Рішення № 57595809, 10.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/2550/14-ц

Провадження № 22-ц/779/812/2016

Категорія 5

Головуючий у 1 інстанції Струтинський Р. Р.

Суддя-доповідач Васильковський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Васильковського В.М.

суддів: Девляшевського В.А., Соколовського В.М.,

секретар Яковин М.Я.,

з участю: відповідача ОСОБА_2

представників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про поділ майна за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_6 на рішення Тисменицького районного суду від 25 лютого 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

у листопаді 2014 року ОСОБА_5 звернулась до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з вересня 1996 року проживала з ОСОБА_2 у фактичних шлюбних відносинах. Шлюб уклали в 1998 році та в 2015 році його розірвано. Під час шлюбу за спільні кошти ними повністю збудовано домоволодіння в АДРЕСА_1, в якому проживала з 2011 року по серпень 2014 року, коли ОСОБА_2 поміняв замки до всіх дверей, і вона була змушена залишити житло. Крім того, ними спільно придбано меблі, електротовари та інші речі побутового вжитку, що залишилися в будинку, а також трактор Dong Feng з навісним обладнанням до нього. Так як домоволодіння є спільною сумісною власністю подружжя, то батьку чоловіка ОСОБА_6 видано свідоцтво про право власності на це майно, яке не є його власністю. Збільшивши позовні вимоги, просила скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 22.10.2015 реєстраційною службою Тисменицького районного управління юстиції ОСОБА_6, визнати за нею право власності на 1/2 частку домоволодіння в АДРЕСА_2 зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкод в його користуванні та стягнути з ОСОБА_2 на її користь 89427,14 грн вартості іншого рухомого майна, речей побутового вжитку.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 04 листопада 2015 року залучено до участі в справі в якості співвідповідача ОСОБА_6

Рішенням Тисменицького районного суду від 25 лютого 2016 року позов задоволено. Скасовано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане 22.10.2015 реєстраційною службою Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області ОСОБА_6 на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_3 Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_4. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку домоволодіння АДРЕСА_5 Зобов'язано ОСОБА_6 та ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_5 перешкоди в користуванні домоволодінням АДРЕСА_6 Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_5 89 427,14 грн вартості рухомого майна та речей побутового вжитку. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_6, ОСОБА_2 в користь ОСОБА_5 667,71 грн витрат по оплаті судового збору та 4500 грн за надання правової допомоги, а всього 5167,71 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_5 1672 грн витрат за проведення товарознавчої експертизи та 894,27 грн витрат по оплаті судового збору, а всього 2566,27 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь держави 551,20 грн судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, ОСОБА_2 посилаються на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначають, що суд не врахував, що спірний житловий будинок по АДРЕСА_7 належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 22.10.2015 і збудований ним особисто на його земельній ділянці, що підтверджується довідкою Березівської сільської ради від 12.05.2015 № 108. Позивачкою не подано доказів про те, що цей будинок було збудовано під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2, а будівельні матеріали на його будівництво були придбані за спільні кошти. Будівельний паспорт за 1998 рік не може бути належним доказом будівництва спірного будинку, оскільки він не має ніякого відношення до збудованого ОСОБА_6 у 1991 році будинку, який є його власністю, а запланована площа забудови по паспорту 1998 року не співпадає з площею домоволодіння, зазначеною у техпаспорті від 16.10.2015. Щодо рухомого майна, то згідно довідки центру надання послуг Тисменицького ДАІ від 25.11.2014 трактор Dong Feng DF 244 не зареєстрований за ОСОБА_2, а позивачкою не доведено, що навісне обладнання до трактора придбано ОСОБА_2 і знаходиться у нього. Звіт експерта-оцінювача від 14.07.2015 про вартість трактора та навісного обладнання не є належним і допустимим доказом, оскільки експертом не встановлено його власника, а огляд трактора не проведено. Щодо поділу іншого рухомого майна, то з долучених до справи документів неможливо встановити покупця даних речей, для яких цілей придбано це майно, яка його вартість. Тому просять оскаржуване рішення скасувати, в задоволенні позову відмовити.

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 та його представник апеляційну скаргу підтримали, представник ОСОБА_5 доводи апеляційної скарги заперечив. ОСОБА_6 і його представник, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не з'явились, що згідно ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає її розглядові.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши подані докази і доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачка 25.04.1998 зареєструвала шлюб з ОСОБА_2, який припинено 16.03.2015 після подачі до суду цього позову.

Згідно будівельного паспорта, виданого в 1998 році ОСОБА_2, реєстраційний № 31/1, затвердженого Березівською сільською радою, акту виносу та встановлення меж земельної ділянки і розбивки будівель, проекту забудови, йому надано дозвіл на житлове будівництво в с. Березівка Тисменицького району Івано-Франківської області на старому місці, заплановано площа забудови встановить 117,6 кв.м, житлова 71.1 кв.м.

З товарних чеків, накладних, рахунків, квитанцій до квитанцій до прибуткового касового ордера, виданих на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_7 вбачається придбання ними протягом 1999-2007 років будівельних матеріалів.

Домоволодіння в АДРЕСА_1 згідно техпаспорта, виданого 16.10.2015 СПД ОСОБА_8, складається з житлового будинку загальною площею 110,6 кв.м, житловою 40,1 кв.м, гаражу площею 86,8 кв.м, огорожі.

Згідно свідоцтва про право власності на майно та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданих 22.10.2015 реєстраційною службою Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області, за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на домоволодіння АДРЕСА_8 що складається з житлового будинку загальною площею 110,6 кв.м, житловою 40,1 кв.м, гаражу площею 86,8 кв.м та огорожі.

Крім того, відповідно до свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого 22.11.1988 виконкомом Тисменицької районної ради на ім'я ОСОБА_6 та технічного паспорта, виданого 13.04.2006 Івано-Франківським ОБТІ, він є власником домоволодіння в АДРЕСА_6

Згідно даних погосподарських книг за 1991-2000 роки Березівської сільської ради, особовий рахунок НОМЕР_1 за господарством ОСОБА_6, що належить до колгоспного двору, рахується один житловий будинок площею 50 кв.м; за господарством ОСОБА_2, що належить до робітничого двору, особовий рахунок НОМЕР_2 житлові будинки не рахуються, зроблено відмітку, що члени господарства проживають в господарстві під НОМЕР_3

З довідок № № 7234, 7235 філії ПАТ «Прикарпаттяобленерго» «Лисецький РЕМ» від 27.03.2015 вбачається, що за адресою АДРЕСА_6 зареєстрований особовий рахунок на ім'я ОСОБА_2, по якому проведено оплату за спожиту електричну енергію за період з 01.01.2014 по 31.03.2015.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обгрунтовано виходив із того, що домоволодіння АДРЕСА_6 побудоване ОСОБА_2 та позивачкою протягом 1998-2013 років під час їх спільного проживання в шлюбі, тому є їхньою спільною сумісною власністю, а їх частки в ньому є рівними.

При цьому суд врахував первісно подані ОСОБА_2 заперечення на позов, доводи викладені ним в апеляційній скарзі на ухвалу суду від 20.11.2014 про забезпечення позову та його пояснення, вказані в ухвалі апеляційного суду Івано-Франківської області від 24.12.2014, в яких він ствердив, що будівництво спірного будинку проводив за час перебування сторін в шлюбі, будівництво завершене, однак не подає декларацію про прийняття будинку в експлуатацію та проведення його реєстрації у зв'язку з відсутністю коштів для оплати таких послуг.

Суд правильно відхилив твердження ОСОБА_2 про те, що спірне будівництво є незавершеним та проведене із порушенням норм ДБН, оскільки на даний час право власності на нього зареєстровано реєстраційною службою на підставі поданих документів та технічного паспорта, а також твердження відповідачів, що спірне будівництво збудовано в 1991 році у звязку з тим, що з даних погосподарських книг за 1991-2000 роки в господарстві ОСОБА_6 рахувався тільки один житловий будинок, в якому він проживав з членами сім'ї.

Суд не взяв до уваги довідку Березівської сільської ради від 12.05.2015 № 108 та рішення ради від 09.10.2015 щодо часу будівництво спірного будинку і що він є самочинним будівництвом у зв'язку з тим, що не вказано джерела походження вказаної інформації та доказів, а наведена в них інформація є припущеннями.

Оскільки домоволодіння в АДРЕСА_6 Тисменицького району є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_7, суд дійшов висновку, що видане 22.10.2015 реєстраційною службою Тисменицького районного управління юстиції ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 Івано-Франківської області підлягає скасуванню.

Так як ОСОБА_2 у серпні 2014 року поміняв замки у дверях будинку та не допускає позивачку до житла, а його батько ОСОБА_6 зареєстрував за собою право власності на спірне домоволодіння і претендує на нього, що свідчить про позбавлення ними права власності позивачки, тобто володіння, користування та розпорядження зазначеним домоволодінням, то суд задовольнив вимоги позивачки про зобов'язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні належним її майном.

При цьому, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права, зокрема положення ст. 368 ч. 3 ЦК України про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом; аналогічна норма ст. 60 СК України, за якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення закону було закріплено й у ст. 22 КпШС України, який діяв до 01.01.2004, на початку будівництва спірного будинку. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна чоловіка і дружини є рівними (ч. 1 ст. 70 СК України). Власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст. 391 ЦК України).

Зазначені висновки суду відповідають обставинам справи, які правильно встановлені, та узгоджуються з нормами матеріального права, що застосовані до цих правовідносин.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, що спірний житловий будинок належить ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 22.10.2015 і збудований ним особисто на його земельній ділянці, а позивачкою не подано доказів про те, що цей будинок було збудовано під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2, колегія суддів виходить із такого.

З матеріалів справи вбачається, що у 1998 році ОСОБА_2 рішенням Березівської сільської ради від 26.01.1998 б/н надано дозвіл на будівництво житлового будинку в с. Березівка Тисменицького району, вчинено акт виносу в натурі та встановлено межі земельної ділянки і розбивки будівель, затверджено схему розміщення ділянки в плані населеного пункту та затверджено проект забудови, що стверджується будівельним паспортом № 31/1.

Отже, до початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки ОСОБА_2 у встановленому порядку набув право користування на земельну ділянку в АДРЕСА_1, про що ствердив у поданих 10.12.2014 запереченнях проти позову (т. 1 а. с. 57-59).

Перебуваючи в шлюбі з позивачкою він розпочав будівництво спірного будинку, яке завершили в 2013 році, однак будинок не був зданий в експлуатацію.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 20 листопада 2014 року накладено арешт на домоволодіння в АДРЕСА_1. 21.11.2014 державним реєстратором внесено запис про реєстрацію обтяження (т. 1 а. с. 49).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 17.03.2015 були відсутні відомості щодо об'єкта нерухомого майна - будинку АДРЕСА_6 (т. 1 а. с. 108). Не було зареєстровано цього житлового будинку і станом на 05.06.2015 згідно довідки Березівської сільської ради за № 127 (т. 1 а. с. 123).

22 жовтня 2015 року реєстраційною службою Тисменицького районного управління юстиції Івано-Франківської області за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на домоволодіння АДРЕСА_6

Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Новостворене нерухоме майно стає об'єктом цивільних правовідносин з моменту завершення будівництва, прийняття до експлуатації або державної реєстрації без урахування того, яким суб'єктом правовідносин здійснено такі дії та на якого суб'єкта цивільних правовідносин або сторону договору зареєстроване новостворене майно. Захист майнових прав на новостворене майно, прийняте до експлуатації та оформлене (зареєстроване) на іншу особу, у разі невизнання цією особою прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства, зокрема на підставі статті 392 ЦК України. При цьому рішення суду про захист порушеного права та визнання за позивачем прав на спірне майно є підставою для реєстрації такого права. (Правова позиція Верховного Суду України, висловлена в постанові від 12 листопада 2014 року № 6-129цс14).

Саме на положення ст. 392 ЦК України посилалась ОСОБА_5 (ОСОБА_5) як підставу захисту свого порушеного права.

Крім того, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (ст. ст. 60, 69 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом (п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя").

Застосовуючи норму ст. 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на спірний житловий будинок, суд першої інстанції установив не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти та спільна праця подружжя, а також час і мету набуття такого майна.

Також згідно з існуючим на час спорудження спірного житлового будинку законодавством індивідуальне житлове будівництво здійснювалося з метою забезпечення житловою площею тих громадян і членів їх сімей, яким у встановленому порядку надано право на земельну ділянку для будівництва будинку.

Зокрема, на підставі наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що зазначений житловий будинок побудований подружжям, а батько ОСОБА_2 у встановленому законом порядку право власності на нього не набув, а тому це майно не могло перейти у власність ОСОБА_6

В засіданні апеляційного суду ОСОБА_2 не заперечив тієї обставини, що його батько ОСОБА_6 тривалий час перебуває на пенсії, а належний батькові старий будинок АДРЕСА_7 знаходиться на земельній ділянці останнього.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти, суд першої інстанції встановивши, що саме на підставі статті 60 СК України, у передбачений законом спосіб позивачка набула право власності на спірний житловий будинок та це право підлягає захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України, дійшов вірного висновку, що видане 22.10.2015 ОСОБА_6 свідоцтво про право власності на житловий будинок із господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_7 підлягає скасуванню, оскільки оформлення права власності на новостворене нерухоме майно на іншу особу не впливає на право одного з подружжя на частину майна, придбаного в період шлюбу.

Однак, із висновком суду в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 89 427,14 грн вартості рухомого майна та речей побутового вжитку повністю погодитись не можна, ураховуючи наступне.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (ч. 1 ст. 71 СК України).

Проте вищезазначені вимоги закону суд першої інстанції залишив поза увагою, належним чином не встановив обсяг спільного майна подружжя, про поділ якого заявлено позов, та не здійснив його поділ відповідно до закону, так як позивач надає докази, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Присуджуючи ОСОБА_5 89 427,14 грн вартості рухомого майна та речей побутового вжитку, суд не навів будь яких доводів прийнятому рішенню, всупереч вимогам закону не перелічивши спірне майно.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів щодо вказаних позивачкою речей та їх вартості, як майна подружжя.

Ураховуючи ту обставину, що відповідач ОСОБА_2 в засіданні апеляційного суду визнав наявність серед спільного майна подружжя спального набору, стола-бабочки, кухонного набору, стола кухонного та їх вартість, а також що придбаний ним трактор Dong Feng DF 244 він передав сусіду в рахунок боргу, колегія суддів приходить до висновку про поділ зазначеного рухомого майна в натурі між подружжям, з присудженням на користь позивачки 65 159,64 грн - 1/2 частину вартості трактора Dong Feng DF 244 з навісним обладнанням до нього.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неналежних доказів вартості трактора та навісного обладнання до нього, так як згідно договору купівлі-продажу від 02.06.2011, акту прийому-передачі, прайс-листа, ВАТ НПП «Спецавтоматика» продало ОСОБА_2 трактор Dong Feng DF 244 з навісним обладнання до нього.

Доказів, які б спростовували ринкову вартість трактора марки Dong Feng DF 244 та навісного обладнання до нього відповідно до звіту № 47/07/15 експерта-оцінювача ОСОБА_9 від 14.07.2015 в сумі 130 319,28 грн, відповідач не надав.

З огляду на викладене, оскаржуване судове рішення в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, що згідно ст. 309 ЦПК України є підставою для його скасування і ухвалення в цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_5

Крім того, судом першої інстанції неправильно вирішено питання про стягнення в солідарному порядку з відповідачів на користь позивачки частини судових витрат, оскільки солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

В решті рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Тисменицького районного суду від 25 лютого 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 89 427,14 грн вартості рухомого майна та речей побутового вжитку, а також в частині стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 667,71 грн витрат по оплаті судового збору та 4 500 грн за надання правової допомоги, а всього 5 167,71 грн, скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення.

Поділити рухоме майно, що є спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_5.

Виділити у власність ОСОБА_5 спальний набір вартістю 5 600 грн та стіл-бабочка вартістю 170 грн, всього майна на суму 5 670 грн.

Виділити у власність ОСОБА_2 кухонний набір вартістю 4 825 грн та стіл кухонний вартістю 170 грн, всього майна на суму 4 995 грн. Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 337,50 грн грошової компенсації за перевищення вартості присудженого рухомого майна.

Залишити у власності ОСОБА_2 трактор Dong Feng DF 244 з навісним обладнанням до нього. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 65 159,64 грн - 1/2 частину вартості трактора Dong Feng DF 244 з навісним обладнанням до нього.

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 по 333,85 грн витрат по оплаті судового збору та по 2 250 грн за надання правової допомоги з кожного.

В решті рішення Тисменицького районного суду від 25 лютого 2016 року залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення. Касаційна скарга на рішення може бути подана до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Васильковський В.М.

Судді: Девляшевський В.А.

Соколовський В.М.