Рішення № 57643949, 11.05.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/6143/15-ц Номер провадження 22-ц/775/601/2016

головуючий в I інстанції Лутай А.М. Єдиний унікальний номер 234/6143/15-ц

суддя доповідач Никифоряк Л.П. Номер провадження 22-ц/775/601/2016

Категорія 48

________________

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем У К Р А Ї Н И

11 травня 2016 року апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Никифоряка Л.П.

Суддів Гапонова А.В., Біляєвої О.М.

при секретарі судового засідання Марченко Я.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3, законний представник якої ОСОБА_4, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Органу опіки та піклування Краматорської міської ради про встановлення факту спільного проживання та визнання права власності на частину майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 03 лютого 2016 року, -

В С Т А Н О В И В:

В позові від 30 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернулася з вимогами до спадкоємця ОСОБА_2 та просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю з спадкодавцем ОСОБА_5 в період часу з 07 квітня 2012 року по 12 квітня 2015 року. Просила визнати спільною сумісною власністю придбані в період спільного проживання житловий будинок з відповідними господарськими будовами та спорудами АДРЕСА_1, що розташована по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0795га /надалі житловий будинок та земельна ділянка АДРЕСА_1, та два банківські вклади на суму 8664,72 долари США та 48181,05 грн., що знаходяться на рахунках у публічному акціонерному товаристві «Перший український міжнародний банк», також просила визнати право власності на ? частку зазначеного майна.

15 травня 2015 року ОСОБА_1 уточнила позовні вимоги, просила встановити факт спільного проживання однією сім'єю з спадкодавцем ОСОБА_5 в період часу з 07 квітня 2012 року по 12 квітня 2015 року, визнати спільною сумісною власністю житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1, та просила визнати право власності на ? частку зазначеного майна.

Ухвалою Краматорського міського суду Донецької області від 28 серпня 2015 року суд залучив до участі у справі як співвідповідача іншого спадкоємця неповнолітню ОСОБА_3, законний представник якої ОСОБА_4 та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Орган опіки та піклування Краматорської міської ради.

Рішенням Краматорського міського суду від 03 лютого 2016 року в позові ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, вказуючи що судом не враховані належні та допустимі докази, якими є покази свідків які вказували на проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю ще до придбання спірного будинку, в належній позивачу квартирі за іншою адресою.

Також судом безпідставно зроблено висновок про те, що спірний будинок придбано за кошти виручені від продажу ОСОБА_5 належного йому нежитлового приміщення, оскільки нежитлове приміщення про яке йшлося було подароване на підставі правочину який неоспорений, та відсутні інші докази щодо отримання коштів від продажу нежитлового приміщення.

Заслухавши доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_6, пояснення неповнолітньої ОСОБА_3 її законного представника ОСОБА_4 та представника ОСОБА_7, за відсутності ОСОБА_2 і Органу опіки та піклування Краматорської міської ради від яких надійшли клопотання про розгляд справи без їх участі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково за таких підстав.

Суд першої інстанції відмовляючи в позові виходив з того, що позивачем не доведено факт спільного проживання однією сім'єю, ведення спільного господарства та бюджету з ОСОБА_5 на момент набуття останнім права власності на спірне майно, оскільки суд вважав що непідтверджена наявність взаємних прав та обов'язків і усталених відносин притаманних подружжю, при цьому суд керувався тільки тим, що спірний будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку придбано за кошти, що належали ОСОБА_5 на праві особистої власності, які були виручені від продажу належного виключно йому нежитлового приміщення, та позивач не підтвердила фінансової участі в придбанні будинку.

Та згідно висновків суду, встановлений факт перебування позивача у фактичних шлюбних відносинах вже після придбання спірного будинку не свідчить про ведення спільного господарства і не є підставою для визнання права власності на половину спірного майна.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення, відповідно до положень статті 303 ЦПК України, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд визнає, що висновки суду не відповідають обставинам справи та судом не повно з'ясовані обставин що мають значення для справи.

Вирішуючи позовні вимоги, суд правомірно застосував норми сімейного кодексу України /надалі СК України/ та Цивільного кодексу України /надалі ЦК України/ до спірних правовідносин, оскільки із матеріалів справи вбачається, що предметом спору є майно, набуте після набрання чинності цими кодексами та свої вимоги позивач обґрунтовував наявністю обставин які виникли в період їх дії.

Згідно обставин у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в шлюбі не перебували, та статтею 74 СК України визначено що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною 2 статті 74 якого передбачено, що на майно яке є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Отже, відповідно до змісту наведеної норми, умовою визнання майна спільною сумісною власністю є спільне проживання чоловіка та жінки однією сім'єю.

Судом першої інстанції встановлений факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю вже після придбання житлового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1, з 21 червня 2013 року.

При цьому судом враховано довідку з місця проживання ОСОБА_1 Біленьківської селищної ради Краматорської міської ради № 179 від 21 січня 2016 року /а.с. 144/ та акт від 19 листопада 2016 року, складений комісією цієї ж установи /а.с.145/, із яких вбачається, що ОСОБА_1, яка зареєстрована в АДРЕСА_2, фактично проживала з червня 2013 року однією сімєю без шлюбу з ОСОБА_5 та вела з ним спільне господарство по день смерті 12 квітня 2015 року та сторони в судовому засіданні підтверджували обставини зазначені в довідці, також зазначені обставини підтверджено письмовими доказами і показами свідків.

Зокрема, обставини щодо спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю як чоловіка та жінки підтвердили свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9, допитані судом, покази яких є належними та допустимими доказами.

Також покази зазначених свідків об'єктивно підтвердили свідки ОСОБА_10, яка являлася сестрою померлого ОСОБА_5 та свідок ОСОБА_11 з яким ОСОБА_5 підтримував дружні відносини протягом останніх 25 років, які також підтверджували факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5, однак вказували що останній почав спільно проживати із ОСОБА_1 саме з 01 травня 2012 року, при цьому стверджували що до придбання спірного будинку ОСОБА_1 та ОСОБА_5 проживали в АДРЕСА_2.

Разом з тим, обставини щодо спільного проживання та ведення господарства ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без шлюбу в період 2012, 2014 -2015 років об'єктивно підтверджуються наданими позивачем документальними доказами, так із договору на туристичне обслуговування від 08 вересня 2012 року вбачається що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спільно проводили відпустку в одному готельному номері в період часу з 08 жовтня 2012 року по 15 жовтня 2012 року /а.с. 44, 45/, згідно квитанцій /а.с. 104-114/ ОСОБА_1 здійснювала оплату за комунальні послуги з обслуговування спірного житлового будинку.

Отже суд першої інстанції на підставі одних і тих самих доказів, показів свідків та письмових доказів робить протилежні висновки про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 до набуття останнім права власності на спірне майно, не підтвердили наявність взаємних прав та обов'язків і усталених відносин притаманних подружжю, а після придбання житлового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1 почали спільно проживати як чоловік та жінка, вели спільне господарство та утримували майно.

При цьому без наведення мотивів суд надає перевагу довідці та акту, які не мають переважного доказового значення і складені селищною радою по місцю проживання в житловому будинку АДРЕСА_1 в яких не могло йтися про факт спільного проживання в інший період та за іншою адресою /в АДРЕСА_2/ до якої вказаний орган місцевого самоврядування не має жодного стосунку.

У той же час, суд не бере до уваги покази свідків та не вказує в чому їх недостовірність, чи невідповідність іншим зібраним у справі доказам.

З огляду на викладене, суд не відреагував на аргументи позивача стосовно достовірності показів свідків та надійності документальних доказів, які були вирішальними для результатів розгляду справи.

Разом з тим, судом першої інстанції не враховано визнання позову відповідачем ОСОБА_2 зроблені в простих письмових заявах на адресу суду /а.с. 42, 92, 94/ та в заяві на адресу суду від 22 квітня 2015 року в якій державний нотаріус засвідчив підпис ОСОБА_2, в яких остання стверджувала про спільне проживання її батька ОСОБА_5 та ОСОБА_1 починаючи з 07 квітня 2012 року.

Також неповнолітня ОСОБА_3, її законний представник ОСОБА_4 та представник ОСОБА_7 у своїх поясненнях в судовому засіданні в апеляційному суді не оспорювали факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в зазначений позивачем період часу, заперечуючи проти задоволення позову тільки з підстав придбання спірного майна виключно за особисті кошти ОСОБА_5, та останні не надали суду жодного доказу в спростування обставин спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю з 01 травня 2012 року по 12 квітня 2015 року.

З огляду на викладене, є підстави для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки ОСОБА_1 та ОСОБА_5 без шлюбу з 01 травня 2012 року по 12 квітня 2015 року.

У той же час, апеляційний суд виходить з того, що судом першої інстанції вірно встановлено що житловий будинок та земельна ділянка АДРЕСА_1 були придбані за договором купівлі продажу покупцем ОСОБА_5 21 червня 2013 року тобто в період часу з 01 травня 2012 року по 12 квітня 2015 року, чого сторони фактично не оспорювали.

Однак, посилання відповідача ОСОБА_3 її законного представника ОСОБА_4 та представника ОСОБА_7 на обставини які покладені судом в обґрунтування рішення суду про те, що спірний житловий будинок та земельна ділянка АДРЕСА_1 набуті за особисті кошти ОСОБА_5, не знаходять підтвердження, оскільки не узгоджуються із дійсними обставинами у справі.

Так, суд першої інстанції вважав, що житловий будинок та земельна ділянка АДРЕСА_1 були придбані за кошти що належали виключно ОСОБА_5 отримані останнім від продажу належного йому вбудованого нежитлового приміщення по АДРЕСА_3

Та зроблені судом висновки не узгоджуються із дійсними обставинами так як відчуження вбудованого нежитлового приміщення по АДРЕСА_4 відбулось шляхом дарування на підставі наявного в матеріалах справи договору дарування вбудованого нежилого приміщення від 13 квітня 2013 року /а.с. 142/, який неоспорений і невизнаний судом недійсним, та відповідно до змісту якого відчуження відбулось безоплатно.

Разом з тим, за договором дарування вбудоване нежитлове приміщення по АДРЕСА_4 було оцінено в 96780,00 грн., що значно менше вартості житлового будинку та земельної ділянки АДРЕСА_1, за договором купівлі продажу /а.с. 15/, що склала 156937,75 грн.

Також судом першої інстанції не враховано того, що вбудоване нежитлове приміщення по АДРЕСА_4 було подароване 13 квітня 2013 року, а житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1 придбано 21 червня 2013 року, тобто по спливу значного часу.

Апеляційний суд виходить з того, що жодними належними та допустимими доказами не підтверджено обставин з приводу того, що за відчуження шляхом укладення договору дарування вбудованого нежитлового приміщення по АДРЕСА_4 було отримано кошти в сумі 96780,00 грн., також відсутні жодні інші належні та допустимі докази з приводу того, що спірний житловий будинок та земельна ділянка АДРЕСА_1 були придбані виключно за особисті кошти ОСОБА_5, при цьому пояснення сторони відповідача які не проживали разом із ОСОБА_5, не вели з останніми спільного господарства та не мали спільного сімейного бюджету, не являються належним засобом доказування та не мають наперед встановленої доказової сили.

У той же час, суд не врахував положення Сімейного кодексу України відповідно до частини 1 статті 60 якого майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, та вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя /частина 2 статті 60 СК України/.

Враховуючи дійсний зміст наведених норм, на праві спільної сумісної власності дружині та чоловікові /жінці та чоловікові, які не перебувають у шлюбі між собою/ належить майно яке було набуте подружжям за час шлюбу, стосовно обставин справи майновий стан осіб що спільно проживали однією сім'єю та отриманих доходів, про який свідчать письмові довідки а.с. 146-149, згідно яких в період часу з 2012 року по 2015 рік ОСОБА_1 мала місце роботи та постійний заробіток, вказують на спільне набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_5 спірного житлового будинку та земельною ділянки АДРЕСА_1.

Отже рішення суду не відповідає вимогам про законність та обґрунтованість, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду і встановлені обставин справи, у зв'язку з чим колегія апеляційного суду на підставі статті 309 ЦПК України вважає за необхідне частково задовольнити апеляційну скаргу, рішення суду скасувати, позов ОСОБА_1 задовольнити частково, встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю з 01 травня 2012 року по 12 квітня 2015 року, визнати житловий будинок та земельну ділянку АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5, визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку вказаного житлового будинку з відповідними господарськими будовами та спорудами АДРЕСА_1 та 1/2 частку земельної ділянки АДРЕСА_1, що розташована по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0795га.

Також у відповідності до положень статті 88 ЦПК України з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 законного представника неповнолітньої ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню понесений останньою документально підтверджений судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі по 431(чотириста тридцять одній),58 грн. з кожної.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, апеляційний суд, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 03 лютого 2016 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3, законний представник якої ОСОБА_4 про встановлення факту спільного проживання та визнання права власності на частину майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності задовольнити частково.

Встановити факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 однією сім'єю з 01 травня 2012 року по 12 квітня 2015 року.

Визнати житловий будинок з відповідними господарськими будовами та спорудами АДРЕСА_1, що розташована по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0795га спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_5.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з відповідними господарськими будовами та спорудами АДРЕСА_1 та 1/2 частку земельної ділянки АДРЕСА_1, що розташована по АДРЕСА_1 загальною площею 0,0795га.

Стягнути з ОСОБА_2 та неповнолітньої ОСОБА_3, законний представник якої ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі по 431,58 грн. з кожної.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено протягом двадцяти днів з моменту набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: