Ухвала суду № 57644537, 26.04.2016, Апеляційний суд міста Києва

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня2016 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого судді Крижанівської Г.В.,

суддів Шебуєвої В.А., Оніщука М.І.,

при секретарі Заліській Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк», третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про стягнення коштів за апеляційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ОберемкаРомана Анатолійовича на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року позивач звернувся до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» про стягнення коштів.

Свої вимоги обґрунтував тим, що 17.09.2012 з його платіжної картки, виданої ПАТ «КБ «Партнер-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Міський комерційний банк», у м. Бангкок Королівства Таїланд було знято грошові кошти у розмірі 2417,88 доларів США, про що йому стало відомо з смс-повідомлення.

Зазначив, що на момент зняття коштів, він перебував на території України, що підтверджується копіями сторінок закордонного паспорту, маючи картку при собі.

18.09.2012 позивач звернувся до відповідача із заявою про блокування та видачу нової картки, а також подав заяву про незгоду з транзакцією і просив повернути йому кошти.

17.12.2012 та 06.02.2013 року у зв'язку з бездіяльністю відповідача щодо повернення коштів, позивачем були подані дві заяви, на які ним було отримано повідомлення від банку, що вказані операції з отримання готівкових коштів не підлягають виплаті зі сторони банку.

Позивач вважав відмову банку по поверненню безпідставно знятих коштів незаконною, у зв'язку з чим просив стягнути з ПАТ «Міський комерційний банк» кошти в сумі 2417,88 доларів США в гривневому еквіваленті на день ухвалення рішення, витрати на правову допомогу в сумі 2500,00 грн. та судові витрати.

В судовому засіданні, яке відбулося 20.08.2015 залучено в якості третьої особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Справа № 760/2409/14-ц № апеляційного провадження: 22-ц/796/5928/2016Головуючий у суді першої інстанції: Оксюта Т.Г.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року позов задоволено. Стягнуто з ПАТ «Міський комерційний банк» на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 65 488,83 грн., витрати на правову допомогу в сумі 2 500,00 грн. та судовий збір в сумі 243,60 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ«Міський комерційний банк» Оберемко Р.А. подав апеляційну скаргу, мотивуючи її тим, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Відповідач зазначив, що на звернення позивача щодо відшкодування коштів, банківською установою було ініційовано проведення службового розслідування по факту зняття з його картки грошових коштів. Службою безпеки банку було встановлено, що факт несанкціонованих транзакцій по карті позивача на суму 2 417, 88 доларів США не підтверджений.

Вказував, що банк не несе відповідальності за наслідки розголошення клієнтом ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Наголошував, що операції по банківській карті були заблоковані банком після проведених транзакцій. Зняття грошових коштів супроводжувалося зчиткою інформації з магнітної смуги з одночасним коректним введенням ПІН-коду карти.

Враховуючи викладене, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Міський комерційний банк» Оберемко Р.А. просив рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити з наведених у ній підстав.

Інші учасники процесу в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення в цій частині, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 05.02.2010 між ОСОБА_1 та ПАТ «КБ «Партнер-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Міський комерційний банк» був укладений договір № АА0-0000241-М/10-МВС про відкриття карткового/карткових/рахунків та його/їх обслуговування (а.с.8-11).

Відповідно до умов вказаного договору, відповідач відкрив основний технічний картковий рахунок НОМЕР_1 у національній валюті України, та додаткові карткові рахунки: НОМЕР_3 в ЄВРО, НОМЕР_2 в доларах США, оформив та видав позивачу платіжну картку типу VISACLASSIC і ПІН-код до неї, а також здійснював розрахунково-касове обслуговування платіжних операцій позивача з використанням ПК.

17.09.2012 в період часу з 21 год. 33 хв. по 21 год. 35 хв. на телефонний мобільний номер позивача надійшло чотири SMS-повідомлення з інформацією про здійснення операцій з отримання готівкових коштів з платіжної картки загальною сумою 2417,88 доларів США. Зазначені операції були здійснені в м. Бангкок, у Королівстві Таїланд.

Протягом кількох хвилин з моменту отримання SMS-повідомлень, позивач зателефонував на вказаний в договорі номер телефону відповідача, повідомив про недозволену операцію та розпорядився заблокувати платіжну картку.

18.09.2012 позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про блокування та видачу нової платіжної карти(а.с. 16).

Позивач звертався до відповідача з вимогою провести розслідування по факту незаконної операції та відшкодувати кошти.

Листами від 27.12.2012 №213/2534 та від 12.03.2013 №213/373 ПАТ «Міський комерційний банк» відмовив позивачу у поверненні коштів. За змістом вказаних листів, банк зазначив, що при проведенні службового розслідування відповідальними працівниками Департаменту безпеки було виявлено, що транзакції, які проводились у Таїланді, м. Бангкок, здійснювалися з використанням ПІН-коду, що є конфедеційною інформацією, яка не підлягає розголошенню. Зміна ліміту зняття готівки було здійснено держателем на постійні основі (з 8 000 грн. до 20 000 грн. на добу), що зафіксовано у журналі «Коригування ліміта» Службою інформаційної підтримки, тому транзакції, які проводилися в АТМ на території Таїланду не викликали підозри.

Також було виявлено, що звернення у Службу клієнтської підтримки із проханням заблокувати платіжну картку у зв'язку із зняттям коштів з карткового рахунку (причому картка знаходилась у власника і саме ці транзакції не проводилися) мало місце лише через 10 хвилин після здійснення транзакції (інформація про зняття коштів з карткового рахунку здійснюється шляхом надходження смс-повідомлень на мобільний номер держателя). За всі операції по картковому рахунку до моменту звернення в банк-емітент з проханням про його блокування несе відповідальність клієнт.

Оскільки операції зі зняття коштів від 17.09.2012, Таїланд, м. Бангкок, були проведені із застосуванням ПІН-коду, вони віднесені до легітимних та не підлягають виплаті зі сторони банку (а.с. 20-21).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, на якого законодавством покладено обов'язок провести належне розслідування по факту незаконної операції, за наслідками якого буде доведено факт протиправної поведінки користувача, не надав суду належних доказів на підтвердження того, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Відтак, вказане свідчить про відсутність вини позивача, а тому суд дійшов висновку про те, що відмова банку у відшкодуванні позивачу коштів, що були списані з його рахунку є неправомірною, та вказані кошти підлягають стягненню на користь позивача.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Частиною 1 ст. 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка

Згідно ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.6.7, п. 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Національного Банку України №223 від 30 квітня 2010 року, у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, банк негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду України у справі №6-71цс15 від 15 травня 2015 року, за змістом якої, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номеру (ПІН) або іншій інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Згідно пункту 3.15 Положення про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженогопостановою Правління Національного банку України від 19 квітня 2005 року № 137 (чинного на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Положення), держатель платіжної картки зобов'язаний використовувати її відповідно до законодавства України й умов договору, укладеного з емітентом, не допускати використання платіжної картки особами, які не мають на це законного права або повноважень. Держатель платіжної картки зобов'язаний зберігати платіжну картку та інформацію, яка дає змогу користуватись нею (у тому числі ПІН), контролювати рух коштів за своїм картрахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися держателем. Клієнт чи її держатель має негайно повідомити емітента (або визначену ним юридичну особу) про втрату платіжної картки в порядку, передбаченому договором. В іншому разі емітент не несе відповідальності за переказ коштів, ініційований за допомогою цієї платіжної картки, до отримання такого повідомлення, якщо інше не передбачено договором. Емітент (або визначена ним юридична особа) після отримання повідомлення (заяви) має ідентифікувати клієнта (держателя платіжної картки) і зафіксувати дату та час його звернення на умовах, передбачених договором. Порядок і строки подання повідомлення (заяви) та встановлення картки в стоп-лист і її вилучення з нього встановлюються правилами платіжної системи та обумовлюються в договорі.

У даному випадку матеріали справи не містять доказів про те, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Судом вставнолено, що позивач надав докази того, що 17.09.2012 територію України він не покидав, на момент списання коштів в м. Бангкок (Королівство Таїланд) позивач перебував в Україні

Крім того, позивач надав уповноваженому працівнику банку платіжну картку, що свідчить про те, що позивач жодним чином не передавав картку, і зняття коштів було здійснено без наявності картки в м. Бангкок (Королівство Таїланд).

Позивачем також виконано зобов'язання, передбачене п. 2.3.4 договір 05.02.2010 № АА0-0000241-М/10-МВС про відкриття карткового/карткових/рахунків та його/їх обслуговування, яким передбачено, що держатель зобов'язується негайно сповістити банк про необхідність блокування платіжної картки у випадку втрати/викрадення платіжної картки або якщо ПІН-код став відомий іншим особам.

Доводи апеляційної скарги про те, що банківською установою було ініційовано проведення службового розслідування по факту зняття з картки позивача грошових коштів, за результатми якого факт несанкціонованих транзакцій по карті позивача на суму 2 417, 88 доларів США не підтверджений, колегією суддів відхиляється з огляду на наступне.

Згідно п.2.1.6 укладеного між сторонами договору, держатель має право вимагати від банку проведення розслідувань стосовно списаня коштів з карткового рахунку при виникненні спірних питань.

Однак, жодного висновку про розслідуваннявід оператора міжнародних розрахунків, що обслуговує картки Visa: «Visa International Service Association», матеріали справи не містять.

Разом з тим, відповідач надав лист ПАТ «Українська національна розрахункова карта» від 07.05.2014 №1051/213, за змістом якого вказане товариство зробило експертний висновок про здійснення операцій по рахунку позивача з використанням ПІН-коду.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначений лист від 07.05.2014 №1051/213 не може вважатись допустимим доказом, оскільки він містить лише відомості щодо здійснення операцій по картці та жодним чином не підтверджує того, що транзакції по карті позивача на суму 2 417, 88 доларів США були проведені в результаті протиправної поведінки користувача картки.

Таким чином, доказів на підтвердження того, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, відповідачем суду не надано, відтак доводи представника банку про те, що банк не несе відповідальності за наслідки розголошення клієнтом ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, колегією суддів відхиляються.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК HYPERLINK "http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1822/ed_2012_02_21/T041618.html?pravo=1"України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стороною відповідача не надано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження доводів, викладених у скарзі, а відтак вони є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Враховуючи викладене, при встановленні обставин справи та ухваленні рішення, судом першої інстанції не було допущено порушень норм процесуального права та правильно застосовано норми матеріального права.

Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову повно і всебічно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до правильного висновку про задоволення позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 308 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Міський комерційний банк» ОберемкаРомана Анатолійовича відхилити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 02 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: