Ухвала суду № 57612862, 10.05.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 р. Справа № 876/1592/16

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді:Улицького В.З.

суддів:Ліщинського А.М., Кузьмича С.М.

при секретарі судового засідання: Богдан А.О.

за участю позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 Банку України на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 Банку України про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_3 банку України про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що він з 13 лютого 1992 року працював у Волинському обласному управлінні ОСОБА_3 банку України на посадах ревізора І категорії ревізійного відділу, провідного ревізора, головного ревізора, завідувача обмінного пункту. 31 березня 2015 року відповідач попередив позивача про скорочення посади і наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення штату працівників) не раніше ніж через два місяці. Наказом відповідача від 06 липня 2015 року №3380-к «Про звільнення ОСОБА_1З.» позивача звільнено з посади головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів ОСОБА_3 банку України Департаменту аудиту у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників на підставі пункту 1 частини першої КЗпП України з 10 липня 2015 року. Просив визнати протиправним та скасувати наказ ОСОБА_3 банку України від 06 липня 2015 року № 3380-к «Про звільнення ОСОБА_1З.» з 10 липня 2015 року, поновити його на посаді головного аудитора сектора оперативного аудиту відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Департаменту аудиту ОСОБА_3 банку України з 10 липня 2015 року, стягнути з ОСОБА_3 банку України в його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2016 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ ОСОБА_3 банку України від 06 липня 2015 року № 3380-к «Про звільнення ОСОБА_1З.». Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного аудитора сектора оперативного аудиту відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів Департаменту аудиту ОСОБА_3 банку України з 10 липня 2015 року. Стягнуто з ОСОБА_3 банку України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11 липня 2015 року по 25 січня 2016 року включно в розмірі 67084,32 грн.

Постанову суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_3 України. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 13 лютого 1992 року позивач працював у Волинському обласному управлінні ОСОБА_3 банку України на посадах ревізора І категорії ревізійного відділу, провідного ревізора, головного ревізора, завідувача обмінного пункту, а наказом ОСОБА_3 банку України від 18 вересня 2003 року №1197-к переведений до центрального апарату ОСОБА_3 банку України на посаду головного аудитора територіального сектора аудиту у Волинській області Департаменту аудиту.

Згодом, наказом ОСОБА_3 банку України №295-к від 23 лютого 2012 року позивача було переведено на посаду головного аудитора сектора оперативного аудиту відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів ОСОБА_3 банку України Департаменту аудиту.

Разом з тим, 31 березня 2015 року відповідач попередив позивача про скорочення посади і наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (скорочення штату працівників) не раніше ніж через два місяці, що стверджується поясненнями осіб, які беруть участь у справі, письмовим попередженням, актом відповідача про відмову позивача від підпису на письмовому попередженні від 31 березня 2015 року. При цьому із вказаних доказів встановлено, що інша робота позивачу не пропонувалася.

Наказом відповідача від 06 липня 2015 року №3380-к «Про звільнення ОСОБА_1З.» позивача звільнено з посади головного аудитора відділу аудиту територіальних управлінь північного регіону управління аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів ОСОБА_3 банку України Департаменту аудиту у зв'язку із скороченням чисельності та штату працівників за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з 10 липня 2015 року.

Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наданих у пункті 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Постановою Правління ОСОБА_3 банку України від 01 грудня 2014 року № 759 «Про внесення змін до структури центрального апарату ОСОБА_3 банку України» з метою вдосконалення організаційної структури центрального апарату ОСОБА_3 банку України та на виконання пункту 6 постанови Правління ОСОБА_3 банку України від 30 жовтня 2014 року № 694 «Про внесення змін до організаційної структури ОСОБА_3 банку України» були внесені зміни до структури центрального апарату ОСОБА_3 банку України, зокрема, виключено із структури Департамент аудиту із скороченням штату та чисельності працівників та створено Департамент внутрішнього аудиту; передано з 01 грудня 2014 року до Департаменту внутрішнього аудиту всі функції, що виконував Департамент аудиту; установлено, що працівники Департаменту аудиту забезпечують виконання повноважень та посадових обов'язків до завершення процедури скорочення штату або переведення на інші посади. Затверджено структуру Департаменту внутрішнього аудиту з 01 грудня 2014 року і з 01 червня 2015 року; затверджено граничну чисельність працівників Департаменту внутрішнього аудиту. Зобов'язано Департамент персоналу унести відповідні зміни до штатного розпису центрального апарату ОСОБА_3 банку України в установленому порядку; підготувати проект наказу про скорочення штату працівників Департаменту аудиту; після затвердження відповідних змін до штатного розпису центрального апарату ОСОБА_3 банку України попередити працівників, які підлягають вивільненню, відповідно до вимог законодавства України про працю.

Наказом ОСОБА_3 банку України від 15 грудня 2014 року № 2536-к «Про скорочення штату працівників окремих підрозділів ОСОБА_3 банку України» відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 40, статей 43, 49-2, 49-4 КЗпП України скорочено штат і чисельність працівників, в тому числі Департаменту аудиту. Зобов'язано директора Департаменту персоналу попередити працівників, які підлягають вивільненню, про їх скорочення і вжити інших організаційних заходів відповідно до вимог законодавства України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

В штатному розписі Департаменту аудиту станом на 31 березня 2015 року (попередження позивача про наступне вивільнення) передбачено 35 штатних одиниць, в тому числі в управлінні аудиту територіальних управлінь та навчальних закладів - 31, у відділі аудиту територіальних управлінь північного регіону - 5 штатних одиниць, а станом на 10 липня 2015 року (звільнення позивача з роботи) - 7 штатних одиниць. В штатному розписі Департаменту внутрішнього аудиту станом на 31 березня і на 10 липня 2015 року передбачено 80 штатних одиниць.

Таким чином, фактично змінилася організаційна структура відповідача, оскільки його структурний підрозділ Департамент аудиту перетворено на Департамент внутрішнього аудиту, якому передано всі функції Департаменту аудиту. Проте, відповідач на вимоги суду не надав доказів, що зміни в структурі призвели до зменшення чисельності працівників та посад.

Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Відповідно до ч. 1, 2 і 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відтак, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 01 квітня 2015 року № 6-40цс15, від 01 липня 2015 року № 6-491цс15.

Як на доказ відсутності можливості перевести позивача з його згоди на іншу роботу у банку, відповідач посилається на накази ОСОБА_3 банку України від 09 вересня 2014 року № 1634-к «Про скорочення вакантних посад у підрозділах ОСОБА_3 банку України та від 24 жовтня 2014 року № 1854-к «Про внесення змін до наказу ОСОБА_3 банку України від 09 вересня 2014 року № 1634- к», якими передбачено скоротити відповідно до законодавства України всі вакантні посади, які є у штаті структурних підрозділів центрального апарату, структурних підрозділів та одиниць, територіальних управлінь і навчальних закладів ОСОБА_3 банку України станом на 10 вересня 2014 року, та ті посади, які будуть вакантними після зазначеного строку, а також на те, що відповідно до статті 15 Закону України «Про державну службу» прийняття на державну службу здійснюється на конкурсній основі.

Разом з тим, у відповідача станом на 31.03.2015 року (на момент попередження про звільнення) та на 10.07.2015 року (на час звільнення) були наявні вакантні посади, які відповідали кваліфікації, освіті, досвіду роботи позивача; відповідачем оголошувалися конкурси на зайняття вакантних посад державних службовців.

Також, апеляційний суд вважає безпідставними твердження апелянта щодо пропуску позивачем місячного строку для звернення до суду, оскільки причини пропуску строку звернення саме до окружного адміністративного суду є поважними, так як з моменту попередження про звільнення та винесення наказу про звільнення, позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у кардіологічному відділенні Луцької міської клінічної лікарні та Волинської обласної клінічної лікарні з 01.04.2015 року по 21.04.2015 року, з 26.05.015 року по 12.06.2015 року та з 17.06.2015 року по 28.08.2015 року, виписки з яких наявні у матеріалах справи.

Крім цього, позивач у встановлений законодавством місячний строк звернувся з позовом про поновлення на роботі та виплату зарплати за час вимушеного прогулу до Луцького міськрайонного суду в порядку ЦПК України, де було відкрито провадження, однак ухвалою даного суду від 02.09.2015 року провадження за його позовом було закрито і роз'яснено про право звернення з таким позовом до Волинського окружного адміністративного суду, що вбачається з оглянутих в судовому засіданні копії позову та ухвал суду (а. с. 35-40).

Як встановлено апеляційним судом позивача було звільнено 10.07.2015 року, а з позовом до суду звернувся 06.08.2015 року, що вбачається з відбитку штемпеля Луцького міськрайонного суду (а. с. 35).

З даним позовом ОСОБА_1 звернувся до Волинського окружного адміністративного суду 04.09.2015 року, тобто позивач порушив принципи предметної підсудності подавши у строк, встановлений ч. 3ст. 99 КАС України, а Луцький міськрайонний суд Волинської області помилково відкрив провадження, тому строк оскарження наказу про звільнення позивача від 06 липня 2015 року № 3380-к «Про звільнення ОСОБА_1З.» пропущений не з вини позивача.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційної скарги являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 160 ч. 3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 Банку України залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 25.01.2016 року у справі №803/3470/15 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий: В. Улицький

Судді: А. Ліщинський

ОСОБА_4

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 11.05.2016 року