Ухвала суду № 57602874, 11.05.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/441/2016(м)

264/1346/16-ц

Головуючий в 1 інстанції Литвиненко Н.В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 53

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

11 травня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого - Ткаченко Т.Б.

суддів - Песоцької Л.І., Мироненко І.П.

секретар - Брежнєв Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_3» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В лютому 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені ОСОБА_3» (далі - ПАТ «ММК ім. Ілліча» або підприємство), у якому зазначав, що з 01 березня 2003 року по 11 вересня 2006 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. За вказаний період йому виплачувалась заробітна плата не в повному обсязі, що встановлено рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2014 року, яким частково було задоволено його позов про стягнення індексації заробітної плати та компенсацію втрати її частини в сумі 1070 грн. 60 коп. Повний розрахунок за рішенням суду відповідач провів лише 30 грудня 2015 року, перерахувавши на картковий рахунок позивач кошти в розмірі 861 грн. 19 коп.

Оскільки відповідач при звільненні з роботи не провів з ним повний розрахунок, чим порушив його трудові права та заподіяв моральну шкоду, ОСОБА_2 просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 вересня 2006 року по 29 грудня 2015 року в розмірі 52 278 грн. 69 коп. та у відшкодування моральної шкоди 1000 грн.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією у розмірі 2500 грн., з утриманням ПАТ «ММК ім. Ілліча» з цієї суми передбачених законом податків та обовязкових платежів при їх виплаті, моральну шкоду у розмірі 200 грн.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь держави судовий збір у розмірі 826 грн.80 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду і посилаючись в апеляційній скарзі на неповне зясування обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права, позивач просить скасувати рішення суду і ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Зокрема, вказує, що суд першої інстанції всупереч ст. 360 - 7 ЦПК України не привів свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України, викладених в постановах від 03 липня 2013 року (справа № 6 - 60 цс 13) та від 20 листопада 2013 року ( справа № 6 - 114 цс13).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, заперечення представника відповідача ОСОБА_4, яка просила апеляційну скаргу відхилити, рішення суду залишити без змін, перевіривши матеріали справи у межах апеляційного оскарження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін з наступних підстав.

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права і не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що позивач з 01 березня 2003 року по 11 вересня 2006 року перебував у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім. Ілліча» (а.с. 6, 7). За цей період йому нараховувалася і виплачувалася заробітна плата.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2014 року з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 стягнуто заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно у сумі 1070,60 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обовязкових платежів при її виплаті (а.с.9, 10).

Повний розрахунок по заробітній платі відповідач провів 30 грудня 2015 року (а.с.11).

Кількість робочих днів починаючи з 12 вересня 2006 року до дня остаточного розрахунку 29 грудня 2015 року включно, складає 2303 днів. Згідно з довідкою за № 1/120473, наданою відповідачем, розмір середньої заробітної плати ОСОБА_2 складає 41 грн. 98 коп. Розмір середнього заробітку за період з 12 вересня 2006 року по 29 грудня 2015 року складає : 2303 дн. х 41,98 грн. = 96 679 грн.94 коп.

Задовольняючи частково позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходив з принципу співмірності та врахував розмір спірної суми, на яку мав право позивач, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи, серед яких тривалість часу, протягом якого позивач не переймався невиплатою належних йому при звільненні сум, не звертався до відповідача чи до суду за їх отриманням, що фактично визначило розмір суми середнього заробітку, стягнення якого вимагає позивач.

З урахуванням наведеного та загальних засад цивільного законодавства (ст. 3 ЦК України) справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги наявність між сторонами спору щодо розміру заборгованості із заробітної плати, суд дійшов висновку про зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні. З урахуванням принципу співмірності та істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком, суд дійшов висновку про стягнення відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2500 грн.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, яка заподіяна позивачу внаслідок невиплати позивачу частини заробітної плати, судом враховані конкретні обставини справи, характер порушення прав позивача, істотність вимушених змін у його житті через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав, з урахуванням яких суд дійшов висновку, що достатньою і справедливою буде компенсація моральної шкоди в розмірі 200,00 грн.

З такими висновками колегія суддів не може не погодитись, оскільки суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В день звільнення позивача 11 вересня 2006 року підприємство повинно було провести з ОСОБА_2 повний розрахунок. Проте, суми індексації заробітної плати та компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату в день звільнення позивачу виплачені не були.

У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (ч.1 ст.117 КЗпП України).

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Як розяснено в п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі постанова Пленуму ВСУ), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у звязку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сумі у строки, визначені ст.116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у звязку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме заочного рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 вересня 2014 року (справа № 264/3498/14-ц) (а.с. 9-10), між сторонами виник спір щодо розміру заборгованості із заробітної плати. Позивач звертався з позовом до підприємства про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 01 березня 2003 року по 11 вересня 2006 року, яка складається із суми індексації заробітної плати, нарахованої за цей період у розмірі 417 грн. 43 коп. та суми компенсації втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати у розмірі 873 грн. 24 коп., а всього просив стягнути на його користь 1290 грн. 67 коп.

Зазначеним рішенням позовні вимоги були задоволені частково, та стягнуто на користь позивача заборговану індексацію заробітної плати з компенсацією за період з березня 2003 року по липень 2006 року включно в сумі 1070 грн. 60 коп.

Встановивши при розгляді справи наявність між сторонами спору щодо розміру заборгованості із заробітної плати, та прийнявши до уваги такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, судом першої інстанції справедливо застосовано принцип співмірності та зменшено за таких обставин розмір відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку до 2500 грн.

Саме до цього зводиться правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року ( справа № 6-837 цс 15).

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного зменшення судом розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у звязку з істотністю суми заборгованості порівняно із середнім заробітком, являються безпідставними.

Вирішуючи позов ОСОБА_2 в частині відшкодування моральної шкоди у звязку з порушенням його трудових прав, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що внаслідок не виплати відповідачем позивачу частини заробітної плати, останньому була заподіяна моральна шкода.

Розмір відшкодування моральної шкоди визначено судом з у рахуванням конкретних обставин справи, характеру порушення прав позивача, істотності вимушених змін у житті останнього через тривалу невиплату заробітної плати та зусиль, вжитих для відновлення трудових прав. При визначенні розміру моральної шкоди судом правильно застосовано принцип справедливості, та стягнуто на його користь у відшкодування моральної шкоди 200 грн.

Підстав для зміни рішення в частині розміру відшкодування моральної шкоди колегія суддів не вбачає.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції. Ніяких нових обставин чи доказів, які не були предметом розгляду судом першої інстанції та могли б вплинути на правильність висновків та рішення суду не надано.

Колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотримання норм матеріального і процесуального права, в ньому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються допустимими доказами, дослідженими в судовому засіданні і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів,

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 24 березня 2016 року залишити без зміни.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання чинності безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Т.Б.Ткаченко

Судді: Л.І.Песоцька

ОСОБА_3