Рішення № 57556710, 27.04.2016, Київський районний суд м. Одеси

_______

Справа № 1512/2-158/11

Провадження № 2/520/368/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2016 року

Київський районний суд м. Одеси

У складі судді Калашнікової О.І.

При секретарі Шеховцевій О.В.

Розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання угод удаваними, переведення прав та обовязків покупця, визнання права власності, стягнення грошових коштів,

Встановив:

В провадженні Київського райсуду м. Одеси з 2009 року знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 (до провадження судді Калашнікової О.І. справа надійшла 9.12.2015 року після скасування ВССУ рішення апеляційного суду Одеської області і рішення Київського райсуду м. Одеси, що були ухвалені по даній справі в 2014 році).

В судовому засіданні представник позивачки вимоги підтримав і просив суд ухвалити рішення, яким визнати удаваним та недійсним договір дарування 561/1000 частини квартири АДРЕСА_1 від 19.08.2009 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, реєстровий номер 1313, укладений між ОСОБА_5, яка діяла від імені ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі доручень від 16.11.2006 року, та ОСОБА_4. Визнати, що фактично між ОСОБА_7, ОСОБА_7 Любов`ю Павлівною, ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу 561/1000 частини квартири АДРЕСА_1. Визнати, що продаж частки спільної часткової власності відбулась з порушенням прав переважної покупки співвласника ОСОБА_1. Перевести права та обов`язки покупця 561/1000 частини квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_4 на ОСОБА_1. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 вартість 561/1000 частини квартири АДРЕСА_1. Визнати за ОСОБА_1 право власності на 561/1000 частину квартири АДРЕСА_1.

Відповідачка ОСОБА_2 до суду не з»явилась, посилаючись на похилий вік і відсутність матеріальної можливості приїхати до м. Одеси, надала письмову заяву про визнання позову.

Відповідач ОСОБА_3 до суду не зявився, про час слухання справи сповіщений, причини неявки суду не повідомив.

ОСОБА_5 позов не визнала.

ОСОБА_4 до суду не зявився. Представник відповідача після перерви до суду не зявився (в минулих судових засіданнях представник відповідача надавав пояснення і позов не визнавав), посилаючись на зайнятість в іншому процесі.

Суд вислухав учасників процесу, вивчив матеріали справи і встановив наступне:

Чотирикімнатна квартира АДРЕСА_2 загальною площею 70,7 кв.м., в тому числі житловою 52,1 кв.м. належала на праві спільної часткової власності у такому співвідношенні : ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3 561\1000 частина (у рівних частках) на підставі свідоцтва про право власності, виданого 04 листопада 1994 року Управлінням ЖКГ виконкому ОМР (т.1, а.с.16); ОСОБА_1 439\1000 частин на підставі свідоцтва про право власності, виданого УЖКГ та ПЕК ОМР 03 листопада 2006 року (т.1, а.с.15). Частка ОСОБА_3 складалась з двох житлових кімнат площею 10,5 кв.м. і 17,8 кв.м. та відповідної частини підсобних приміщень; частку ОСОБА_1 складали дві кімнати площею 14,8 кв.м. і (9,0 кв.м. з відповідною часткою підсобних приміщень.

29 жовтня 2006 року в агентстві нерухомості Президент ОСОБА_7, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали з ОСОБА_5 і ОСОБА_4 договір про наміри, за умовами якого ОСОБА_3 зобовязались продати, а ОСОБА_4 купити 561\1000 частину квартири спільного заселення, що належала продавцям.

Ухвалою Київського районного суду м. Одеси, постановленою 01 листопада 2006 року по справі за № 2-а-1043\06 за позовом ОСОБА_1 до Агенції приватизації житла виконкому Одеської міськради про визнання свідоцтва про право власності недійсним, на 561/1000 частину квартири АДРЕСА_1 був накладений арешт.

09 листопада 2006 року ОСОБА_3 і ОСОБА_4 уклали договір дарування, за умовами якого ОСОБА_3 подарували, а ОСОБА_4 прийняли в дар 561\1000 частину квартири АДРЕСА_3, договір посвідчено приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_6 (т.1 а.с.9).

09.11.2006 року ОСОБА_3 склали розписку про отримання від ОСОБА_4 грошових коштів в сумі 40000 дол. США за продану частину квартири АДРЕСА_3, що складається з 2-х кімнат площею 18 кв.м. і 11 кв.м. (відмовний матеріал а.с.16).

16.11.2006 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 уклали договір про розірвання договору дарування 561/1000 частини квартири АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за №3810 (т.1 а.с.10).

16 листопада 2006 року ОСОБА_7, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 склали довіреності, якими уповноважили ОСОБА_5 бути їхнім представником в усіх установах, підприємствах, організаціях з питання продажу належної їм частини в квартирі АДРЕСА_4 або дарування цієї частини квартири ОСОБА_8 (довіреності посвідчені приватним нотаріусом ОСОБА_6В.).

19 серпня 2009 року ОСОБА_5, яка діяла від імені ОСОБА_7, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, уклала з ОСОБА_4 договір дарування 561\1000 частини квартири АДРЕСА_3. Договір посвідчено приватним нотаріусом ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за №1313. ОСОБА_5 і ОСОБА_4 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 1966 року. Спірна частина квартири на виконання умов договору дарування в фактичне володіння і користування ОСОБА_4 не перейшла.

Позивачева сторона стверджує, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 фактично уклали договір купівлі-продажу 561\1000 частини квартири АДРЕСА_5 і при укладанні цього договору порушили її переважне право перед іншими особами на купівлю частки у спільному майні за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Відповідачка ОСОБА_2 в письмовій заяві про визнання позову зазначила, що 561\1000 частину квартири АДРЕСА_6 разом з чоловіком і сином продали ОСОБА_4 за 40000 дол. США, але у зв»язку з наявністю судових спорів щодо порядку користування цією квартирою з дочкою ОСОБА_1 угоду оформили як договір дарування. Після оформлення договору виявилось, що судом на частку квартири накладено арешт, тому договір дарування було розірвано і за пропозицією ріелтера вони ОСОБА_2 - покупцю ОСОБА_5 видали довіреності на відчуження 561\1000 частин квартири, щоб ОСОБА_5 оформили на своє ім»я право власності на придбану частину квартири.

ОСОБА_5 в судовому засіданні стверджувала, що у 2009 році вона безоплатно передала від ОСОБА_2 своєму чоловіку ОСОБА_4 спірну частину квартири, тому правові підстави для визнання договору недійсним відсутні.

При вищенаведених обставинах суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних правових підстав:

Ст.717 Цивільного кодексу України визначає поняття договору дарування: за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність. Згідно ч.1 ст.722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до ст.ст. 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Суд встановив і сторони визнали, що у 2006 році ОСОБА_2 і ОСОБА_4 мали намір укласти договір купівлі-продажу 561\1000 частини квартири №16 по вул. Ак. Корольова в м. Одесі і вчинили ряд дій щодо укладання саме договору купівлі-продажу звернулись до агенції нерухомості і отримали послуги щодо відчуження обєкту нерухомості, домовились щодо вартості предмету купівлі-продажу, уклали договір про наміри, ОСОБА_4 передали, а ОСОБА_2 прийняли грошові кошти в сумі 40000 дол. США за 561\1000 частину квартири, ОСОБА_2 склали і передали ОСОБА_4 розписку про отримання грошових коштів за продану частину квартири. У звязку з наявністю спорів між співвласниками квартири АДРЕСА_7 порядку користування і наявністю ухвали суду про арешт 561\1000 частини цієї квартири ОСОБА_2 не мали правових підстав для укладання будь-якого договору відчуження належної їм частини в квартирі. З цих підстав укладений 9.11.2006 року договір дарування частини квартири було розірвано. Суд також встановив, що ОСОБА_2 не повернули ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 40000 дол. США, але в день розірвання договору дарування 16.11.2006 року ОСОБА_2 склали і нотаріально посвідчили довіреності на ім»я ОСОБА_5 і уповноважили відповідачку продати 561\1000 частину квартири АДРЕСА_2 або подарувати цю частину квартири ОСОБА_4 (т.1 а.с.180-182). Незадовго до закінчення строку дії довіреностей ОСОБА_5, діючи від імені ОСОБА_2, подарувала своєму чоловіку ОСОБА_4 561\1000 частину квартири АДРЕСА_3, що належала на праві власності ОСОБА_2.

І ОСОБА_2 (у травні місяці 2009 року) і ОСОБА_4 (у червні 2009 року) звертались до ОСОБА_9 з письмовою пропозицією купити 561\1000 частину квартири АДРЕСА_8 (ОСОБА_2 пропонували обговорити умови договору, а ОСОБА_4 вказали суму 47 тисяч дол. США т.1 а.с.49,53).

Оцінюючи в сукупності усі дії відповідачів по справі і надані письмові докази, суд дійшов висновку, що укладений 19.08.2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 договір дарування прикривав договір купівлі-продажу 561\1000 частини квартири №16 по вул. Ак. Корольова в м. Одесі. Продавці грошові кошти за частину квартири отримали у 2006 році, але нерухомість у фактичне володіння і користування покупців не перейшла.

Згідно зі ст.235 ЦК України, за удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Як розяснив Верховний Суд України в пункті 25 постанови Пленуму від 06.11.2009 року №9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними «встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин».

Статтею 361 ЦК України передбачено право співвласника розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.Однак, відповідно до статті 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

Згідно частини 4,5,6 статті 362 ЦК України, у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Суд дійшов висновку, що при укладанні договору купівлі-продажу 561\1000 частини квартири АДРЕСА_2 переважне право ОСОБА_1 перед іншими покупцями було порушено.

У зв»язку з тим, що на виконання умов договору частина квартири до фактичного володіння покупців не перейшла, а ОСОБА_2 витратили отримані від продажу частини квартири грошові кошти, ОСОБА_7 сплачував витрати ОСОБА_4 на найм житлового приміщення в 2006 році (пояснення ОСОБА_5, копії договорів оренди у відмовному матеріали а.с.65,66), тим самим повернувши частину грошових коштів. Відповідачка ОСОБА_5 наполягала, що у 2006 році вони з чоловіком ОСОБА_7 передали 40000 дол. США і у разі визнання угоди недійсною саме таку суму грошей вона бажає отримати. ОСОБА_7 помер 19.03.2012 року (актовий запис про смерть №15 Троїцької сільради Любашівського району Одеської області). Тому по справі суд призначив експертизу з питання вартості спірної частини квартири. Експертним висновком судової будівельно-технічної експертизи від 22.04.2013 року була визначена ринкова вартість 561/1000 частини квартири АДРЕСА_1, яка на момент її проведення склала 261000 гривень (т.3, а.с.57-60).

В судовому засіданні ОСОБА_5 суд роз»яснив право надати письмові докази щодо вартості спірної частини квартири станом на квітень 2016 року. Від відповідачки з цього приводу не надійшло будь-яких заяв, клопотань, тому суд приймає як належний доказ експертний висновок щодо вартості спірної частини квартири, виготовлений 22.04.2013 року.

Ухвалою суду від 25.06.2014 року від ОСОБА_1 на депозитний рахунок територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області були прийняті грошові кошти у розмірі 261 000 гривень (т.3, а.с.80).

Керуючись ст.213,214,215 ЦПК України, суд

Вирішив

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування 561\1000 частини квартири АДРЕСА_2, укладений 19 серпня 2009 року між ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, від імені яких діяла ОСОБА_5 з однієї сторони і ОСОБА_4 з другої сторони.

Визнати дійсним договір купівлі-продажу 561\1000 частини квартири АДРЕСА_2, укладений 19 серпня 2009 року між ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_3, від імені яких діяла ОСОБА_5 з однієї сторони і ОСОБА_4 з другої сторони.

Перевести права та обовязки покупця 561\1000 частини квартири АДРЕСА_2 на ОСОБА_1 і визнати за ОСОБА_1 право власності на 561\1000 частину квартири АДРЕСА_2.

Видати ОСОБА_4 з депозитного рахунку №37310014000123

територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області грошові кошти в сумі 261 000 гривень.

В задоволенні іншої частини позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської областв через Київський районний суд м. Одеси протягом 10 днів з дня його оголошення.

Суддя Калашнікова О. І.