Ухвала суду № 57602986, 05.05.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/427/2016(м)

263/10874/15-ц

Категорія 27 Головуючий у 1 інстанції Кір*якова Н.П.

Суддя-доповідач Кочегарова Л.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 травня 2016 року м. Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Кочегарової Л.М.,

суддів: Ігнатоля Т.Г., Ткаченко Т.Б.,

з участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» про розірвання кредитного договору за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що 25 травня 2007 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № MRC0G104000173, відповідно до якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 36 800 доларів США та зобов'язалася повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитом в строки та в порядку, встановлених кредитним договором. Зобов'язання з повернення кредиту відповідач не виконала, у зв'язку з чим, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» просило стягнути заборгованість на загальну суму 36 525,31 доларів США та судовий збір в розмірі 12 058,83 грн.

29 лютого 2016 року ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про розірвання кредитного договору, посилаючись на те, що до моменту подачі зустрічного позову банк не виконав свої зобов'язання за кредитним договором та не надав їй кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу банку. Просила розірвати кредитний договір №MRC0G104000173 від 25 травня 2007 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 31 березня 2016 року позов ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № MRC0G104000173 від 25 травня 2007 року у розмірі 36 003,91 доларів США. В задоволені решти позовних вимог ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» відмовлено. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про розірвання кредитного договору відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2- ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_2 до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» про розірвання кредитного договору та відмовити у задоволенні позову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3, заперечення проти апеляційної скарги представника ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» Малервейн М.С., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, з таких підстав.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що 25 травня 2007 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № MRC0G104000173, на підставі якого відповідач отримала кредит у сумі 36 800 доларів США для придбання квартири та 8 393,70 доларів США кредитних коштів було надано для сплати страхових платежів відповідно до умов договору.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка, станом на 18 серпня 2015 року, становила 36 525,31 доларів США.

Відмовляючи ОСОБА_2 у позові про розірвання кредитного договору від 25 травня 2007 року та задовольняючи частково позовні вимоги ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», суд першої інстанції виходив з того, що банк свої зобов'язання по перерахунку грошових коштів для придбання відповідачем квартири виконав, а ОСОБА_2 не виконувала належним чином умови договору по погашенню кредиту, що призвело до порушення прав позивача та виникнення заборгованості.

Висновки суду відповідають нормам матеріального права та обставинам справи.

Відповідно до ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними.

Частиною ч.1 ст.1054 того ж Закону передбачено, що за кредитним договором банк або інша установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно ст.526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного Кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Зі справи вбачається, що обґрунтовуючи позов, ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» послався на те, що 25 травня 2007 року між ним та ОСОБА_2 було укладено письмовий кредитний договір, умови виконання якого відображені у відповідних пунктах цього договору.

Згідно п. 1.1 договору банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи\або перерахувати на рахунок зазначений у п.7.1 цього договору.

У п. 2.2 договору зазначено, що позичальник зобов'язаний погасити заборгованість по кредиту, процентам за його використання, а також сплатити банку винагороду, передбачену умовами договору.

Пунктом 7.1 договору визначено, що банк зобов'язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 25 травня 2007 року по 24 травня 2027 року включно, у вигляді не поновлювана лінія (далі «Кредит»), у розмірі 36 800 доларів на наступні цілі: придбання житлової нерухомості, а також у розмірі 8 393,79 доларів на сплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбаченого п.п.2.1.3., 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 0,00% від суми наданого кредиту у момент кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору. Період сплати вважати період з «24» по «28» число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку : щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 603,85 доларів для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На підставі ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно представленого розрахунку заборгованості за договором №MRC0G104000173, ОСОБА_2 щомісячну оплату в розмірі 603,85 доларів не проводила і тому, позивачем визначена заборгованість відповідача, станом на 18 серпня 2015 року, яка складається з заборгованості за кредитом 32 539,70 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом 2 949,31 доларів США, заборгованості з комісії за користування кредитом 514,90 доларів США, пені за несвоєчасне виконання зобов'язань 521,40 доларів США, а всього 36 525,31 доларів США.

Колегія вважає, що вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом та процентам за користування кредитом, а також заборгованості з комісії за користування кредитом суд першої інстанції, відповідно до вимог ст.212 ЦПК України, оцінив представлені сторонами матеріали за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності та дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в цій частині, оскільки невиконання відповідачем умов кредитного договору, а саме, несплата чергового платежу, дала підстави позивачу для звернення до суду з вимогами про стягнення заборгованості.

Правильним апеляційний суд вважає і рішення про відмову ОСОБА_2 у позові про розірвання кредитного договору.

Згідно ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається з зустрічного позову ОСОБА_2, звертаючись з даними вимогами, вона посилалася на те, що не отримала грошові кошти за кредитним договором готівкою і це є підставою для розірвання договору. Ці підстави є непереконливими та такими, що суперечать умовам договору, оскільки, на виконання п.1.1 даного договору кошти були перераховані на відповідний рахунок банку, що дало відповідачу можливість укласти договір купівлі-продажу чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_1 та передати цю квартиру в іпотеку ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» (а.с.102),

Передбачені законом істотні підстави для розірвання договору у позовній заяві не наведені і при розгляді справи судом не встановлені. Тому, в цій частині, судового рішення скасуваню не підлягає.

Що стосується різниці рахунків, відкритих на погашення заборгованості НОМЕР_2 та рахунку № НОМЕР_3, то ця обставина не впливає на висновки суду щодо наявності заборгованості ОСОБА_2 перед банком та наявності підстав для її відповідальності перед позивачем. Зі справи вбачається, що різниця цих розрахункових рахунків не змінила характеру правовідносин сторін та наслідків, на які розраховувала кожна сторона, оскільки, починаючи з 2007 року до січня 2015 року, відповідач виконувала умови, проводячи відповідні перерахування банку і на підставі наданого кредиту вона отримала задоволення своїх вимог шляхом придбання квартири у кредит.

Не заслуговують на увагу доводи скарги про те, що суд не надав оцінки невідповідності розрахунку наданого ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», згідно якого щорічно безпідставно збільшувалось поточне сальдо за кредитом.

Як пояснив представник ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» в суді апеляційної інстанції, ця обставина дійсно мала місце, але вона пов'язана з тим, що крім основної суми кредиту відповідачу надавалися кредитні кошти для погашення страхових внесків в розмірі 8 393,70 доларів США, які ОСОБА_2 зобов'язалася повернути за умовами п.7.1 кредитного договору. Оскільки відповідач не вносила страхові внески, то відповідно кожного року збільшувалася заборгованість перед банком за цими платежами.

В судовому засіданні представник відповідача цих обставин не спростував і доказів самостійного виконання умов договору ОСОБА_2, в цій частині, не надав.

Доводи скарги ОСОБА_3 про те, що розрахунок наданий банком не є належним та допустимим доказом у справі, є непереконливими, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами по справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Разом з тим із матеріалів справи вбачається, що відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, доданого до позовної заяви, станом на 18 серпня 2015 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість за кредитом на суму 36 525,31 доларів США, що еквівалентно 803 922 грн. 07 коп. Заборгованість нарахована за період з 25 травня 2007 року по 18 серпня 2015 року.

Таким чином, вимагати від ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» іншого розрахунку є порушенням ст. ст. 10, 11 ЦПК України, ч. 4 ст. 129 Конституції України, тому, якщо суд не погоджується з наданим розрахунком кредитної заборгованості, то повинен дати йому належну правову оцінку (ст. 212 ЦПК України), а не відмовляти в задоволенні позовних вимог у разі ненадання банком іншого розрахунку.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Як вбачається зі справи, суд першої інстанції погодився з представленим розрахунком заборгованості, а відповідач будь-якого спростування цього розрахунку ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не представив.

Посилання у скарзі на те, що банком не було спрямовано повідомлення на адресу відповідачки з вимогою щодо дострокового повернення всієї суми кредиту є неспроможними.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Цивільно-процесуальний закон визначає, що особа розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, закон надає право банку самостійно визначитися у питанні щодо необхідності звернення до суду і цим правом ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» скористався 7 вересня 2015 року, встановивши, що з січня 2015 року відповідач перестала виконувати умови кредитного договору.

Відповідно ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Аналіз судового рішення переконав колегію, що рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає, а наведені представником відповідача в апеляційній скарзі доводи для ухвалення нового рішення є безпідставними.

У відповідності з вимогами ст.ст.82, 88 ЦПК України колегія вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір за подачу апеляційної скарги в розмірі 11 924,91 грн., оплата якого була відстрочена ухвалою суду від 14 квітня 2016 року до ухвалення рішення у справі (а.с.146).

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 31 березня 2016 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1, паспорт НОМЕР_4) в дохід держави судовий збір в розмірі 11 924,91 грн.(одинадцять тисяч дев'ятсот двадцять чотири грн.91 коп.).

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.М. Кочегарова

Судді : Т.Г.Ігнатоля

Т.Б.Ткаченко