Рішення № 57676895, 10.05.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.05.2016Справа №910/4324/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Унгрін", м. Чоп

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоірт", м. Київ

про: стягнення заборгованості по орендній платі

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача: не з'явились

від відповідача: не з'явились

В судовому засіданні 10 травня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Унгрін", 12.03.2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н б/д до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоірт" про стягнення заборгованості по орендній платі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, як орендар, не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором оренди № 4/2015 від 11.08.2015 року, зокрема, у визначені відповідним договором строки не оплатив позивачу, як орендодавцю, орендну плату за орендоване майно, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за вказаним правочином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2016 року порушено провадження у справі № 910/4324/16 та призначено розгляд справи на 05.04.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2016 року розгляд справи відкладено на 19.04.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.04.2016 року розгляд справи відкладено на 10.05.2016 року.

Через відділ діловодства суду 04.05.2016 року від позивача надійшло клопотання про долучення письмового пояснення та розгляду справи без участі представника позивача, яке було долучене судом до матеріалів справи.

Представники сторін в судове засідання 10.05.2016 року не з'явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

У відповідності до п. 3.9.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд, -

ВСТАНОВИВ:

11 серпня 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Унгрін" (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екоірт" (надалі - відповідач, орендар) було укладено договір оренди № 4/2015 (надалі - договір оренди), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування складське приміщення-ангар 1 (один) шт. та земельну ділянку на якому вони розташовані площею 505 кв.м. за адресою: м. Чоп, Мукачевське шоссе 4.

Відповідно до п. 3.1. договору оренди, орендна плата становить: 3251,00 грн. (згідно рахунку).

Пунктом 3.2. договору оренди визначено, що орендна плата перераховується орендодавцеві щомісячно, авансом, не пізніше 3 числа поточного місяця.

За умовами п. 6.1. договору оренди орендодавець зобов'язується передати орендарю в оренду майно згідно з цим договором по акту приймання-передачі майна, який підписується одночасно з цим договором.

Договір укладено строком на 1- (один) рік, що діє з 11 серпня 2015 року до 11 серпня 2016 року включно (п. 9.1. договору оренди).

Відповідно до акту прийому - передачі майна від 11.08.2015 року, підписаного сторонами та посвідченого печатками сторін, позивачем було передано, а відповідачем прийнято складське приміщення-ангар 1 (штуки) та земельну ділянку, на якій він розташований, площею 505 кв.м.

Позивач зазначає, що за користування орендованим майном ним було виставлено відповідачу на оплату рахунки-фактури №№ СФ-000650 від 01.09.2015 року, СФ-000653 від 01.10.2015 року, СФ-000658 від 02.11.2015 року, СФ-000671 від 01.12.2015 року, СФ-000683 від 04.01.2016 року на суму 3251,00 грн. та № СФ-000689 від 01.02.2016 року на суму 1625,50 грн., загальна суму яких складає 17 880,50 грн.

Позивач зазначає, що внаслідок неоплати відповідачем орендної плати за орендоване майно, звернувся до відповідача з претензією № 1 від 09.01.2016 року з проханням сплатити суму заборгованості (копія претензії міститься в матеріалах справи), проте, відповідач залишив претензію позивача про сплату заборгованості без відповіді та задоволення.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і та підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Так, приписами ст. 759 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

У відповідності до ст. 760 Цивільного кодексу України, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права.

Положеннями ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За умовами ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Пунктами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вже було встановлено судом, 11.08.2015 року між позивачем та відповідачем було укладено договір оренди № 4/2015, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове користування складське приміщення-ангар 1 (один) шт. та земельну ділянку на якому вони розташовані площею 505 кв.м. за адресою: м. Чоп, Мукачевське шоссе 4.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору позивач за користування орендованим майном виставив відповідачу на оплату рахунки-фактури №№ СФ-000650 від 01.09.2015 року, СФ-000653 від 01.10.2015 року, СФ-000658 від 02.11.2015 року, СФ-000671 від 01.12.2015 року, СФ-000683 від 04.01.2016 року на суму 3251,00 грн. та № СФ-000689 від 01.02.2016 року на суму 1625,50 грн., загальна суму яких складає 17 880,50 грн. (належним чином засвідчені копії містяться в матеріалах справи).

Як стверджує позивач, внаслідок неоплати відповідачем в повному обсязі орендної плати за орендоване обладнання, звернувся до відповідача з претензією № 73 від 11.09.2015 року з проханням сплатити суму заборгованості в розмірі 12 626,14 грн. (копія претензії міститься в матеріалах справи), проте, відповідач залишив претензію позивача про сплату заборгованості без відповіді та задоволення.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та положень договору оренди, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором оренди № 4/2015 від 11.08.2015 року в розмірі 17 880,50 грн.

При зверненні до суду позивач також просив стягнути з відповідача на його користь пеню в розмірі 8824,95 грн., суму інфляційних нарахувань в розмірі 274,29 грн. та 3% річних в розмірі 147,52 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

В п. 3.4. договору оренди передбачено, що орендна плата перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і сплачується орендодавцю з урахуванням пені в розмірі 0,5% на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд дійшов висновку, що останній виконаний невірно, оскільки позивачем при його здійсненні невірно визначено початок періоду нарахування суми пені.

Так, суд дійшов висновку, що нарахування пені повинно здійснюватися з моменту прострочки виконання зобов'язання, який в даному випадку повинен обчислюватись з 04.09.2015 року, 11.10.2015 року, 12.11.2015 року, 11.12.2015 року, 14.01.2016 року, 11.02.2016 року (відповідно до встановленому в рахунках-фактурах строку оплати), однак в межах заявленого позивачем періоду та з урахуванням приписів ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", у відповідності до наведеного нижче розрахунку:

- відповідно до рахунку фактури № СФ-000650 від 01.09.2015 року на суму 3251,00 грн., з урахуванням положень п. 3.2. договору оренди сума пені становить 665,15 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення3251,0004.09.2015 - 24.09.20152127.0000 %101,003251,0025.09.2015 - 29.10.20153522.0000 %137,173251,0030.10.2015 - 17.12.20154922.0000 %192,033251,0018.12.2015 - 28.01.20164222.0000 %164,603251,0029.01.2016 - 15.02.20161822.0000 %70,35 665,15- відповідно до рахунку фактури № СФ-000653 від 01.10.2015 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 11.10.2015 року, сума пені становить 501,44 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення3251,0011.10.2015 - 29.10.20151922.0000 %74,463251,0030.10.2015 - 17.12.20154922.0000 %192,033251,0018.12.2015 - 28.01.20164222.0000 %164,603251,0029.01.2016 - 15.02.20161822.0000 %70,35 501,44- відповідно до рахунку фактури № СФ-000658 від 02.11.2015 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 12.11.2015 року сума пені становить 376,03 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення3251,0012.11.2015 - 17.12.20153622.0000 %141,083251,0018.12.2015 - 28.01.20164222.0000 %164,603251,0029.01.2016 - 15.02.20161822.0000 %70,35 376,03- відповідно до рахунку фактури № СФ-000671 від 01.12.2015 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 11.12.2015 року сума пені становить 262,38 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення3251,0011.12.2015 - 17.12.2015722.0000 %27,433251,0018.12.2015 - 28.01.20164222.0000 %164,603251,0029.01.2016 - 15.02.20161822.0000 %70,35 262,38- відповідно до рахунку фактури № СФ-000683 від 04.01.2016 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 14.01.2016 року сума пені становить 128,97 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення3251,0014.01.2016 - 28.01.20161522.0000 %58,623251,0029.01.2016 - 15.02.20161822.0000 %70,35 128,97- відповідно до рахунку фактури № СФ-000689 від 01.02.2016 року на суму 1625,50 грн., строк оплати якого до 11.02.2016 року сума пені становить 9,77 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУСума пені за період прострочення1625,5011.02.2016 - 15.02.2016522.0000 %9,77Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 1943,74 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 6881,21 грн. позивачу належить відмовити.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

Положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14 визначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

За умовами пункту 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) також не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що останній виконаний невірно, оскільки позивачем при розрахунку інфляційних нарахувань не вірно визначено початок період нарахування інфляційних втрат, який в даному випадку повинен обчислюватись з 04.09.2015 року, 11.10.2015 року, 12.11.2015 року, 11.12.2015 року, 14.01.2016 року, 11.02.2016 року (відповідно до встановленому в рахунках-фактурах строку оплати).

Так, при перевірці розрахунку суми інфляційних нарахувань, судом встановлено, що розмір суми інфляційних нарахувань в межах заявленого позивачем періоду, який підлягає стягненню, становить суму більшу, ніж заявлена позивачем до стягнення, яка становить 425,22 грн., у відповідності до наведеного нижче розрахунку:

- відповідно до рахунку фактури № СФ-000650 від 01.09.2015 року на суму 3251,00 грн. сума інфляційних нарахувань становить 150,97 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу04.09.2015 - 15.02.20163251.001.046150.97

- відповідно до рахунку фактури № СФ-000653 від 01.10.2015 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 11.10.2015 року сума інфляційних нарахувань становить 74,48 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуІ11.10.2015 - 15.02.20163251.001.02374.48- відповідно до рахунку фактури № СФ-000658 від 02.11.2015 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 12.11.2015 року сума інфляційних нарахувань становить 118,29 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу12.11.2015 - 15.02.20163251.001.036118.29- відповідно до рахунку фактури № СФ-000671 від 01.12.2015 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 11.12.2015 року сума інфляційних нарахувань становить 52,22 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу11.12.2015 - 15.02.20163251.001.01652.22

- відповідно до рахунку фактури № СФ-000683 від 04.01.2016 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 14.01.2016 року сума інфляційних нарахувань становить 29,26 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу14.01.2016 - 15.02.20163251.001.00929.26

- відповідно до рахунку фактури № СФ-000689 від 01.02.2016 року на суму 1625,50 грн., строк оплати якого до 11.02.2016 року сума інфляційних нарахувань становить 0,00 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргу11.02.2016 - 15.02.20161625.501.0000.00

Проте, в силу, п. 2. ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

А тому, зважаючи на те, що клопотань про вихід за межі позовних вимог, як і заяви про збільшення розміру позовних вимог, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України від заінтересованих сторін до суду не надходило, суд обмежений в праві вийти за межі позовних вимог в частині стягнення суми інфляційних нарахувань, тому, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми інфляційних нарахувань підлягають задоволенню за розрахунком позивача в сумі 274,29 грн., оскільки суду не надано права виходити за межі позовних вимог.

При перевірці розрахунку суми 3% річних, суд дійшов висновку, що нарахування 3% річних повинно здійснюватися з моменту прострочки виконання зобов'язання, який в даному випадку повинен обчислюватись з 04.09.2015 року, 11.10.2015 року, 12.11.2015 року, 11.12.2015 року, 14.01.2016 року, 11.02.2016 року (відповідно до встановленому в рахунках-фактурах строку оплати), у відповідності до наведеного нижче розрахунку:

- відповідно до рахунку фактури № СФ-000650 від 01.09.2015 року на суму 3251,00 грн. сума 3% річних становить 44,09 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів3251,0004.09.2015 - 15.02.20161653 %44,09

- відповідно до рахунку фактури № СФ-000653 від 01.10.2015 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 11.10.2015 року сума 3% річних становить 34,20 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів3251,0011.10.2015 - 15.02.20161283 %34,20- відповідно до рахунку фактури № СФ-000658 від 02.11.2015 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 12.11.2015 року сума 3% річних становить 25,65 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів3251,0012.11.2015 - 15.02.2016963 %25,65- відповідно до рахунку фактури № СФ-000671 від 01.12.2015 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 11.12.2015 року сума 3% річних становить 17,90 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів3251,0011.12.2015 - 15.02.2016673 %17,90

- відповідно до рахунку фактури № СФ-000683 від 04.01.2016 року на суму 3251,00 грн., строк оплати якого до 14.01.2016 року сума 3% річних становить 8,82 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів3251,0014.01.2016 - 15.02.2016333 %8,82

- відповідно до рахунку фактури № СФ-000689 від 01.02.2016 року на суму 1625,50 грн., строк оплати якого до 11.02.2016 року сума 3% річних становить 0,67 грн.:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів1625,5011.02.2016 - 15.02.201653 %0,67

Таким чином, загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 131,33 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 14,14 грн. позивачу належить відмовити.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст.22 Господарського процесуального кодексу України правами, жодного разу не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення (які наявні в матеріалах справи), жодного доказу на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, виходячи із заявлених позивачем вимог та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню про стягнення 20 229,86 грн., з них: основного боргу - 17 880,50 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят гривень 50 копійок), пені - 1943,74 грн. (одна тисяча дев'ятсот сорок три гривні 74 копійки), 3% річних - 131,33 грн. (сто тридцять одна гривня 33 копійки) та інфляційних нарахувань - 274,29 грн. (двісті сімдесят чотири гривні 29 копійок).

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 1027,63 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 5000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

19 лютого 2016 між позивачем (надалі - замовник) та адвокатом Шкоркою Ігорем Михайловичем (надалі - виконавець) було укладено договір про надання адвокатських послуг (копія договору міститься в матеріалах справи), відповідно до п. 1.1. якого, замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати замовнику правову допомогу (адвокатські послуги) на умовах, передбачених цим правочином, а саме: готувати правові документи, здійснювати представництво і захист прав та інтересів замовника в суді, у справі за позовом замовника до ТОВ «Екоірт», про стягнення заборгованості, за що замовник зобов'язується сплачувати гонорар у розмірі, що обумовлений цим договором.

На виконання зобов'язань по оплаті послуг адвоката за вказаним договором позивач перерахував на користь адвоката Шкорки Ігоря Михайловича грошові кошти в розмірі 5000,00 грн., що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 01/16 (копія міститься в матеріалах справи).

Дослідивши викладені позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі - 5000,00 грн., суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (стаття 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У відповідності до абзацу третього пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/973 від 14.12.2007 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права», за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

За змістом приписів частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі, як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Як вбачається з матеріалів справи, в якості доказів здійснення витрат на послуги адвоката у даній справі в розмірі 5000,00 грн., позивач надав суду договір про надання адвокатських послуг від 19.02.2016 року, укладений між позивачем та адвокатом Шкоркою Ігорем Михайловичем, акт приймання виконаних робіт від 08.04.2016 року, складений між адвокатом Шкоркою Ігорем Михайловичем та позивачем, копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 01/16, що свідчить про фактичну оплату позивачем послуг на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Враховуючи те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Унгрін" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоірт" підлягають задоволенню частково, витрати на послуги адвоката пропорційно розміру задоволених вимог в сумі 3728,70 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоірт" (код ЄДРПОУ 37848592; адреса: 03067, м. Київ, вул. Виборзька, 87, під'їзд 4, цокольний поверх) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Унгрін" (код ЄДРПОУ 19110978; адреса: 89502, Закарпатська обл., м. Чоп, вул. Мукачівське шосе, 4) грошові кошти: основного боргу - 17 880,50 грн. (сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят гривень 50 копійок), пені - 1943,74 грн. (одна тисяча дев'ятсот сорок три гривні 74 копійки), 3% річних - 131,33 грн. (сто тридцять одна гривня 33 копійки), інфляційних нарахувань - 274,29 грн. (двісті сімдесят чотири гривні 29 копійок), судовий збір - 1027,63 грн. (одна тисяча двадцять сім гривень 63 копійки) та витрати на послуги адвоката - 3728,70 грн. (три тисячі сімсот двадцять вісім гривень 70 копійок). Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Копію рішення надіслати сторонам у справі 910/4324/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 13.05.2016 року.

Суддя О.С. Комарова