Постанова № 57670988, 12.04.2016, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2016 року 12:00Справа № 808/868/16 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Нестеренко Л.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області

про: визнання неправомірним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

10.03.2016 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області про визнання неправомірним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно від 04.03.2016 №28590343 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень та зобов'язання відповідача вчинити дії по державній реєстрації за позивачем права власності на земельну ділянку площею 4113 кв.м., кадастровий номер:НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05.03.2013 між ним, ОСОБА_1, та Енергодарською міською радою укладено договір міни нежитлових приміщень, відповідно до якого ОСОБА_1, зокрема, набув у власність будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1, які розташовані на земельній ділянці ділянку площею 4113 кв.м. кадастровий номер: НОМЕР_2. 05.03.2013 за позивачем зареєстровано право власності на будівлі та споруди за вказаною адресою. Позивач вчинив всі необхідні дії та надав всі необхідні документи для державної реєстрації права власності на земельну ділянку, однак відповідач прийнявши оскаржуване рішення без врахування положень ст.120 Земельного кодексу України, чим порушив права та інтереси позивача на державну реєстрацію права власності вказаної земельної ділянки. На підставі викладеного, вважає спірне рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню. Просить позов задовольнити.

Позивач та представник позивача у судове засідання не з'явився. Від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі, на позовних вимогах наполягає у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з'явився, направив суду письмові заперечення на позов. На обґрунтування заперечень зазначає, що 29.02.2016 до державного реєстратора речових прав на нерухоме манно звернувся ОСОБА_1 з заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 4113 кв.м., кадастровий номер НОМЕР_2. Оскільки, в договорі міни нежитлових приміщень від 05.0.3.2013 про придбання ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки не зазначено кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться під спорудами та будівлями, державний реєстратор прийняв рішення про відмову в державній реєстрації права власності на земельну ділянку, так як документи не дають змоги встановити відповідність набуття заявлених прав документам, що їх посвідчують. Вказані обставини відповідно до п.4 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для прийняття вищевказаного рішення. На підставі вищевикладеного, вважає рішення відповідача про відмову в державній реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку обґрунтованим, просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Також, просить розглянути справу без участі уповноваженого представника відповідача в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 КАС України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Оскільки у судове засідання сторони не прибули та заявили клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Дослідивши надані докази у їх сукупності, матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як вбачається з наданих до справи матеріалів, 05.03.2013 між ОСОБА_1 та Енергодарською міською радою Запорізької області укладено договір міни нежитлових приміщень, відповідно до якого ОСОБА_1, зокрема, набув у власність будівлі та споруди за адресою: АДРЕСА_1, які розташовані на земельній ділянці площею 4113 кв.м. кадастровий номер: НОМЕР_2.

05.03.2013 за позивачем зареєстровано право власності на будівлі та споруди за вказаною адресою, що підтверджується витягом з державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер 990764, дата формування 05.03.2013).

29.02.2016 до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно звернувся ОСОБА_1, з заявою про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 4113 кв.м., кадастровий номер: НОМЕР_2.

04 березня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно, Енергодарським міським управлінням юстиції прийнято рішення №28590343 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень, яким відмовлено позивачу у державній реєстрації права власності на земельну ділянку площею 4113 кв.м. кадастровий номер: НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, під об'єктом нерухомості (будівлі та споруди), що належить позивачу на праві власності.

Як зазначено в оскаржуваному рішенні, останнє прийнято на підставі п.4 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», де зазначено що подані документи не дають змоги встановити відповідність набуття заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Суд вважає, що оскаржуване рішення суперечить Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 1 липня 2004 року № 1952-IV (далі - Закон № 1952-IV), Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою КМУ від 25.12.2015 №1127 (далі - Порядок №1127), Земельному кодексу України та порушує права та інтереси права позивача, що стосуються сфери державної реєстрації права власності на нерухоме майно позивача, на підставі наступного.

Законом України № 1952-ІV передбачено правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Нерухоме майно, за цим законом визначається як - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 15 Закону № 1952-ІV передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною 4 ст. 9 Закону № 1952-ІV передбачено, що Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Відповідно до п.1-3 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-ІV Державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи тощо.

Також, відповідно до п. 15 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений Постановою КМУ від 17.10.2013 № 868 (далі - Порядок № 868) під час розгляду заяви і документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема щодо наявності факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Тобто, після отримання від громадянина заяви про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості із необхідним пакетом документів, їх прийняття та реєстрації такої заяви, державний реєстратор мав встановити факт відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень.

Пунктом 20 Порядку № 868 передбачено, що за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Відповідно до пункту 28 Порядку № 868 державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав виключно за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

У рішенні про відмову в державній реєстрації прав зазначаються всі підстави прийняття такого рішення.

Вичерпний перелік підстав, для відмови у державній реєстрації прав визначений статтею 24 Закону.

При цьому, відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1952- IV відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

В оскаржуваному рішенні, в якості підстави для відмови у державній реєстрації права власності за позивачем зазначено п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952- IV.

Так, п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону № 1952- IV визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документом, що їх посвідчують.

Отже, зміст вказаної норми містить два порушення, а саме: 1) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 2) не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. При цьому, опис причин відмови має бути зроблений державним реєстратором максимально чітко та зрозуміло. Так, якщо це невідповідність поданих документів, то який з документів та якій нормі законодавства не відповідає; якщо ж неможливість встановлення заявлених прав - зазначення обставин та аналіз документів, з яких не виявляється можливим підтвердити заявлені права.

В оскаржуваному рішенні, державний реєстратор послався на те, що подані документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Тобто, з викладеного мотивування відмови взагалі не зрозуміло, що саме стало підставою для прийняття реєстратором оскаржуваного рішення - чи то невідповідність документів вимогам законодавства, чи то неможливість встановлення заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Отже, розглянувши заяву позивача, реєстратор, в порушення вимог чинного законодавства, зокрема п. 28 Порядку № 868, не обґрунтував причину такої відмови та підставу для прийняття такого рішення, що в свою чергу унеможливлює оцінку судом існування таких підстав та обґрунтованість прийнятого рішення.

Таким чином, оскаржуване рішення за своїм змістом не відповідає встановленим вимогам Закону.

В письмових запереченнях відповідач роз'яснив, що підставою для відмови у державній реєстрації права власності за позивачем стало те, що в договорі міни нежитлових приміщень від 05.0.3.2013 про придбання ОСОБА_1 зазначеної вище земельної ділянки не зазначено кадастровий номер НОМЕР_2.

З зазначеними доводами відповідача суд не погоджується, та вважає їх необґрунтованими, на підставі наступного.

Відповідно до п.1, 6 ч.1 ст.19 Закону №1952-ІV державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, договорів, укладених у порядку, встановленому законом; 6) інших документів, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно, поданих органу державної реєстрації прав разом із заявою.

Судом встановлено, що до заяви позивач додав: копії аркушів паспорту ОСОБА_1; копія ІПН ОСОБА_1; нотаріально посвідчена копія договору міни нежитлових приміщень від 05.03.2013, укладеного між ОСОБА_1 та Енергодарською міською радою Запорізької області; квитанцію про сплату держмита за державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно в розмірі 140 грн.; квитанцію про сплату витрат за надання інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно в розмірі 34 грн.

Так, відповідно до п. 1.1 договору міни нежитлових приміщень від 05.03.2013 на підставі рішення двадцятої (позачергової) сесії Енергодарської міської ради шостого скликання № 5 від 27.02.2013 територіальна громада м. Енергодар в особі Енергодарської міської ради Запорізької області передала у власність ОСОБА_1 нежитлові приміщення: приміщення міськпобуткомбінату, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2; будівлі та споруди, що знаходяться за адресою м. Енергодар, АДРЕСА_1 які належать територіальній громаді м. Енергодар в обмін на належну стороні 2 нежитлову будівлю - клуб "ІНФОРМАЦІЯ_1" розташовану за адресою: м. Енергодар АДРЕСА_2, яка перебуває у приватній власності гр. ОСОБА_1

Частинами 1,2 статті 78 Земельного кодексу України (2001 року) передбачено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об'єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Разом з тим, при відсутності цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об'єкт нерухомості, як і у справі, яка є предметом судового розгляду, слід враховувати наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Аналіз змісту норм статті 120 Земельного кодексу України у їх сукупності дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником відповідної земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

При цьому, при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України у поєднанні з нормою статті 125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Вказана правова позиція висловлена також в постанові Верховного Суду України у від 11.02.2015 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/42763573).

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України (далі - ВСУ), з одночасним наведенням відповідних мотивів.

В п.1.2.1 договору міни нежитлових приміщень від 05.03.2015 вказано про те, що будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, які розташовані на земельній ділянці площею 4113 кв.м. кадастровий номер: НОМЕР_2, знаходяться у комунальній власності, що підтверджується довідкою про правовий статус земельної ділянки № 1041/03-05/2, виданої відділом Держкомзему у м. Енергодар Запорізької області 12.12.2012.

Тобто, земельна ділянка перебувала у попереднього власника нежитлової будівлі, розташованої за зазначеною адресою, у власності. А тому, до нового власника нежитлового приміщення, позивача у справі, також перейшли повноваження саме власника земельної ділянки.

Таким чином, договір міни нежитлових приміщень від 05.03.2013 є також договором, що посвідчує перехід відповідних прав на земельні ділянки до осіб набувачів.

Отже, доводи державного реєстратора щодо відсутності в договорі міни нежитлових приміщень від 05.03.2013 будь-яких відомостей щодо придбання самої земельної ділянки під нежитловим приміщенням, суд вважає законодавчо необґрунтованим та таким, що суперечить положенням ст. 120 Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що Державний реєстратор прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області при прийняті оскаржуваного рішення припустилась порушень вимог чинного законодавства, а тому рішення від 04.03.2016 №28590343 про відмову в реєстрації прав та їх обтяжень є протиправним та підлягає скасуванню, а вимоги позивача в цій частині задоволенню.

Оскільки судом задоволено вимоги позивача щодо визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про відмову в реєстрації прав та їх обтяжень, то вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії щодо реєстрації права власності за позивачем також підлягають задоволенню, оскільки є похідними від першої вимоги та гарантують захист прав та інтересів особи, яка звернулась із адміністративним позовом до суду.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 94, 158, - 163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати неправомірним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Енергодарського міського управління юстиції Запорізької області від 04 березня 2016р. № 28590343 про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

Зобов'язати Енергодарське міське управління юстиції Запорізької області вчинити дії по державній реєстрації за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) права власності на земельну ділянку площею 4113 кв.м., кадастровий номер: НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою: Запорізька область, АДРЕСА_1.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.О. Нестеренко