Вирок № 57642688, 12.05.2016, Святошинський районний суд міста Києва

ун. № 759/21197/14-к пр. № 1-кп/759/263/16

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2016 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді Дячука С.І.;

при секретарі - Миколаєнко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження (внесене до ЄДРДР за № 42014100080000094 від 30 травня 2014 року) за обвинуваченням

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Костомарове Великоолександрівського р-ну Херсонської обл., українець, гр-н України, одружений, освіта вища, працює, зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1, не судимий, -

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України,

сторони кримінального провадження: прокурори - Шульц Є.В., Коцюба І.В., обвинувачений ОСОБА_1, його захисники - ОСОБА_2, ОСОБА_3; інші учасники - потерпілий ТОВ «Епіцентр К», код ЄДРПОУ 32490244, представник ОСОБА_4, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення, яке сформульовано в обвинувальному акті і підтримане прокурором під час судового розгляду, такого змісту.

31 липня 2012 року, приблизно в 18 год 00 хв, ОСОБА_1 знаходячись в приміщенні торгівельного залу гіпермаркету № 6 ТОВ «Епіцентр К», розташованому по вул. Берковецька, 6-в у м. Києві, намагався таємно викрасти чуже майно, що належить ТОВ «Епіцентр К», на загальну суму 201 грн 51 коп, але свій злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі за таких обставин.

Так, ОСОБА_1 31 липня 2012 року приблизно в 18 год, знаходячись в приміщенні торгівельного залу вказаного гіпермаркету, вирішив вчинити крадіжку чужого майна, яке належить ТОВ «Епіцентр К». З метою виконання свого злочинного умислу, ОСОБА_1, продовжуючи знаходитись в приміщенні торгівельного залу вказаного гіпермаркету, скориставшись тим, що за його діями ніхто не спостерігає, з метою обернення на свою користь та особистого збагачення, діючи умисно, протиправно, непомітно взяв з торгових полиць чуже майно, яке належить ТОВ «Епіцентр К», а саме: «ніж для прищеплення» арт. 10205445, сховавши його до футляру від своїх окулярів, після чого зазначений футляр з наявним в ньому ножем помістив до кишені сорочки, в яку був одягнений. Маючи намір таємно викрасти вищевказане майно, ОСОБА_1 31 липня 2012 року приблизно в 18 год 00 хв, виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, а саме: винести викрадене майно та розпорядитися ним, не розрахувавшись в касі, направився до виходу з торгівельного залу, однак довести злочин до кінця він не зміг з причин, що не залежали від його волі, оскільки був затриманий працівниками охорони гіпермаркету разом з наявним при ньому товаром, який він намагався викрасти.

Оскільки 09 вересня 2009 року ОСОБА_1 пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191 та ч. 2 ст. 366 КК України, а виправдувальний вирок Святошинського районного суду м. Києва від 05 вересня 2012 року за цим обвинуваченням скасований ухвалою Апеляційного суду м. Києва 14 листопада 2012 року з поверненням справи прокурору на додаткове розслідування, вище вказані дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України як закінчений замах на таємне повторне викрадення чужого майна.

Допитаний обвинувачений ОСОБА_1 своєї винуватості у вчиненні вказаного злочину за наведених вище обставин не визнав повністю і, керуючись своїм правом, передбаченим ст. 63 Конституції України, відмовився в судовому засіданні давати показання та відповідати на питання.

Сторона захисту наполягала на тому, що органами досудового слідства, а згодом і розслідування не здобуто і не надано суду під час судового розгляду допустимих доказів винуватості ОСОБА_1 у вчиненні поставленого йому у провину діяння. Сторона захисту вважає пред'явлене обвинувачення безпідставним і таким, що ґрунтується виключно на припущеннях, посилаючись при цьому на істотні порушення органом досудового розслідування кримінального процесуального закону в даній справі, а саме, слідчі дії, які перебували порушенню кримінальної справи, були вчинені неповноважною особою та з порушенням порядку їх проведення, були порушені правила про зупинення та відновлення досудового розслідування, про збирання доказів виключно у межах строку досудового розслідування, про розумність строку такого розслідування тощо. Враховуючи те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, сторона захисту просила ухвалити виправдувальний вирок.

Суд повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного кримінального провадження, об'єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінивши кожний поданий сторонами доказ, в тому числі і з урахуванням правил ст. 8 Розділу ХІ Перехідні положення КПК України з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, дійшов наступних висновків.

В обґрунтування винуватості ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України, сторона обвинувачення посилалася на докази, які були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, а саме на дані, які містять:

а) заява директора гіпермаркету № 6 ТОВ «Епіцентр К» від 31 липня 2012 року про злочин, а саме нібито крадіжку ОСОБА_1 31 липня 2012 року в приміщенні гіпермаркету № 6 ТОВ «Епіцентр К», розташованому по вул. Берковецька, 6-в у м. Києві, «ножа для прищеплення» арт. 10205445, довідка про вартість останнього та розписка про його прийняття власником на відповідальне зберігання (а. 103-105);

б) протокол огляду і вилучення від 31 липня 2012 року, за яким в присутності понятих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в приміщенні ТОВ «Епіцентр К» по вул. Берковецька, 6-в у м. Києві нібито проведено вилучення у ОСОБА_1 ножа для прищеплення (а. 106);

в) копія фіскального чека № 0178-0205627 від 31 липня 2012 року з часом проведеної операції (18 год 12 хв 26 сек) оплати ОСОБА_1 певного товару, серед якого немає «ножа для прищеплення» арт. 10205445 (а. 107);

г) протокол огляду і вилучення від 01 листопада 2012 року, за яким в присутності понятих в приміщенні ТОВ «Епіцентр К» по вул. Берковецька, 6-в проведено вилучення диска DVD+R із записом відеоспостереження за торговим залом, на якому нібито зафіксовано злочинні дії ОСОБА_1, пов'язані із намаганням вкрасти вказаний ніж (а. 108);

ґ) протоколи очних ставок від 05 листопада 2012 року між підозрюваним ОСОБА_1 та свідками ОСОБА_5 і ОСОБА_6 за якими останні показали, що приймали участь як поняті, коли зайшли в кімнату охорони, де працівник міліції вказав на ОСОБА_1 як крадія ножа, що вже лежав на столі (а. 110-115);

д) досліджений в судовому засіданні диск DVD+R, на якому у форматі відеозапису з різних камер спостереження в приміщенні ТОВ «Епіцентр К» по вул. Берковецька, 6-в у м. Києві зафіксовано дії ОСОБА_1, нібито спрямовані на вчинення крадіжки «ножа» (а. 109).

Крім того, в обґрунтування винуватості ОСОБА_1 прокурор послався і на докази, які не були безпосередньо досліджені під час судового розгляду, а саме на дані, які містять: - показання підозрюваного під час досудового розслідування, в яких той не оспорював самого факту перебування 31 липня 2012 року у приміщенні торгівельного залу вказаного гіпермаркету; - різні показання під час досудового розслідування свідків, які були понятими під час окремих слідчих дій.

Факт перебування ОСОБА_1 31 липня 2012 року приблизно в 18 год в приміщенні торгівельного залу гіпермаркету № 6 ТОВ «Епіцентр К», розташованого по вул. Берковецькій, 6-в у м. Києві, суд вважає доведеним належними, допустимими і достовірними доказами, якими визнає копію фіскального чека № 0178-0205627 від 31 липня 2012 року та досліджену за клопотанням сторони захисту Довідку контролю наданих ОСОБА_1 знижок ТОВ «Епіцентр К» у період з 14 серпня 2010 року по 14 серпня 2012 року.

Так, згідно з вказаною копією фіскального чека № 0178-0205627, 31 липня 2012 року о 18 год 12 хв 26 сек певна особа в приміщенні торгівельного залу гіпермаркету № 6 ТОВ «Епіцентр К», розташованого по вул. Берковецькій, 6-в у м. Києві, провела оплату придбаного товару касиру ОСОБА_7 на загальну суму 321 грн 94 коп, при цьому вартість товару (всього 8 найменувань), який було реалізовано із знижкою, становить 318 грн 04 коп.

Як вбачається з Довідки контролю наданих ОСОБА_1 знижок ТОВ «Епіцентр К» у період з 14 серпня 2010 року по 14 серпня 2012 року, саме останній 31 липня 2012 року о 18 год 12 хв в гіпермаркеті ТОВ «Епіцентр К» провів оплату придбаного зі знижкою товару (всього 8 ідентичних даним фіскального чеку найменувань) касиру ОСОБА_7 на загальну суму 318 грн 04 коп і ця операція мала № 0205627. При цьому суд звертає увагу, що дійсно серед найменувань товару, купівля якого ОСОБА_1 було оформлено фіскальним чеком № 0178-0205627 від 31 липня 2012 року, немає «ножа для прищеплення» арт. 10205445.

Вказані документально підтверджені дані повністю узгоджуються між собою, а тому суд їх кладе в основу свого вироку. Разом з тим, вони самі по собі не доводять факту замаху на вчинення крадіжки з боку обвинуваченого.

Всупереч твердженням сторони обвинувачення не можуть вважатися допустимими доказами вини ОСОБА_1 в суді заява директора гіпермаркету про злочин, довідка про вартість викраденого майна та розписка про його прийняття власником на відповідальне зберігання від 31 липня 2012 року. Ці документи суд оцінює як такі, що могли бути використані в цілому для цілей досудового слідства, зокрема як підстава в широкому розумінні для його початку. Для досягнення цієї мети зазначені документи з урахуванням діючих на час їх складання правил ст. 94 Кримінально-процесуального кодексу України 1961 року (далі - КПК 1961 року) відповідали вимогам щодо належності підстав та приводу для порушення кримінальної справи, проте вимагали подальшого безумовного підтвердження або спростування доказами, зібраними у встановленому законом порядку під час дізнання чи досудового слідства / розслідування.

Як вбачається з дослідженого в судовому засіданні протоколу огляду і вилучення від 31 липня 2012 року, дільничний інспектор міліції, посилаючись на вимоги ст. ст. 190 та 191 КПК 1961 року, в присутності понятих, а також ОСОБА_1, в приміщенні охорони ТОВ «Епіцентр К» по вул. Берковецька, 6-в у м. Києві 31 липня 2012 року о 19 год 10 хв провів «вилучення у ОСОБА_1… ножа для прищеплення, який він намагався викрасти, сховавши до футляра від окулярів».

Всупереч твердженням сторони захисту, вказаний протокол складено згідно з діючими на той час приписами п. 1 ч. 1 ст. 101 та ст. ст. 103, 104 КПК 1961 року уповноваженою на такі процесуальні дії особою - дільничним інспектором міліції, тобто особою, яка провадила дізнання. Хоча суд і відзначає відсутність даних про належну реалізацію своїх процесуальних повноважень органом дізнання у подальшому, як того вимагали ст. ст. 97, 98, 104, 108, 109 та ч. 2 ст. 103 КПК 1961 року.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 190 КПК 1961 року до порушення кримінальної справи, як мало місце у даному випадку, міг бути проведений тільки огляд місця події. Однак, як видно зі змісту вказаного протоколу, дільничний провів вилучення в особи певного предмету без проведення огляду місця події, а так само і вилученого предмету, як того вимагали ч. ч. 3 та 5 ст. 191 КПК 1961 року. Крім того, процесуальний статус ОСОБА_1 під час проведення цієї слідчої дії визначений не був, жодні права йому всупереч приписам ч. 1 ст. 85 КПК 1961 року не роз'яснялися.

Крім того, джерело зазначеної у цьому протоколі інформації про те, що ОСОБА_1 намагався викрасти ніж, сховавши його до футляра від окулярів, залишається невідомим, як і не є результатом проведення самої слідчої дії - такий футляр виявленим не був, не оглядався і не вилучався. Відтак в цій частині дані протоколу огляду та вилучення ґрунтуються на припущеннях.

Згідно з правилами ст. 65 КПК 1961 року доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких, в даному випадку орган дізнання, виключно у визначеному законом порядку встановлював обставини, що мають значення для справи. Однак у даному випадку порядок проведення огляду місця події до порушення кримінальної справи дотримано не було.

Конституційний Суд України, аналізуючи положення ч. 3 ст. 62 Конституції України, виходив з того, що збирання доказів можливе лише в порядку, передбаченому законом, а тому визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог процесуального законодавства. Аналіз положення ч. 3 ст. 62 Конституції України дав підстави Конституційному Суду України для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину у будь-якому випадку не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними з порушенням встановленого законом порядку (Рішення від 20 жовтня 2011 року у справі № 1-31/2011 за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України). Аналогічну правову позицію висловив і Верховний Суд України, зазначивши в п. 19 постанови свого Пленуму № 9 від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» про те, що докази повинні визнаватися такими, що одержані незаконним шляхом і тоді, коли, зокрема, їх збирання і закріплення здійснено з порушенням встановленого процесуальним законодавством порядку.

Підсумовуючі викладене в цій частині, суд, керуючись правилами ч. 3 ст. 62 Конституції України, визнає недопустимим (одержані з порушенням встановленого законом порядку - ст. ст. 85, 190 та 191 КПК 1961 року) як доказ обвинувачення у даній справі всі фактичні дані, які містить протокол огляду і вилучення від 31 липня 2012 року, і з цієї причини відхиляє їх як докази обвинувачення ОСОБА_1

Вказаний висновок суду не суперечить і діючим приписам закону щодо допустимості доказів.

Що стосується протоколів огляду і вилучення від 01 листопада 2012 року диска DVD+R та очних ставок від 05 листопада 2012 року з ОСОБА_1, то оцінюючи їх як джерело доказів в контексті допустимості, суд бере за основу строки досудового слідства, протягом яких в рамках даної справи орган дізнання, слідчий мав процесуальні повноваження на їх збір та закріплення, так як в цій справі вказаний аспект виявився значимим для прийняття в ній законного рішення.

Згідно з правилами п. 2 ч. 5 ст. 98, ч. 1 ст. 113, ст. ст. 65, 66 КПК 1961 року досудове слідство, а відтак і збирання доказів розпочиналося виключно після порушення кримінальної справи, якщо іншого прямо не було передбачено законом, і може тривати протягом досудового слідства, строки проведення якого чітко визначалися ст. ст. 113 та 120 КПК 1961 року. Зокрема, досудове слідство провадилося після порушення кримінальної справи і закінчувалося протягом двох місяців, якщо його не було продовжено прокурором - ці правила не поширювалися на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Аналогічна концепція обмеження збору доказів обвинувачення у часі збережена і у діючому КПК України (ст. 219). Відтак, за незмінним правилом у період зупинення досудового слідства / розслідування або поза межами його визначених законом строків слідчі дії провадитися не можуть, строк із дня зупинення справи до дня її відновлення не включається у строки досудового слідства / розслідування.

Як вбачається з матеріалів даного провадження, зокрема прийнятих процесуальних рішень та додатків до обвинувального акта, досудове слідство в даній справі було розпочато за правилами КПК 1961 року на підставі постанови про її порушення відносно ОСОБА_1 від 10 серпня 2012 року № 08-25295. Відтак було встановлено особу, яка вчинила злочин, і 17 вересня 2012 року він набув статусу підозрюваного (реєстр матеріалів досудового розслідування - Розділ І п. 12-15), а тому строк досудового слідства мав би закінчиться 10 жовтня 2012 року. Як також видно з матеріалів цього провадження, досудове слідство зупинялося постановою слідчого від 20 вересня 2012 року з підстави, передбаченої ч. 3 ст. 206 КПК 1961 року - не встановлено (!) особу, яка вчинила злочин. Згідно з постановою першого заступника прокурора Святошинського району м. Києва від 30 травня 2014 року постанова слідчого від 20 вересня 2012 року про зупинення досудового слідства у кримінальній справі № 08-25295 була скасована, відтак фактично з цієї дати провадження у справі відновлено, до того ж і дані про вчинення ОСОБА_1 злочину того ж дня були внесені до ЄРДР, що свідчить про початок досудового розслідування за нині діючим КПК України. Повідомлення ОСОБА_1 про підозру відбулося 04 листопада 2014 року (реєстр матеріалів - Розділ ІІ п. 1).

Підсумовуючи викладене, двохмісячний строк досудового слідства в даній справі станом на 30 травня 2014 року закінченим не був, а так само, враховуючи правила діючого КПК України, після оголошення ОСОБА_1 підозри двохмісячний строк досудового розслідування на момент направлення обвинувального акту до суду (16 грудня 2014 року) також не закінчився. Відтак доводи сторони захисту про те, що безпідставно не приймалося рішення про продовження строків спочатку досудового слідства за КПК 1961 року, а потім і досудового розслідування за діючим КПК України, є безпідставні.

Натомість, докази, які були зібрані досудовим слідством у період, коли провадження у справі було зупиненим, в тому числі протоколи огляду і вилучення від 01 листопада 2012 року диска DVD+R та очних ставок від 05 листопада 2012 року між свідками та підозрюваним ОСОБА_1, суд визнає недопустимими, приймаючи до уваги названі вище положення ч. 3 ст. 62 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 20 жовтня 2011 року у справі № 1-31/2011.

З аналогічних мотивів суд, керуючись правилами ч. 3 ст. 62 Конституції України, визнає недопустимими (одержані з порушенням встановленого законом порядку - п. 2 ч. 5 ст. 98, ч. 1 ст. 113, ст. ст. 65, 66 КПК 1961) і дані, які містить сам вказаний диск DVD+R із записом відеоспостереження за торговим залом, і з цієї причини відхиляє їх як докази обвинувачення ОСОБА_1

Суд не може визнати як докази відомості, що містяться в показаннях обвинуваченого та свідків під час їх допитів на досудовому слідстві, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, а передбачені законом винятки з цього приводу на дане провадження не поширюються (ст. 67 КПК 1961 року та ст. 23 КПК України). Жодна із сторін провадження клопотань про дослідження судом цих доказів не заявляла і суд у такому праві їх не обмежував.

Під час судового розгляду сторона обвинувачення, маючи достатній час, не надала для дослідження судом і речовий доказ - «ніж для прищеплення» арт. 10205445. Водночас, як видно з проаналізованого вище протоколу огляду і вилучення від 31 липня 2012 року та розписки про прийняття власником на відповідальне зберігання, вилучений дільничним інспектором ніж того ж дня був повернутий власнику. Аналіз матеріалів провадження вказує на те, що в порушення вимог ст. 78 та 79 КПК 1961 року цей ніж, будучи об'єктом злочинних дій, процесуально не оглядався і до справи не приєднувався як речовий доказ, внаслідок чого на даний час втрачена можливість його дослідження в суді, а так само і визначення його вартості експертним шляхом на виконання приписів п. 6 ч. 2 ст. 242 КПК України.

Інших доказів винуватості ОСОБА_1 у даному провадженні надано не було.

У матеріалах провадження немає і стороною обвинувачення не надано жодного доказу на підтвердження такої кваліфікуючої ознаки як повторність крадіжки. Навпаки, стороною захисту надано і судом досліджено постанову від 09 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, дані про яке, як видно з обвинувального акта, приймав до уваги прокурор, здійснюючи правову кваліфікацію дій обвинуваченого за ознакою повторності.

Суд вважає обґрунтованими доводи сторони захисту і про відсутність в будь-яких діях ОСОБА_1, який відвідував гіпермаркет 31 серпня 2012 року, корисливого мотиву.

Під користю (корисливими спонуканнями, корисливим мотивом) у чинному законодавстві про кримінальну відповідальність розуміється бажання винного одержати внаслідок вчинення злочину матеріальні блага для себе чи інших осіб, одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат, досягти іншої матеріальної вигоди.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні наданих стороною захисту матеріалів (витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно, свідоцтво про право власно на нерухоме майно (житло), свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, довідка про заробітну плату ОСОБА_1, відомості про застраховану особу) ОСОБА_1, всупереч вказівці в обвинувальному акті, на час вчинення інкримінованого йому діяння був працевлаштований, мав постійний вище середнього дохід, його сім'я була власником транспортного засобу та декількох об'єктів нерухомого майна. Згідно з Довідкою контролю наданих ОСОБА_1 знижок ТОВ «Епіцентр К», останній в даному гіпермаркеті, будучи активним покупцем, у період з 14 серпня 2010 року по 14 серпня 2012 року фактично отримав знижку, яка за своїм розміром в декілька разів перевищує вартість предмету, у викраденні якого він обвинувачується.

Наведені обставини спростовують припущення слідства про нужденність ОСОБА_1, у зв'язку з чим роблять сумнівною версію про наявність в нього корисливого мотиву, поєднаного з бажанням покращити своє матеріального становища шляхом викрадення звичайного ножа в активно відвідуваному ним публічному місці.

Представник потерпілого, будучи належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду, в судове засідання не прибув і заявив клопотання про судовий розгляд без залучення потерпілого, проти чого сторони не заперечували (а. 75-77).

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що сформульоване обвинувачення ОСОБА_1 не знайшло свого безспірного підтвердження у судовому засіданні для того, щоб вважати доведеним пред'явлене йому обвинувачення за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України.

Згідно з ч. ч. 1, 2 та 6 ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.

Відповідно до ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила. Крім того, саме на них ч. 2 ст. 9 КПК України покладає обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

При цьому завданням кримінального судочинства є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений і жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).

Ст. 62 Конституції України передбачає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Вказане встановлено і в ст. 17 КПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, в тому числі винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, форма вини, мотив і мета вчинення злочину, покладається на слідчого, прокурора і лише в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Дослідивши в судовому засіданні всі належні докази, суд дійшов висновку про те, що не доведено поза розумним сумнівом допустимими та достатніми доказами, що вчинено злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_1, та вичерпано можливості їх отримати.

За таких обставин, суд, виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме, верховенства права, законності, рівність перед законом та судом, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальність сторін тощо, створивши необхідні умови для реалізації сторонами провадження їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, в тому числі і щодо збирання, подання та оцінки доказів, дослідивши всі обставини кримінального провадження та оцінивши кожний поданий сторонами доказ та їх сукупність, вважає, що за результатами даного судового розгляду не доведено, що ОСОБА_1 за викладених в обвинувальному акті обставин, діючи з прямим умислом з корисливих мотивів, 31 липня 2012 року, приблизно в 18 год 00 хв, знаходячись в приміщенні торгівельного залу гіпермаркету № 6 ТОВ «Епіцентр К», розташованому по вул. Берковецька, 6-в у м. Києві, намагався таємно викрасти чуже майно, що належить ТОВ «Епіцентр К», на загальну суму 201 грн 51 коп, але свій злочин не довів до кінця з причин, що не залежали від його волі, вчинивши тим самим закінчений замах на таємне повторне викрадення чужого майна, а тому за цим обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, належить виправдати та ухвалити щодо нього виправдувальний вирок з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України, оскільки не доведено, що вчинено злочин, у якому він обвинувачується.

Суд на виконання обов'язків щодо захисту прав людини, перевіривши доводи захисників обвинуваченого ОСОБА_1 та його самого про порушення кримінального процесуального закону стороною обвинувачення під час досудового розслідування, з'ясував, що ці доводи є небезпідставні.

Так, як вбачається з матеріалів провадження, на час порушення кримінальної справи 10 серпня 2012 року було встановлено, що до замаху на крадіжку 31 липня 2012 року в гіпермаркеті «Епіцентр К» була причетна конкретна особа - ОСОБА_1, який вже 17 вересня 2012 року набув статусу підозрюваного. Натомість, в порушення імперативних вимог п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України, маючи станом на 30 травня 2014 року, за логікою викладених прокурором у реєстрі фактичних обставин події, достатні докази для підозри конкретної особи - ОСОБА_1 у вчиненні злочину, така підозра останньому в розумний строк повідомлена не була, внаслідок чого сторона обвинувачення збирала докази, штучно позбавивши ОСОБА_1 такого права, не надавши йому статусу рівноправної сторони провадження. Письмове повідомлення обвинуваченому ОСОБА_1 про підозру було вручено останньому лише 04 листопада 2014 року, хоча сам обвинувальний акт був складений слідчим ще 18 вересня 2014 року (а. 2).

Оцінюючи вказані обставини, суд вважає, що штучне обмеження сторони захисту у праві збирати та подавати докази нарівні із іншої стороною провадження, яка активно користувалася своїми правами, діючи самостійно, свідчить про порушення принципу змагальності.

Крім наведеного вище і того, що є безспірним факт безпідставного тривалого (майже 20 місяців0 зупинення даного провадження слідчим, що випливає зі змісту постанови першого заступника прокурора Святошинського району м. Києва від 30 травня 2014 року, є очевидно невиправданими й затримки у направленні органом досудового розслідування необхідних процесуальних документів до суду. Так, вперше обвинувальний акт в межах даного провадження був виготовлений 18 вересня, проте затверджений прокурором 25 листопада, а до суду скерований лише 16 грудня 2014 року (майже через три місяці). Вказаний обвинувальний акт був судом повернутий прокурору для усунення недоліків, судове рішення з цього приводу набрало законної сили 10 березня 2015 року. Однак в новій редакції на 4-х аркушах обвинувальний акт було затверджено прокурором лише 29 вересня 2015 року (через шість місяців), а направлено до суду 11 лютого 2016 року (майже через п'ять місяців).

Отже, суд вважає, що мало місце порушення розумності строків проведення досудового розслідування та вчинення інших процесуальних дій стороною обвинувачення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5 та 6 Європейської Конвенції про захист прав і основоположних свобод, ст. 62 Конституції України, ст. ст. 7, 368, 370, 371, п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 373, 374-376 КПК України, суд -

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК України, та виправдати його за цим обвинуваченням з підстав не доведення того, що вчинено злочин, в якому обвинувачується ОСОБА_1

Скарги обвинуваченого ОСОБА_1 про порушення органом досудового розслідування розумних строків вчинення процесуальних дій - задовольнити, вважати, що мало місце порушення розумності строків проведення досудового розслідування та вчинення інших процесуальних дій стороною обвинувачення в межах даного кримінального провадження.

В іншій частині скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Покладений на ОСОБА_1 ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 16 березня 2016 року обов'язок з'являтися за кожною вимогою до суду і завчасно повідомляти про причини неявки до суду - скасувати.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Апеляційного суду м. Києва шляхом подачі апеляції через Святошинський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

СУДДЯ С.І. ДЯЧУК