Рішення № 57578136, 04.05.2016, Крижопільський районний суд Вінницької області

2/134/3/2016

Справа № 134/2246/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 травня 2016 року Крижопільський районний суд

Вінницької області

в складі головуючого судді Зарічанського В.Г.

з участю секретаря Балух О.В.

позивача-відповідача ОСОБА_1

представника відповідача-позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Крижопіль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору займу недійсним,

В С Т А Н О В И В :

Своїм позовом до суду позивач просив стягнути солідарно з відповідачів грошові кошти (позику) в сумі 5110 доларів США або гривні в сумі 66532,20 грн., 3 % річних від суми боргу в сумі 1995,96 грн., а також судовий збір.

Вказав, що 28 жовтня 2013 року, він, з участю дружини ОСОБА_5, у присутності брата відповідача ОСОБА_6, передав у спільну власність ОСОБА_3 та його дружині ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 5110 доларів США, а позичальники взяли на себе зобов'язання повернути зазначену суму позики до 28 січня 2014 року.

Укладення договору позики було оформлено розпискою від 28.10.2013 року.

Факт укладення договору позики відповідачі визнають, а також неодноразово в усній формі обіцяли повернути зазначену суму грошових коштів доларами США або гривнями, але до цього часу грошових коштів не повернули.

ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору займу недійсним, в якому просила визнати недійсним договір займу 5110 доларів США, укладений 28 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Миколайовичем, та стягнути з відповідачів солідарно судові витрати по справі судовий збір, витрати на оплату юридичної допомоги.

Свій зустрічний позов мотивувала тим, що 29 жовтня 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду із позовом про стягнення з неї та її чоловіка, ОСОБА_3, боргу в сумі 66532,2 грн.

Обґрунтовуючи свій позов, ОСОБА_7 послався на договір займу від 28 жовтня 2013 року та розписку, згідно яких, вона та її чоловік ніби то позичили у нього кошти в сумі 5110 доларів США і зобов'язались повернути дані кошти до 28 січня 2014 року. Договір займу та розписка, додані до позовної заяви, підписані ОСОБА_3, а на місці підпису навпроти її прізвища знаходиться підпис, який їй не належить і навіть приблизно не схожий на її підпис. При підписанні вказаних документів вона присутня не була, будь-які кошти від ОСОБА_1 не отримувала, при передачі коштів ОСОБА_3 вона присутня не була.

Про те, що ОСОБА_3 позичив кошти у ОСОБА_1 і вчасно їх не повернув її стало відомо тільки в 2014 році від самого ОСОБА_1 З ОСОБА_3 вона не проживає біля року, але по телефону він їй повідомив, що дійсно брав кошти в борг, але повернув їх за виключенням відсотків.

Про зміст договору займу та розписки їй стало відомо тоді, коли вона отримала їх разом із позовною заявою про повернення боргу.

Письмової згоди на позику коштів її чоловіком у ОСОБА_1 вона не давала і не могла надати, оскільки невідкладних сімейних потреб для позики цих коштів у них не було. Куди були витрачені позичені ОСОБА_3 кошти її не відомо.

Позивач (первісний) в судовому засіданні позов підтримав, просив позовні вимоги задовольнити повністю, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Представник відповідача (зустрічного позивача) ОСОБА_4 в судовому засіданні позов ОСОБА_1 не визнав, просив в його задоволенні відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не зявився, був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Вислухавши сторони, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про стягнення боргу не підлягає задоволенню, як такий, що не ґрунтується на належних та допустимих доказах.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_7 надав суду світлокопії розписки та договору займу. Згідно змісту даних копій документів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 28 жовтня 2013 року позичили у ОСОБА_1 кошти в сумі 5110 доларів США строком на три місяці.

Ч. 1 ст. 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Згідно ч. 2 ст. 64 ЦПК України письмові докази, як правило, подаються в оригіналі. Якщо подано копію письмового доказу, суд за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, має право вимагати подання оригіналу.

ОСОБА_3 в судове засідання не зявився і свою думку щодо предявлених до нього позовів суду не висловив.

ОСОБА_4 повідомила суду про те, що дані документи вона вперше побачила в суді, договір позики та розписку вона не підписувала, своєї згоди на позику коштів у ОСОБА_1 вона не давала і кошти не отримувала. В підтвердження своїх слів ОСОБА_4 заявила клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи з метою встановлення факту підробки підпису ОСОБА_4 на договорі позики та розписці. Дана експертиза призначалась судом, але не була проведена в звязку з тим, що ОСОБА_7 не надав суду оригінали письмових доказів.

На повторну вимогу суду ОСОБА_7 відмовився надати суду оригінал розписки та договору позики. При цьому він пояснив суду, що дані документи з вже готовими підписами приніс йому ОСОБА_3 ОСОБА_4 в присутності ОСОБА_1 ні договір позики, ні розписку не підписувала. Кошти ОСОБА_7 віддав особисто ОСОБА_3, а ОСОБА_4 кошти не отримувала і при їх передачі присутня не була.

За таких обставин, на підставі ч. 1 ст. 146 ЦПК України, судом визнається той факт, що ОСОБА_4 не підписувала договір позики та розписку, світлокопії яких надані ОСОБА_1 як доказ своїх позовних вимог.

Інших доказів того, що ОСОБА_4 позичала кошти у ОСОБА_1, чи давала згоду ОСОБА_3 на укладення договору позики суду надано не було.

Зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про визнання договору займу недійсним підлягає задоволенню судом.

Як пояснила суду ОСОБА_4, про те, що ОСОБА_3 позичив кошти у ОСОБА_1 і вчасно їх не повернув їй стало відомо тільки в 2014 році від самого ОСОБА_1 З ОСОБА_3 вона на той час не проживала біля року, але по телефону він їй повідомив, що дійсно брав кошти в борг, але повернув їх за виключенням відсотків.

Про зміст договору займу та розписки ОСОБА_4 стало відомо тоді, коли вона отримала їх разом із позовною заявою про повернення боргу.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК, зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 2 ст. 65 СК України: «При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового».

Отримання ОСОБА_3 позики в сумі 5110 доларів США явно виходить за межі дрібнопобутової угоди. Така сума коштів, є для ОСОБА_4 та її сімї значним розміром, оскільки її щомісячна заробітна плата в 2013 році становила біля 2300 грн., вона має на утриманні неповнолітню дитину, що підтверджується довідками про розмір грошового утримання, свідоцтвом про народження дитини та довідкою про склад сімї.

Згідно ч. 2 ст. 65 СК України: Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Письмової згоди на позику коштів ОСОБА_3 у ОСОБА_1 ОСОБА_4 не давала.

Ч. 1 ст. 215 ЦК України визначено, що: « Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу».

Ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено: «Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам».

За таких обставин порушення вимог ч. 2 ст. 65 СК України, при укладенні договору позики 5110 доларів США ОСОБА_3 тягне за собою недійсність даного правочину у відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України.

На підставі ст. 65 СК України, ст.ст. 203, 215, 1046, 1047 ЦК України, керуючись ст.ст. 10, 60, 174, 212-215 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення боргу відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання договору займу недійсним задовольнити. Визнати недійсним договір займу 5110 доларів США, укладений 28 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 (позикодавцем) та ОСОБА_3 (позичальником).

Стягнути солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 665 грн. 32 коп. сплаченого судового збору та 2680 грн. витрат за надання правової допомоги.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до апеляційного суду Вінницької області протягом 10 днів з дня його проголошення, а відповідачу з дня отримання копії рішення.

Суддя: