Рішення № 57606219, 06.05.2016, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/1374/2016 Справа № 490/10300/15-ц

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

06 травня 2016 року Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Батченка О.В., при секретарі Кваша С.О., з участю представника позивача ОСОБА_1, представника третьої особи ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Миколаєві цивільну справу за позовом

ОСОБА_3 до виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визнання рішення незаконним, посвідчення недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до виконавчого комітету Миколаївської міської ради (третя особа - Управління пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Миколаєва), просить визнати п. 13 рішення виконавчого комітету районної Ради народних депутатів "Про розгляд матеріалів радою опіки та піклування" від 03 червня 1983 року № 250 незаконним, а посвідчення № 13/273 від 08 червня 1983 року, виданого головою виконкому Ленінської районної ради народних депутатів недійсним. В обґрунтування позову позивач послався на ті обставини, що оскаржуване рішення прийняте в порушення положень ст. 12 ЦК УРСР, ст. 21 Конституції України, оскільки призвело до обмеження його цивільних прав. Так, рішенням Ленінського районного народного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 1982 року він (ОСОБА_3В.) був визнаний обмежено дієздатним у розпорядженні заробітною платою внаслідок зловживання спиртними напоями, тоді як відповідно рішення, що оспорюється, йому встановлений статус недієздатної особи. За такого, просив поновити свою дієздатність шляхом скасування рішення в частині та визнання недійсним посвідчення.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала, підтвердила викладені в позовній заяві обставини. Суду пояснила, що її довіритель в силу свого одужання бажає відновити свою дієздатність та мати змогу особисто отримувати та розпоряджатися своїми доходами.

Представник третьої особи при вирішенні справи покладалася на розсуд суду, зазначивши при цьому, що постановлення судового рішення про задоволення позову не надасть позивачу право самостійно отримувати пенсійне забезпечення, оскільки в силу судового рішення від 06 жовтня 1982 року він продовжуватиме вважається обмежено дієздатним у розпорядженні грошовими коштами.

Відповідач в судове засідання свого представника не направив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку. Відомостей про поважність причин неявки представника відповідача матеріали справи не містять.

Суд ухвалив про заочний розгляд справи в порядку ст. 224, 225 ЦПК України на підставі наявних в ній даних та доказів.

Вислухавши учасників процесу, дослідивши докази, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Ленінського районного народного суду м. Миколаєва від 06 жовтня 1982 року (а.с. 6) ОСОБА_3 визнаний обмежено дієздатним щодо розпорядження заробітною платою. Такого рішення суд дійшов внаслідок зловживання ОСОБА_3 спиртними напоями.

Разом з цим, пунктом 13 рішення виконавчого комітету Ленінської районної Ради народних депутатів № 250 від 03 червня 1983 року затверджено особу ОСОБА_4 опікуном над недієздатним чоловіком ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі зазначеного рішення суду. В рішенні міститься розпорядження на видачу посвідчення опікуну ОСОБА_4 (а.с. 8).

На виконання рішення № 250 виконавчим комітетом Ленінської районної Ради народних депутатів 08 червня 1983 року ОСОБА_4 видане посвідчення за №13/273, в якому зазначено, що вона є опікуном над недієздатним ОСОБА_3В.(а.с. 9).

При цьому, позивач наполягає, що одужав, хронічним захворюванням на алкоголізм не страждає та бажає особисто отримувати та розпоряджатися своїм доходом.

Оцінивши зазначені факти, суд доходить висновку про те, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, на думку суду заявлені позовні вимоги, як такі, що направлені на відновлення цивільної дієздатності позивача, викладені не у спосіб, передбачений законом для захисту такого порушеного права.

Відповідно ст. 38 ЦК України у разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану, який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну дієздатність. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми тощо суд поновлює її цивільну дієздатність. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

Згідно ч. 2 ст. 30 ЦК України обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в порядку, встановлених законом.

Цивільним Кодексом України (ст. 36, 39), як і положеннями Цивільного Кодексу Української РСР (ст. 15, 16), передбачений виключно судовий порядок визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною.

За такого, для відновлення цивільної дієздатності, ОСОБА_3 слід звернутися в загальному порядку до суду з заявою про відновлення цивільної дієздатності, яка підлягає розгляду в порядку окремого провадження.

Тобто, за відсутності рішення суду про визнання ОСОБА_3 недієздатним, відсутні підстави вважати його недієздатною особою. В свою чергу, оскаржувані позивачем рішення та посвідчення не порушують його цивільних прав, оскільки вони не дають підстав вважати ОСОБА_3 недієздатною особою та винесені юридично помилково (тобто замість призначення піклувальника ОСОБА_4 над обмежено дієздатним ОСОБА_3 було призначено опікуна над недієздатною особою, яка такою не визнавалась).

Зазначене не перешкоджає суду за наслідками розгляду заяви про відновлення цивільної дієздатності ОСОБА_3 постановити рішення про припинення призначеної опіки у разі задоволення основної вимоги.

Крім цього, позивачем пропущений установлений законом трирічний строк позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права, який в силу положень ЦК УРСР є обов'язковим.

За такого, позов задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судові витрати з відповідача на користь позивача присудженню не підлягають.

Керуючись ст. 10, 60, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до апеляційного суду Миколаївської області через Центральний районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя О.В. Батченко