Рішення № 57676788, 13.05.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.05.16р. Справа № 904/2467/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Запоріжпідшипник" (м. Запоріжжя)

до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за поставлений товар згідно договору № 65/77 від 24.09.2012 у розмірі 122 377 грн. 41 коп.

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (довіреність від 03.01.2016)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Запоріжпідшипник" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (далі - відповідач) заборгованість за поставлену продукцію згідно договору № 65/77 від 24.09.2012 у розмірі 122 377 грн. 41 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 113 354 грн. 38 коп. - основний борг;

- 9 023 грн. 03 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором № 65/77 від 24.09.2012 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлену в період з 24.11.2015 по 22.02.2016 продукцію, у встановлений договором строк, наявністю боргу у сумі 113 354 грн. 38 коп. Крім того, на підставі пункту 7.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідачу пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в загальний період з 25.12.2015 по 31.03.2016 в розмірі 9 023 грн. 03 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 27.04.2016.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 26598/16 від 27.04.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи додаткові документи.

У судове засідання 27.04.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 27.04.2016 не з'явився, витребуваних ухвалою суду від 07.04.2016 документів не надав, причин нез'явлення суду не повідомив. При цьому, про час, день та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930000203663 (№ 4950100200506), яке повернулося до суду з відміткою відповідача про отримання ухвали суду 11.04.2016.

Судом було зауважено, що з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, існує необхідність у витребуванні додаткових доказів.

У зв'язку з викладеними обставинами, ухвалою суду від 27.04.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 11.05.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача надійшло клопотання (вх.суду 27606/16 від 05.05.2016), в якому він просить суд долучити до матеріалів справи додаткові документи.

У судове засідання 11.05.2016 з'явився представник позивача.

Вимоги ухвали суду були виконані позивачем у повному обсязі.

Представник відповідача у судове засідання вдруге не з'явився, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, при цьому, надіслав клопотання (вх.суду 28330/16 від 10.05.2016), в якому просить суд відкласти розгляд справи, у зв'язку з перебуванням його представника у відрядженні, але доказів на підтвердження вказаного факту до клопотання відповідач не долучив. Крім того, у заяві відповідач повідомляє, що на теперішній час між позивачем та відповідачем ведуться переговори щодо укладення по справі мирової угоди.

З приводу вказаного клопотання суд зазначає наступне.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи не підлягає задоволенню, оскільки відповідач, як юридична особа був повідомлений належним чином про час та місце розгляду справи та, відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України надання повноваженьна представництво інтересів сторони у процесі не обмежено будь-яким певним колом осіб.

Відповідно до абзацу 5 підпункту 3.6. пункту 3 Роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами) господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може не брати до уваги доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1 - 4 статті 28 Господарського процесуального кодексу України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника відповідачем не доведена.

Статтею 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

За таких обставин, господарський суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь представника у судовому засіданні.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті і розгляд справи можливий без присутності представника відповідача. Крім того, судом було враховано, що ухвалу про порушення провадження у справі відповідач отримав 11.04.2016 (а.с.84), але протягом місяця відзиву на позов не надав, доводи позивача не спростував.

Судом також прийнято до уваги, що представник позивача заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що інфляційні процеси в економіці держави негативним чином відображаються на його фінансовому стані, а затягування моменту прийняття рішення, з урахуванням вказаних обставин, порушує його права. Крім того, представник позивача зазначав, що коло осіб, які можуть представляти інтереси відповідача у судовому процесі не є обмеженим, а отже посилання на неможливість прибути у судове засідання представника не може бути достатнім, належним доказом та обставиною для відкладення розгляду справи, крім того, перебування у відрядженні представника не підтверджено належним доказом. У судовому засіданні позивач наголошував також на тому, що матеріали справи містять всі необхідні докази та матеріали для прийняття обґрунтованого рішення у справі, а дії відповідача свідчать про затягування процесу, оскільки, як вбачається з матеріалів справи відповідач протягом тривалого часу не погасив існуючу заборгованість, а клопотання відповідача, з урахуванням попереднього затягування погашення заборгованості у повному обсязі, можуть вважатися зловживанням своїми процесуальними правами, що в свою чергу, призводить до подальшого порушення прав позивача. Крім того, представник позивача наголошував на тому, що відповідачем у заяві суду повідомлені неправдиві відомості, оскільки будь-яких переговорів з приводу укладення мирової угоди між сторонами не проводиться.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.04.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Сухий Острів, будинок 3, на вказану адресу і направлялась кореспонденція господарського суду для відповідача.

Так, з матеріалів справи вбачається, що, зокрема, ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 27.04.2015 була отримана відповідачем 04.05.2016, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930000600972 (4950100163651) (а.с.96). При цьому, протягом тижня з моменту отримання відповідачем ухвали суду будь-яких заперечень на позовні вимоги позивача не надано.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду від 07.04.2016 та від 27.04.2016 були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвали суду від 07.04.2016 та від 27.04.2016 були надіслані на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 05.04.2016 завчасно, крім того, судом була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки розгляд справи відкладався з 27.04.2016 на 11.05.2016.

У судовому засіданні 11.05.2016 представник позивача просив суд задовольнити позовні миоги у повному обсязі.

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25.01.2006 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.05.2016 оголошувались вступна та резолютивна частини рішення.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно частин 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 24.09.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Запоріжпідшипник" (далі - продавець, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Дніпроважмаш" (далі - покупець, відповідач) було укладено договір № 65/77 (далі - договір, а.с.16-17), відповідно до умов якого продавець зобов'язався поставити продукцію, а покупець прийняти та оплатити продукцію відповідно до доданих специфікацій (додаткових угод, додатків), які є невід'ємною частиною договору.

У пункті 11.1. договору сторони визначили, що договір вступає в силу після його підписання та діє до 31.12.2013. У випадку якщо жодна із сторін договору за один місяць до закінчення строку дії договору не повідомить іншій стороні про своє небажання продовжувати строк дії договору, строк дії договору вважається продовженим на один календарний рік, і так на кожен наступний строк, без обмежень кількість строків.

Доказів зміни, розірвання або визнання недійсним вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 266 Господарського кодексу України передбачено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Так, в процесі виконання договору між сторонами підписувалися специфікації до договору, в яких сторони визначали найменування продукції, її кількість, ціну, загальну вартість, а також умови поставки та оплати (а.с.21, 26, 30, 34, 38, 43, 47, 52, 56, 60, 64).

Крім того, у розділі 2 договору сторони визначили ціну та загальну суму договору, а саме:

- вартість, ціна, найменування та кількість продукції, що поставляється за договором, вказуються в специфікаціях (пункт 2.1. договору);

- у випадку зміни ціни на продукцію, продавець зобов'язаний погодити нову ціну з покупцем не менше, ніж за 5 днів до виставлення рахунку. З моменту надходження передоплати, ціна на сплачену продукцію зміні не підлягає (пункт 2.2. договору);

- на момент укладення договору орієнтовна сума договору складає 100 000 грн. 00 коп. з урахуванням ПДВ 20% (пункт 2.3. договору);

- в процесі реалізації договору сума договору може бути змінена та складатиме суму в специфікаціях, що додаються (пункт 3.4. договору).

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У розділі 4 договору сторони визначили строки та умови поставки, зокрема:

- поставка продукції здійснюється партіями по заявці покупця (пункт 4.1. договору);

- базисні умови поставки: СРТ - м. Дніпропетровськ, склад покупця (пункт 4.2. договору);

- строк поставки за договором вказується в специфікації (пункт 4.3. договору).

На виконання умов договору, позивачем в період з 24.11.2015 по 22.02.2016 було поставлено відповідачу продукцію на загальну суму 128 396 грн. 62 коп., що підтверджується наступними видатковими накладними:

- видатковою накладною № б00004246 від 24.11.2015 на суму 52 800 грн. 00 коп. (а.с. 19);

- видатковою накладною № б00004355 від 01.12.2015 на суму 6 720 грн. 00 коп. (а.с. 23);

- видатковою накладною № б00004387 від 03.12.2015 на суму 1 120 грн. 00 коп. (а.с. 33);

- видатковою накладною № б00004447 від 08.12.2015 на суму 3 300 грн. 02 коп. (а.с. 29);

- видатковою накладною № б00004560 від 17.12.2015 на суму 5 712 грн. 00 коп. (а.с. 37);

- видатковою накладною № б00004646 від 24.12.2015 на суму 4 750 грн. 01 коп. (а.с. 41);

- видатковою накладною № б00004670 від 28.12.2015 на суму 20 400 грн. 19 коп. (а.с. 46);

- видатковою накладною № б00000017 від 06.01.2016 на суму 22 800 грн. 00 коп. (а.с. 50);

- видатковою накладною № б00000162 від 25.01.2016 на суму 180 грн. 00 коп. (а.с. 63);

- видатковою накладною № б00000173 від 26.01.2016 на суму 180 грн. 00 коп. (а.с. 59);

- видатковою накладною № б00000210 від 28.01.2016 на суму 7 912 грн. 00 коп. (а.с. 55);

- видатковою накладною № б00000296 від 04.02.2016 на суму 1 814 грн. 00 коп. (а.с. 98);

- видатковою накладною № б00000558 від 22.02.2016 на суму 708 грн. 00 коп. (а.с. 99).

При цьому суд зауважує, що товар, визначений у специфікаціях у повній мірі відповідає товару, що було поставлено згідно вказаних видаткових накладних за найменуванням, кількістю, цінами, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність України" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкованості оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справив їх сукупності, керуючись законом.

Підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, а також товарно-транспортної накладної є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище вказаних накладних, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до їх оформлення.

Також до матеріалів справи не надано доказів щодо наявності претензій відповідача по кількості та якості, як того вимагає розділ 5 договору поставки, а отже товар вважається прийнятим покупцем.

Так, протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем не заявлено.

При цьому, у пунктах 3.1. та 3.2. договору сторони погодили, що покупець проводить оплату по факту поставки протягом п'яти банківських днів з моменту проведення вхідного контролю продукції, якщо інше не обумовлено в специфікації. Оплата проводиться в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця.

В той же час, в специфікаціях, за якими здійснювалась поставка продукції в період з 24.11.2015 по 22.02.2016 сторони визначили такий порядок розрахунків - оплата протягом 30-ти календарних днів після проведення вхідного контролю продукції та підписання акту приймання. Кожна з специфікацій містить аналогічні умови щодо порядку розрахунку.

При цьому, відповідачем отримана продукція була оплачена лише частково в сумі 15 042 грн. 24 коп. наступним чином:

- 29.01.2016 в сумі 2 192 грн. 24 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1289 від 29.01.2016 (а.с.101). Позивач вказував, що з суми платежу (10 000 грн. 00 коп.) частина суми була спрямована на погашення заборгованості, яка утворилась до початку спірного періоду);

- 04.02.2016 в сумі 2 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 1594 від 03.02.2016 (а.с.102);

- 19.02.2016 в сумі 10 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 2434 від 18.02.2016 (а.с.103);

- 19.02.2016 в сумі 850 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням № 2482 від 18.02.2016 (а.с.104).

Суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасного розрахунку за передану йому в період з 24.11.2015 по 22.02.2016 продукцію не виконав, оплату в установлені в договорі (специфікації) строки, не здійснив, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 113 354 грн. 38 коп. (128 396,62 - 15 042,24).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також із наступного.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи визначені контрагентами порядок та строк оплати поставленого товару, приймаючи до уваги отримання покупцем товару за спірним правочином, господарський суд встановив, що строк оплати товару настав.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження погашення заборгованості в сумі 113 354 грн. 38 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними належними доказами, у зв'язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобовязання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи вищевикладене, є правомірними та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 113 354 грн. 38 коп.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 7.1. договору сторони погодили, що у випадку порушення покупцем строків оплати (пункт 3.1.), обумовлених договором, покупець сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми невиконаних зобов'язань за кожен день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 25.12.2015 по 31.03.2016 у розмірі 9 023 грн. 03 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, а отже, граничний строк оплати поставленого 03.12.2015, 24.12.2015, 28.01.2016 та 04.02.2016 товару є 04.01.2016, 25.01.2016, 29.02.2016 та 07.03.2016, відповідно. Крім того, у розрахунку у визначених позивачем періодах невірно порахована кількість днів прострочення.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи, визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Згідно з пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені за вказаними періодами, судом було встановлено що пеня за загальний період прострочення з 25.12.2015 по 31.03.2016 складає 10 881 грн. 12 коп. Отже, розрахована сума пені є більшою, ніж визначена позивачем у розрахунку та позовній заяві.

Приймаючи до уваги те, що фактично позивачем заявлена до стягнення сума пені в розмірі 9 023 грн. 03 коп., а клопотання в порядку пункту 2 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви не додано та в судовому засіданні позивачем не подано, а також беручи до уваги пункт 1.12. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для виходу за межі позовних вимог в частині стягнення пені.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 9 023 грн. 03 коп., яка визначена позивачем.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник у зв'язку з неправомірними діями відповідача, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу судові витрати в сумі 1 835 грн. 66 коп. покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Сухий Острів, будинок 3; ідентифікаційний код 00168076) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Запоріжпідшипник" (69068, м. Запоріжжя, вулиця Червона, будинок 1-А; ідентифікаційний код 34975392) - 113 354 грн. 38 коп. - основного боргу, 9 023 грн. 03 - пені, 1 835 грн. 66 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 13.05.2016.

Суддя ОСОБА_2