Ухвала суду № 57620848, 11.05.2016, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 303/516/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

11 травня 2016 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області

у складі : головуючого - судді Мацунича М.В.

суддів : Ігнатюка Б.Ю., Куштана Б.П.

з участю секретаря : Кухта М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 02 березня 2016 року за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про виселення із предмета іпотеки, -

в с т а н о в и л а :

29 січня 2016 року, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про виселення із предмета іпотеки.

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 02 березня 2016 року, відмовлено ПАТ КБ "ПриватБанк" у задоволенні позову з тих підстав, що в іпотеку передано житловий будинок, який було придбано не за рахунок кредитних коштів, а тому, виселення відповідача без надання іншого житла, неможливе.

ПАТ КБ "ПриватБанк" не погодилось з рішенням суду та подало апеляційну скаргу в якій ставить, питання про скасування такого та ухвалення нового рішення про задоволення позову. Мотивує свої вимоги тим, що суду слід було застосувати аналогію закону, зокрема, ч. 4 ст. 109 ЖК України, яка передбачає, що відсутність житла для тимчасового проживання не зупиняє процес виселення громадянина із предмету іпотеки. А тому, рішення суду є необґрунтованим, та таким, що призвело до порушення судом норм процесуального та матеріального права.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник позивача в особі Дурдинець Р.Ю. підтримала, вимоги апеляційної скарги та просила таку задоволити.

Відповідачка у судове засідання не з'явилась, але повідомлена належним чином про час та місце судового розгляду, і заяви про відкладення розгляду справи, суду не надавала. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 305 ЦПК України та зважуючи на приписи ст. 303-1 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне розглядати скаргу за її відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення особи, яка беруть участь у справі та дослідивши матеріали справи й перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів зазначає, що апеляційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступних мотивів.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені, певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є, факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Так, заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 30 липня 2012 року, позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. А саме, у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто стягнення на предмет застави, яким є житловий будинок і земельна ділянка, які на праві власності належать ОСОБА_1.

А за правилами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Звернувшись до суду за захистом порушеного права ПАТ КБ "Приватбанк" просило виселити відповідача із предмета іпотеки на який заочним рішення суду звернуто стягнення.

Як наведено в частинах 1 і 2 ст. 39 ЗУ "Про іпотеку" в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить, рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Проте, при ухваленні заочного рішення Мукачівського міськрайонного суду від 24.03.2010 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернуто тільки стягнення на предмет іпотеки, шляхом продажу предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу, будь-яким способом з іншою особою. Оскільки, вимоги про виселення відповідачів не заявлялось позивачем.

У той же час ч. 1 ст. 40 ЗУ "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

А нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, де в ч. 1 даної статті передбачені підстави виселення.

Тоді як, ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР регулює порядок виселення громадян в добровільному порядку, а при невиконанні такої вимоги у примусовому порядку на підставі рішення суду.

За змістом ч. 2 ст. 40 ЗУ "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця із дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Але, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР передбачено, що громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР встановлює, загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 ЗУ "Про іпотеку" підлягають застосуванню як положення ст. 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК УРСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

З матеріалів справи вбачається, а саме в п. 7 Договору іпотеки від 27.06.2006 року зазначено, що предмет іпотеки на праві власності належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 13.06.2006 року, який зареєстровано в реєстрі за № 3629, та здійснено державну реєстрацію даного правочину в МБТІ та ЕО за реєстром № 3912 в книзі 17, а.с. 8. А звідси, в іпотеку було передано житловий будинок, який був придбаний не за рахунок отриманих кредитних коштів.

За змістом Договору купівлі-продажу будинку від 13 червня 2006 року - ОСОБА_4 продала, а ОСОБА_1 купила будинок АДРЕСА_1. Продаж будинку вчинено за суму 38500,00 гривень, які Продавець отримала повністю від Покупця перед підписанням цього Договору. На момент укладення цього Договору, зазначене нерухоме майно під арештом чи забороною або у заставі не перебуває, і щодо нього не ведуться судові спори, а.с. . Даний договір купівлі-продажу не дає суду підстав стверджувати, що згаданий будинок придбано ОСОБА_1 за кредитні грошові кошти, які вона пізніше отримала ніж було укладено даний договір купівлі-продажу. І даний договір купівлі-продажу не укладено в інтересах ПАТ КБ "ПриватБанк" з метою подальшого передання в іпотеку придбаного будинку.

Оскільки, відсутні передбачені законом підстав для виселення ОСОБА_1 із зазначеного будинку без надання їй іншого постійного житла. А тому, позовна вимога про виселення відповідачки із предмета іпотеки не підлягає задоволенню.

Стосовно заперечень ПАТ КБ "ПриватБанк" вимог ч. 2 ст. 109 ЖК України, то такі є безпідставними. Оскільки, саме норма ст. 109 ЖК України встановлює порядок виселення із займаного житла, а в ч. 1 цієї статті передбачені підстави виселення.

До спірних правовідносин у порядку аналогії закону не можуть бути застосовані вимоги ч. 4 ст. 109 ЖК України, яка передбачає виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Тоді як у даному спорі, переданий в іпотеку житловий будинок, придбано ОСОБА_1 не за рахунок кредитних коштів, отриманих у ПАТ КБ "ПриватБанк".

А крім цього, ч. 2 ст. 109 ЖК України вимагає, що при одночасному виселенні громадян із жилого приміщення, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, надається таким громадянам інше постійне жиле приміщення, яке повинно бути зазначено в рішенні суду. Тоді як у ч. 4 ст. 109 ЖК України йдеться про виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредитних коштів, і у зв'язку із цим, надання таким громадянам жилого приміщення з фондів житла для тимчасового проживання. Зазначене вказує на різні правові підстави виселення, що не може свідчити про підставність доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

А звідси, доводи ПАТ КБ "ПриватБанк" не спростовують висновків суду першої інстанції та обставин встановлених апеляційним судом, а тому, колегія суддів у відповідності до вимог передбачених статтями 213 і 308 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Ураховуючи наведене та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 316 і 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк", відхилити.

Заочне рішення Мукачівського міськрайонного суду від 02 березня 2016 року, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили.

Головуючий : _____ Судді : _____

___