в т.ч. спливли строки позовної давності, а тому з відповідача будь-які суми заборгованості перед позивачем, вказані у позовній заяві, стягненню не підлягають.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів, які є належними і допустимими, суд вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.

Оскільки суд відмовляє у позові, то і судові витрати позивача не стягуються з відповідача.

Керуючись ч.ч.1, 2, 4 ст.202, 525-527, 530, ч.1 ст. 598, ст.599, 604, 610, ч.2 ст. 615, ст.629, 1050, 1054 ЦК України; ч.1 ст.3, ст.10, 11, 57- 60, 88, 158-1, ч.3 ст.209, ст.212-215, ч.1 ст.218, ч.1 ст. 294 ЦПК України,

суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості відмовити у звязку з відсутністю законних підстав для задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Черкаської області через Корсунь - Шевченківський районний суд, шляхом подання апеляційної скарги в 10 - денний строк з дня проголошення.

Повний текст рішення виготовлено станом на 16.05.2016.

Суддя ОСОБА_9sp; І.