Рішення № 57631298, 26.04.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 465/1633/15 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я.

Провадження № 22-ц/783/1064/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 В. І.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі: головуючого судді Берези В.І., суддів: Крайник Н.П., Штефаніци Ю.Г., за участю секретаря судового засідання: Фейір К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ «Альфа-Банк» на рішення Франківського районного суду м.Львова від 16 листопада 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа Банк» до ОСОБА_2 про стягнення боргу,-

в с т а н о в и л а:

оскаржуваним рішенням у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Альфа - Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту № 16-1093/2010 від 30 грудня 2010 року в сумі 78 839 грн. 40 коп. на підставі договору факторингу № 1 від 21 липня 2014 року, та стягнення витрат на судовий збір в сумі 788 ,79 грн., відмовлено за недоведеністю права вимоги на спірну суму, а саме вимоги на суму 78 839 ,40 грн.

Рішення суду оскаржив позивач - ПАТ «Альфа-Банк», в особі представника ОСОБА_4, просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, яким стягнути з гр. ОСОБА_2 на користь ПАТ «Альфа-Банк» (01001, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, СДРПОУ 23494714, МФО 300346, п/р №37396000000004) заборгованість по Кредитному Договору № 16-1093/10 від 30.12.2010 року в розмірі 78 839,79 грн., а саме: за кредитом - 73 316,51 грн.; по відсотках - 5523,28 грн. Судові витрати покласти на ОСОБА_2 як відповідача по справі.

Вважає рішення незаконним, ухваленим без належного та всебічного з`ясування обставин справи і оцінки доказів. В апеляційній скарзі зазначає про те, що суд поставив під сумнів укладення договору факторингу, посилаючись на норми господарського кодексу, проте як договір факторингу врегульовано окремою главою 73 ЦК України, у відповідності до якої і було укладено договір Факторигну. Відповідач є фізичною особою, тому посилання на норми Господарського кодексу є безпідставними. При поданні позовної заяви позивачем подані докази відправки вимог, адресованих відповідачу про дострокове повернення кредиту, тому твердження суду про відсутність повідомлень щодо усунення порушень умов кредитного договору не відповідає дійсним обставинам справи. Суд не дослідив наданих розрахунків заборгованості. Суд посилався на відсутність доказів щодо відступлення права вимоги, однак жодних ухвал про витребування доказів не постановляв, не надав оцінки доказам які підтверджують про передачу усіх кредитних портфелів по договору Факторингу та про проведення розрахунків після передачі. Суд зробив невірний висновок про відсутність доказів зарахування коштів, сплачених відповідачем згідно квитанції від 17.02.2015 р. в розмірі 8500грн. Даний платіж не знайшов свого відображення у розрахунку від 21.01.2015 року, окільки платіж здійснено після 21.01.2015 року. Суд у рішенні зазначив про розрахунок заборгованості підписано ТОВ «Кредитні ініціативи» та відсутність відношення такого до даної справи, однак не взяв до уваги про допущення у цьому лише технічної помилки та долучених інших розрахунків , у яких зазначені протиріччя були явними, однак суд прийняв та долучив розрахунок, не усунувши протиріччя та не спростувавши такий. Суд невірно послався на відсутність інформування відповідача про порушення умов кредитного договору, а саме відсутність отримання досудових вимог. Позивач виконав вимоги закону та надіслав повідомлення-вимогу відповідачу, що підтвердив доказами відправки, що свідчить про відсутність обов`язку доказування отримання таких повідомлень.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_5, яка апеляційну скаргу заперечила, у відсутності представника апелянта, який надав письмові пояснення до апеляційної скарги у її підтримання, перевіривши матеріали справи , колегія суддів приходить до наступного.

Судом встановлено, що 30.12.2010 року ПАТ «Банк Кіпру» (правонаступник ПАТ «Неос Банк») та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 16-1093/2010, відповідно до умов якого, банк зобов»язався надати відповідачу кредит у сумі 140 тис. грн.

Відповідно до умов договору, позичальник зобовязався в порядку та на умовах , що визначені Договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування ним, сплачувати неустойки та інші передбачені платежі у сумі, строки та на умовах , що передбачені договором та графіком погашення кредиту.

Відповідно до умов зазначеного договору, у разі невиконання чи неналежного виконання відповідачем будь-яких обов'язків, встановлених договором, в тому числі у разі затримання сплати частини кредиту та відсотків за його користування, щонайменше за один календарний місяць, позивач має право вимагати дострокового виконання зобов'язання з повернення кредиту за договором.

Встановлено, що 21.07.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Неос Банк», який є правонаступником усіх прав та обов»язків Публічного акціонерного товариства «Банк Кіпру» та Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» укладено договір факторингу № 1, відповідно до умов якого, а саме п.п.2.1,2.2. договору, Клієнт (ПАТ «Неос Банк» відступає фактору (ПАТ «Альфа Банк») свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених із боржниками, право на вимогу якої належить Клієнту на підставі Документації, а Фактор , шляхом надання фінансової послуги клієнту, набуває право вимоги заборгованості по кредитних договорах.(а.с.23-27). Окрім того відповідачу 25.07.2014 р. скеровано повідомлення вих. № 414861, про те, що ПАТ «Альфа Банк» є новим кредитором по кредитному договору № 16-1093/2010 від 30.12.2010 року відповідно до укладеного Договору Факторингу № 1 від 21.07.2014 року.

Відмовляючи у задоволенні вимог банку, суд першої інстанції зазначив про недоведеність переходу права вимоги по договору факторингу від ПАТ «Неос Банк» саме за кредитним договором, укладеним між ОСОБА_2 та ПАТ «Банк Кіпру», на ту суму, що вказана у позові, оскільки позивачем наданий лише договір № 1 про передачу прав за договорами застави від 21.07.2014 року, відповідно до якого разом із відступленням права вимоги заборгованостей по кредитним договорам до боржників, що здійснюється на підставі договору факторингу №1 від 21.07.2014 року, укладеного між сторонами, одночасно передаються права вимоги за іпотечними договорами, із додатком №1, який містить реєстр кредитних договорів, що визначені заставою та серед яких зазначено №446, тобто дані по кредитному договору з ОСОБА_2

Окрім того, зазначив, що Позивачем не підтверджено право вимоги за кредитним договором № 16-1093/2010 від 30 грудня 2010 року, яке відступлено на користь ПАТ «Альфа-Банк». У наданих розрахунках не відображені окремі проплати коштів, позивач не надав виписок про рух коштів, розрахунок підписаний не представником банку, а іншою особою, позивачем не надано жодного документа, який би підтвердив факт виконання ним вимоги щодо отримання досудових вимог відповідачем. А тому, зробив висновок про те, що позивачем ПАТ "АЛЬФА- БАНК" не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Однак, з таким висновком суду першої інстанції погодитись неможна, враховуючи наступне.

У відповідності до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному зясуванню обставин справи: розяснює особам, які беруть участь у справі їх права та обовязки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В силу ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення; наявності доказів на їх підтвердження; інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобовязання чи звичаїв ділового обороту.

Заявляючи позов про стягнення з відповідача заборгованості з урахуванням уточнених вимог /а.с. 77/ в розмірі 78839,79 грн., а саме за кредитом -73316,51 грн., по відсотках -5523,28 грн., станом на 21.01.2015 р., враховуючи прострочену заборгованість по кредитному договору, позивач скористався своїм правом на дострокове стягнення всієї заборгованості.

Так, відповідно до п. 3.3.5 Кредитного Договору - Банк має право розірвати цей Договір та достроково стягнути раніше наданий кредит, проценти за ним та можливі штрафні санкції.

Як видно з розрахунку заборгованості, враховуючи виниклу поточну заборгованість відповідача у розмірі 20552,79 грн., позивач набув право на дострокове стягнення кредиту.

Як видно з розрахунку заборгованості станом на 20.01.2015 р. /а.с. 125/, позивачем отримані кошти, в т. ч. і на підставі долучених квитанцій, та зазначені кошти зараховано на погашення відсотків гр.12 розрахунку. Зазначене відповідає п.2.2.7. Кредитного договору - згідно умов якого сторони встановлюють наступну черговість погашення Позичальником заборгованості: в першу чергу підлягає сплаті прострочена заборгованість за нарахованими процентами, в другу чергу підлягають сплаті нараховані проценти, строк сплати яких ще не сплинув, в третю чергу підлягає сплаті прострочена заборгованість за Кредитом, в четверту підлягає сплаті строкова заборгованість за кредитом.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та не надав оцінки наданому розрахунку, посилаючись на його невідповідність.

Окрім того, відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору.

Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язані в обсязі і умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язані здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до нормою ч.1 ст.1077 ЦК України, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ст. 1078 ЦК України - предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до ст. 1079 ЦК України - сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до ст. 1080 ЦК України - договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Як видно з матеріалів справи, відповідно до укладеного договору факторингу від 21 липня 2014 року між ПАТ «Неос Банк» та ПАТ «Альфа Банк» /а.с.23/ додатками до договору, зазначений акт прийому передачі інформації згідно реєстру заборгованості під №5 та Перелік кредитних договорів та договорів забезпечення, однак на зазначене у договорі суд першої інстанції уваги не звернув, належним чином не перевірив заначені документи та не вжив заходів до витребування у визначений законом спосіб цих документів, зробивши передчасний висновок про недоведеність з боку позивача про передачу прав за кредитним договором, посилаючись на наявність лише переліку передачі прав за договорами застави.

Разом з тим, на вимогу суду апеляційної інстанції позивачем надано як акт прийому передачі інформації згідно реєстру заборгованості під №5, так і Перелік переданих кредитних договорів, в т.ч. і договору № 16-1093/10 від 30.12.2010 р., укладеного з відповідачем ОСОБА_2

Як видно з матеріалів справи, ПАТ «Альфа Банк» надіслав відповідачу ОСОБА_2 за вих. № 18535-102 б/б від 25.02.2015 р. вимогу про досудове врегулювання спору , враховуючи заборгованість по кредитному договору - 78839,79 грн. /а.с.22/, що підтверджено списком згрупованих рекомендованих відправлень /а.с.30/, а тому безпідставним є висновок суду про те, що відсутність підтвердження про отримання вимоги банку є однією з підстав для відмови у позові. Дане твердження суперечить як вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», так і нормам ЦК України, адже законом не встановлено обов`язку доказування позивачем факту отримання повідомлення-вимоги відповідачем.

Відповідно до п. 4.1 Договору Факторингу - сторони погодились, щодокументація, визначена у п. 1.1 нього Договору, підлягає передачі від Клієнта доФактора виключно після сплати Фактором Клієнту Ціни Продажу Заборгованості,визначеної п. 3.2 цього Договору, в порядку, передбаченому п. 4.2 та п. 4.3 цьогоДоговору. Виконання цієї умови договору підтверджена наявною в матеріалах справи Довідкою від ПАТ «Неос-Банк» /а.с.124/ щодо підтвердження проведення розрахунків Позивача з останнім, що свідчить про передачу усіх кредитних портфелів по Договору Факторингу, в тому числі і стосовно Відповідача.

Враховуючи наведене, рішення суду як таке, що не відповідає вимогам матеріального закону й дійсним обставинам справи та наявним доказам в силу вимог ч.1 ст.309 ЦПК України залишатися в законній силі не може й підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення вимог позивача та стягненням з відповідача понесених позивачем судових витрат.

Керуючись ч.1 ст.307, ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 319 ЦПК України, колегія суддів ,-

вирішила:

апеляційну скаргу ПАТ «Альфа Банк» задовольнити.

Рішення Франківського районного суду м.Львова від 16 листопада 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ПАТ «Альфа Банк» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованість по кредитному договору № 16-1093/10 від 30.12.2010 року в розмірі 78839,79 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ПАТ «Альфа Банк» судові витрати в розмірі 1655,64 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскарженим в касаційному порядку протягом двадцяти днів подачею касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Береза В.І.

Судді: Крайник Н.П.

ОСОБА_6