Ухвала суду № 57602767, 11.05.2016, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/5966/14-ц Номер провадження 22-ц/775/655/2016

Головуючий в 1 інстанції Бакуменко А.В. Доповідач Біляєва О.М.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Біляєвої О.М.,

суддів Никифоряка Л.П., Папоян В.В.,

за участі секретаря судового засідання Ротар Я.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 листопада 2015 року у цивільній справі за позовом публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_1, третя особа ОСОБА_3, про визнання поруки припиненою,

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 16 листопада 2015 року (з урахуванням ухвали того ж суду від 16 листопада 2015 року про виправлення описки) позовні вимоги публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі - ПАТ «УкрСиббанк») задоволено частково. Зустрічний позов задоволений в повному обсязі.

Суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11339865000 від 25 квітня 2008 року в розмірі 24045,83 доларів США, що за курсом НБУ еквівалентно 362149 грн. 29 коп., та пені у розмірі 37135 грн. 54 коп.

Визнати договір поруки № 169983 від 26 грудня 2007 року, укладений між публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та ОСОБА_2, припиненим.

В частині вимог про стягнення суми боргу з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відмовити.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права і просить рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 на його користь суми боргу в доларах США із зазначенням еквіваленту в гривні за курсом НБУ змінити; в частині відмови у задоволенні позовних вимог до поручителів скасувати та ухвалити нове рішення про їх задоволення; в частині задоволення зустрічного позову скасувати з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що в договорах поруки відсутній строк його виконання і що перебіг шестимісячного строку звернення до поручителя починається від дня здійснення останнього платежу за кредитним договором, а не від дня настання строку основного зобов'язання. Стягнення суми заборгованості із зазначенням еквіваленту в гривнях є порушенням вимог ч. 3 ст. 553 ЦК України і ст. 11 ЦПК України.

У судовому засіданні ОСОБА_2 і його представник ОСОБА_4 просили апеляційну скаргу відхилити, рішення залишити без змін.

Інші особи, які беруть участь у справі, не з'явились; про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. ПАТ «УкрСиббанк» подало клопотання про розгляд справи за відсутності його представника (ас. 245 т. 1, ас. 21-23 т. 2).

Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позичальник ОСОБА_1 належним чином не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, унаслідок чого виникла заборгованість. Порука ОСОБА_3 і ОСОБА_2 припинилася, оскільки вимога до поручителів пред'явлена після спливу шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Висновок суду відповідає обставинам справи і зроблений з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так, зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 ЦК України, зокрема, з договорів.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (статті 610, 611 ЦК України).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

Судом установлено, що 26 грудня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, за умови якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 13500 доларів США зі строком повернення кредиту до 27 грудня 2032 року. ОСОБА_1 зобов'язалась сплачувати протягом 30 календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, проценти за користування кредитом у розмірі 12,90% річних. По закінченню цього строку та кожного наступного місяця процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов кредитного договору.

08 грудня 2008 року між кредитором і позичальником було укладено додаткову угоду № 1, якою встановлено строк сплати процентів з 01 по 25 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який нараховані банком такі проценти.

Установлено, що позичальник неналежно виконувала зобов'язання за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів, останній платіж здійснила 28 квітня 2009 року; у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 24045,83 доларів США станом на 24 листопада 2014 року, з яких 13005 доларів США заборгованість за кредитом і 11040,83 доларів США заборгованість за відсотками. Також позивачем нарахована пеня за несвоєчасне погашення заборгованості у сумі 37135 грн. 54 коп.

Ці обставини, у тому числі розмір заборгованості, визначений позивачем, сторонами не оспорюються.

Отже, у справі, яка переглядається, суд попередньої інстанції зробив правильний висновок, що ОСОБА_1 як позичальник не виконала зобов'язання в обумовлений сторонами за кредитним договором строк, чим порушила законні права ПАТ «УкрСиббанк». Відтак, право позивача на повернення кредитних коштів підлягає захисту шляхом стягнення заборгованості у розмірі 24045,83 доларів США та пені за несвоєчасне погашення заборгованості у сумі 37135 грн. 54 коп.

Якщо у кредитному договорі виконання зобов'язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов'язання: або у банка-отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 10 лютого 2016 року у справі № 6-1680цс15) .

Відповідні роз'яснення викладені у пункті 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі".

Таким чином, задовольняючи частково первісний позов, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що заборгованість за кредитним договором підлягає стягненню в іноземній валюті, що відповідно до частини третьої статті 533 ЦК України допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

За таких обставин доводи скарги про стягнення заборгованості у гривнях, чим порушені вимоги ст. 11 ЦПК України, є безпідставними, оскільки зазначення грошового еквіваленту в національній валюті стягнутій заборгованості не суперечить діючому законодавству.

Відповідно до вимог частини першої статті 553 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Матеріалами справи підтверджується, що на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за кредитним договором Банк 26 грудня 2007 року уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 самостійні договори поруки, які діють до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором (п. 3.1 договорів поруки).

Відмовляючи у задоволенні вимог до поручителів та задовольняючи зустрічний позов, суд обґрунтовано визнав, що порука припинилася.

Так, припинення поруки пов'язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Отже, порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Таким чином, умови договору поруки про його дію до повного припинення зобов'язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251, частини четвертої статті 559 ЦК України, тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як "строк дії договору", так і "строк (термін) виконання зобов'язання" (статті 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Суд установив, що кредитор і позичальник визначили як строк дії договору - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за кредитами та процентами за користування ними, кінцевий строк повернення кредиту - до 27 грудня 2032 року, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів - щомісячно, у розмірі та строки, визначені у графіку повернення кредиту та сплати процентів, а також строки сплати процентів за користування кредитом - щомісячно, одночасно з погашенням відповідної частини кредиту в строк, визначений графіком повернення кредиту та сплати процентів.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Сторони кредитного договору встановили як строк дії договору до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов'язань, так і строки виконання зобов'язань зі щомісячним погашенням платежів. Таким чином, погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів умовами договору визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до складу зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Як установлено судом і це підтверджується розрахунком позивача, останній платіж ОСОБА_1 вчинений 28 квітня 2009 року (ас.25-34), тобто, банк був зобов'язаний пред'явити вимогу до поручителів протягом шести місяців від дня настання строку виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів).

Проте письмові вимоги поручителям про погашення заборгованості були направлені у квітні 2014 року, а позов пред'явлений до суду у червні 2014 року.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.

Отже, виходячи з положень другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 ЦК України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Таким чином, закінчення строку, установленого договором поруки, так само як сплив шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання або одного року від дня укладення договору поруки, якщо строк основного зобов'язання не встановлений, припиняє поруку за умови, що кредитор протягом строку дії поруки не звернувся з позовом до поручителя.

Оскільки такі вимоги були заявлені до поручителів більше ніж через шість місяців після настання строку виконання основного зобов'язання, у силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилась.

При цьому звернення особи до суду з позовом про визнання поруки припиненою на підставі статті 559 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги підлягають розгляду судом у разі наявності відповідного спору.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні вимог до поручителів та про задоволення позову ОСОБА_2 Висновок суду узгоджується з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-263цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1599цс15.

Отже, доводи скарги про те, що суд дійшов помилкового висновку про припинення поруки ОСОБА_2 й ОСОБА_3, є безпідставними.

Установивши обставини справи, надавши правильну правову оцінку доказам, якими підтверджуються вимоги і заперечення, суд першої інстанції правильно визначився з характером правовідносин сторін і яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Наведені в апеляційній скарзі доводи не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення щодо скасування або зміни оскарженого рішення.

З урахуванням викладеного апеляційний суд на підставі ст. 308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.307 ч.1 п.1, ст.ст.308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» відхилити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 16 листопада 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий

Судді