Ухвала суду № 57639904, 11.05.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №640/11677/15-ц Головуючий суддя І інстанції Сенаторов В. М.

Провадження № 22-ц/790/3286/16 Суддя доповідач Малінська С.М.

Категорія: Спори, що виникають із договорів позики, кредиту, банківського вкладу

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області у складі :

головуючого - судді Малінської С.М.,

суддів: Швецової Л.А., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря - Єрьоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк», в особі представника ОСОБА_1, на рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Приватбанк» (ПАТ КБ «Приватбанк») звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 25 травня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір, відповідно до умов якого, позичальнику встановлено кредитний ліміт на платіжну картку зі сплатою 19,20 % річних. Відповідач зобовязалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених договором, однак умови кредитного договору належним чином не виконала, заборгованість за кредитом не погасила, у звязку із чим, станом на 31.05.2015 року заборгованість за кредитним договором становить 77271,12 доларів США, яка складається із: 1959, 97 доларів США - заборгованість за кредитом; 4742,28 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 200, 00 доларів США - заборгованість за пенею та комісією; 23,75 доларів США штраф (фіксована частина); 345, 11 доларів США (процента складова).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2016 року в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

Публічне акціонерне товариство «Комерційний Банк «Приватбанк», в особі представника ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, вважає рішення незаконним, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк».

Апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-1206 цс 15 від 23.09.2015 року, згідно якої відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тому, виходячи із системного аналізу норм ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору апелянт вважає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання і не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору і ЦК України.

Таким чином, апелянт вказує на те, що, звернувшись до суду 02.07.2015 року, банк пропустив строк позовної давності щодо вимог про повернення кредиту в повному обсязі, але має право на отримання процентів та штрафних санкцій до повного фактичного виконання позичальником зобовязань за договором; наведені норми судом першої інстанції враховано не було, не застосовано ст. 625, ч. 1 ст. 1048 ЦК України, суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку що до заявлених позовних вимог підлягає застосуванню позовна давність.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1). чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2). чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3). які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4). яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно положень ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до умов кредитного договору б/н від 25 травня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2, банк надав позичальнику кредит, за яким позичальнику встановлено кредитний ліміт у розмірі 2000,00 доларів США на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 19,20 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом.

Станом на 31.05.2015 року станом на 29.05.2015 року за відповідачкою наявна загальна заборгованість у сумі 7271,12 доларів США, що станом на 29.05.2015 року еквівалентно 153044, 13 грн.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Оскільки кредитний договір є двостороннім договором, то права і обовязки виникають у кожного контрагента.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст. 257 ЦК України).

До окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з п. 3.1.1 правил користування платіжною карткою строк дії картки на її лицевій стороні (місяць і рік); вона діє до останнього календарного дня зазначеного місяця.

Строк дії кредитної картки, виданої на імя відповідача ОСОБА_2, встановлено до 30.06.2009 року.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Початок перебігу строку позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобовязання за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до вимог ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

У суді першої інстанції ОСОБА_2 просила в задоволенні позову відмовити, застосувавши строк позовної давності, зазначала, що останній платіж нею здійснений у жовтні 2010 року, тому банк пропустив строк звернення до суду із позовом.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором прострочення заборгованості виникло 26.10.2010 року, тобто з цього дня позивач довідався про порушення свого права, з цього часу розпочався перебіг позовної давності, який закінчився 26.10.2013 року.

Позовна заява подана банком 02.07.2015 року, тобто після закінчення строку позовної давності.

Посилання апелянта на те, що строк позовної давності перервався у 2010 році, оскільки відповідач здійснила погашення чергового платежу, є безпідставними, так як банк звернувся до суду із позовом у 2015 році.

Крім того, суд, беручи до уваги положення п. 3.1.3 правил, за яким після закінчення строку дії відповідна картка продовжується банком на новий строк (шляхом надання клієнту картки з новим строком дії), якщо раніше (до початку місяця закінчення строку дії) не поступила письмова заява держателя про закриття рахунку, вважав за необхідне зазначити, що пролонгація договору передбачає продовження строку дії договору після виконання сторонами його умов і переукладення договору на тих самих умовах, на яких він був укладений, а також те, що після закінчення строку дії договору банк не видав ОСОБА_2 грошових коштів і нової платіжної картки, а боржниця своїх зобовязань за договором від 25 травня 2007 року не виконала.

Без надання належних та допустимих доказів суд зазначив, що позбавлений можливості зясувати необхідні обставини справи, оскільки рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях. При цьому, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи у його відсутності на підставі наявних у справі доказів та матеріалів.

Заявляючи вимоги щодо стягнення кредитної заборгованості, позивачем не надано належних та допустимих доказів щодо пролонгації договору.

З урахуванням встановлених обставин суд зазначив, що станом на 01.12.2013 року відповідачем були виконані зобовязання щодо сплати кредитної заборгованості, оскільки протилежне не доведено позивачем, а в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на спростування цих обставин, оскільки в протилежному випадку рішення суду щодо стягнення кредитної заборгованості ґрунтуватиметься на припущеннях, що суперечить вимогам ст. 60 ЦПК України.

Оцінивши належність, допустимість, достатність доказів в їх сукупності, з урахуванням поданої відповідачкою заяви про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку, що позивач пропустив строк позовної давності, а тому в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» слід відмовити.

Встановивши вказані обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що ПАТ КБ «Приватбанк» пропустив строк позовної давності, а тому в задоволенні позову необхідно відмовити.

Посилання ж апелянта на правову позицію Верховного Суду України у справі № 6-1206цс15 від 23.09.2015 року, згідно якої відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, та незастосування судом ст. ст. 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України, є безпідставними, оскільки не відповідають встановленим обставинам справи.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Приватбанк» і залишає рішення без змін.

Виходячи з наведеного і керуючисьст. ст. 303, 304, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Приватбанк» відхилити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 18 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді: