Постанова № 57612296, 25.04.2016, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 квітня 2016 р. № 820/230/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

при секретарі судового засідання - Кікояна Г.О.

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати постанови Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 08.09.2015 року ВП № 48592704 та ВП№448592966, від 14.10.2015 року ВП№48924422, від 09.10.2014 року ВП№44955852 щодо стягнення з боржника виконавчого збору;

- визнати протиправним та скасувати постанови Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 05 жовтня 2015 року ВП№48592704, ВП№448592966 та від 31.10.2014 року ВП №44955852 в частині накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження на майно: транспортний засіб марки WOLKSWAGEN, модель TOUAREG колір чорний, рік випуску 2006, ДНЗ АХ0111 АВ;

- визнати протиправними дії Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції з оформлення та направлення до банківської установи для виконання платіжної вимоги №1449/6 від 25 листопада 2015 року на загальну суму 45160,79 гривень, оформленої із порушенням вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. №22.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Орджонікідзевським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції протиправно та не об'єктивно прийняті спірні постанови, відповідно до яких з позивача зокрема незаконно стягується виконавчий збір, незаконно накладено арешт на транспортний засіб, до банківської устаови направлено платіжне доручення за виконавчими провадженнями ВП№48592704, ВП№448592966, ВП№48924422, ВП№44955852. З даними постановами позивач не погоджується у повному обсязі, вважає їх незаконними, прийнятими державним виконавцем з недотриманням цілої низки положень ЗУ "Про виконавче провадження". Так, постанови про відкриття вказаних виконавчих проваджень у встановлений законом строк на адресу позивача не надходили, що унеможливило виконати вимоги державного виконавця у встановлений строк. Таким чином, враховуючи те, що Орджонікідзевським відділом державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції не вчинені дії, передбачені Законом України "Про виконавче провадження", а саме, не надіслані постанови про відкриття виконавчих проваджень, позивач був позбавлений можливості погасити заборгованість в добровільному порядку.

Позивач також стверджує, що спірні постанови Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 05 жовтня 2015 року ВП№48592704, ВП№448592966 та від 31.10.2014 року ВП №44955852 прийняті з порушенням вимог діючого законодавства. Так, транспортний засіб, на який субєктом владних повноважень накладено арешт на підставі вищезазначених рішень, з 02.10.2014 року перереєстрований та належить на праві власності іншій особі. Отже, приймаючи до уваги, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт лише на майно боржника, та зважаючи на те, що майно позивача (транспортний засіб марки WOLKSWAGEN, модель TOUAREG колір чорний, рік випуску 2006, ДНЗ АХ0111 АВ) на момент прийняття оскаржуваних постанов вибув з його володіння та користування, то оскаржувані рішення субєкта владних повноважень від 05 жовтня 2015 року ВП№48592704, ВП№448592966 та від 31.10.2014 року ВП №44955852, на думку позивача є протиправними та підлягають скасуванню.

Позивач також зазначив, що відповідачем, в процесі заповнення реквізитів платіжної вимоги №1449/6 від 25 листопада 2015 року на загальну суму 45160,79 гривень на виконання зведеного виконавчого провадження ВП № 49463707 було порушено вимоги Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті від 21.01.2014 року № 22 в частині невірного зазначення ідентифікаційного номеру боржника. В подальшому, вказані обставини призвели до того, що арешт на кошти боржника було накладено на підставі постанови від 25.11.2015 року та зупинено здійснення видаткових операцій за банківським рахунком, що, в свою чергу, позбавило позивача можливості користуватись належними йому грошовими коштами та добровільно виконати судові рішення.

Представники позивача та позивач у судовому засіданні підтримали доводи, викладені в позовній заяві, просили суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Представник відповідача - старший державний виконавець Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_4, у провадженні якої перебувало зведене виконавче провадження, у судовому засіданні проти позову заперечувала, просила суд ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

У письмових запереченнях на позов (а.с.163-168) остання зазначила, що представник позивача отримав копії постанов про відкриття виконавчих провадження ВП №№ 48592704, 44592966, 48924422, 41500952, 44955852 19.11.2015 року, а 17.12.2015 року останнім також отримано постанови про закінчення виконавчих проваджень ВП № 41500952, 44955852, 48592704, 48924422, 448592966. Відповідач стверджує, що винесені постанови про стягнення з боржника виконавчого збору є такими, що відповідають нормам Закону України "Про виконавче провадження".

З приводу направлення до банківських установ постанови про арешт коштів боржника з платіжними дорученнями, представник відповідача вказав на факт допущення технічної помилки, яка була в найкоротший термін виправлена державним виконавцем.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.

Правовідносини з приводу розгляду адміністративним судом справ, предметом яких є рішення, дії, бездіяльність державної виконавчої служби унормовані ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, відповідно до ч.1 ст.181 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Вирішуючи спір суд зазначає, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 року №606-XIV.

Згідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу" (далі - державні виконавці).

Згідно до ч. 6 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV, державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Приписами статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом.

Статтею 17 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом; відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою, серед іншого, виконавчі листи, що видаються судами.

Згідно з пунктом 1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документу, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 25 Закону України "Про виконавче провадження", державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів, з дня надходження до нього виконавчого документа, виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові (ч. 5 ст. 25 Закону № 606-ХІV).

Так, за приписами ч. 2 ст. 30 Закону, державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення виконавчого провадження не включає час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження на період проведення експертизи чи оцінки майна, виготовлення технічної документації на майно, реалізації майна боржника, час перебування виконавчого документа на виконанні в адміністрації підприємства, установи чи організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця, які здійснюють відрахування із заробітної плати (заробітку), пенсії та інших доходів боржника. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Частиною 1 статті 33 ЗУ "Про виконавче провадження" встановлено, у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілько виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.

Відповідно до пункту 3.8.1. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 р. №512/5, виконання зведеного виконавчого провадження розпочинається постановою про обєднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження. Про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження виноситься постанова, копія якої зберігається у зведеному виконавчому провадженні. Виконавчі провадження щодо одного боржника обєднуються у зведене виконавче провадження або приєднуються до зведеного виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку, наданого боржнику для самостійного виконання.

Судовим розглядом встановлено, підтверджується матеріалами справи, що на примусовому виконанні в Орджонікідзевськогму відділі державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції знаходилося зведене виконавче провадження з примусового виконання виконавчих документів ВП № 49463707. До складу зведеного виконавчого провадження на підставі ст.33 Закону України "Про виконавче провадження" були приєднані виконавчі провадження за № 48592704, 448592966, 48924422, 41500952 , 44955852.

Державним виконавцем винесені постанови про відкриття виконавчого провадження № 48592704 від 01.09.2015 року, № 448592966 від 01.09.2015року, № 48924422 від 07.10.2015 року, № 41500952 від 16.01.2014року, № 44955852 від 03.10.2014 року, якими боржнику ОСОБА_1", запропоновано добровільно здійснити виконання виконавчого документа ь до 08.09.2015року, 08.09.2015 року, 14.10.2015року та протягом 7 днів відповідно, а також роз'яснено боржнику його право та порядок оскарження постанови державного виконавця, попереджено про те, що у разі не виконання боржником добровільно рішення протягом встановленого строку, рішення буде виконано примусово зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження", у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 31 Закону України "Про виконавче провадження", копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

З аналізу наведених правових норм слідує, що перед тим як розпочати вживати заходи з примусового виконання рішення, державний виконавець повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи вчинялись ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений державним виконавцем строк, тобто пересвідчиться у відсутності обставин, які перешкоджають провадженню виконавчих дій, у тому числі несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості скористатися правами, наданими їм приписами Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV.

Разом з тим, в матеріалах виконавчого провадження, відсутні відмітки як про отримання боржником спірних постанов, так і про направлення державним виконавцем вказаних рішень засобами поштового звязку на адресу боржника, як того вимагають приписи діючого законодавства.

Таким чином, не отримавши спірні постанови про відкриття виконавчого провадження позивач (боржник) був позбавлений можливості виконати їх добровільно або оскаржити в установленому порядку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що першечергово державний виконавець не повідомив позивача про відкриття виконавчого провадження, відповідно ОСОБА_1 не знав про строк, наданий для добровільного виконання рішення суду, що мало наслідком відсутність у відповідача доказів щодо самостійного виконання чи невиконання рішення боржником виконавчого документа.

За таких підстав суд дійшов висновку, що своїми діями державним виконавцем порушено ч.1,2 ст. та ч.5 ст.25 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження", а також п.4.1.1 Інструкції "Про проведення виконавчих дій, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 р.№74/5, відповідно до якої державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитись, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений в постанові строк.

За правилами ч. 1, 8 ст. 28 Закону України "Про виконавче провадження", у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Постанова про стягнення виконавчого збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена до суду в десятиденний строк.

Відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" постанова про стягнення з боржника витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності їх примусового стягнення згідно з вимогами цього Закону. Зазначена постанова надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ним у порядку, встановленому цим Законом.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять, а відповідачем в обґрунтування своєї правової позиції не надано до суду жодних доказів на виконання вищезазначених норм права та надіслання на адресу ОСОБА_1 спірних постанов від 08.09.2015 року ВП№48592704 та Вп№448592966, від 14.10.2015 року ВП№48924422, від 09.10.2014 року ВП№44955852 щодо стягнення з боржника виконавчого збору.

Аналізуючи вище вказані положення діючого законодавства, враховуючи всі докази наявні в матеріалах справи, суд доходить висновку що відповідачем порушено терміни надіслання спірних постанов.

Крім того, приймаючи спірні постанови від 08.09.2015 року ВП№48592704 та ВП№448592966, від 14.10.2015 року ВП№48924422, від 09.10.2014 року ВП№44955852 відповідачем не перевірено чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи вчинялись ним дії (вживались заходи), спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений державним виконавцем строк.

З урахуванням викладеного вище, беручи до уваги той факт, що позивач не був належним чином повідомлений про відкриття виконавчих проваджень ВП№48592704, ВП№448592966, ВП№48924422, ВП№44955852, суд доходить висновку про безпідставність та необґрунтованість прийняття відповідачем постанов про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору від 08.09.2015 року ВП№48592704 та ВП№448592966, від 14.10.2015 року ВП№48924422, від 09.10.2014 року ВП№44955852.

Окрім того, державним виконавцем взагалі не наведено, які самі виконавчі дії ним вчинені, спрямовані на примусове виконання рішення суду.

З приводу заявлених позовних вимог щодо визнання протиправними та скасувати постанови Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 05 жовтня 2015 року ВП№48592704, ВП№448592966 та від 31.10.2014 року ВП №44955852 в частині накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження на майно: транспортний засіб марки WOLKSWAGEN, модель TOUAREG колір чорний, рік випуску 2006, ДНЗ АХ0111 АВ, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом (ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження").

Приписами частин 1, 2 5 ст. 60 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.

Аналізуючи вищевказані положення діючого законодавства, суд доходить висновку, що накладати арешт на майно в процедурі виконавчого провадження надається право лише у випадку, коли таке майно належить на праві власності саме боржнику.

Право власності є основним речовим правом. Власник майна на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається ним. Право власності виникає на підставі юридичних фактів, визначених у законодавстві, що прийнято називати способами виникнення права власності.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Частиною першою статті 328 Цивільного кодексу України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 05.10.2015 року у рамках виконавчого провадження № 48592704 серед іншого майна було накладено арешт та заборону відчуження зазначеного транспортного засобу.

Постановою від 05.10.2015 року у рамках виконавчого провадження № 448592966 серед іншого майна було накладено арешт та заборону відчуження зазначеного транспортного засобу.

Постановою від 31.10.2014 року у рамках виконавчого провадження № 44955852 серед іншого майна було накладено арешт та заборону відчуження зазначеного транспортного засобу.

Поряд з цим, судовим розглядом встановлено, що транспортний засіб марки WOLKSWAGEN, модель TOUAREG колір чорний, рік випуску 2006, ДНЗ АХ0111 АВ з 02 жовтня 2014 року перереєстрований на належить на праві власності іншій особі- Гуляєву ОСОБА_5, що підтверджується копією інформаційної довідки по реєстраційним діям з автомобілем WOLKSWAGEN, модель TOUAREG колір чорний, рік випуску 2006, ДНЗ АХ0111 АВ за підписом Начальника УДАІ ГУМВС України у Харківській області полковника міліції І.І, Швидкій (а.с. 25) та копією технічного паспорту на даний автомобіль (а.с. 26).

Таким чином, судом не ставиться під сумнів факт належності права власності на транспортний засіб марки WOLKSWAGEN, модель TOUAREG колір чорний, рік випуску 2006, ДНЗ АХ0111 АВ саме ОСОБА_6, а не боржнику - ОСОБА_7

Оскільки виникнення права власності на майно водночас передбачає припинення цього права у іншого суб'єкта, підстави виникнення права власності на спірне майно розглядаються водночас і як підстави припинення його.

Отже, на момент прийняття державним виконавцем спірних постанов від 05 жовтня 2015 року ВП№48592704, ВП№448592966 та від 31.10.2014 року ВП №44955852 про накладення арешту та оголошення заборони його відчуження на майно автомобіль марки WOLKSWAGEN, модель TOUAREG колір чорний, рік випуску 2006, ДНЗ АХ0111 АВ, вказане майно уже з 02.10.2014 року належало іншому власнику ОСОБА_6, а не боржнику - ОСОБА_7, що в свою чергу вказує на неправомірність на необґрунтованість прийняття субєктом владних повноважень вищезазначених постанов.

Поряд з цим, суд вважає за потрібне звернути увагу, що постановою державного виконавця Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції ОСОБА_4 від 16.12.2015 року про закінчення виконавчого провадження по ВП № 48592966 припинено чинність арешту майна боржника, скасовано інші заходи примусового виконання рішення, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано розшук майна боржника, у звязку з виконанням ОСОБА_1 рішення суду (а.с. 153).

Окрім того, позивач в судовому засіданні не заперечує проти факту зняття арешту з майна ОСОБА_1

Враховуючи той факт, що позивачем доведено протиправність прийнятих суб'єктом владних повноважень постанов про накладення арешту на майно, яке на момент прийняття таких рішень не належало боржнику та оголошення заборони на його відчуження, то суд вважає за потрібне задля належного захисту прав та інтересів позивача задовольнити позовні вимоги щодо визнання протиправними та скасувати постанови Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 05 жовтня 2015 року ВП№48592704, ВП№448592966 та від 31.10.2014 року ВП №44955852 в частині накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження на майно: транспортний засіб марки WOLKSWAGEN, модель TOUAREG колір чорний, рік випуску 2006, ДНЗ АХ0111 АВ.

Щодо частини позовних вимог з при воду визнання протиправними дій Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції з оформлення та направлення до банківської установи для виконання платіжної вимоги №1449/6 від 25 листопада 2015 року на загальну суму 45160,79 гривень, оформленої із порушенням вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. №22, то суд зазначає наступне.

Розрахунково-касове обслуговування в Україні здійснюється, зокрема, в порядку, врегульованому Законом України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 5 квітня 2001 року.

Нормою п.33.2 ст. 33 цього Закону передбачено, що відповідальність за відповідність інформації, зазначеної в документі на переказ, суті операції, щодо якої здійснюється цей переказ, несе платник. Платник має відшкодувати банку або іншій установі - учаснику платіжної системи шкоду, заподіяну внаслідок такої невідповідності інформації.

Пунктом 1.4 Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004р. №22 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976 визначено, що під безготівковими розрахунками слід розуміти перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Пунктом 1.20 цієї ж інструкції встановлено, що банк має право перераховувати кошти, що внесені до каси банку різними платниками для переказу на рахунок одного отримувача, відповідно до укладених договорів між банком та отримувачем коштів за одним розрахунковим документом на загальну суму з обов'язковим наданням отримувачу всієї інформації про переказ кожного платника способом, визначеним у договорі. Банк має право здійснити переказ кожної суми за окремими розрахунковими документами з обов'язковим зазначенням у реквізиті "Призначення платежу" інформації, зазначеної платником у реквізитах "Платник" та "Призначення платежу" документа на переказ готівки.

Також, згідно п.2.3 вказаної інструкції, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку. Що ж до обов'язків банку, то відповідно до п.2.4 інструкції, банк перевіряє відповідність заповнення реквізитів розрахункових документів клієнтів, крім інкасових доручень (розпоряджень), вимогам додатка 8 до цієї Інструкції: банк платника перевіряє заповнення таких реквізитів: "Платник", "Код платника", "Рахунок платника", "Банк платника", "Код банку платника", а також "М.П." та "Підписи платника" (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення);банк отримувача - заповнення таких реквізитів: "Отримувач", "Код отримувача", "Рахунок отримувача", "Банк отримувача", "Код банку отримувача", а також "М.П. отримувача" та "Підписи отримувача" (якщо згідно з формою документа вимагається їх заповнення).

У відповідності до пп. 5.3-5.5. Інструкції № 22, примусове списання коштів з рахунків платників ініціюють стягувачі (орган державної виконавчої служби) на підставі виконавчих документів, установлених законами України. За необґрунтованість примусового списання коштів, недостовірність даних, зазначених у платіжній вимозі, стягувач несе відповідальність згідно із законодавством України. Для примусового списання коштів стягувач оформляє не менше ніж у трьох примірниках платіжну вимогу за формою, наведеною в додатку 4, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції та цій главі.

У реквізиті "Призначення платежу" платіжної вимоги стягувач зазначає назву, дату видачі та номер (якщо він присвоєний) виконавчого документа. Якщо в реквізиті "Призначення платежу" платіжної вимоги зазначено характер сум, що підлягають списанню згідно з виконавчим документом, то платіжна вимога виконується відповідно до пункту 2.22 глави 2 цієї Інструкції. Виконавчий документ, на підставі якого оформлено платіжну вимогу, банку не подається.

Таким чином, з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що законодавцем в додатку № 4 до Інструкції № 22 визначений чіткий перелік необхідних до заповнення реквізитів під час примусового списання грошових коштів, дотримання правильності якого безпосередньо впливає на подальше дотримання процедури списання коштів з боржника, у відповідності до вимог діючого законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, субєктом владних повноважень 25.11.2015 року сформовано платіжну вимогу № 1449/6 на суму 45460, 79грн. на імя платника ФОП ОСОБА_1 для примусового виконання постанови від 25.11.2015 року в межах зведеного виконавчого провадження № ВП 49463707 (а.с. 28).

Суд вважає за потрідне звернути увагу, що у графі «код» платіжної вимоги № 1449/6 від 25.11.2015 року зазначено номер «НОМЕР_1», у той час як код боржника ОСОБА_1 «НОМЕР_2» (а.с. 66).

Як було встановлено під час розгляду справи, у зв'язку з такими діями субєкта владних повноважень, арешт на кошти боржника було накладено на підставі постанови від 25.11.2015 року та на підставі цього було зупинено здійснення видаткових операцій за банківським рахунком, а списання грошових коштів у строки , передбачені Інструкцією не було проведено у зв'язку із порушенням відповідачем порядку заповнення розрахункового документу.

Таким чином, боржник був позбавлений можливості добровільного виконання судових рішень, оскільки внаслідок арешту банківського рахунку не міг змоги самостійно зняти грошові кошти та погасити заборгованість, і примусове стягнення також виявилося неможливим внаслідок невірного заповнення розрахункових документів.

Так, лише 10 грудня 2015 року, дізнавшись у банку, причину невиконання платіжної вимоги, боржник особисто звернувся до державного виконавця за складанням платіжної вимоги відповідно до вимог Інструкції, особисто надав її до банківської установи. Відповідно до відповіді ПАТ ПриватБанк від 19 грудня 2015 року повідомлено, що грошові кошти списані на підставі платіжної вимоги саме від 10 грудня 2015 року № 1450/6, кошти списані 14 грудня 2015 року.

Отже, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, зважаючи на те, що платіжне доручення № 1449/6 на суму 45460, 79грн. від 25.11.2015 року не сформоване належним чином у відповідності до вимог діючого законодавства, то суд приходить до висновку про противність дій Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції з оформлення та направлення до банківської установи для виконання вказаної вище платіжної вимоги.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах та у способи, що передбачені Конституцією України та законами України.

Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути прийнято з дотриманням вимог Конституції України та законів, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовано це рішення, як того вимагають положення ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження", боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Натомість позивач, на виконання вимог ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, довів обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги.

Отже, судовим розглядом встановлений факт порушення спірними рішеннями та діями відповідача прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, а відтак позов належить задовольнити.

Судові витрати слід розподілити у відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 51, 71, ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 161ст. 162, ст. 163, ст. 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити.

Скасувати постанови Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 08.09.2015 року ВП№48592704 та ВП№448592966, від 14.10.2015 року ВП№48924422, від 09.10.2014 року ВП№44955852 щодо стягнення з боржника виконавчого збору.

Скасувати постанови Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції від 05 жовтня 2015 року ВП№48592704, ВП№448592966 та від 31.10.2014 року ВП №44955852 в частині накладення арешту та оголошення заборони на його відчуження на майно: транспортний засіб марки WOLKSWAGEN, модель TOUAREG колір чорний, рік випуску 2006, ДНЗ АХ0111 АВ.

Визнати протиправними дії Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції з оформлення та направлення до банківської установи для виконання платіжної вимоги №1449/6 від 25 листопада 2015 року на загальну суму 45160,79 гривень, оформленої із порушенням вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. №22.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місцепроживання: 61007, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер - 22030001) судовий збір у розмірі 1653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Орджонікідзевського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції (місцезнаходження:61007, м.Харків, вул. 2-ї П'ятирічки, буд.18).

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч. 3, ст. 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення субєкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлений в п'ятиденний строк з дня закінчення розгляду справи.

Суддя Панченко О.В.