Рішення № 57577616, 21.04.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження:№ 22ц/790/858/16 Головуючий 1 інст. - Покальчук Ю.М.

Справа № 2/631/509/15 Доповідач - Карімова Л.В.

Категорія: відшкодування моральної шкоди

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді Карімової Л.В.,

суддів колегії: Бурлака І.В.,

Яцини В.Б.,

за участю секретаря Маковецької О.П.

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою Міністерства оборони України в особі Східного територіального юридичного відділу Міністерства оборони України на рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 листопада 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 (опікуна недієздатного ОСОБА_4) до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я,

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2015 року ОСОБА_3, яка є опікуном недієздатного ОСОБА_4, звернулась до суду з вищевказаним позовом.

Посилалася на те, що рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 12 травня 2006 року вона призначена опікуном сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебував на дійсній військовій строковій службі з 20 травня 1997 року по 22 січня 1998 року, яку проходив у військовій частині А 0208, яка була розформована у 2003 році без визначення правонаступника. Відповідно до свідоцтва про хворобу № 401/10 від 15 січня 1998 року син 22 січня 1998 року був звільнений в запас з діагнозом ВВК 1120 ОВГ від 30 грудня 1991 року захворювання «дебільність легкого ступеню», по якому визнаний непридатним до військової служби в мирний час, частково придатним у воєнний час, в подальшому це захворювання було визнаний пропфшизофренією, і таке, що пов'язане з проходженням військової служби. В результаті вказаного захворювання син визнаний інвалідом другої групи безстроково, потребує постійного стороннього догляду, який вона надає.

В результаті захворювання сина, одержаного під час проходження дійсної військової строкової служби, їй заподіяна значна моральна шкода, яка полягає в тому, що за наслідками захворювання сина та визнання його недієздатним, повністю змінилося її життя. Вона перенесла та продовжує переносити особливі моральні страждання, оскільки нею втрачено важливу частину нормальних життєвих відносин та стосунків, вона вимушена пристосовуватися до негативних умов існування. Постійно доглядати за психічно хворим сином, відчувати насторогу, перебувати в напрузі, влаштовувати своє особисте життя. У зв'язку з чим просила стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 1 200 000 грн.

Розгляд справи відбувся за відсутністю представника Міністерства оборони України, яким надані письмові заперечення на позов з посиланням на їх необґрунтованість, оскільки ОСОБА_4 встановлена та надається військова пенсія і він користується іншими соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», вважав, що справа не може бути розглянута у порядку цивільного судочинства.

Рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково і на її користь з Міністерства оборони України у відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я сина ОСОБА_4, стягнуто 600 000 гривень. Також з Міністерства оборони України стягнуто на користь держави судовий збір в сумі 6000 гривень.

В апеляційній скарзі Міністерство оборони України в особі Східного територіального юридичного відділу Міністерства оборони України просить скасувати рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 листопада 2015 року, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність тих обставин, які суд вважав встановленими, порушення норм матеріального та процесуального права, та просить ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Зазначає, що даний спір не підлягав розгляду в порядку цивільної юрисдикції, оскільки спірні правовідносини пов'язані з проходженням ОСОБА_4 військової служби; судом першої інстанції не було враховано відсутність підстав, передбачених ст.ст. 23,1167 ЦК України для задоволення позову ОСОБА_3, оскільки не встановлено причинного зв'язку захворювань сина позивача ОСОБА_4 з проходженням військової служби, та надання останньому соціальних гарантій відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Вислухавши пояснення учасників процесу, що з'явилися до суду апеляційної інстанції, перевіривши відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - зміні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.ст. 213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом (ч.2). Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у засіданні (ч.3). Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; б) як розподілити між сторонами судові витрати.

Між тим оскаржуване рішення суду першої інстанції не у повному обсязі відповідає вказаним вимогам закону.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи син позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4 перебував на дійсній військовій строковій службі з 20 травня 1997 року по 22 січня 1998 року, яку проходив у військовій частині А 0208, яка була розформована у 2003 році без визначення правонаступника. Відповідно до свідоцтва про хворобу № 401/10 від 15 січня 1998 року ОСОБА_4 22 січня 1998 року був звільнений в запас з діагнозом ВВК 1120 ОВГ від 30 грудня 1991 року захворювання «дебільність легкого ступеню, яке не пов'язане з проходженням військової служби, та незміцнілий післяопераційний рубець лівої здухвинної ділянки з приводу операції лівобічного варікоцеле без порушення функції, яке пов'язане з проходженням військової служби, в подальшому це захворювання було визнаний пропфшизофренією, і таке, що пов'язане з проходженням військової служби.

Згідно протоколу № 319 від 21.04.2008 року засідання Центральної військово-лікарської комісії захворювання ОСОБА_4 визнано таким, що пов'язане з проходженням військової служби, внаслідок чого ОСОБА_4 встановлено другу групу інвалідності, а з 01.01.2012 року - безстроково.

У зв'язку з вищезазначеним захворюванням рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 12 травня 2006 року ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, визнаний недієздатним, над ним встановлена опіка та ОСОБА_3 призначена опікуном сина.

Вищевказані обставини були встановлені рішенням Нововодолазького районного суду Харківської області від 19 березня 2014 року, яким стягнуто з Міністерства оборони України на користь недієздатного ОСОБА_4 моральну шкоду, розмір якої був зменшений рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02 червня 2014 року до 20 000 гривень.

Зазначені рішення не скасовані та не змінені в установленому законом порядку, тому судом першої інстанції обґрунтовано визнано, що відповідно до вимог ч.3 ст. 61 ЦПК України ці рішення є преюдиційними для розгляду вказаної справи.

У зв'язку з цим доводи апеляційної скарги на те, що не встановлено причинного зв'язку захворювань сина позивача ОСОБА_4 з проходженням військової служби, є безпідставними.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі є підставою виникнення самостійних цивільних правовідносин (ст. 11 ЦК України).

Враховуючи зазначене та ту обставину, що позивач ОСОБА_3 не є військовослужбовцем та не оспорює дії Міністерства оборони України з підстав її діяльності, а спірні правовідносини виникли із цивільних прав ОСОБА_3 щодо відшкодування їй моральної шкоди, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги про те, що дана справа підлягає розгляду в порядку адміністративної юрисдикції не відповідає вимогам ст. 15 ЦПК України та ст. 17 КАС України.

Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з вимог ст.ст. 23, 1167 ЦК України про наявність правових підстав для стягнення на користь ОСОБА_3 моральної шкоди, оскільки сам факт захворювання, одержаного в період проходження військової строкової служби її сином ОСОБА_4, та наслідки такого захворювання, спричинили ОСОБА_3 втрати немайнового характеру у вигляді психологічного дискомфорту (переживань та хвилювань за хворого сина, якого постійно опікує сама).

Однак колегія суддів не погоджується з розміром визначеного судом першої інстанції відшкодування.

Відповідно до положень ч. З ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК України.

Згідно із ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

На порушення вказаних норм права судом не враховано надання ОСОБА_4 соціальних гарантій відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», отримання останнім в особі позивача ОСОБА_3 відшкодування моральної шкоди у зв'язку з виконанням рішенням Апеляційного суду Харківської області від 02.06.2014 року, що підтвердили представники сторін і в судовому засіданні апеляційної інстанції.

Враховуючи вищенаведене, та тяжкість вимушених змін в житті ОСОБА_4, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір стягнутого відшкодування моральної шкоди з 600 000 гривень до 5000 гривень, змінивши рішення суду в цій частині.

Також підлягає зміні оскаржуване рішення й в частині визначення судового збору, стягнутого з Міністерства оборони України на користь держави в сумі 6000 гривень, оскільки районним судом вказаний розмір ставки судового збору визначений з порушенням вимог п.п.2 п.1 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», і який на час подання до суду позовної заяви ОСОБА_3 складає 243 гривні 60 копійок, а не 6000 гривень, як помилково зазначено в оскаржуваному рішенні.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст. 307, ст. ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 листопада 2015 року змінити, зменшивши розмір стягнутої з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральної шкоди з 600 000 гривень до 5000 (п'ять тисяч) гривень, та судового збору на користь держави - з 6000 гривень до 243 (двісті сорок три) гривні 60 копійок.

Рішення апеляцйного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Головуючий:

Судді: