Рішення № 57625319, 04.05.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.05.2016р. Справа№ 914/459/16

За позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати», м.Новий Розділ, Львівська область

позивач-2: Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі Обласного відділення ПАТ «Промінвестбанк» в м.Львів, м.Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати», м.Новий Розділ, Львівська область

про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобовязання до вчинення дій

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача-1: не зявився;

від позивача-2: ОСОБА_1, представник (довіреність №09-32/437 від 10.07.2015 р.);

від відповідача: ОСОБА_2, представник (довіреність від 18.03.2016р.)

Представникам сторін розяснено їх права та обовязки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не надходило.

Товариство з додатковою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати», м.Новий Розділ, Львівська область та Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі Обласного відділення ПАТ «Промінвестбанк» в м.Львів, м.Львів спільно звернулися до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати», м.Новий Розділ, Львівська область про визнання договору купівлі-продажу недійсним та зобовязання до вчинення дій.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 22.02.2016 р. призначив розгляд справи на 09.03.2016 р. Розгляд справи відкладався та строк вирішення спору продовжувався з підстав, викладених у відповідних ухвалах суду. Також в судовому засіданні 23.03.2016 р. оголошувалася перерва до 04.04.2016 р.

В судових засіданнях ліквідатор позивача-1 та представник позивача-2 підтримали позовні вимоги, пояснили, що позивач-2 є заставодержателем, а позивач-1 заставодавцем майна за договором застави. Як стверджують позивачі, між позивачем-1 та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу майна, що перебувало в заставі, без одержання згоди заставодержателя. У звязку з наведеним позивачі просили суд визнати вказаний договір купівлі-продажу недійсним та зобовязати відповідача повернути позивачу-1 майно, набуте за цим договором.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив, заявив, що підстави для визнання договору недійсним відсутні, оскільки майно було продане позивачем-1 добровільно та жодних обмежень для укладення такого договору не існувало, а на час укладення договору купівлі-продажу в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не було жодних відомостей про наявність обтяжень щодо рухомого майна ТзДВ «Дослідно-механічний завод «Карпати», яке було придбане за договором.

Крім того, відповідач просив суд застосувати позовну давність щодо заявлених позивачами вимог, у звязку з тим, що строк для звернення до суду закінчився зі спливом трьохрічного строку з моменту укладення оспорюваного договору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

06.02.2008 р. між Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі Філії «Відділення Промінвестбанку в м.Миколаїв Львівської області», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі Обласного відділення ПАТ «Промінвестбанк» в м.Львів (банк, позивач-2 у справі) та Малим приватним підприємством «Кондор К» (позичальник) укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №31к-2008, за умовами якого банк надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії в сумі 290 000 грн. (п. 2.1. договору). Датою остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту визначено 06.02.2009 р. (п.2.2. договору).

Відповідно до умов п. 3.2. договору, відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 16% річних.

Договором про внесення змін №1 від 31.03.2009 р. внесено зміни до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №31к-2008 від 06.02.2008 р., зокрема, змінено дату остаточного повернення кредиту на 06.08.2009 р. та відсотки за користування кредитом на 23%.

Згідно з п. 3.10. кредитного договору про відкриття кредитної лінії №31к-2008 від 06.02.2008 р., забезпеченням кредиту є обладнання: електроерозійний верстат НВ-300 в кількості 1 шт., вартістю 300 000 грн., зварювальні апарати ВСТ 457 в кількості 4 шт., загальною вартістю 180 000 грн., універсальний збиральний пристрій УСПС в кількості 1 шт., вартістю 280 000 грн., гвинтовий повітряний компресор SCK-78-8 2006 р.в. в кількості 1 шт., вартістю 170000грн. Загальною вартістю 930 000 грн. за згодою сторін.

Також 06.02.2008р. між Закритим акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі Філії «Відділення Промінвестбанку в м.Миколаїв Львівської області», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в особі Обласного відділення ПАТ «Промінвестбанк» в м.Львів та ОСОБА_3 акціонерним товариством Дослідно механічний завод «Карпати», правонаступником якого є Товариство з додатковою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати» (заставодавець, позивач-1 у справі) укладено договір застави №8зас-2008, який забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору №31к-2008 від 06.02.2008 р. У випадку продовження строків виконання зобовязань за кредитним договором дія застави, передбаченої цим договором, зберігається до повного виконання кредитного договору.

Як передбачено п.1.2. договору застави, предметом застави є обладнання: електроерозійний верстат НВ-300 в кількості 1 шт., вартістю 300 000 грн., зварювальні апарати ВСТ 457 в кількості 4 шт., загальною вартістю 180000грн., універсальний збиральний пристрій УСПС в кількості 1 шт., вартістю 280000грн., гвинтовий повітряний компресор SCK-78-8 2006 р.в. в кількості 1 шт., вартістю 170 000 грн. Загальною вартістю 930 000 грн. за згодою сторін.

Майно знаходиться за адресою: Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Ходорівська, 4 (п.1.5. договору).

Відповідно до п.2.1.8. договору, в разі, коли в момент настання терміну виконання заставодавцем (або позичальником) будь-якого зобовязання, що випливає з кредитного договору, вказане зобовязання заставодавцем (або позичальником) виконано не буде, а також у разі виникнення інших підстав, передбачених цим договором, для звернення стягнення на майно заставодержатель отримає право звернути стягнення на майно, його реалізувати та одержати задоволення своїх вимог з вартості майна на свій розсуд (з урахуванням умов цього договору) переважно перед іншими кредиторами заставодавця.

Пунктом 4.1.3 договору встановлено обовязок заставодавця не надавати майно під заставу, а також не обтяжувати його іншими зобовязаннями на користь третіх осіб без отримання попередньо письмової згоди на це від заставодержателя.

Щодо предмету застави як обєкта обтяження 11.12.2009 р. за заявою заставодержателя було внесено відомості до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №25646724. У вказаному витязі містяться відомості про те, що боржником за даним обтяженням є ПП «Кондлор К», проте з даних, наявних у Витязі про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №46023605 від 31.12.2014 р., вбачається, що боржником щодо обєкта обтяження, який відповідає предмету застави за договором застави, є ВАТ «Дослідно-механічний завод «Карпати».

11.09.2012 р. між Товариством з додатковою відповідальністю «Дослідно-механічний-завод «Карпати» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дослідно-механічний-завод «Карпати» (покупець, відповідач у справі) було укладено договір №335 купівлі-продажу рухомого майна.

Відповідно до п.1.1. договору, його предметом є купівля-продаж майна, опис, характеристики та технічний стан якого наведено у невідємному додатку №1 до цього договору.

З додатку №1 «Перелік рухомого майна, що продається ТзДВ «Дослідно-механічний завод «Карпати» на користь ТзОВ «Дослідно-механічний завод «Карпати» згідно договору купівлі-продажу рухомого майна №335 від 11.09.2012 р.» випливає, що договір купівлі-продажу укладено стосовно наступного обладнання: електроерозійний верстат НВ300 (1 шт., 1996 року введення в експлуатацію) за ціною продажу 1 400 грн., зварювальний апарат ВСТ 457-2 (2 шт., 2005 року введення в експлуатацію) за ціною продажу 1650грн., універсальний збиральний пристрій УСПС (1 шт., 1986 року введення в експлуатацію) за ціною продажу 1 183 грн., зварювальний апарат ВСТ457 (2 шт., 2005 року введення в експлуатацію) за ціною продажу 3 600 грн., гвинтовий повітряний компресор sck76-8 (1 шт., 2006 року введення в експлуатацію) за ціною продажу 45 500 грн., верстат токарно-гвинторізний 1а660 (1 шт., 1984 року введення в експлуатацію) за ціною продажу 41 000 грн.

Згідно з умовами п.1.2. договору, покупець зобовязується на умовах даного договору передати у власність покупцеві майно, а покупець зобовязується прийняти майно і сплатити продавцю договірну ціну за майно.

Загальна договірна вартість майна, вказаного в пункті 1.1. цього договору, узгоджена сторонами і становить 94 333 грн. (п.2.1. договору).

Сторони погодилися та встановили, що загальна вартість майна, вказана у п.2.1. цього договору, сплачується покупцем не пізніше 5 банківських днів після дати підписання сторонами цього договору (п.3.1. договору)

Платіжним дорученням №1258 від 15.08.2012 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати» здійснило оплату в сумі 94 333 грн. на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати» з призначенням платежу «доплата за обладнання зг. договору №295 від 10.08.2012 р.», проте згодом листом за вих.№13/498а від 16.08.2012 р. просило зарахувати ці кошти в рахунок оплати за обладнання згідно попереднього договору купівлі-продажу рухомого майна №301 від 10.08.2012 р.

12.09.2012 р. актом про зарахування проведеного платежу за майно Товариство з додатковою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати» зарахували проведену оплату загальної вартості майна згідно попереднього договору купівлі-продажу рухомого майна №301 від 10.08.2012 р. в сумі 94 333 грн. згідно платіжного доручення №1258 від 15.08.2012 р. в рахунок оплати за майно згідно договору купівлі-продажу майна №335 від 11.09.2012 р., а також підтвердили, що покупець здійснив оплату, а продавець отримав оплату за майно в сумі 94 333 грн. згідно договору купівлі-продажу майна №335 від 11.09.2012 р.

Пунктом 5.1. договору купівлі-продажу передбачено, що майно передається покупцю за його місцем розташування (місцезнаходження покупця, зазначене у цьому договорі) на підставі акту приймання-передачі у строк 5 банківських днів з моменту підписання сторонами цього договору.

Право власності на майно, що є предметом цього договору, виникає у покупця після підписання сторонами акту приймання-передачі майна (п.5.4. договору).

На виконання умов договору 12.09.2012 р. між сторонами було підписано акт приймання-передачі рухомого майна згідно договору купівлі продажу рухомого майна №335 від 11.09.2012 р., з якого вбачається, що продавець передав у власність, а покупець прийняв у власність рухоме майно згідно переліку, який відповідає переліку обладнання, наведеному у додатку №1 до договору, та відчуження якого є предметом договору.

Враховуючи те, що продавець за договором купівлі-продажу рухомого майна не одержав згоди заставодержателя частини майна на укладення такого договору, позивачі вважають договір №335 купівлі-продажу рухомого майна від 11.09.2012 р. недійсним та просять зобовязати покупця за договором повернути продавцеві частину майна, переданого йому за договором.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені ст.203 ЦК України:

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203);

особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203);

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203);

правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203);

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203);

правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. (ч.6 ст.203).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. (ст.204 ЦК України).

Згідно зі ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, визнання правочину недійсним.

Стаття 215 ЦК України підставою недійсності правочину визначає недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Як передбачено статтею 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобовязання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст.574 ЦК України).

У відповідності до ч.1 статті 576 ЦК України предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

Згідно зі ст.585 ЦК України право застави виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, з моменту його нотаріального посвідчення.

В силу вимог ч.2 ст.586 ЦК України заставодавець має право відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 17 Закону України «Про заставу» встановлено, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за

згодою заставодержателя.

Пунктом 4.1.3 договору передбачено обовязок заставодавця не надавати майно під заставу, а також не обтяжувати його іншими зобовязаннями на користь третіх осіб без отримання попередньо письмової згоди на це від заставодержателя.

Як розяснено п. 4.3.8. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 24.11.2014 р. №1 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів», за змістом частини другої статті 586 ЦК України, частини другої статті 17 Закону України «Про заставу» та частини третьої статті 9 Закону України «Про іпотеку» відчуження майна, що є предметом застави (іпотеки), можливе лише за згодою заставодержателя (іпотекодержателя). Договір про відчуження заставленого майна, укладений з порушенням цих правових норм, може бути визнаний господарським судом недійсним згідно зі статтею 215 ЦК України.

Як стверджується позивачами та не заперечується відповідачем, заставодержатель не був обізнаний та не надавав згоди на укладення договору купівлі-продажу рухомого майна.

Таким чином, укладення договору про відчуження заставленого майна без одержання згоди заставодержателя заставленого майна суперечить вимогам законодавства, а саме вимогам ч.2 ст.586 Цивільного кодексу України та ч.2 ст.17 Закону України «Про заставу», тому такий договір підлягає визнанню недійсним у звязку з недодержання в момент його вчинення вимог, встановлених ч.1 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Як передбачено ч.ч.3,4 ст.577 ЦК України, застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон повязує виникнення прав і обовязків щодо рухомого майна.

Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обовязки, встановлені законом та/або договором.

Відповідач у своїх запереченнях посилається на те, що статтею 10 Закону встановлено, що у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі

статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно

без обтяжень.

Вказане, проте, не заслуговує на увагу, оскільки витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. В такому випадку добросовісність набувача підлягає доведенню згідно зі ст.388 ЦК України. Так як між сторонами існували зобовязальні правовідносини та договір купівлі-продажу визнано недійсним, підлягають застосуванню саме наслідки недійсності правочину щодо зобовязання повернути майно за договором, а не витребування майна шляхом віндикації.

Такої ж позиції дотримується і Верховний Суд України, зокрема в Постанові від 30.03.2016 р. у справі №6-265цс16.

Крім того, як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна за №2564672, 11.12.2009 р. було внесено відомості до Державного реєстру обтяжень рухомого майна щодо майна, відчуження якого в подальшому стало предметом договору купівлі-продажу рухомого майна.

Відповідач стверджує, що таке обтяження було зареєстроване 11.12.2009р. щодо боржника ПП «Кондлор К» та лише 31.12.2014 р. відомості щодо боржника було змінено та приведено у відповідність шляхом зазначення боржником ОСОБА_3 акціонерного товариства «Дослідно-механічний завод «Карпати», яке виступало заставодавцем за договором застави. Відтак, відповідач стверджує, що при укладенні договору купівлі-продажу рухомого майна у нього була відсутня можливість дізнатися з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про обтяження, наявні щодо майна, відчуження якого стало предметом договору, та боржником за яким виступав позивач-1.

На спростування вказаного, варто зазначити, що законом передбачено можливість особи, яка придбала майно у боржника, який не мав права його відчужувати, вважатися добросовісним набувачем такого майна лише у випадку відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна взагалі, а не відсутності відомостей про обтяження майна саме стосовно визначеного боржника.

При укладенні оспорюваного договору в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна містилися відомості щодо обєкта обтяження, проте помилково боржником було вказано не заставодавця за договором застави, а позичальника за кредитним договором. Вказане, проте, жодним чином не вплинуло на наявність в реєстрі станом на момент укладення договору відомостей щодо заборони відчуження без згоди обтяжувача майна, яке стало предметом договору купівлі-продажу.

Таким чином, посилання відповідача у справі на те, що він при придбанні майна керувався інформацією, що майно є у «безумовній власності позивача» та не міг дізнатися з Державного реєстру про наявність обтяжень щодо майна позивача-1 спростовуються матеріалами справи та не можуть свідчити про добросовісність відповідача як набувача за договором купівлі-продажу.

Отже, позовна вимога про повернення Товариству з додатковою відповідальністю «Дослідно-механічний завод «Карпати» майна, одержаного за недійсним правочином, є підставною та підлягає задоволенню.

У поданому відзиві відповідач також зазначає, що за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора у межах провадження у справі про банкрутство можуть бути визнані недійсними або спростовані правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені після 21.10.2012 р., тобто протягом року, який передував порушенню справи про банкрутство позивача-1, а визнання недійсними договорів, вчинених до зазначеного терміну, яким є і оспорюваний договір купівлі-продажу, за заявою арбітражного керуючого законом не передбачено.

Суд зазначає, що ст.20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» надає арбітражному керуючому повноваження звертатися до господарського суду для визнання недійсними або спростування правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, саме у межах провадження у справі про банкрутство.

У справі №914/459/16 арбітражний керуючий ОСОБА_4 звернувся до господарського суду з позовом як ліквідатор ТзДВ «Дослідно-механічний завод «Карпати» поза межами провадження справи про банкрутство ТзДВ «Дослідно-межанічний завод «Карпати», тому вимога закону про можливість оскарження арбітражним керуючим лише правочинів (договорів) або майнових дій боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, не поширюються на даний випадок вирішення спору в позовному провадженні.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, поданої 23.03.2016 р., суд зазначає наступне.

У своїй заяві відповідач стверджує, що позивач-1 є стороною оспорюваного договору, тому вказане свідчить про те, що про укладення договору йому було відомо в день укладення договору 11.09.2012 р., з якого і почався перебіг позовної давності для його звернення з позовом до суду.

На переконання відповідача, позивач-2 міг дізнатися про укладення договору купівлі продажу вже 12.09.2012 р., оскільки договором застави №8зас-2008від 06.02.2008 р. йому надано право без будь-яких обмежень зі сторони заставодавця перевіряти документально та фактично наявність, розмір, стан і умови збереження майна.

Таким чином, на думку відповідача, з моменту коли позивач-1 довідався, а позивач-2 міг довідатися про укладення договору купівлі-продажу рухомого майна №335 від 11.09.2012 р. до моменту звернення з позовом до суду сплив встановлений строк позовної давності.

Як визначено статтею 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. (ст.257 ЦК України).

Відповідно до ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В позовній заяві позивачами заявлено вимоги щодо визнання недійсним договору та зобовязання повернути майно. При цьому з позову випливає, що з позовною вимогою про визнання договору недійсним звертається позивач-2 як заставодержатель майна, якому стало відомо про укладення договору купівлі-продажу без одержання його згоди, а позовну вимогу про зобовязання повернути майно заявляє сторона за договором купівлі-продажу позивач-1, права якого порушенні вибуттям майна з його володіння.

Щодо позовної вимоги позивача-2 про визнання недійсним договору, суд вважає за необхідне вказати, що положення договору застави про можливість заставодавця перевіряти документально та фактично наявність, розмір, стан і умови збереження майна жодним чином не зобовязують його використовувати своє право та здійснювати таку перевірку, тому посилання відповідача на те, що позивач-2 повинен був довідатися про існування договору вже наступного дня після його укладення шляхом проведення перевірки наявності майна, що було відчужене, не заслуговують на увагу. Таким чином, початком перебігу позовної давності для позивача-2 не може вважатися 12.09.2012 р.

Натомість, як зазначає позивач-2, про існування договору купівлі-продажу рухомого майна №335 від 11.09.2012 р. йому стало відомо лише 13.05.2013 р. після отримання постанови Відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції від 29.04.2013 р. про повернення виконавчого документа стягувачеві, з тексту якої вбачається, що майно, належне ТзДВ «Дослідно-механічний завод «Карпати», відчужено за вказаним договором.

Беручи до уваги те, що позов подано 18.02.2016 р., тобто в межах трьохрічного строку з дня, коли позивач-2 довідався про порушення свого права, підстави для відмови в задоволенні позовних вимог про визнання договору недійсним у звязку із спливом позовної давності відсутні.

Відсутні також і підстави для застосування позовної давності щодо вимог позивача-1 про зобовязання повернути майно, оскільки початок перебігу позовної давності щодо такої вимоги слід повязувати з моментом визнання договору недійсним та відповідно виникнення права на повернення майна за недійсним правочином.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи те, що договір було укладено без одержання згоди заставодержателя заставленого майна, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обгрунтовані та підлягають задоволенню.

При поданні позову позивачем-2 сплачено 2 756 грн. 00 коп. судового збору, в той час як судовий збір з розміру заявлених позовних вимог підлягав до сплати у розмірі 2 633 грн. 00 коп. (судовий збір за вимогу немайнового характеру та судовий збір у розмірі 1,5% вартості майна). Таким чином, позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно ст. 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду. За час розгляду справи в суді клопотання про повернення судового збору не надходило.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати по розгляду справи необхідно покласти на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України та стягнути судовий збір на користь позивача-2, який здійснив сплату судового збору при поданні позовної заяви

З огляду на викладене, керуючись Законом України «Про заставу», Законом України ««Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», ст.ст. 16, 202, 203, 204, 207, 215, 216, 256, 261, 267, 330, 387, 388, 572, 574, 576, 577, 585, 586, 655, 656 ЦК України, ст.ст. 207 ГК України та ст.ст.4-3, 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу рухомого майна №335 від 11.09.2012 р., укладений між Товариством з додатковою відповідальністю «Дослідно-механічний-завод «Карпати», Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Ходорівська, 4 (ідентифікаційний код 00206977) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дослідно-механічний-завод «Карпати», Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Ходорівська, 4 (ідентифікаційний код 37958251).

3.Зобовязати Товариство з обмеженою відповідальністю «Дослідно-механічний-завод «Карпати», Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Ходорівська, 4 (ідентифікаційний код 37958251) повернути Товариству з додатковою відповідальністю «Дослідно-механічний-завод «Карпати», Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Ходорівська, 4 (ідентифікаційний код 00206977):

- електроерозійний верстат НВ300 (інвентарний номер 04387, 1996 року введення в експлуатацію);

- два зварювальні апарати ВСТ 457-2 (інвентарний номер 04458, 2005 року введення в експлуатацію);

- універсальний збиральний пристрій УСПС (інвентарний номер 03271, 1986 року введення в експлуатацію);

- два зварювальні апарати ВСТ 457 (інвентарний номер 4454, 4455, 2005 року введення в експлуатацію);

- гвинтовий повітряний компресор SCK-78-8 (інвентарний номер 04459, 2006 року введення в експлуатацію).

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дослідно-механічний-завод «Карпати», Львівська область, м.Новий Розділ, вул.Ходорівська, 4 (ідентифікаційний код 37958251) на користь Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк», м.Київ, пров.Шевченка, 12 (ідентифікаційний код 00039002) 2 633 грн. 00 коп. судового збору.

5.Накази видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 04.05.2016 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 10.05.2016 р.

Суддя Мазовіта А.Б.