Постанова № 57627664, 10.05.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" травня 2016 р. Справа№ 910/2334/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача: Ступак Т.О.-представник;

Від відповідача: Никеруй Т.М.-представник;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2016

у справі № 910/2334/16 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Київгаз"

до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про стягнення 1 405 848,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Київгаз" (далі - Товариство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" (далі - Компанія), у зв'язку з неналежним виконанням договору від 11.03.2014 № 14-138-ПР на розподіл природного газу (далі - Договір): 77 224,09 грн. 3% річних; 196 117,58 грн. втрат від інфляції; 1 132 506,67 грн. пені, а всього 1 405 848,33 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Київгаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" було задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь Публічного акціонерного товариства „Київгаз" 1 130 616,96 грн. пені; 77 216,37 грн. 3% річних і 18 117,50 грн. судового збору.

В іншій частині позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/2334/16 від 15.03.2016 в частині стягнення 1 130 616,96 грн. пені та 3 % річних у розмірі 77 216,37 грн. та прийняти нове рішення, яким у позові Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації „Київгаз" до Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" про стягнення 1 130 616,96 грн. пені та 77 216,37 грн. 3% річних відмовити, в іншій частині рішення залишити в силі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" у справі №910/2334/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В., суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 10.05.2016.

В судовому засіданні 10.05.2016, учасники судового процесу надали свої пояснення по суті спору.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 11.03.2014 між Публічним акціонерним товариством „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" та Публічним акціонерним товариством „Київгаз" було укладено Договір, за умовами якого:

- газорозподільне підприємство зобов'язується у 2014 році надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів (далі - пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін (пункт 2.1 Договору);

- замовник зобов'язується сплатити газорозподільному підприємству вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбачені умовами Договору (пункт 2.1 Договору);

- обсяг протранспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ (далі - акт наданих послуг), що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку (пункт 3.6 Договору);

- газорозподільне підприємство до 10-го (десятого) числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники оригіналу акта наданих послуг за звітний місяць, які підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газорозподільного підприємства (пункт 3.11 Договору);

- розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюються за тарифом транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1000 куб. м. (далі - тариф), встановленим для газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (пункт 5.1 Договору);

- розрахунковий період за Договором становить один місяць з 9-00 години першого дня місяця до 9-00 години першого дня наступного місяця включно (пункт 5.3 Договору);

- оплата вартості послуг з транспортування природного газу ГРМ здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) на умовах попередньої оплати авансовими платежами планового обсягу природного газу на період передоплати, визначений сторонами в Договорі. Сума платежу попередньої оплати розраховується як добуток тарифу, визначеного на наступний період передоплати, на плановий обсяг природного газу по кожному об'єкту замовника або його споживача, заявленого на наступний період передоплати. У разі відсутності інформації про тариф на наступний період передоплати до дня здійснення попередньої оплати замовник розраховує суму платежу за тарифом, що діяв у попередньому місяці. У разі збільшення в установленому порядку підтвердженого обсягу природного газу протягом розрахункового періоду замовник здійснює оплату додатково заявлених обсягів транспортування природного газу в п'ятиденний строк після збільшення цього обсягу в установленому порядку. У випадку недоплати за фактично протранспортований природний газ ГРМ за розрахунковий період замовник (у тому числі гарантований постачальник) проводить остаточний розрахунок не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим. У разі переплати за фактично протранспортований природний газ сума переплати зараховується газорозподільним підприємством у рахунок оплати послуг з транспортування ГРМ на наступний розрахунковий період або повертається на поточний рахунок замовника на його письмову вимогу (пункт 5.5 Договору);

- у випадку, якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газорозподільного підприємства в установленому алгоритмом розподілу коштів, який затверджується національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики (пункт 5.6 Договору);

- у разі виникнення в замовника заборгованості з оплати послуг з транспортування природного газу ГРМ сторони за взаємною згодою та у порядку, передбаченому законодавством України, складають графік погашення заборгованості, який є додатком до Договору (пункт 5.7 Договору);

- Договір набирає чинності з дати його підписання та скріплення підписів уповноважених представників печатками, та розповсюджує свою дію на відносини сторін, що склалися з 01.02.2014 і діє в частині надання послуг до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків за надані газорозподільним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за Договором. Договір вважається продовженим на аналогічний період, якщо за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов (пункт 11.1 Договору).

Договір підписано уповноваженими особами, а саме, від позивача в.о. голови правління Овчаруком Сергієм Станіславовичем, який діяв на підставі статуту та наказу від 07.03.2014 № 166-П, та від відповідача заступником голови правління Тріколічем Володимиром Петровичем, який діяв на підставі довіреності від 30.12.2013 № 14-246, та скріплено печатками.

Як вбачається з матеріалів справи даний договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним, а отже договір є дійсним, укладеним належним чином та є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, укладений між позивачем і відповідачем договір за своєю правовою природою є договором надання послуг.

Згідно з частиною першої статті 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені цим договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Між сторонами 03.12.2014 було укладено додаткову угоду № 1 до Договору, якою було визначено періоди, строки та обсяг транспортування природного газу на 2014-2015 роки.

Як вбачається з матеріалів справи позивач належним чином виконав умови Договору та надав послуги із транспортування газу, що підтверджується актами наданих послуг з транспортування газу: від 31.10.2015 № 10ПР на суму 10 516 487,57 грн.; від 30.11.2015 № 11ПР на суму 20 717 382,83 грн.; від 31.12.2015 № 12ПР на суму 30 428 260,86 грн., які підписані повноважними представниками та скріплені печатками сторін без зауважень.

Проте, Компанія умови Договору з оплати виконала неналежним чином та розрахувалася за послуги із простроченням.

Так, за послуги за жовтень 2015 року відповідач повністю розрахувався лише 24.12.2015; за листопад 2015 року заборгованість була погашена 24.12.2015; за грудень 2015 - 10.02.2016.

Відповідач не заперечував факт прострочення, проте вказував на те, що порушення строку оплати було незначним.

Разом з тим, враховуючи суми оплати, строк за якими було порушено, навіть прострочення на незначний строк тягне за собою нарахування сум штрафних санкцій, втрат від інфляції та 3 % річних.

Відповідач в своїх поясненнях заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись, зокрема, на таке:

- відповідно до Постанови № 705 гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Компанія;

- відповідно до пункту 1.2 Постанови № 1000 алгоритм установлює порядок розподілу коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання гарантованого постачальника, що надходять за використаний природний газ від усіх категорій споживачів, а також механізм розрахунку гарантованими постачальниками нормативів перерахування коштів на поточні рахунки газотранспортних, газорозподільних підприємств, гарантованих постачальників та на поточні рахунки із спеціальним режимом використання підприємств, що здійснюють продаж природного газу гарантованим постачальникам;

- Товариство не скористалося своїм правом та не зверталося до НКРЕКП з проханням щодо застосування коригувального коефіцієнту до нормативу перерахування коштів позивачу, яке передбачено пунктами 2.23 та 2.25 Постанови № 1000;

- отже, здійснюючи нарахування штрафних та фінансових санкцій з наступного дня після підписання акта наданих послуг, позивач порушив умови Договору та приписи чинного законодавства щодо виконання умов Договору;

- Компанія вважає, що позовні вимоги Товариства щодо встановленого терміну для здійснення оплати наданих послуг з транспортування природного газу замовником не є правомірними.

Вказані доводи відповідача є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Договором чітко визначено умови оплати, так, зокрема, пунктом 5.5 Договору передбачено, що у випадку недоплати за фактично протранспортований природний газ ГРМ за розрахунковий період замовник (у тому числі гарантований постачальник) проводить остаточний розрахунок не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Позивач не визначав прострочення з наступного після підписання актів дня. Навпаки, Товариство визначило періоди прострочення з врахуванням вимог пункту 5.5 Договору, а саме:

- за актом від 31.10.2015 № 10ПР визначено початок прострочення з 21.11.2015, тобто після 20 числа місяця наступного за розрахунковим;

- за актом від 30.11.2015 № 11ПР - з 21.12.2015;

- за актом від 31.12.2015 № 12ПР - з 21.01.2016.

Крім того, відповідач документально не підтвердив, що порушення строків оплати сталося з вини алгоритму НКРЕКП.

При цьому, Компанія умови Договору належним чином не виконала та порядок розрахунків, визначений пунктом 5.5 Договору, не дотрималася.

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач в обумовлений Договором строк оплату наданих послуг не здійснив без підтвердження поважності причин.

Позивач просив стягнути з відповідача 196 117,58 грн. втрат від інфляції, 77 224,09 грн. 3% річних і 1 132 506,67 грн. пені.

Відповідно до приписів статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).

Частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України (далі - ГК України) і статтею 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2.1 п. 7.2 Договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом V Договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Таким чином, вирішуючи спір про стягнення пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, суд визначає розмір такої пені за ставкою, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів погоджується з розрахунком суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача 1 130 616,96 грн. пені та 77 216,37 грн. 3 % річних.

Що стосується втрат від інфляції, то позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Згідно розрахунку позивача ним було нараховано 196 117,58 грн. втрат від інфляції на суму боргу 9 805 879,04 грн. внаслідок дії інфляційних процесів в жовтні 2015 року.

При цьому, Товариством не визначено чітко період нарахування, а строк виконання зобов'язання з оплати боргу у сумі 9 805 879,04 грн. настав лише з 21.11.2015, а не в жовтні місяці.

Таким чином, підстав для задоволення втрат від інфляції немає.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пунктом третім частини першої статті 83 ГПК України визначено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з п. 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом.

Заперечення скаржника з цього приводу, які містяться в матеріалах справи, в апеляційній скарзі, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та спростовуються матеріалами справи, а тому є необґрунтованими.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Скаржником належними та допустимими доказами не спростовані встановлені вище обставини.

Враховуючи зазначене вище, судова колегія вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку досліджені всі наявні в матеріалах справи докази, рішення місцевого господарського суду, яким частково задоволено позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариста „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у справі № 910/2334/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/2334/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко