Рішення № 57676682, 11.05.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11.05.16р. Справа № 904/1698/16

За позовом Приватного підприємства "СТРОЙТЕХРЕСУРСИ", м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АльфаКераміка-Бел", Мінська область, Республіка Білорусь

про стягнення 210 220,11 російських рублів

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник (дов. № 10/03/16 від 10.03.2016)

від позивача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Приватне підприємство "СТРОЙТЕХРЕСУРСИ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АльфаКераміка-Бел" про стягнення передплати у розмірі 210 220,11 російських рублів за контрактом № 3ек/15 купівлі-продажу від 26.11.2015, з яких основна сума 192 386,20 російських рублів, 15 074,63 російських рублів. пеня, 1 731,47 російських рублів інфляційні втрати, 1 027,80 російських рублів 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобовязань за контрактом № 3ек/15 купівлі-продажу від 26.11.2015, щодо повернення суми попередньої оплати.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2016 порушено провадження у справі, позовна заява прийнята до розгляду у судовому засіданні на 11.05.2016.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.03.2016 зупинено провадження у справі до 11.05.2016, в звязку із зверненням у встановленому законом порядку до компетентного суду Республіки Білорусь із судовим дорученням про надання правової допомоги щодо вручення документів відповідачу у цій справі.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2016 розгляд справи поновлено.

11.05.2016 в судовому засідання представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується ухвалою Економічного суду м. Мінська від 15.04.2016 про виконання судового доручення та вручення представнику відповідача ухвали господарського суду Дніпропетровської області, якою було призначено слухання справи на 11.05.16.

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 11.05.2016 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

26.11.2015 між Приватним підприємством "СТРОЙТЕХРЕСУРСИ" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АльфаКераміка-Бел" (продавець) було укладено контракт № 3ек/15 купівлі-продажу (а.с.14-18).

Відповідно до п. 1.1. контракту, продавець зобовязується поставити, а покупець прийняти та оплатити будівельні матеріали, в подальшому іменовані «товар», у кількості, ціні та у сумі відповідно до специфікації на партію товару (далі - специфікація) до даного контракту.

Пунктом 2.1. контракту сторони погодили, що найменування, асортимент та ціни позицій товару, який підлягає поставці, на протязі строку дії даного контракту вказується у специфікаціях до даного контракту, які є невідємною його частиною.

Відповідно до п. 2.2. контракту, валюта контракту російські рублі. Валюта платежу російські рублі (код валюти - 643).

08.12.2015 між сторонами було укладено специфікацію №1 на продукцію, яка підлягає поставці на адресу ПП "СТРОЙТЕХРЕСУРСИ", відповідно до якої сторонами було погоджено найменування, кількість та вартість продукції (а.с.19).

Згідно з п. 2.3. контракту, оплата за товар здійснюється на умовах 100% попередньої оплати, на підставі виставленого рахунка-фактури (інвойсу), який є невідємною частиною даного контракту. Оплата товару здійснюється прямим банківським переказом на розрахунковий рахунок продавця вказаний у даному контракті.

Датою оплати вважається день зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця (п. 2.6. контракту).

08.12.2015 на оплату товару, передбаченого специфікацією №1 від 08.12.2015, відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №1002 від 08.12.2015 на суму 192 386 руб.20 коп. (а.с.20)

17.12.2015 позивач здійснив попередню оплату товару у розмірі 192 386 руб.20 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи звітом (банківською випискою) з розрахункового рахунку позивача № 26008050258346 в ПАТ КБ «ПриватБанк» за 17.12.2015 (а.с. 21).

Пунктом 3.8. контракту встановлено, що продавець зобовязується поставити товар (згідно п. 3.2. даного контракту) на протязі 15-ти робочих днів з дня внесення покупцем 100% попередньої оплати на рахунок продавця.

Позивач у позовній заяві вказує, що граничний строк поставки товару, згідно специфікації №1 від 08.12.2015 з урахуванням вихідних та святкових днів, встановлено в строк до 11.01.2016.

Відповідач вчасно свої зобовязання з поставки попередньо оплаченого товару у повному обсязі не виконав, товар у встановлені контрактом строки не поставив, попередню оплату товару у розмірі 192 386 руб. 20 коп. не повернув, про причини неможливості поставки продукції позивача не повідомив.

16.02.2016 позивач звернувся до відповідача з листом №11 від 16.02.2016, яким в звязку зі зміною банківських реквізитів, просив відповідача здійснити повернення попередньої оплати за контрактом №3ек/15 купівлі-продажу від 26.11.2015 на нові реквізити (а.с.23).

Таким чином на момент звернення позивача до господарського суду з позовною заявою, заборгованість відповідача перед позивачем складає 192 386 руб. 20 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи актом звірки взаємних розрахунків, який підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками підприємств позивача та відповідача (а.с.22).

Причиною виникнення спору є неналежне виконання відповідачем зобовязань за контрактом № 3ек/15 купівлі-продажу від 26.11.2015, щодо повернення суми попередньої оплати у розмірі 192 386 руб. 20 коп.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (стаття 174 Господарського кодексу України).

Статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова вiд зобов'язання або одностороння змiна його умов не допускається, якщо iнше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, iнших актiв цивiльного законодавства.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У ч. 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Факт попередньої оплати за товар з боку позивача доводиться матеріалами справи.

Зобов'язання відповідача передбачено умовами контракту та нормами законодавства.

Станом на час розгляду справи доказів поставки товару або повернення попередньої оплати у повному обсязі від представників сторін не надійшло.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 192 386 руб. 20 коп. підлягають задоволенню.

Позивач нарахував відповідачу пеню в розмірі 15074,63 російських рублів за період з 11.01.2016 по 15.03.2016 (а.с.10).

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 Цивільного кодексу України зазначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник має передати кредиторові у випадку порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 5.1. договору встановлено, що за несвоєчасне відвантаження за даним контрактом продавець зобовязаний сплатити покупцю пеню у розмірі 0,1% від суми не відвантаженого товару за кожен день прострочення відвантаження, але не більше 15% від суми не відвантаженого товару.

Позивач нарахував відповідачу пеню в сумі 15074,63 російських рублів за період з 11.01.2016 по 15.03.2016 (а.с.10).

З огляду на умови контракту, граничний строк поставки товару є таким, що настав - 12.01.2016 (з урахуванням Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №1155-р та ОСОБА_2 Міністрів Республіки Білорусь №976 від 23.11.2015).

Таким чином, період прострочення зобовязання розпочався з 13.01.2016.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку було невірно встановлено початок періоду прострочення, оскільки позивачем було розпочато нарахування пені з 11.01.2016.

Крім того, судом встановлено, що позивач здійснив нарахування пені з застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, посилаючись на ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань». Проте, суд звертає увагу, що зобовязання з несвоєчасної поставки товару не є грошовим зобов'язанням, а є правовим наслідком порушення умов договору, щодо здійснення поставки товару.

Враховуючи, що укладаючи контракт сторони у п. 5.1. передбачили відповідальність за несвоєчасну поставку товару, то розрахунок пені необхідно здійснювати наступним чином: (192 386,20 х 0,1 х 63 / 100 = 12120,33).

На підставі викладеного з у рахуванням встановлених обставин, заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню частково, шляхом стягнення з відповідача пені у розмірі 12120,33 руб. за період з 13.01.2016 15.03.2016 (63 дні прострочення), в решті позовних вимог слід відмовити.

На підставі ст. 625 ЦК України, за неналежне виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 1027,80 руб. та інфляційні збитки в розмірі 1731,47 руб.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У цьому випадку зобовязання відповідача щодо повернення передплати не є грошовим зобов'язанням у розумінні вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, а є правовим наслідком порушення умов договору, щодо здійснення поставки товару.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобовязання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12).

Разом з тим не є грошовими зобовязання, в яких грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару: зобовязання передачі грошей, що випливають з угод обміну валюти, опціону, купівлі-продажу монет і банкнот, зобовязання повернути грошові знаки, які перебували на зберіганні, передати перевізником банкноти за договором перевезення та ін. З огляду на це положення ст. 625 ЦК не застосовуються до зазначених відносин.

У пункті 5.2 ОСОБА_2 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже чинне законодавство передбачає нарахування індексу інфляції та 3% річних саме за грошовими зобов'язаннями, матеріальними втратами, у зв'язку з чим суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних та нарахованих інфляційних збитків.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з наведеного, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1159, 52 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82 85, 115 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АльфаКераміка-Бел" (223056, Республіка Білорусь, Мінська область, Мінський район, в/г 135-а «Сеница» 135А/2, кабінет 4, УНП 690659460, ОКПОО 304008206000) на користь Приватного підприємства "СТРОЙТЕХРЕСУРСИ" (49017, Дніпропетровська область, м. Дніпропетровськ, вул. Караваєва, буд. 13, код ЄДРПОУ 34885076) суму боргу у розмірі 192 386 російських рублів 20 коп., пеню у розмірі 12120 російських рублів 33 коп. та 1159 грн. 52 коп. судового збору, про що видати наказ.

В решті позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 13.05.2016

Суддя ОСОБА_3