Постанова № 57628397, 11.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2016 р. Справа№ 910/459/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Рудченка С.Г.

за участю представників сторін:

від позивача - не з`явились;

від відповідача - Максимова В.В. (дов. №6 від 21.03.2016 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеппілон Україна"

на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року

у справі №910/459/15-г (суддя Паламар П.І.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеппілон Україна"

про розстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 11 березня 2015 року, зміненого постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 липня 2015 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеппілон Україна", м. Київ

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 382793,39 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11 березня 2015 року, зміненим постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 липня 2015 року, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеппілон Україна" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон" 246064,68 грн. боргу, 42663,38 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 4934,78 грн. три проценти річних з простроченої суми, 5872,95 грн. витрат по оплаті судового збору, а всього 299535,79 грн.

25 серпня 2015 року на виконання вказаних судових рішення та постанови видано наказ.

У березні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеппілон Україна" звернулося в суд із заявою про розстрочку виконання рішення на шість місяців, посилаючись на збитковість його підприємства та скрутне фінансове становище.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року у справі №910/459/15-г у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеппілон Україна" про розстрочку виконання рішення господарського суду міста Києва від 11 березня 2015 року, зміненого постановою Київського апеляційного господарського суду від 14 липня 2015 року, відмовлено.

Не погодившись із вказаною ухвалою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеппілон Україна" звернулось до Київського апеляційного господарського суду із скаргою, у відповідності до якої просило суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року про відмову у наданні розстрочки та прийняти нову, якою розстрочити виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року у справі №910/459/15-г на 6 (шість) місяців.

Апелянт вважає, що при винесені оскаржуваної ухали, судом першої інстанції при прийнятті рішення було допущено порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, не було враховано фінансовий стан та добросовісність відповідача.

Також, до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеппілон Україна" додано клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року у справі №910/459/15-г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.04.2016 року клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеппілон Україна" про відновлення пропущеного процесуального строку для подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року у справі №910/459/15-г задоволено; відновлено пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги; прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеппілон Україна" на ухвалу господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року у справі №910/459/15-г до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 11.05.2016 року.

10.05.2016 року через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Каргон" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням директора та юристу компанії у відрядженні.

В судове засідання, призначене на 11.05.2016 року, з'явився представник відповідача, надав усні пояснення по суті спору, відповів на запитання суду.

В судовому засіданні, представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання. Відповідач не заперечував щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника позивача.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

У відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника позивача.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнення його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 43 вказаного Кодексу, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи. До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 Господасрького процесуального кодексу України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Наведена правова позиція підтверджується викладеним у постанові Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" № 9 від 17.10.2012 року.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, слід дійти висновку, що заявник має довести викладені у заяві обставини щодо неможливості чи утруднення виконання рішення саме належними і допустимими доказами, надавши такі докази суду.

Обґрунтовуючи заяву про розстрочку відповідач посилається на відсутність можливості одразу погасити заборгованість у зв'язку із фінансовими труднощами. Також, відповідач зазначає про вжиття дієвих заходів щодо погашення існуючої заборгованості. При цьому заявником не надано до суду жодного документу, який підтверджував би можливість виконати рішення суду відповідачем після протягом 04.2016 - 09.2016 року (строк на який відповідач просить розстрочити виконання рішення суду).

Однак, наведені заявником обставини не є винятковими в розумінні ст.121 Господарського процесуального кодексу України, які б доводили неможливість своєчасного виконання судового рішення та які б могли бути підставою для розстрочення виконання рішення суду по справі № 910/459/15-г від 14.07.2015 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України "Судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України". Серед основних засад судочинства в Україні, згідно з п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є "обов'язковість рішень суду".

Отже, у найвищому за юридичною силою законі закріплено конституційний принцип обов'язковості рішень судів, за ознакою територіальності - на всій території нашої держави.

Таким чином, рішення суду першої інстанції є обов'язковим для виконання.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховуються матеріальні інтереси стягувача, оскільки він також здійснює господарську діяльність, має зобов'язання щодо здійснення різного роду виплат, а також те, що неотримання грошових коштів істотно погіршує його фінансовий стан.

Одночасно, у рішенні №7-рп/2013 від 11.07.2013 року Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" визначено, що зобов'язання повинні ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 року Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов'язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що наведені відповідачем обставини не засвідчують неможливості або ускладнення виконання рішення місцевого господарського суду в даній справі і не є винятковими в розумінні статті 121 ГПК України. Ці обставини лише вказують на те, що виконання судового рішення по даній справі негативно впливає на фінансовий стан відповідача.

Твердження відповідача, щодо часткової сплати боргу колегією суддів не беруться до уваги, оскільки відповідач не був позбавлений можливості протягом чотирьох місяців, з 22.10.2015 року дати останньої оплати до 21.03.2016 року дати подання заяви про розстрочку виконання постанови Київського апеляційного господарського суду, сплачувати борг відповідно до умов зазначених в його заяві про розстрочку виконання рішення. Також, колегія суддів враховує, що сума часткової сплати на яку посилається відповідач це лише двадцята частина заборгованості перед позивачем.

Колегія суддів також зазначає, що відповідач не зазначає про наявність або відсутність коштів на рахунках підприємства та не подає відповідних доказів.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що подання відповідачем заяви про розстрочення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року у справі №910/459/15-г є намагання затягнути процес виконання рішення суду та ухилитися від його виконання.

Скрутне фінансове становище відповідача, не звільняє його від обов'язку виконання рішення суду та відповідно підставою для розстрочення виконання рішення бути не може.

Крім того, відповідно до ст. 115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Отже, враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з судом першої інстанції.

Отже суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи та правомірно прийняв рішення про відмову у задовоелнні заяви про розстрочення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 року у справі №910/459/15-г з чим погоджується колегія суддів.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому ухвала Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року у справі № 910/459/15-г відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. 105, ст. 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеппілон Україна" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.04.2016 року у справі №910/459/15-г залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

С.Г. Рудченко