Ухвала суду № 57627227, 21.04.2016, Апеляційний суд Київської області

Справа № 378/765/15-ц Головуючий у І інстанції Бабоїд О. М.Провадження № 22-ц/780/459/16 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1.Категорія 22 21.04.2016

УХВАЛА

Іменем України

21 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Мельника Я.С., Матвієнко Ю.О.,

при секретарі: Нагорній Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Таращанського районного суду Київської області від 17 листопада 2015 року у справі за позовом прокурора Ставищенського району Київської області в інтересах держави до ОСОБА_2 ОСОБА_3 управління Держгеокадастру у Київській області, третя особа: Реєстраційної служби Ставищенського районного управління юстиції в Київській області, про визнання недійсними наказів ОСОБА_3 управління Держземагенства у Київській області та договору оренди земельної ділянки, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивачзвернувся до суду із позовом про визнання недійсними наказів ОСОБА_3 управління Держземагенства у Київській області та договору оренди земельної ділянки. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що прокуратурою Ставищенського району були встановлені порушення земельного законодавства під час відведення відповідачу ОСОБА_2 земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території Юрківської сільської ради Ставищенського району Київської області.

Позивач вказував, що наказом ГУ Держземагенства України у Київській області № 10-1874/15-14-сг від 19.06.2014 року було надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані на території Юрківської сільської ради Ставищенського району Київської області. У подальшому наказом ГУ Держземагенства у Київській області було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення цієї ділянки в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства та укладено договір оренди між ГУ Держземагенства у Київській області та ОСОБА_2В, яким надано у користування строком на 49 років земельну ділянку площею 13,2390 га

У позовній заяві позивач зазначав, що оскаржувані накази були прийняті всупереч вимогам законодавства України та суперечать інтересам держави, оскільки відповідач ОСОБА_2 із заявами про отримання в оренду земельної ділянки державної власності до Ставищенської РДА та Юрківської сільської ради не звертався, а у поданому клопотанні про надання йому дозволу на розробку документації із землеустрою не обґрунтував розмір вищевказаної земельної ділянки з урахуванням можливості її обробітку, необхідність отримання саме такої площі землі та не зазначив при цьому перспективи діяльності свого фермерського господарства. Також позивач вказує, що відповідач ОСОБА_2 на його думку, не має можливості займатися фермерським господарством, оскільки у нього відсутня належна сільськогосподарська техніка для обробітку земель.

З огляду на ці обставини, просить визнати недійсними та скасувати зазначені накази ГУ Держземагенства у Київській області, договір оренди вищевказаної земельної ділянки, укладений між ГУ Держземагенства у Київській області та ОСОБА_2, а також скасувати державну реєстрацію права оренди ОСОБА_2 на цю ділянку.

Рішенням Таращанського районного суду Київської області від 17 листопада 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що брали участь у розгляді справи апеляційним судом, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тощо.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у цих сторін виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та визнається сторонами, що наказом ГУ Держземагенства України у Київській області № 10-1874/15-14-сг від 19.06.2014 року було надано дозвіл ОСОБА_2 на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення в оренду земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення фермерського господарства, із земель сільськогосподарського призначення державної власності, які розташовані на території Юрківської сільської ради Ставищенського району Київської області, та у подальшому наказом ГУ Держземагенства у Київській області було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення цієї ділянки в оренду ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства та укладено договір оренди між ГУ Держземагенства у Київській області та ОСОБА_2В, яким надано у користування строком на 49 років земельну ділянку площею 13,2390 га.

15.09. 2014 року укладено договір оренди між ГУ Держземагенства у Київській області та ОСОБА_2В, яким надано у користування строком на 49 років земельну ділянку площею 13,2390 га для ведення фермерського господарства ОСОБА_2

18.09.2014 року зазначений договір був зареєстрований у Реєстраційній службі Ставищенського районного управління юстиції Київської області.

Згідно із частинами 1, 3 статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Із матеріалів справи вбачається, що рішення про відведення відповідачу ОСОБА_2 земельних ділянок в оренду для ведення фермерського господарства було прийняте центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин ОСОБА_3 управлінням Держземагентства України у Київській області.

На підставі прийнятих рішень були укладені договори на створення (передачу) проектно-вишукувальних робіт із землеустрою, відповідно до повноважень, передбачених ст.ст.122,123 ЗК України та у порядку встановленому ст.ст.26-28,50 ЗУ «Про землеустрій», проекти землеустрою було погоджено в порядку, встановленому ст.186-1 ЗК України та у відповідності до визначених статтями 122, 123 ЗК України повноважень та ст.ст.1,2,7 Закону України «Про фермерське господарство».

Земельні ділянки для ведення фермерського господарства передаються громадянам України у власність і надаються в оренду із земель державної або комунальної власності. Аналіз зазначеної правової норми дає підстави вважати, що Законом України «Про фермерське господарство» не передбачено права відмови громадянам у прийнятті їх заяви про надання земельної ділянки для створення фермерського господарства у зв'язку з недотриманням правил, передбачених ч.1 ст.7 цього Закону.

Відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України, центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених ч.8 цієї статті, у власність або користування для всіх потреб.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Зокрема, частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до п. 1 Положення про Державне агентство земельних ресурсів України Держземагентство України є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та топографо-геодезичної і картографічної діяльності, а тому колегія суддів апеляційного суду вважає хибними доводи апеляційної скарги про неправомірність звернення ОСОБА_2 з питанням щодо виділення йому землі в оренду до ГУ Держземагентства в Київській області.

Також, колегія суддів вважає помилковим доводи апеляційної скарги в частині визнання незаконними та скасування вищевказаних наказів ГУ Держземагентства у Київській області з підстав недотримання управлінням вимог ч.7 ст.7 Закону України «Про фермерське господарство» та надання земельних ділянок не єдиним масивом, оскільки це спростовуються наступним.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про фермерське господарство», фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Отже, ця норма закону передбачає, що фермерське господарство, як форма підприємницької діяльності громадян, використовує для отримання прибутку земельні ділянки (без обмежень знаходження в єдиному масиві), які надані для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ч.7 ст.7 Закону України «Про фермерське господарство», земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що надання земельних ділянок єдиним масивом має місце лише в тому випадку, коли, орган, уповноважений розпоряджатися землями, приймає рішення про надання в оренду громадянину земельних ділянок сільськогосподарського призначення лісового та водного фондів єдиним масивом, а не окремо по кожній категорії земель для ведення фермерського господарства.

Крім того, колегія суддів враховує, що чинне законодавство не встановлює обмежень для субєкта земельних відносин граничних розмірів єдиних масивів земель для набуття в оплатний найом (оренду) та їх кількість.

Також, доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що відповідач ОСОБА_2 не має можливості для ведення фермерського господарства через відсутність у нього належної сільськогосподарської техніки є таким, що ґрунтується лише на припущеннях, оскільки відсутність у власності сільськогосподарської техніки для обробітку земельних ділянок не позбавляє можливості її використання на інших передбачених законом підставах.

Судом встановлено та визнається сторонами ті обставини, що відповідач уклав договір № 15/03-14 від 15 березня 2014 року, за яким ТОВ «Агрофірма «Інтерагросервіс» зобов'язується виконати на спірній земельній ділянці комплекс сільськогосподарських робіт щодо їх обробки та збору врожаю.

Окрім зазначеного, колегія суддів погоджується із висновками суду щодо недоведеності позивачем факту порушення інтересів держави у зв'язку з прийняттям ГУ Держземагентства у Київської області спірних наказів, оскільки спірна земельна ділянка і надалі залишається в державній власності, а відповідачу ОСОБА_2 на підставі укладеного договору оренди вона передана лише у строкове платне користування для її обробітку.

Як на одну із підстав задоволення позовних вимог прокурора апелянт також посилається на лист Реєстраційної служби Ставищенського районного управління юстиції в Київські області про відсутність відомостей про державну реєстрацію фермерського господарства, засновником якого є ОСОБА_2.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що вказане не може бути взяте до уваги, оскільки відповідно до вимог закону, земельну ділянку отримує фізична особа без проведення аукціону з метою створення фермерського господарства, тобто вказана процедура має відбуватися вже після оформлення належним чином права на користування земельними ділянками.

Хибними, на думку колегії суддів, є посилання прокурора у позові на те, що ОСОБА_2 порушив вимоги ч.5 ст.25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», яка визначає строк реєстрації таких осіб до трьох робочих днів, оскільки ця норма закону визначає саме максимальний строк виконання державним реєстратором дій по реєстрації юридичних осіб, який обліковується з моменту подання особою документів для проведення реєстрації юридичної особи. Строк для створення та державної реєстрації юридичної особи фермерського господарства , після отримання фізичною особою земельної ділянки в користування, законодавством не встановлений.

Відповідно до ч.2 ст.3 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звернутися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Відповідно до п.2 ст.121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» ( у редакції на час звернення з позовом), представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загроз порушень інтересів держави. Обираючи форму представництва, передбачену частиною пятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначав , що порушення інтересів держави у звязку з прийняттям наказів ГУ Дерземагенства у Київській області полягає у їх невідповідності принципам регулювання земельних відносин в Україні, закріплених в ст.14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України.

Враховуючи, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних чи інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження обєктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати обєкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування, продавати і купувати тощо.

Згідно зі статтею 71 цього ж закону територіальні громади та органи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Колегія суддів вважає, що прокуратурою безпідставно ототожнюються поняття «державні інтереси» та «інтереси громади».

Враховуючи вищезазначене, а також докази, які досліджено судом, колегія суддів, вважає, що порушень вимог чинного земельного законодавства з боку ГУ Держземагентства у Київської області чинного законодавства України при видачі спірних наказів та наданні у строкове користування відповідачу зазначених ділянок, які б давали суду підстави для задоволення позовних вимог, позивачем не доведено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування при апеляційному розгляді не встановлено.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову і ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 209, 218 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської областівідхилити.

Рішення Таращанського районного суду Київської області від 17 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: