Рішення № 57625950, 11.05.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" травня 2016 р.Справа № 922/727/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Лавровой Л.С.

при секретарі судового засідання Пунтус Д.А.

розглянувши справу

за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Фармпланета" до ТОВ "Гармонія" про стягнення коштів за участю сторін:

позивача - ОСОБА_1

відповідача - не з*явився

ВСТАНОВИВ:

З урахуванням уточнених позовних вимог від 11.05.2016 року ТОВ" Фармпланета" ( позивач по справі) просить суд стягнути з ТОВ "Гармонія" ( надалі - відповідач ) суму основного боргу 10000,00 грн., інфляційне збільшення 174,84 грн., 20 % річних - 805,48 грн., пеню 1772,05 грн., 3 % річних - 120,80 грн., та судовий збір.

В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору поставки за № 383/к/08 від 29.09.2014 року, а саме не оплатою відповідачем видаткових накладних № 7279708 від 07.09.2015 року на суму 12630,42 грн. та № 7280044 від 08.09.2015 року на суму 2902,48 грн.

В п. 3.7 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»№02-5/289 від 18.09.1997р. визначено, що зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обгрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з*явився, ухвали суду направлені на адресу ТОВ "Гармонія" вказану у витягу ЄДРПОУ станом на 01.04.2016 року : м. Харків, вул. Пушкінська, буд. 13, повернулися з відміткою " за закінченням строку зберігання".

Судом виконано процесуальний обов'язок щодо повідомлення учасників процесу про дату, час та місце розгляду справи відповідно до вимог пункту 2.6. Інструкції з діловодства в господарських судах України, погодженої листом Вищого господарського суду України від 19.02.2013 р. та затвердженої наказом Державної удової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28, а тому суд вважає можливим розглядати справу за наявними в ній матеріалами, як це передбачено статтею 75 Господарського процесуального кодексу України.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.97 № 02 - 5/289 із змінами Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007р. № 01-8/675 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року (пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. N 01-8/123 Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України (надалі ГПК України), не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 ГПК України обовязок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 ГПК України розглядає справу за наявними матеріалами.

Згідно ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, 29.09.2014 року між ТОВ" Фармпланета" та ТОВ "Гамонія" було укладено договір поставки за № 383/К/08. ( а.с.13-16). У відповідності до п.1.1 договору Постачальник зобов*язався в порядку та на умовах, визначених даним договором поставити та передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та оплатити лікарські засоби та вироби медичного призначення, асортимент, кількість та ціна якого, зазначені в накладних, які є його невід*ємною частиною . Поставка товару здійснюється окремими товарними партіями, відповідно до поданих Покупцем та погоджених Постачальником Заявок на поставку товару ( п.3.1 договору). Ціна на одиницю товару на кожну окрему поставку визначається відповідною накладною і є твердою, незмінною. З обставин, незалежним від Постачальника (зміна економічної політики держави, коливання курсу валют, інфляційні процеси, зміна закупівельної ціни) ціни можуть коригуватися, що відповідно погоджується сторонами ( п.5.1 договору).

Загальна сума договору визначається, як сумарна вартість всіх партій товару, які були поставлені за даним договором, протягом усього терміну його дії, відповідно до всіх накладних Постачальника . Вартість упаковки, маркування , доставки включається в ціну товару ( п. 5.2 договору).

Оплата Покупцем товару за цим договором здійснюється шляхом попередньої оплати або відстроченням платежу. При цьому порядок оплати Товару за цим договором ( попередня оплата чи оплата з відстроченням платежу) обирається Покупцем при подані Заявки на поставку ( п. 5.4 договору). При здійсненні Покупцем оплати товару за цим договором з відстроченням платежу строк, протягом якого Покупець зобов*язаний здійснити оплату за товар на користь Постачальника вказується Постачальником у накладній на товар, який поставляється. При цьому перебіг строку починається від дати поставки товару Покупцю, що вказана у накладній. ( п.5.5 договору).

31.03.2015 року мі позивачем та відповідачем проведено акт звіряння взаємних розрахунків за період (першого ) кварталу 2015 року внаслідок чого підписано акт звіряння, яким сторони підтвердили, що на 31.03.2015 року заборгованість на користь позивача становить 17396,00 грн. ( а.с.17).

В період , після 31.03.2015 року позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 738452,99 грн. Відповідачем здійснено оплату за поставлений товар у розмірі 744064,99 грн. та повернуто товару на суму 1783,76 грн..

На день звернення з позовом за накладними № 7279708 від 07.09.2015 року та 7280044 від 08.09.2015 року утворилася заборгованість в розмірі 10000,00 грн.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов"язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов"язку.

Зобов"язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов"язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи вищевикладене та те, що сума заборгованості відповідачем не сплачена. Відповідач не надав на вимогу суду докази своєчасного виконання своїх зобов'язань. За таких обставин та враховуючи доведеність факту порушення відповідачем умов діючого законодавства, суд знаходить позовні вимоги обґрунтованими і підлягаючими задоволенню в частині стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 10000,00 грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 120,80 грн. та інфляційні витрати у розмірі 174,84 грн. колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.2 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Приймаючи до уваги неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань щодо сплати отриманого товару, перевіривши здійснений позивачем розрахунок суми 3 % річних та інфляційних витрат, суд вважає, що позивач бґрунтовано нарахував відповідачу 3 % річних у розмірі 120,80 грн. та інфляційні втрати у розмірі 174,84 грн. , які підлягають стягненню з відповідача.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Умовами договору передбачена сплата пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення. Позивачем пеня розраховувалась з дотриманням вимог Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Нарахування штрафних санкцій, якщо інше не встановлено договором або законом, обмежено шестимісячним терміном від дня, коли зобовязання мало бути виконано (частина 6 статті 232 Господарського кодексу України).

Згідно з п.1 ч.2 ст.258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік. Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Позивач нарахував пеню за період з 26.09.2015 року по 19.02.2016 року, тобто в межах позовної давності., яка підлягає стягненню в розмірі 1772,05 грн. з відповідача.

Що стосується позовних вимог про стягнення з другого відповідача 805,48 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, то судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 692 Цивільного кодексу України у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Згідно із статтею 536 вказаного вище Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи в договорі поставки №383/К/08 від 29.09.2014 року передбачено можливості стягнення та розміру 20 процентів за користування чужими грошовими коштами, в п. 6.5 договору, така відповідальність настає за умови прострочення оплати понад 30 календарних днів.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною 3 ст. 198 ГК України визначено, що відсотки за грошовими зобов'язаннями учасників господарських відносин застосовуються у випадках, розмірах та порядку, визначених законом або договором.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України). Незважаючи на різну правову природу цих процентів, спільним для них є те, що вони нараховуються саме у звязку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобовязання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних за наявності порушення боржником грошового зобовязання.

На підставі викладеного, суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення з відповідача суми 805,48 грн. як проценти за користування чужими грошовими коштами.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.1,2,33,44,75,82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Прийняти до розгляду заяву про уточнення (зменшення) позовних вимог від 10.05.2016 року .

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гармонія" ( м.Харків, вул.Пушкінська, 33 код ЄДРПОУ 31278950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фармпланета" ( м.Київ, вул.Картвелішвілі, буд. 7/2 код ЄДРПОУ 36852896 п/р 26008010312690 в ПАТ "Міжнародний ОСОБА_2" МФО 380582) суму основного боргу 10000,00 грн., інфляційне збільшення 174,84 грн., 20 річних - 805,48 грн., пеню 1772,05 грн., 3 5 річних - 120,80 грн. та судовий збір 1378,00 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 12.05.2016 р.

Суддя ОСОБА_3