Рішення № 57642969, 21.04.2016, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/9171/15-ц

Провадження № 2/761/574/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2016 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Піхур О.В.

при секретарі: Кияшко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі - продажу та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач) про визнання недійсним договору купівлі - продажу та стягнення коштів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що 27.05.2008 року між позивачем та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. На той час відповідач володів квартирою на підставі договору купівлі-продажу квартири від 24.03.2008 року за яким він придбав цю квартиру у ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15.10.2012 року було визнано недійсною довіреність від 06.03.2008 року, згідно з якою ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_4 користуватися та розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності, визнано договір купівлі-продажу спірної квартири від 24.03.2008 року, укладеного ОСОБА_5 від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 06.03.2008 року та ОСОБА_2. Таким чином внаслідок визнання вказаного правочину недійсним, позивач позбувся набутого майна, проте, сплачені кошти за квартиру у сумі 207000 доларів США відповідач не повернув.

Тому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просив суд визнати Договір купівлі-продажу від 21.05.2008 року квартири АДРЕСА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є. за реєстровим № 1207, зареєстрованого КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27.05.2008 року за реєстровим № 993 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - недійсним; стягнути з відповідача грошові кошти в розмірі 207000 доларів США, а також судовий збір.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення сторін, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 21 травня 2008 року між відповідачем та позивачем було укладено Договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого, продавець передає у власність, а покупець приймає від продавця квартиру за номером 46, що знаходиться в будинку за номером 59-А, розташованого по вулиці Артема в місті Києві і оплачує її вартість за ціною та на інших умовах, встановлених у цьому договорі. Згідно п. 2 договору, відчужувана за цим договором квартира належить продавцю на договору купівлі-продажу, посвідченого Ничипоренком О.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 24 березня 2008 р. за реєстровим № 95, зареєстрованого Комунальним підприємством Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27 березня 2008 р., записаний у реєстрову книгу № д.593-146 за реєстровим № 993.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року було визнано недійсною довіреність від 06 березня 2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Житомирської області Копейчиковим Іваном Володимировичем, зареєстрованому у реєстрі за № 90, згідно якого ОСОБА_3 уповноважує ОСОБА_4 користуватися та розпоряджатися квартирою АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на праві власності; визнати недійсним договір купівлі-продажу від 24 березня 2008 року, укладений ОСОБА_5 від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 06 березня 2008 року, посвідчену приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Житомирської області Копейчиковим Іваном Володимировичем, зареєстрованому у реєстрі за № 90, та ОСОБА_2, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нечипоренко О.В., зареєстрований у реєстрі під № 95 по продажу квартири АДРЕСА_1; усунути перешкоди з боку ОСОБА_10 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_3.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року було скасовано рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року в частині витребування майна з чужого незаконного володіння і ухвалено в цій частині нове рішення: витребувати у ОСОБА_1 та передати у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1; виключити з мотивувальної частини рішення суду висновки суду про те, що «ОСОБА_3 проживає в АДРЕСА_1 по даний час».

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 жовтня 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2012 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 25 лютого 2014 року було залишено без змін.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами (ч. 1 ст. 14 ЦПК України).

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини (ч. 3 ст. 61 ЦПК України).

На відміну від норм ч. 1 ст. 216 ЦК норми гл. 29 ЦК є спеціальними. У них закріплено основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватися власником майна, зокрема з метою повернення майна в натурі, переданого за недійсним правочином (наприклад, віндикація). Вважаємо, що ст. 330 ЦК чітко розмежовує випадки, в яких належним способом захисту порушеного права є визнання правочину недійсним та застосування наслідків його недійсності, від випадків, коли має заявлятися позов про витребування майна з чужого незаконного володіння. Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та (або) про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтися тоді, коли майно залишається у набувача. Тобто якщо вчинений один правочин і повернути майно можна шляхом застосування реституції, то ефективним способом захисту буде визнання правочину недійсним. Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив таке майно іншій особі, потрібно звертатися з віндикаційним позовом. Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача). У разі задоволення віндикаційного позову суд повинен вирішити питання про відшкодування добросовісному набувачеві понесених ним витрат на придбання майна. Такі витрати має бути стягнено зі сторони, яка отримала кошти за недійсним правочином, або з особи, яка є винною в недійсності правочину (Узагальнення Верховного Суду України від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Отже, враховуючи те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2015 року було визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 березня 2008 року, укладений ОСОБА_5 від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 06 березня 2008 року, посвідченої приватним нотаріусом Попільнянського нотаріального округу Житомирської області Копейчиковим Іваном Володимировичем, зареєстрованому у реєстрі за № 90, та ОСОБА_2, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нечипоренко О.В., зареєстрований у реєстрі під № 95 по продажу квартири АДРЕСА_1, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним Договір купівлі-продажу від 21.05.2008 року квартири АДРЕСА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кузьмік Ю.Є. за реєстровим № 1207, зареєстрованого КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна 27.05.2008 року за реєстровим № 993 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача грошові кошти у розмірі 207000 доларів США за розпискою відповідача від 21.05.2008 року, проте зі змісту даної розписки вбачається, що кошти у вказаній сумі ОСОБА_2 має повернути у випадку розірвання даного договору за його ініціативою, крім того у п. 3 Договору купівлі-продажу квартири від 21 травня 2008 року зазначено, що продаж вчинено за 505000,00 грн., а тому дані вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 505000,00 грн..

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а як вбачається з матеріалів справи позивачем не було надано доказів на обґрунтування позовних вимог в частині стягнення коштів в розмірі 207000 доларів США.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати, понесені останнім, які складаються з судового збору в розмірі 3654,00 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 14, 11, 57, 60, 61, 88, 179, 208, 209, 212-218, 294 ЦПК України; ст.ст. 215, 1212 ЦК України, Узагальнення Верховного Суду України від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними», суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі - продажу та стягнення коштів - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 505000,00 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 3654,00 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя