Ухвала суду № 57595873, 04.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/1534/15-ц

Провадження № 22-ц/779/577/2016

Категорія 47

Головуючий у 1 інстанції Вінтоняк М.Б.

Суддя-доповідач Максюта І.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Максюти І.О.,

суддів: Матківського Р.Й., Горблянського Я.Д.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представників апелянтів ОСОБА_2, ОСОБА_3, представника Надвірнянської міської ради - Демянчука Я.Б., представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Надвірнянської міської ради, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення сесії Надвірнянської міської ради про передачу земельної ділянки у власність та визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_8, ОСОБА_9 - ОСОБА_2 на рішення Надвірнянського районного суду від 26 січня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

В серпні 2015 року ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися з позовом до Надвірнянської міської ради, ОСОБА_6 про визнання незаконним та скасування рішення сесії Надвірнянської міської ради про передачу земельної ділянки у власність та визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку, мотивуючи позов тим, що в площу земельної ділянки, яка передана у приватну власність відповідачу ОСОБА_6 входить частина земельної ділянки, якою користувалася сім'я позивачів і яка належала на праві приватної власності їхньому діду ОСОБА_10 Просили визнати незаконним та скасувати рішення Надвірнянської міської ради №3487-49/2010 від 22.10.2010 року «Про визнання таким, що втратило чинність рішення міської ради №204-ІV/2006 від 27.07.2006 року та про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_6Б.» та рішення Надвірнянської міської ради №1935-44/2014 від 23.10.2014 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в м. Надвірна та передачу їх у власність», а також визнати недійсним свідоцтво про право власності на земельну ділянку видане ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0979 га, що розташована в АДРЕСА_1.

Рішенням Надвірнянського районного суду від 26 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з даним рішенням, представник ОСОБА_8 та ОСОБА_9 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість рішення, ухвалення його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Апелянт зазначила, що ОСОБА_10 - дідові позивачів, на підставі рішення виконавчого комітету Надвірнянської міської ради від 22.12.1993 року за № 354 виділялася спірна ділянка площею 0,0600 га у приватну власність, що підтверджує факт користування нею раніше. Сама по собі відсутність правовстановлюючих документів на землю не спростовує факту її відкритого використання і не припиняє існуючих прав на землю, які можна юридично закріпити, в тому числі, і за давністю такого користування, як це передбачає ст. 119 ЗК України.

На думку апелянта, орган місцевого самоврядування за відсутності законних підстав постійно змінював форму використання та розмір земельної ділянки, діючи на користь відповідача ОСОБА_6, що призвело до порушення прав позивачів. При цьому, суд не врахував те, що раніше ухвалені рішення ради відповідачем ОСОБА_6 не виконувались, а відповідач Надвірнянська міська рада їх самостійно визнавала нечинними вже після спливу часу, встановленого для здійснення відповідних дій. Відповідач ОСОБА_6 при погодженні проекту відведення спірної земельної ділянки не проводив погодження її меж у встановленому порядку із суміжними землекористувачами.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Вислухавши представника апелянта, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає її необґрунтованою, виходячи з наступних підстав.

В силу ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

За приписами ст.ст. 10, 11 та 60 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі та їхні родичі не були правомірними власниками або користувачами спірної земельної ділянки, а тому їхньої згоди на вилучення і передачу відповідачу ОСОБА_6 земельної ділянки у приватну власність не потрібно. Крім того земельна ділянка площею 0,0979 га, яка передана у приватну власність відповідачу ОСОБА_6 належала до комунальної власності, а тому Надвірнянська міська рада в межах наданих їй повноважень передала відповідачу ОСОБА_6 у приватну власність вказану земельну ділянку.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають матеріалам справи.

Судом встановлено, що на підставі заяви відповідача ОСОБА_6 Надвірнянська міська рада 22.10.2010 року надала йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 0,0979 га по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення м. Надвірна. Дані обставини підтверджено рішеннм сесії Надвірнянської міської ради №3487-49/2010 від 22.10.2010 року «Про визнання таким, що втратило чинність рішення міської ради №204-IV/2006 від 27.07.2006 року та про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на АДРЕСА_1 ОСОБА_6». (а.с.24).

На підставі даного рішення Приватне підприємство «Західземпроект» в 2013 році розробило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_6 для ведення особистого селянського господарства на території АДРЕСА_1 Надвірнянського району івано-Франківської області. (а.с. 93-109).

Даний проект землеустрою погоджено в порядку передбаченому ст. 186-1 ЗК України, що підтверджено наявними матеріалами справи.

Земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2624010100:05:001:0326, шо підтверджено витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 17.10.2014 року. (а.с. 21).

На підставі погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Надвірнянська міська рада 23.10.2014 року прийняла рішення №1935-44/ 2014 від 23 жовтня 2014 року «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в м. Надвірна та передачу їх у власність», яким затвердила проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки і передала відповідачу ОСОБА_6 у приватну власність земельну ділянку площею 0,0979 га по АДРЕСА_1 в м. Надвірна для ведення особистого селянського господарства. (а.с. 20, 46).

Відповідно до ст.ст. 4 , 5, 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 10.11.2014 року зареєстровано право власності ОСОБА_6 на вказану земельну ділянку у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно і видано свідоцтво про право власності (а.с.46, 82, 83).

Із матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 1993 року виконавчим комітетом Надвірнянської міської Ради приймалося рішення «Про передачу земель у приватну власність», відповідно до якого ОСОБА_12 (дідові позивачів) передана у приватну власність земельна ділянка, площею 0,0600 га (а.с.19). Дії, направлені на отримання Державного акта на право власності на землю ОСОБА_10 за життя не вчинялися. Помер ОСОБА_10 2001 року, про що у судовому засіданні надала пояснення апелянт.

Із свідоцтва про право на спадщину за законом вбачається, що спадкоємцем ОСОБА_10 був його син ОСОБА_13, який прийняв спадщину, але не оформив свої спадкові права. Спадкоємцями 3/6 часток квартири АДРЕСА_1 після смерті ОСОБА_13, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, в рівних частках є його сини: ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (позивачі по справі) (а.с.10-15).

Свідок ОСОБА_14 у суді пояснила, що земельною ділянкою, яка була виділена у власність ОСОБА_10, однак не оформлена ним, до 2010 року фактично користувався його син ОСОБА_13, хоча свої права на це землекористування не оформлював і йому земельна ділянка не виділялася. Спірна земельна ділянка призначена для ведення особистого селянського господарства. Це цільове призначення визначено за фактичним землекористуванням як цією земельною ділянкою, так і земельними ділянками, які виділені у власність іншим співвласникам будинку (ОСОБА_15 та ОСОБА_6). У зв'язку з тим, що ОСОБА_13 відмовився від користування земельною ділянкою на користь ОСОБА_6, про що подав відповідну заяву (а.с.30) і підтвердив свою волю на засіданні сесії ради, то за рахунок цієї земельної ділянки збільшилася площа земельної ділянки, переданої у власність відповідача ОСОБА_6 Спірна земельна ділянка не призначена для обслуговування будинку, оскільки не знаходиться біля будинку, а для обслуговування будинку є інша земельна ділянка, позначена на земельно-кадастровому плані під літерами «Г-Д».

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

В силу положень ст. 119 Земельного кодексу України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

У відповідності до ст.ст. 116, 118, 122 Земельного кодексу України громадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціонів.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх в користування.

Сільські, селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами передбачено ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав на земельну ділянку після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

На момент виділення земельної ділянки ОСОБА_10 діяв Земельний кодекс України від 18 грудня 1990 року, який втратив чинність з 01.01.2002 року.

Відповідно до частини першої статті 56 Земельного кодексу України від 18 грудня 1990 року для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються безплатно у власність земельні ділянки, в межах населених пунктів, у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надаються безплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.

В силу ст. 22 зазначеного кодексу право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

За змістом ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок» від 26 грудня 1992 року N 15-92 право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету (у приватну власність земельних ділянок, наданих їм для ведення особистого підсобного господарства, будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва, у межах норм, установлених Земельним кодексом України), посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю.

Таким чином, оскільки зазначені норми встановлювали нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим встановленням меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержанням її власником документа, що посвідчує право власності, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки межі земельної ділянки, переданої у власність ОСОБА_10 рішенням виконавчого комітету 22.12.1993р., не встановлювалися, державний акт на право власності на землю не видавався, тому ОСОБА_10 не набув права власності на вказану земельну ділянку. Ця земельна ділянка після його смерті не була успадкована його сином ОСОБА_13 (батьком позивачів), який помер 04.04.2011р., а фактичне користування земельною ділянкою не надає права на неї, якщо таке право не було надано у встановленому земельним законодавством порядку.

Матеріали справи не містять жодних доказів про зміну органом місцевого самоврядування цільового призначення земельної ділянки, а також про віднесення спірної земельної ділянки за призначенням для обслуговування будинку.

Рішення Надвірнянської міської ради від 29.06.2006р. «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на АДРЕСА_1 ОСОБА_6» та від 27.07.2006р. «Про відміну рішення міської ради від 29.06.2006р. та надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на АДРЕСА_1 ОСОБА_6» (а.с.22-23) не мають значення для вирішення цієї справи, оскільки стосувалися не оспорюваної частини земельної ділянки, яка у наступному ввійшла до складу земельної ділянки, виділеної у власність ОСОБА_6 рішенням від 22.10.2010р. (а.с.24).

Доводи апелянтів про те, що відповідач ОСОБА_6 не розробив проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у строк, встановлений п. 3 рішення від 22.10.2010р. (протягом одного року) (а.с.24), тому втратив право на розробку такого проекту не заслуговують на увагу, оскільки право розпорядження земельною ділянкою, яка знаходилася у комунальній власності, належало Надвірнянській міській раді. Рішення міської ради від 22.10.2010 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність скасовано не було і орган, до компетенції якого входило право розпорядження земельною ділянкою, не заперечував щодо переходу права власності на цю земельну ділянку до ОСОБА_6

За таких обставин позов є необґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду. Ніяких нових доказів чи обставин, які не були предметом розгляду суду першої інстанції та могли б вплинути на рішення, не надано і апеляційному суду.

На підставі вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_8, ОСОБА_9 - ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Надвірнянського районного суду від 26 січня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: І.О. Максюта

Р.Й. Матківський

Я.Д. Горблянський