Ухвала суду № 57627965, 22.04.2016, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

22 квітня 2016 рокусправа № 804/15310/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Коршуна А.О. Туркіної Л.П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2015 року

за позовом ОСОБА_1 до Держави України про визнання неправомірною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії, визнання дій протиправними, відшкодування моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Держави України в якому звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Держави Україна, у якому позивач просить:

1) визнати неправомірною бездіяльність Держави Україна щодо:

- порушення права на забезпечення позивача загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві згідно Постанови КМУ №1232 від 30.11.2011 року;

- бездіяльності під час неприйняття рішення по скарзі від 22.04.2015 року;

- порушення права позивача на ефективність і своєчасність захисту його прав при розгляді скарги від 22.04.2015 року;

- порушення права позивача на справедливий та повний захист з боку держави його прав та інтересів при розгляді скарги від 22.04.2015 року;

- невжиття системи заходів, спрямованих на усунення правових, соціальних та інших причин незабезпечення позивача загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві згідно Постанови КМУ №1232 від 30.11.2011 року і не попередження виникнення негативних суспільних наслідків, пов'язаних з відсутністю такого забезпечення;

2) зобов'язати посадову особу Держави Україна розглянути скаргу позивача від 22.04.2015 року по суті і надати її рішення, постанови, накази та роз'яснення по кожному зазначеному пункту скарги, згідно Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про інформацію» окремими листами;

3) визнати дії Держави Україна протиправними та такими, що змінили досягнутий рівень гарантій існуючого порядку надання своєчасної та кваліфікованої соціальної допомоги, звузили зміст і обсяг прав, свобод та інтересів позивача, які він мав, та обмежили їх конституційні гарантії;

4) визнати бездіяльність Держави Україна при розгляді скарги від 22.04.2015 року такою, що порушила права громадянина України на проведення додаткового розслідування нещасного випадку;

5) відшкодувати у найменший термін моральну шкоду, завдану позивачу діями Держави Україна за рахунок державного бюджету у розмірі 36540 грн.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2015 року адміністративний позов залишено без руху з підстав невідповідності його вимогам, встановленим статтею 106 КАС України. Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що в позовній заяві позивачем зазначено відповідачем Державу Україна, проте позивачем оскаржується бездіяльність Територіального управління Держгірпромнагляду у Кіровоградській області у межах розгляду скарги ОСОБА_1 від 22.10.2015 року, як суб'єкта владних повноважень, отже, в позовній заяві слід зазначити відповідного відповідача та поставити вимоги до відповідного відповідача. Також зазначає, що позивачу слід сплатити судовий збір за кожну вимогу немайнового характеру. В даному позові позивач звернувся до суду за захистом власних інтересів, тому він не має правових підстав для звільнення від сплати судового збору як представника інваліда І групи; не надано докази фінансового стану позивача.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції про залишення без руху адміністративного позову, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржену ухвалу суду, звільнити від сплати судового збору та вчинити процесуальні дії по підготовці справи до судового розгляду. Вважає, що суддя першої інстанції не уважно розглянув позов, в якому зазначено про порушення його прав та інтересів відповідно до ст.. 1, 3 6, 8, 22, 55, 64, 124 Конституції України та ч. 1 ст. 11 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права держави, рівень доходу у 4,80грн. у місяць. Посилається на те, що потребує правового захисту, спрямованого не на покарання протиправної поведінки державної установи, а на поновлення законного стану в Державі Україна, як суб'єкта права, що відповідає за протиправні дії державного органу влади.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Розглядаючи дану апеляційну скаргу суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що основоположним для права на позов у адміністративному про цесі слід вважати конституційні положення (ст. 55 Розділу II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Консти туції України), відповідно до яких кожному гарантується пра во на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадо вих і службових осіб. Натомість, позивач у своєму позові не зазначив як відповідача ані органів державної влади, ані органів місцевого самоврядування, ані посадо вих і службових осіб. Таке порушення є порушенням процесуального закону і про це зазначив суд першої інстанції, даючи можливість позивачу усунути недоліки позову.

Зокрема, в п. 3 ч. 1 ст. 106 КАС України, зазначено, що в позові слід вказати ім'я (найменування) відповідача, посаду і місце служби посадової чи службової особи, поштову адресу, а також номер засобу зв'язку, адресу електронної пошти, якщо такі відомі. Позивач зазначив відповідачем Держава Україна, при цьому, поштову адресу відповідача вказав: м. Кіровоград, вул. Дворцова 24. Суд апеляційної інстанції не може не висловити сумнів щодо адреси відповідача (Держава Україна) в місті Кіровограді. Отже, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції правильно зазначив позивачу щодо недоліку позову.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що в силу ст. 52 КАС України, процесуальний закон надає підстави для заміни неналежної сторони. Однак. така норма починає діяти в разі відкриття провадження у справі, натомість в даному випадку провадження іще не відкрито.

Право кожного на звернення до суду, закріплене у ст. 55 Конституції України, є універсальним юридичним засобом від стоювання людиною свого правового статусу в будь-якій кон кретній життєвій ситуації, зокрема пов'язаній з незаконними діями чи бездіяльністю органів державної влади, у тому числі адміністрації державних установ та підприємств, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та службовців назва них структур.

"Продовженням" конституційного положення про право на позов у національному процесуальному законодавстві є за кріплене у КАС України (ст. 104) право на звернення до адмі ністративного суду, яке полягає у можливості будь-якій особі звернутися із адміністративним позовом до адміністративного суду, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Із викладених щойно законодавчих положень можна зроби ти висновок, що в Україні кожному гарантується, по-перше, право на судовий захист і, по-друге, право на подання позову до судових органів.

Слід вказати, що право на пред'явлення позову і право на за доволення позову взаємопов'язані, але цілком самостійні категорії і такі, що не збігаються за своїм змістом.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що в даному позові позивач звернувся до суду за захистом власних інтересів, тому він не має правових підстав для звільнення від сплати судового збору як представника інваліда І групи; також не надано докази фінансового стану позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції з цього приводу вважає за необхідне зазначити, що згідно ч. 2 ст. 106 КАС України, на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, позивач надає докази, а в разі неможливості - зазначає докази, які не може самостійно надати, із зазначенням причин неможливості подання таких доказів.

Дана норма вказує, що позивач самостійно повинен надавати докази суду, і тільки в разі неможливості надання доказів (з обґрунтованих підстав) позивач може зазначити про докази, які він не може надати до суду. В цьому випадку такі докази можуть бути витребувані судом.

Позивач не надав докази, якими обґрунтовує свої вимоги, отже суд першої інстанції правомірно зазначив на це як на недолік позову.

Колегія суддів апеляційної інстанції також вважає за необхідне зазначити, що до апеляційної скарги позивач надав копію виписки з акта огляду МСЕК, виданої на ім'я ОСОБА_3. Натомість, ОСОБА_3 не є позивачем у справі, нема підтвердження щодо родинних відносин між позивачем та ОСОБА_3, нема підтверджень, що позивач може діяти в її інтересах. Не надано позивачем доказів щодо підтвердження його майнового стану.

З урахуванням наведених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції не допущено порушень вимог процесуального закону, підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні. Отже, оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Керуючись п.1 ч. 1 ст. 199, ст. 200, 205, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.11.2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку, встановленому ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: А.О. Коршун

Суддя: Л.П. Туркіна