Постанова № 57676955, 13.05.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

11.05.2016 р. справа №908/6344/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Суддів:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3при секретарі судового засідання ОСОБА_4за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи:ОСОБА_5 представник за дов.; ОСОБА_6 представник за дов.; не зявились;розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська олійножирова компанія», м. Мелітополь Запорізької областіна рішення господарського суду Запорізької областівід14 березня 2016 р.у справі№ 908/6344/15 (суддя: Кагітіна Л.П.)за позовом до відповідача: за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод», м. Мелітополь Запорізької області Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська олійножирова компанія», м. Мелітополь Запорізької області Реєстраційна служба Мелітопольського міськрайонного управління юстиції, м. Мелітополь Запорізької областіпро визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Запорізької області від 14.03.2016р. у справі № 908/6344/15 задоволено повністю позовні вимоги ПАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод», м. Мелітополь Запорізької області до ТОВ «Таврійська олійножирова компанія», м. Мелітополь Запорізької області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Реєстраційної служби Мелітопольського міськрайонного управління юстиції, м. Мелітополь Запорізької області про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, внаслідок чого визнано недійсним та скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно № 7612639 від 06.08.2013р., видане Реєстраційною службою Мелітопольського міськрайонного управління юстиції Товариству з обмеженою відповідальністю «Таврійська олійножирова компанія», скасовано державну реєстрацію комплексу, розташованого в м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 33, проведену Реєстраційною службою Мелітопольського міськрайонного управління юстиції 06.08.2013р. за реєстраційним номером 126740123107 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ «Таврійська олійножирова компанія», стягнуто з відповідача судовий збір у розмірі 2 436 грн. 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке що прийнято з порушенням процесуальних норм та неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права, та просить прийняти нове, яким в позові відмовити. В обґрунтування своєї позиції, апелянт зазначає, що свідоцтво про право власності не є актом у розумінні господарського та господарського процесуального законодавства, воно не може виступати предметом спору, та до нього не можуть застосовуватися інститути визнання недійсними правочинів або визнання недійсними нормативних актів чи актів індивідуальної дії, вимоги позивача про скасування державної реєстрації права власності повинні розглядатись в порядку ст. 3 КАС України, та провадження у цій частині має бути припиненим на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України. Крім того, на думку апелянта, спірним свідоцтвом зареєстровано право власності та отримано відповідне свідоцтво щодо абсолютно іншого майнового комплексу, який не включає в себе майно, що належить позивачу.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 11.04.2016р. апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

Ухвалою суду від 27.04.2016р. розгляд справи відкладався, у звязку з необхідністю надання сторонами додаткових документів стосовно предмету спору.

В призначене судове засіданнія зявились представники позивача та відповідача, третя особа правом на участь у судовому засіданні не скористалась, відзиву на апеляційну скаргу не надіслала.

Усі учасники спору були належним чином повідомлені про день, час та місце судового засідання відповідно до вимог статті 98 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що явка сторін судом не визнавалася обовязковою, колегія суддів, з урахуванням думки представників сторін, які зявились в судове засідання, дійшла висновку про можливість розгляду справи без участі представника третьої особи.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступне.

29.06.2005р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таврійська олійножирова компанія» (Продавцем, відповідачем у справі) та Відкритим акціонерним товариством «Мелітопольський олійноекстраційний завод» (Покупцем, правонаступником якого є позивач у справі) укладено договір купівлі-продажу частини комплексу (надалі Договір), посвідчений нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, та зареєстрований в реєстрі за № 4489.

Відповідно до п. 1.1 Договору Продавець зобовязується передати у власність Покупця, а Покупець зобовязується прийняти належні Продавцю на праві власності 4/25 (чотири/двадцять пятих) частин комплексу, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, б. 33, а саме: гараж Г-1, убиральня У-1, навіс Є-1, і сплатити за них визначену за домовленістю сторін грошову суму.

Комплекс, частина якого відчужується, складається з: будівлі А-1, побудованої з цегли, розмір загальної площі 154,9 кв.м., нежитлова площа становить 57,9 кв.м, складу Б-1, побудованого з цегли, розмір загальної площі 254,8 кв.м, нежитлова площа становить 240,9 кв.м, будівлі В-1 КПП, побудована з цегли, розмір загальної площі 3,4 кв.м, нежитлова площа становить 3,4 кв.м, гаражу Г-1, побудованого з цегли, розмір загальної площі 10,9 кв.м, нежитлова площа становить 10,9 кв.м, гаражу-майстерні Д-1, побудованого з цегли, розмір загальної площі 48,6 кв.м, нежитлова площа становить 48,6 кв.м, навісу Є-1, з металевої сітки, резервуари № 1-3, уборна У, цегляної, огорожі № 4, залізничної колії № 5, дворового мостіння № 6.

Згідно п. 1.2. цього Договору зазначений комплекс належить Продавцю на підставі договору купівлі-продажу від 28.11.2003 року, зареєстрованого в Мелітопольському міському бюро технічної інвентаризації 03.12.2003 року за № 249 в книзі 2-п, та зареєстрованого в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно за р. № 2530032.

Вказаний договір був зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 29.06.2005р., що підтверджується витягом з даного реєстру (а.с. 15, 105), та право власності за ВАТ «Мелітопольский олійноекстракційний завод» на зазначену частину (4/25) комплексу було зареєстровано 22.07.2005р. Комунальним підприємством «Мелітопольське бюро технічної інвентаризації» (а.с. 16, 106).

Вказане майно було передане відповідачем позивачу за актом приймання-передачі від 29.06.2005р. (а.с. 17).

24.09.2015р. позивач звернувся до Приватного нотаріуса Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_8, з проханням передати ТОВ «Таврійська олійножирова компанія» заяву про продаж ним майна, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 33, та складається з: гаражу Г-1, убиральні У-1, Навісу Є-1, а також залізничних колій: у складі колії №1 від вістря вістряків стрілочного переводу № 7 до стику рамних рейок стрілкового переводу № 6 довжиною 219,32 м, ділянку колії № 2 довжиною 56,2 м, ділянку колії № 5 від початку першої ланки за хвостом хрестовини стрілочного переводу № 4 до упору довжиною 56,1 м, під`їздної колії № 6 довжиною 36,68 м, стрілочні переводи №1,6 за 2 000 000 (два мільйона) гривень. У своїй заяві позивач зазначив, що відповідно до ст. 362 Цивільного кодексу України, ТОВ «Таврійська олійножирова компанія» має переважне право покупки вказаної частини комплексу, як співвласник, та просив останнього повідомити про своє бажання або відмову набути вказану частину комплексу будівель та споруд.

Згідно нотаріальних свідоцтв від 30.10.15р. № 3830 та від 07.11.15р. № 3916, ТОВ «Таврійська олійножирова компанія» на надійслану вище йому заяву жодних відповідей, повідомлень про бажання чи відмову набути майно не направила.

Постановою від 07.11.2015р. приватний нотаріус ОСОБА_8 відмовила позивачу у вчиненні нотаріальної дії, а саме посвідченні договору купівлі-продажу належних йому 4/25 частин комплексу, та вказала, що при підготовці державної реєстрації права власності на це майно в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було виявлено, що в ньому вже присутня реєстрація права власності на комплекс за адресою: м. Мелітополь Запорізької області, вул. Фрунзе, 33 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Таврійська олійножирова компанія», податковий код 25222368, що знаходиться за адресою: м. Мелітополь Запорізької області, вул. Карла Маркса, 17. При цьому, реєстрація проведена за цим Товариством не на належну йому частку, як співвласника цього комплексу, а на повну, тобто цілу частку (« 1/1»), яка була здійснена реєстраційною службою Мелітопольського міськрайонного управління юстиції 06.08.2013р. з відкриттям розділу за реєстраційним номером 126740123107, на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2013р. за індексним номером 7612639, що унеможливлює, перед вчиненням нотаріальної дії, зареєструвати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на 4/25 частини комплексу за ПАТ «Мелітопольський олійноекстракційний завод».

Позивач звернувся до відповідача з вимогою від 20.11.2015р. № 6051 про скасування в Мелітопольському міськрайонному управлінні юстиції державної реєстрації 06.08.2013р. за реєстраційним номером 126740123107, здійсненої на підставі Свідоцтва № 7612639 від 06.08.2013р. Відповіді відповідача на вказану вимогу матеріали справи не містять.

За доводами позивача, у власності відповідача після здійснення продажу 4/25 залишилось 21/25 частин комплексу, тому, при наявності долі 21/25 відповідач не мав юридичного права здійснювати реєстрацію своєї частини комплексу як 1/1 (цілої частини). Ну думку позивача, зазначеною реєстрацією відповідач позбавив позивача права розпорядження своєю часткою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що видача реєстраційною службою свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2013р. є незаконною, оскільки в даному випадку таке свідоцтво мало видаватись лише за наявності нотаріального договору про поділ комплексу нерухомості, відповідно до положень ч. 7 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідач своїми діями позбавив позивача права зареєструвати свою частину майна, і, відповідно, розпоряджатись нею. Суд відхилив доводи відповідача про те, що свідоцтво не є актом у розумінні господарського судочинства, зазначив основною метою судочинства захист порушеного права, необхідність його найшвидшого відновлення, та визнав позовні вимоги обгрунтованими саме у визначений позивачем спосіб. Вимогу позивача про скасування державної реєстрації визнав похідною від основної, також її задовольнив, та відхилив доводи відповідача стосовно віднесення розгляду такої вимоги до суду адміністративного судочинства.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає такі висновки суду першої інстанції помилковими, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам» господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до п. 3.1 Постанови господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Згідно п. 17 зазначеної Постанови, до компетенції господарських судів не відноситься розгляд справ у спорах: про оскарження нормативно-правових актів, ухвалених суб'єктом владних повноважень, яким останній зобов'язує суб'єкта господарювання вчинити певні дії, утриматись від вчинення певних дій або нести відповідальність; про оскарження суб'єктом господарювання дій (бездіяльності) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, іншого суб'єкта владних повноважень, їхньої посадової чи службової особи, що випливають з наданих їм владних управлінських функцій, якщо ці дії (бездіяльність) не пов'язані з відносинами, у сфері господарювання; між суб'єктами владних повноважень з приводу їхньої компетенції у cфері управління; з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом. Інші справи за участю господарюючих суб'єктів та суб'єктів владних повноважень не мають ознак справ адміністративної юрисдикції і повинні розглядатися господарськими судами на загальних підставах. До таких справ належать усі справи у спорах про право, що виникають з відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Мелітопольський олійноекстракційний завод» (позивач) є власником майна, нерухомого майна - 4/25 (чотири/двадцять пятих) частин комплексу, що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 33, а саме: гаражу Г-1, убиральні У-1, навісу Є-1.

Зазначене майно було придбано позивачем у Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська олійножирова компанія» за договором купівлі-продажу частини комплексу від 29.06.2005р., посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрованого в державному реєстрі прав на нерухоме майно за № 4429. Право власності на вказане майно після укладення договору купівлі-продажу також було зареєстроване за позивачем.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, право власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, не залежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 цього Кодексу власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Як вказує позивач, з метою продажу належного йому майна, останній звернувся до приватного нотаріуса з відповідною заявою, проте у вчиненні нотаріальних дій йому було відмовлено.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначив, що у звязку з наявністю реєстрації права власності на нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 33 за відповідачем, останнім порушується його право власності на нерухоме майно, а саме в частині розпорядження таким майном.

Тобто, з наведеного слідує, що у даній справі присутній спір про право власності позивача на обєкти нерухомості, які знаходяться за адресою: м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 33, яке на думку останнього порушується спірним свідоцтвом про право власності, виданим відповідачу, та державною реєстрацією комплексу, проведеною Реєстраційною службою Мелітопольського міськрайонного управління юстиції в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за відповідачем.

Відповідно до ч.1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що захисту підлягають лише ті права, які дійсно порушуються іншими особами.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений ст. 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом першої інтанції зазначено, що відповідач здійснивши реєстрацію обєктів нерухомості за адресою м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 33 позбавив позивача права зареєструвати свою частину комплексу нерухомого майна, і відповідно розпорядитись нею, чим обмежив його право власності.

З такими висновками місцевого господарського суду погодитися не можна, оскільки, на думку колегії суддів, дії по реєстрації права власності на своє майно, вчинені відповідачем, ніяким чином не впливають на право власності позивача.

Відповідно до п. 7. ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент здійснення реєстрації) державна реєстрація прав проводиться на підставі заяви власника, іншого правонабувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи або державного кадастрового реєстратора у випадках, передбачених цим Законом.

Обставини справи свідчать про те, що за заявою відповідача від 12.07.2013р. реєстраційною службою Мелітопольського міськрайонного управління юстиції за ним було зареєстровано право власності на майновий комплекс за адресою: м. Мелітополь Запорізької області, вул. Фрунзе, 33. Така реєстрація була проведена на цілий комплекс (« 1/1»), що складається з: будівлі А-1, загальною площею 154,9 кв.м, складу Б-1, загальною площею 254,8 кв.м, будівлі В-1 КПП, загальною площею 3,4 кв.м, гаражу-майстерні Д-1, загальною площею 48,6 кв.м, резервуари № 1-3, огорожі № 4, залізничної колії № 5, дворового мостіння № 6.

Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визначено поняття державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, як офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до приписів п. 3 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011р. № 703 (що діяв на момент проведення реєстрації) рішення щодо державної реєстрації прав, взяття на облік безхазяйного нерухомого майна, форму та вимоги до оформлення яких встановлює Мін'юст, приймає державний реєстратор прав на нерухоме майно (далі - державний реєстратор).

Тобто, повноваженнями щодо реєстрації права власності наділений державний реєстратор.

Дії відповідача в процесі проведення реєстрації нерухомого майна полягають в наданні документів, необхідних для проведення відповідної реєстрації з відомостями про майно, яке йому належить.

Відповідно до п. 12 зазначеного Порядку під час розгляду заяви про державну реєстрацію і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо: обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у встановлених законом випадках); повноважень заявника; відомостей про нерухоме майно, речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону; наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

В своїй постанові від 07.11.2015р. про відмову у вчиненні нотаріальної дії Приватний нотаріус ОСОБА_8 також зазначила, що реєстраційна служба при реєстрації права власності повинна користуватись інформацією з електронного Реєстру прав власності на нерухоме майно, що діяв до 01.01.2013р., в якому містяться відомості про зареєстроване право власності на 4/25 частини комплексу за позивачем.

Згідно п. 16 Порядку за результатами розгляду заяви про державну реєстрацію та документів, необхідних для її проведення, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або рішення про відмову в такій реєстрації.

На підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень Державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав.

Таким чином, дії відповідача в процесі реєстрації нерухомого майна не впливають на право власності позивача, та ніяким чином його не порушують, оскільки відповідач не наділений повноваженнями щодо проведення та скасування реєстрації права власності на нерухоме майно.

Щодо правомірності рішення нотаріуса про відмову державної реєстрації власності позивача, то це питання не є предметом цього спору, позивач не позбавлений права оскаржити таке рішення.

Відповідачем не оскаржується та не обмежуються права власності позивача на належне йому майно, отримане за договором, що слідує зі змісту витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в якому відображена реєстрація нерухомого майна за відповідачем, до переліку якого не входять обєки, які належать позивачу. Тобто, майно, яке належить позивачу, за відповідачем не зареєстроване. Також, позивач не оспорює той факт, що відповідач не претендує на його майно та не перешкоджає користуванню ним. Тобто, в діях відповідача не має ознаків порушення права власності позивача.

З огляду на викладене, матеріали справи не містять доказів того, що право власності позивача порушено діями відповідача при отриманні ним правовстановлюючих документів на майно, отже відсутні підстави застосування ст. 15 ЦК України, відповідно до якої захисту підлягають лише ті права, які дійсно порушені.

Щодо посилань позивача на положення ст. 16 ЦК України, застосування до спірних правовідносин такого способу захисту права, як відновлення становища, яке існувало до правопорушення, та зазначення ним про те, що його позов спрямований на припинення незаконної реєстрації права власності та відновлення становища до видачі свідоцтва, такі доводи також відхиляються судом, оскільки даний спосіб захисту права власності вибраний невірно.

Вимога про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності відповідача не може призвести до захисту права власності позивача.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідоцтво про право власності на нерухоме майно підтверджує наявність права власності, тобто є документом, яким оформлюється (підтверджується) право власності. Скасування або визнання недійсним такого свідоцтва не скасовує та не позбавляє права власності на майно.

Заявлена позивачем вимога про скасування свідоцтва не може призвести до захисту права власності позивача.

Стосовно тверджень позивача щодо необхідності поділу комплексу нерухомості та укладення нотаріальних договорів щодо такого поділу, і можливості в такому випадку отримання свідоцтва відповідачем та позивачем на частини майна, що належать їм за договором купівлі-продажу від 29.06.2005р. судом першої інстанції зазначено, що відповідно до ч. 7 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» свідоцтво про право власності не нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається у разі виділення окремого обєкта нерухомого майна зі складу обєкта нерухомого майна, що складається із двох або більше обєктів.

У звязку з чим, через відсутність договору про поділ комплексу нерухомості, розташованого в м. Мелітополь, вул. Фрунзе, 33, місцевий суд вважає видачу реєстраційною службою Мелітопольського міськрайонного управління юстиції свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2013 р. за індексним номером 7612639 незаконною.

З таким висновком колегія суддів також не погоджується, оскільки договором купівлі-продажу майна від 29.06.2005р. сторонами визначено, яке саме майно припадає на частини комплексу, які знаходяться у власності позивача та відповідача. Тобто, фактично договором сторонами проведений поділ майна комплексу в натурі, встановлено яке саме майно знаходиться у власності сторін. Свідоцтво, яке отримане відповідачем, видане саме на ту частину майна, яка залишилась у його власності за договором, та до якої не входить майно, що належить позивачу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими та недоведеними вимоги позивача про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності, скасування державної реєстрації нерухомого майна, та не вбачає підстав для задоволення таких позовних вимог.

За таких обставин, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська олійножирова компанія», м. Мелітополь Запорізької області підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 14.03.2016 р. у справі № 908/6344/15 - скасуванню, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права.

Результати апеляційного провадження у справі оголошені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позову покладаються на позивача, та за подання апеляційної скарги стягуються з позивача та користь відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 91, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська олійножирова компанія», м. Мелітополь Запорізької області на рішення господарського суду Запорізької області від 14.03.2016р. по справі № 908/6344/15 задовольнити.

Рішення господарського суду Запорізької області від 14.03.2016р. по справі № 908/6344/15 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод», м. Мелітополь Запорізької області відмовити в повному обсязі.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Мелітопольський олійноекстракційний завод» (вул. Фрунзе, 31, м. Мелітополь, Запорізька область, код ЄДРПОУ 00373830) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 679, 60 грн. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таврійська олійножирова компанія» (вул. Карла Маркса, 17, м. Мелітополь, Запорізька область, код ЄДРПОУ 25222368).

Зобовязати господарський суд Запорізької області видати відповідний судовий наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дати набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя С. А. Малашкевич

Судді: О.Л. Агапов

ОСОБА_3