Рішення № 57550399, 26.04.2016, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/1572/15-ц

Провадження № 2/307/131/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2016 року м. Тячів

Тячівським районним судом Закарпатської області в складі головуючого судді Чопик В.В., при секретарі Олексій Я.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «Лізингова компанія» «Автофінанс» про визнання договору недійсним.

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 «Лізингова компанія» «Автофінанс» про визнання договору недійсним, посилаючись на те, що як стало йому відомо, що між ним та ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс» укладено договір фінансового лізингу № 011160 від 24 вересня 2014 р. Згідно з п. 1.3 Договору лізингодавець прийняв зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на умовах, передбачених Договором. Згідно п.1.2. Договору предметом лізингу визначено автомобіль «Ford Mondeo». Згідно Специфікації до договору вартість предмету договору визначена 225 000 грн. (з ПДВ). Вважає договір таким, що не відповідає встановленим ст. 203 ЦК загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Як вбачається з преамбули договору, «Лізингоодержувачем», у ній зазначено його. Так само у розділі 15 Договору, де містяться відомості про сторін договору, «Лізингоодержувачем» також зазначається він, та містяться підписи, начебто, вчинені ним.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, направлена на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно ст. 11 ЦК підставами виникнення цивільних та обовязків є, зокрема, з правочини (договори).

Статтею 203 ЦК встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

В дійсності, він, не укладав та не підписував оспорюваного договору. Підписи, які містяться у цьому договорі, йому не належать. Він не підписував 24.09.2014 р. зазначеного договору. Ні 24.09.2014 р. (дата договору), ні іншого числа не зустрічався з представниками ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс». Волевиявлення на укладення оспорюваного договору будь-яким способом він не виявляв.

Крім цього, відповідно до ст. 14 Податкового кодексу України, лізингова (орендна) операція - господарська операція фізичної чи юридичної (орендодавця), що передбачає надання основних фондів у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за плату та на визначений Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оре фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди житла з викупом, о земельних ділянок та оренди будівель, у тому числі житлових примі

Лізингові операції поділяються на:

а)оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою);

б)фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція, що здійснюється фізичною чи юридичною особою і передбачає передачу орендарю майна, яке є основним засобом згідно цим Кодексом і придбане або виготовлене орендодавцем, а також усіх ризиків та вина пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом ліз

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менш як 75% первісної вартості, а орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ц визначеною у такому лізинговому договорі;

балансова (залишкова) вартість об'єкта лізингу на момент закінчення дії лізин договору, передбаченого таким договором, становить не більш як 25 % первісної вар ціни такого об'єкта лізингу, що діє на початок строку дії лізингового договору; сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює первісній вартості об'єкта лізингу або перевищує її;

майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може використаним іншими особами, крім лізннгоотримувача (орендаря), виходячи технологічних та якісних характеристик.

У вересні 1982 року Комітет з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку (ІАSС) опублікував Стандарт бухгалтерського обліку для лізингових операцій (ІАS 17), в якому приведені визначення фінансового і оперативного лізингу і їх основні відзнаки. Згідно з рекомендацією лізингових операцій (ІАS 17) Комітету з міжнародних стандартів бухгалтерського обліку за наявності хоча б однієї з чотирьох ознак договір повинен бути визнаний договором фінансового лізингу, а саме: лізингове майно передається після закінчення терміну дії договору лізингоодержувачу; лізингоодержувач має опціон на придбання майна за справедливою ціною; термін лізингу співпадає з корисним терміном служби лізингового майна; величина мінімальних лізингових платежів більша або рівна вартості майна. За відсутності всіх цих ознак договір класифікується як договір оперативного лізингу.

Законом України "Про загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 18.03.2004 р. бухгалтерський облік підприємств визначено однією з пріоритетних сфер, в яких здійснюється адаптація законодавства України.

Аналогічні стандартам бухгалтерського обліку для лізингових операцій (ІА8 17) приписи містять національні стандарти - Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", затверджене Наказом МФУ від 28.07.2000 р. № 181, де у п. 4 «Терміни, що використовуються у положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають таке значення:

Фінансова оренда - оренда, що передбачає передачу орендарю всіх ризиків та вигод, пов'язаних з правом користування та володіння активом. Оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених нижче ознак, зокрема:

орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди;

орендар має можливість та намір придбати об'єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання;

строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об'єкта оренди; теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об'єкта оренди.

За відсутності хоча б однієї з вищевказаних ознак фінансової оренди (лізингу) договір слід класифікувати як договір оперативного лізингу.

Виходячи зі змісту п. 14.1.97 ст. 14 ПК України та Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда", можна назвати основну відмінність фінансового і оперативного лізингу:

фінансовий лізинг - це лізингові відносини, оформлені договором фінансового лізингу, після закінчення строку дії якого об'єкт лізингу переходить у власність лізингоодержувача або лізингоодержувач зобовязаний придбати обєкт лізингу у власність за залишковою вартістю;

оперативний лізинг - це лізингові відносини, оформлені договором оперативного лізингу, після закінчення строку дії якого цей обєкт лізингу підлягає поверненню лізингодавцю та може бути повторно переданий у користування цьому ж або іншому лізингоодержувачу.

Згідно ст. 292 Господарського кодексу України:Лізинг - це господарська діяльність спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний.

Лізингові відносини врегульовані ст. 806 Цивільного кодексу України (ЦК).

Згідно з ч. 1 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) пере або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загал положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом законом.

Аналізуючи зміст ст. 806 ЦК у сукупності з іншими нормами права, правомірно дійти наступних висновків: оскільки договір лізингу віднесений ст. 806 ЦК до різновидів договорів майнового найму, на договір лізингу можуть розповсюджуватися положення параграф 1 глави 58 ЦК, якщо спеціальні норми не будуть встановлені спеціальним законодавством.

Окрім Податкового і Господарського кодексів, відносини у сфері фінансового лізингу регулюються спеціальним Законом України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР 16.12.1997 р., в той час як спеціальний закон для оперативного лізингу - відсутній.

Господарський кодекс України (ст. 292 ГК) містить лише відсилочні норми до інших правових актів законодавства, що регулюють відносини лізингу.

Відносини у сфері фінансового лізингу врегульовані спеціальним Законом України «фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997 р. Крім того, Україна приєдналася Конвенції УН1ДРУА про міжнародний фінансовий лізинг від 28.03.1998 р., яка ратифікована Україною 01.01.2006 р., та набула чинності 01.07.2007 р. Щодо оперативного лізингу, спеціального законодавства, яке регулює оперативний лізинг, відсутнє.

Враховуючи те, що лізинг може бути фінансовим та оперативним, лізингові операції, які не містять умов (кваліфікуючих ознак) фінансового лізингу, згідно п. 14.1.97 ПК є оперативним лізингом, договір лізингу віднесений ст. 806 ЦК до різновидів договорів майнового найму, до якого застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей встановлених цим параграфом та законом, фінансовий лізинг врегульований спеціальним Законом України «Про фінансовий лізин, а спеціальний закон (особливості) для оперативного лізингу відсутні, тому для врегулювання відносин оперативного лізингу правомірно застосовувати положення Податкового і Господарського кодексів України про лізинг, міжнародні та національні стандарти бухгалтерського обліку операцій оренди, а також загальні положення глави 58 ЦК України про майновий найм (оренду).

Предметом спору є договір фінансового лізингу № 011160 від 24.09.2014 р., як зазначено у тексті, укладеного між ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» та ним. Оспорюваний договір названий договором фінансового лізингу як у назві, так і тексті договору, втім правова природа, дійсний характер правовідносин між сторонами договору визначається не назвою чи термінами, а змістом умов договору. Правильне визначення правового характеру правовідносин - фінансовий чи оперативний лізинг - має практичне значення як під час укладення і виконання договорів, так і у разі виникнення спорів.

Згідно умов п. 1.3. Договору лізингодавець (Відповідач) бере на себе зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування лізингоодержувачу (Позивачу). Згідно п. 1.7. Договору предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 120 днів з моменту сплати лізингоодежувачем авансового платежу. Згідно п. 3.1.1. Договору лізингодавець зобов'язаний передати у користування та володіння лізингоодержувача предмет лізингу у порядку та на умовах Договору.

Згідно умов п. 3.2.11. Договору лізингоодержувач у випадках і в порядку, передбаченими Договором, зобовязаний повернути лізингодавцю предмет лізингу в стані, в якому він був переданий лізингоодержувачу у користування з урахуванням нормального зносу, а згідно п.3.2.9. Договору повернути предмет лізингу у передбачених Договором випадках. Такі випадки передбачені п. 10.4. Договору.

Згідно п. 14,1.97 ст. 14 ПК. лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов: орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі; майно, що передається у фінансовий лізинг, виготовлене за замовленням лізингоогримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Згідно Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 14 "Оренда": лізинг (оренда) вважається фінансовим за наявності такої ознаки як-то орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди.

Отже, договір лізингу можна кваліфікувати як фінансовий виключно за наявності у ньому зазначених умов (ознак), а відсутність яких виключає можливість вважати цей договір фінансовим лізингом.

Зі змісту вищенаведених умов оспорюваного договору предмет лізингу передається у користування лізингоодержувачу, який після закінчення строку дії Договору лізингу або невиконання умов Договору зобовязаний повернути предмет лізингу лізингодавцю.

Разом з цим, оспорюваний договір не містить умов, які згідно законодавства кваліфікуючими ознаками саме фінансового лізингу, зокрема, про обовязок лізингоодержувача придбати у власність предмет лізингу протягом дії або після закінчення строку дії Договору, про перехід у власність лізингоодержувача предмета лізингу протягом дії або по закінченні строку дії Договору, що предмет лізингу виготовлений за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може б використаним іншими особами, крім лізингоотримувач.

Таким чином, виходячи з приписів п. 14.1.97 ст. 14 ПК, які визначають оперативний ліз (оренда) господарською операцією, що передбачає передачу орендарю основного фонду умовах інших, ніж ті. що передбачаються фінансовим лізингом, за відсутності оспорюваному договору умов, які згідно п. 14.1.97 ст. 14 ПК, СБУ № 14 «Оренда кваліфікуючими ознаками фінансового лізингу, оспорюваний договір не можна вваж договором фінансового лізингу, а слід кваліфікувати як договір оперативного лізингу.

Лізинг, поряд з іншими, є однією з форм передачі майна у користування (найм, оренду), виходячи з притаманних їй особливостей, має спеціальне регулювання у випадках, прямо передбачених законодавством. Так відносини фінансового лізингу врегульовані спеціальним законом - Законом України «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР від 16.12.1997 р. щодо оперативного лізингу, то до таких відносин законодавство не встановлює особливостей і відносини не регулюються спеціальним Законом.

Оскільки договір лізингу згідно ст. 806 ЦК є різновидом договорів майнового найму, до як правомірно застосовувати загальні положення про найм (оренду) з урахування особливостей, встановлених цим параграфом та законом, а спеціальний закон (особливо для оперативного лізингу відсутні, тому оспорюваний договір регулюється так загальними положеннями глави 58 ЦК про майновий найм (оренду).

Згідно п. 2 ст. 799 ЦК договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно п.1.2. Договору та Специфікації до Договору (без дати) предметом лізингу автомобіль «Ford Mondeo» (транспортний засіб).

Оспорюваний договір укладений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчені, а отже має порок форми та не відповідає вимогам, необхідним для чинності правочину передбачених ст. 203 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлення лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з п. 1.3 Договору лізингодавець (Відповідач) прийняв зобовязання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувача на умовах передбачених Договором. Згідно п.1.2. Договору предметом лізингу визначено автомобіль «Ford Mondeo».

При цьому, специфікацією (Додаток № 3 до договору) лише визначена вартість предмету договору 225000 грн.

Окрім марки, автомобіля як-то «Ford Mondeo» інших індивідуальних ознак (характеристик) предмета лізингу (автомобіль), а саме: рік випуску, обєм двигуна, технічний стан /новий, б/в, тип пилина, тощо, ні ОСОБА_3, ні Специфікація не містять, як не містять відомостей про виробника (постачальника, продавця) автомобіля.

Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Частинами 1, 2 ст. 18 Закону визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Виходячи з змісту Договору, за відсутності у ньому та додатках умов, які індивідуалізують предмет лізингу, визначають його характеристики, необхідні для такого виду майна, а для автомобіля такими необхідними характеристиками є рік випуску, обєм двигуна, технічний стан (новий), тип палива, умови оспорюваного договору є несправедливими, а діяльність відповідача не можна вважати чесною підприємницькою діяльністю, оскільки утворюється істотний дисбаланс між правами і обовязками на шкоду споживачу.

ОСОБА_3 не відповідає встановленим ст. 203 ЦК загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, оскільки позивач не укладав та не підписував договору, волевиявлення на укладення договору будь-яким способом він не виявляв.

За правовим змістом оспорюваний договір є договором оперативного лізингу, а тому за відсутності законодавчо встановлених особливостей регулювання відносин оперативного лізингу (спеціального закону) до нього як різновиду договорів майнового найму правомірно застосовувати положення ЦК про майновий найм (оренду), які встановлюють обовязкову нотаріальну форму посвідчення договорів найму транспортного засобу за участю фізичної особи ( ст. 799 КК), якій він не відповідає, а отже не відповідає встановленим ст. 203 ЦК загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 4) має вчинятися у формі, встановленій законом. Оспорюваний договір здійснений з використання нечесної підприємницької діяльності та містить умови. які є несправедливими в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», які всупереч принципу добросовісності створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позивача як споживача, що згідно ч. 6 ст. 19 цього Закону є підставою для визнання договору недійсним.

Відповідно до ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів за: цивільних прав та інтересів. Підстави, умови, правові наслідки недійсності прав визначаються нормами главою 16 ЦК "Правочини" (статті 215-236).

Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочинів недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 ЦК України, а саме: зміст прав не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Тому просить суд визнати договір фінансового лізингу №011160 від 24 вересня 2014 року недійсним.

Позивач збільшив позовні вимоги посилаючись на те, що підстави, умови, правові наслідки недійсності правочинів визначаються нормами главою 16 ЦК "Правочини" (статті 215-236). Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язане повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Тому крім заявлених вимог просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія Автофінанс на його користь кошти у сумі 22500 грн.

Позивач та його представник в судове засідання не зявились, позивач надав суду заяву в якій просить суд розглянути справу у його відсутності та відсутності його представника, а тому суд підставі ст.. 169 ЦПК України справу розглянув у їх відсутності.

Разом з цим позивач надав суду письмове пояснення до позову в якому зазначив, що позов обґрунтовувався, зокрема, тим, що за відсутності у договорі умов, які є кваліфікуючими ознаками фінансового лізингу, спірний договір не можна вважати договором фінансового лізингу, а слід кваліфікувати як договір оперативного лізингу, який регулюється загальними положеннями глави 58 ЦК про майновий найм (оренду).

гідно п. 2 ст. 799 ЦК договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно п.1.2. Договору та Специфікації до договору предметом лізингу є транспортний засіб, проте він укладений у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, а отже має порок форми та не відповідає вимогам, необхідним для чинності правочину. передбачених ст. 203 ЦК України, що є підставою для визнання його недійсним.

Аналогічні висновки містить Постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 р по справі № 6-2766цс15, що за правовою природою лізинг є змішаним договором, який містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, як випливає зі змісту ст. 628 ЦК України, що у разі укладення договору за участю фізичної особи зумовлює його обовязкове нотаріальне посвідчення.

Щодо обґрунтування позову про визнання договору недійсним з підстав включення в нього несправедливих умов, пояснює наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (далі - Закон) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3. частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника) (пункт 2 ч. З ст. 18 Закону); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п. З ч. З ст. 18 Закону); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (п. 4 ч. З ст. 18 Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч. 1 ст. 808 ЦК. якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Згідно п. 1.3. договору лізингодавець (відповідач) бере зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на строк та на умовах, передбачених цим Договором. ОСОБА_3 з додатками до нього не містять умов, що вибір продавця (постачальника) предмета лізингу здійснюється лізингоодержувачем (позивачем). Оскільки договір з додатками не містять умов, що вибір предмета лізингу здійснюється чи здійснений лізингоодержувачем (позивачем), виходячи зі змісту зобовязання відповідача про придбання у власність предмета лізингу і його передачі у користування позивачу, вибір продавця, у якого лізингодавцем буде придбаний предмет лізингу для передачі лізингоодержувачу, здійснює відповідач.

Аналізуючи умови спірного договору з додатками до нього, правомірно дійти висновку, що згідно ч. 1 ст. 806 ЦК договір є договором непрямого лізингу, згідно умов якого вибір продавця (постачальника) здійснюється лізингодавцем (відповідачем), а тому згідно ч. 1 ст. 808 ЦК продавець (постачальник) та лізингодавець (відповідач) повинні нести перед позивачем (лізингоодержувачем) солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

ОСОБА_4, згідно п. 1.4. договору Лізингодавець не відповідає перед позивачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає Продавець. Таким чином, п. 1.4. договору суперечить вимогам ч. 1 ст. 808 ЦК щодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця перед позивачем як лізингоодержувачем.

Крім того, в оспорюваному договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, у якого лізингодавцем буде придбаний предмет лізингу для передачі лізингоодержувачу на виконання умов договору, його найменування та місцезнаходження, до якого і куди позивач може звертатися як споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару (предмету лізингу).

Окрім марки автомобіля («Ford Mondeo»), п.1.2. договору, ні ОСОБА_3, ні Специфікація не містять інших індивідуальних ознак (характеристик) автомобіля, зокрема, рік випуску, об'єм двигуна, технічний стан /новий чи бувший у використанні, тип палива, тощо. Як вбачається з умов розділу 10 договору «Відповідальність сторін», відповідальність відповідача (Лізингодавця) за невиконання або неналежне виконання договору повністю виключена і останній не несе відповідальності за невиконання договору.

В той же час, позивач (споживач) несе відповідальність за будь-яке порушення договору (пункти 10.1, 10.2, 10.3, 10.7, 10.8, 10.10, 10.11, 10.12, 10.14 договору). За відсутності умов, які індивідуалізують предмет лізингу, відомостей про продавця, до якого і куди може звертатися позивач як споживач у випадку порушення якості та інших умов з продажу предмету лізингу, за наявності умов, які повністю звільняють відповідача від відповідальності стосовно належної якості і гарантій предмета лізингу, умови договору є несправедливими, оскільки утворюється істотний дисбаланс між правами і обовязками на шкоду споживачу (Позивачу).

Згідно п. 3.3.3 договору лізингодавець має право переглядати розмір лізингових платежів під час дії договору на умовах, передбачених ст. 8 договору. Згідно п. 8.14 ст. 8 договору у випадку суттєвих змін встановленого НБУ курсу долара США по відношенню до української гривні Лізингодавець залишає за собою в односторонньому порядку збільшити платіж, про що повідомляє Лізингоодержувача в рахунку на оплату чергового поточного лізингового платежу. В такому випадку Лізингодавець збільшує комісійну винагороду зі супроводження договору та відсоткову станку за користування предметом лізингу. При цьому, порядку (способу перерахунку) розміру лізингових платежів у випадках п. п. 8/14 договору не передбачено.

Згідно п. 8.17 договору у разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець і лізингоодержувач складають додаткову угоду до договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу лізингодавець (відповідач) має право розірвати цей договір, після чого лізингоодержувач зобовязаний повернути предмет лізингу протягом 5 діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

Умови п. 8.17 договору про надання можливості лізингодавцю не повертати кошти на оплату, здійснену позивачем, у разі відмови позивача (споживача) укласти або виконати договір, без встановлення права позивача на одержання відповідної компенсації від лізингодавця у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору, є несправедливими (п. 4 ч. З ст. 18 Закону).

Згідно п. 3.3.7 договору Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати ч)вір у разі невиконання Лізингоодержувачем умов договору, зокрема п.3.2. договору, е повідомляючи про це останнього.

Згідно умов п. 10.5 договору Лізингодавець має право достроково припинити дію договору та вимагати повернення предмета лізингу у випадках, передбачених п. 10.4. договору, а Лізингоодержувач протягом 10 днів з моменту отримання повідомлення про дострокове припинення договору зобовязаний сплатити Лізингодавцю всі неоплачені платежі вказані у додатку № 2, що залишилися до сплати до моменту повернення Лізингодавцю предмета лізингу, а також всі належні до оплати штрафні санкції, пеню, повернути предмет лізингу і покрити всі витрати, понесені Лізингодавцем по виконанню ; договору. Всі витрати по поверненню предмета лізингу покладаються на Лізингоодержувача (п.10.5 договору).

Зі змісту п. 10.5 договору Лізингодавець має право припинити договір, а Лізингоодержувач в такому випадку зобов'язаний не тільки повернути йому предмет лізингу, а й сплатити всі неоплачені лізингові платежі, тобто по суті оплатити Лізингодавцю повну вартість предмет лізингу, повернувши при цьому предмет лізингу. Не можна вважати справедливими умови договору, якими відповідач наділений правом одностороннього розірвання договору, без компенсації (повернення) Лізингоодержувач} фактично здійснених ним оплат (платежів), не надаючи аналогічних прав Лізингоодержувачу, навіть при сплаті ним лізингових платежів, що перевищують 50 % вартості предмета лізингу, чим утворюється істотний дисбаланс між правами і обовязками на шкоду позивачу.

Згідно умов п. 10.11. договору, у випадку розірвання договору Лізингоодержувачем до оплати останнім на рахунок Лізингодавця авансового платежу, Лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 30% від сплаченої суми тисових платежів.

В такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Згідно умов п. 10.12 договору, у випадку розірвання договору Лізингоодержувачем післля сплати останнім на рахунок Лізингодавця авансового платежу, Лізингоодержувач має сплатити штраф у розмірі нарахованого Авансового платежу за дострокове розірвання договору. В такому випадку сума фактично сплаченого Авансового платежу лізингоодержувачем підлягає зарахуванню в рахунок погашення штрафу, нарахованого згідно умов договору. Комісія за організацію договору Лізингоодержувачу не вертається (п. 10.12 договору).

Встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги по договору обумовлене лише власним розсудом виконавця, є несправедливими умовами договору (п. З ч. З ст. 18 Закону).

Алогічні висновки містить Постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 р. справі № 6-2766цс15, предметом спору у якій є визнання недійсним договору тисового лізингу аналогічного змісту, стороною якої є відповідач по даній справі.

Згідно пунктів 5, 6 статті 18 Закону про Захист прав споживачів, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним; у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Згідно п. 8 ст. 18 Закону нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Представник відповідача ОСОБА_2 «Лізингова компанія» «Автофінанс» в судове засідання не зявився, але надіслав до суду заперечення, посилаючись на те що у задоволенні позову має бути відмовлено через те, що вищезазначений позов є безпідставним, необґрунтованим, та таким, що не підкріплений жодним належним та допустимим доказом і ґрунтується виключно на припущеннях позивача, без належного ознайомлення з нормами Закону, що безпосередньо регулюють діяльність відповідача. Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, він свідомо перекручує або несвідомо помиляється у їх тлумаченні через те, що недостатньо уважно читає умови цивільно-правового договору, на підставі якого виникли цивільно-правові відносини між ним та відповідачем, а також посилається на норми Закону, які взагалі не стосуються виниклих між сторонами правовідносин. Що стосується встановлення позивачем, на його думку, недійсності правочину вважає за необхідне надати такі пояснення. Щодо укладення договору та правовідносин за договором. Між позивачем та відповідачем був укладений договір фінансового лізингу від 24.09.2014 р. № 011160. Цей ОСОБА_3 укладено відповідно до положень цивільного законодавства та законодавства, що регулює діяльність у сфері фінансового лізингу.

Відповідно до статті З ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, серед іншого, свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Положеннями ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вказаним вимогам законодавства договір фінансового лізингу від 24.09.2014 р. №011160 та додатки №№ 1, 2, 3 до договору відповідають, ОСОБА_3 містить найменування товару (предмет лізингу), розмір лізингових платежів та строк лізингу.

Твердження позивача, що він не укладав ОСОБА_3 не відповідає дійсності.

Правочин сторонами укладено в письмовій формі, зі сторони позивача підписано його уповноваженим представником та повноважною особою відповідача. Таким чином, було дотримано усі вимоги, які ставляться чинним законодавством України (ст.ст. 202 та 203 ЦК України) до чинності правочину.

Слід зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Положення статті 239 ЦК України встановлюють, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

На підтвердження своїх повноважень представником позивача надано довіреність від 23.09.2014 року, посвідчену державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори, Рахівського районного нотаріального округу ОСОБА_4. та зареєстровану в реєстрі за №1-939 .

Частиною 3 ст. 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Враховуючи вищевикладене, заява позивача про те, що ним не підписаний договір є безпідставним, оскільки в інтересах позивача діяв його представник на підставі нотаріально посвідченої довіреності.

Крім того цю обставину встановлено у рішенні Тячівського районного суду Закарпатської області від 02.03.2015 року у спорі за позовом ОСОБА_1 1.1, до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс»

Відповідно до ч. З ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, договори, які укладаються з клієнтами ТОВ «ЯК «Автофінанс», повністю відповідають чинному законодавству України, а тому при вирішенні спору між сторонами повинні застосовуватись положення Договору № 011160 та додатків до нього.

Укладений між відповідачем та позивачем ОСОБА_3 складається з основного тексту Договору, Додатку № 1 (графік сплати авансу до моменту передачі предмета лізингу), Додатку № 2 (графік сплати лізингових платежів після отримання предмета * зингу) та Додатку N° 3 (Специфікація на предмет лізингу). Відповідно до п. 14.13 договору, Додатки до Договору фінансового лізингу є його невідємними частинами. Як вже зазначалось, всі додатки та сам договір підписані сторонами.

ОСОБА_3 містить детальний опис умов отримання предмета лізингу та порядок плати за предмет лізингу. Окрім цього, Додаток № 1 містить інформацію, щодо сплати авансових платежів в розмірі 50 %, комісії за організацію в розмірі 10 %, комісія за -ередачу в розмірі 3%, а також графік сплати пятдесяти відсотків авансового платежу -ротягом одного року.

Також, у п.п. 8.2.1, 8.2.2 ст. 8 Договору міститься детальний опис розрахунку першого лізингового платежу. У Додатку № 2 також міститься інформація, щодо сплати лізингового платежу з відсотками та комісією за супроводження договору, підпис Позивача стоїть поряд з вказаною інформацією. До того ж, у п, 8.2.3 ст. 8 Договору міститься детальний опис розрахунку другого лізингового платежу.

Пунктом 1.7 ст. 1 Договору чітко визначено (Предмет Договору передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку; який становить не більше 120 сто двадцять робочих днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингобавця Авансового платежу (50% від вартості Предмета Лізингу), Комісії за організацію та оформлення даного Договору (10% від вартості Предмету Лізингу) та Комісії за Передачу Предмета Лізингу (3% від вартості Предмета Лізингу)».

При підписанні Договору позивачем була сплачена комісія за організацію в розмірі 22 500,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.300877277.1

Ні Авансового платежу, ні Комісії за передачу предмета Лізингу, в розмірі З % від вартості Предмета Лізингу, позивачем не було сплачено. А відповідно до вищевказаного п. 1.7 ст. 1 Договору, обчислення строку передачі предмета лізингу розпочинається після сплати позивачем трьох складових, які чітко визначені в Договорі.

Таким чином, умови надання позивачу послуг на підставі договорів та інформація про ці послуги викладені досить детально і ясно в договорі та додатках до нього. Крім того, представник позивача був ознайомлений з умовами Договору, що підтверджується заявою від 24.09.2014 року (копія додається). Щодо діяльності відповідача.

Позивач стверджує, що відповідач надає послуги оперативного лізингу, а не фінансового, однак таке твердження є помилковим та не відповідає дійсності.

Звертає увагу суду, що ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» займається виключним видом господарської діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу без набуття спеціального статусу фінансової установи.

Положення ч. 4 ст. 5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачає, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Надання послуг з фінансового лізингу та порядок, якого необхідно дотримуватись при наданні цієї послуги юридичними особами - субєктами підприємницької діяльності, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги визначений Положенням про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженим розпорядженням Держкомфінпослуг від 22.01.2004 року № 21.

Відповідно до п. 2.1 ст. 2 Положення юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими (засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з ффінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності: внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно установчих документів; кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу; довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг. Відповідач виконав всі вимоги, які ставляться законодавством та отримав дану Довідку ФЛ N9 486 (рішення про взяття на облік № 1217 від 11.09.2012 року), Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, з якої вбачається, що ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» взято на облік як установу з правом надавати послуги з фінансового лізингу.

Щодо нотаріального посвідчення договору. В позовній заяві зазначено, що на думку позивача цей правочин підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню, а отже не відповідає встановленим ст. 203 ЦК України загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину. ОСОБА_4, позивач робить такий висновок без належного ознайомлення з нормами цивільного законодавства України.

Зокрема, відповідно до ст. 806 параграфу 6 «Лізинг» глави 58 «Найм (оренда)» _ ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) : з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Особливості семих видів і форм лізингу встановлюються законом (між сторонами було укладено лсговір фінансового непрямого лізингу!!!).

Відповідно до ст.ст. 759-786 параграфу 1 «Загальні положення про найм (оренду)» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України врегульовані відносини предмету деговору найму, плати за користування, строку договору, правових наслідків неналежного виконання договорів тощо. При цьому загальні положення про найм (оренду), викладені у ст.ст. 759-786 ЦК України не встановлюють вимог про обовязкове нотаріальне посвідчення договорів оренди або лізингу.

Згідно зі ст. 799 параграфу 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 Найм (оренда)» ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. ОСОБА_3 найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

ОСОБА_4, положеннями ст 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

З наведеного вбачається, що договір фінансового лізингу повинен відповідати вимогам статей параграфу 6 «Лізинг» глави 58 «Найм (оренда)», параграфу 1 «Загальні положення про найм (оренду)» глави 58 «Найм (оренда)» ЦК України та ЗУ «Про фінансовий лізинг», які не містять вимог про обовязкове нотаріальне посвідчення договорів фінансового лізингу. При цьому, норма ст. 799 ЦК України, на яку посилається позивач, міститься у параграфі 5 «Найм (оренда) транспортного засобу» глави 58 «Найм (оренда)», який взагалі не регулює відносини фінансового лізингу та не є спеціальною нормою, як на те вказує Позивач, а загальною, яка не регулює лізинг.

Отже, відповідно до чинного законодавства України, зокрема ЦК України та ЗУ «Про фінансовий лізинг», яким повністю урегульовано такий вид економічної діяльності як фінансовий лізинг, посилання Позивача на норми ст. 799 ЦК України є безпідставними, оскільки передбачено, що фінансовий лізинг повністю регулюється спеціальними законами, а отже до договорів лізингу можуть застосовуватись загальні положення про найм (оренду) лише з урахуванням спеціальних особливостей, встановлених цим параграфом та законом. Отже, не існує норми, яка б встановлювала обовязковість нотаріального посвідчення договорів фінансового лізингу, незалежно від того, якого виду майно передається у лізинг та кому саме.

Крім того, якщо глибше розібрати поняття нотаріального посвідчення договорів найму та лізингу, можна дійти висновку, що як відомо, права власності на майно у лізингодавця в більшості випадків не має на момент укладення договору лізингу, оскільки спочатку укладається договір лізингу, і лише потім, відповідно до специфікації лізингоодержувача, лізингодавець придбаває річ у продавця для подальшої її передачі лізингоодержувачу. Для того, щоб нотаріус посвідчив договір найму (оренди), йому потрібно впевнитися, що орендодавець є повноважним на вчинення такого договору, тобто, що у нього є право власності на предмет оренди. Виходячи з цього, у лізингодавця повинне бути право власності на предмет лізингу на момент укладання договору лізингу. В той же час, законодавчо визначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених ЦК України та законом. А ЗУ «Про фінансовий лізинг» визначено, що лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу. Між сторонами було укладено договори фінансового непрямого лізингу, тобто лізингодавець зобовязаний придбати в майбутньому обраний предмет лізингу тільки після виконання встановлених договором умов лізингоодержувачем та передати його у косистування. Додатково слід зазначити, що позиція позивача про необхідність нотаріального посвідчення договору спростована у рішенні Тячівського районного суду Закарпатської області від 02.03.2015 року у спорі за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс».

Відповідно до ч. З ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не вказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Щодо твердження позивача про несправедливі умови договору. Позивач зазначає, що правовідносини, які виникли при укладенні договору фінансового лізингу, укладеного між позивачем та відповідачем, не відповідають вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів» та умови спірного правочину є несправедливими.

ОСОБА_4, з таким висновком неможливо погодитись, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами правочину мають відповідати в першу чергу спеціальним законам, які регулюють такий вид економічної діяльності, як фінансовий лізинг, а також в позовній заяві взагалі відсутні будь-які докази та конкретні посилання щодо недійсності договору фінансового лізингу або окремих його частин, а також відсутні будь-які докази порушення охоронюваних прав споживача. ОСОБА_4, чинним законодавством України передбачено захист не тільки споживачів послуг, Законом на рівні зі споживачами також захищено права та обовязки субєктів господарювання, що здійснюють певний вид економічної діяльності відповідно до норм чинного законодавства України, які несуть певні ризики та мають на меті отримати прибуток з подальшою сплатою відповідних податків та зборів.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

В звязку з тим, що діяльність з фінансового лізингу повністю визначена чинним законодавством України та контролюється Нацкомфінпослуг, укладений між сторонами договір відіграє значну, вирішальну роль у регулюванні правовідносин між сторонами. І саме в правочині максимально точно визначені всі його істотні умови, порядок покладення договору, права та обов'язки сторін і правові наслідки, які наступають після належного або неналежного виконання сторонами своїх зобовязань, 3 аналізу умов чинного Договору, не вбачається істотного дисбалансу договірних прав та обовязків на шкоду позивача, навпаки позивач не бере до уваги той факт, що відповідач здійснює свою господарську діяльність та несе ризики, умови Договору побудовані таким чином, які максимально захищають права та інтереси не тільки відповідача, а й інших клієнтів відповідача, та повністю відповідають статтям 10-11 ЗУ «Про фінансовий лізинг».

ЗУ «Про захист прав споживачів» взагалі не регулює відносини які склались між сторонами договорів фінансового лізингу. Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу щодо порушення Відповідачем чинного законодавства України. Позивачем взагалі не беруться до уваги норми спеціальних законів, які регулюють такий вид діяльності, як фінансовий лізинг. Також, не враховано, що ЗУ «Про захист прав споживачів» не регулює правовідносини у сфері укладання, виконання, розірвання договорів фінансового лізингу. Також, звертає увагу суду, що свідчення позивача щодо несправедливості умов договору являється суто субєктивним. Слід зазначити, що Верховним Судом України у постанові від 11.09.2013 р. справа № 6-40цс13) визначено, що необхідно для кваліфікації умов договорів несправедливими. Аналізуючи норму ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», Суд дійшов висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст 3 ч. З ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

В своїй позовній заяві позивач жодним чином не доводить того, що умови договору порушують принцип добросовісності у розумінні п. 6 ч. 1 ст. З та ч. З ст. 509 ЦК України; того, що умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; та того, що умови договору завдають якоїсь шкоди споживачеві.

Відповідно до ст. З ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Щодо визначення предмета договору.

У позовній заяві позивач зазначає, що на його думку сторонами при укладенні Договору не зазначено інших індивідуальних ознак предмета лізингу, та не вказано відомостей про виробника (постачальника, продавця).

Відповідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу; розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч. 1 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні лзингоодежувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві гласності і було набуто ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Між сторонами укладено договір фінансового непрямого лізингу, тобто лізингодавець зобовязаний придбати предмет лізингу в майбутньому, саме після виконання лізингоодержувачем певних зобовязань.

На момент укладення договору сторони в п. 1.1 Договору погодили, що -предметом лізингу є транспортний засіб Ford Mondeo та лізингодавець (Відповідач) зобовязаний набути у свою власність цей автомобіль, після виконання певних умов, зареєструвати, застрахувати та передати предмет лізингу у користування Позивачу.

На момент укладення договору у лізингодавця був відсутній транспортний засіб, оскільки особливістю укладення саме цього правочину є набуття товару у власність у майбутньому після виконання позивачем умов, визначених договором. Отже, сторони не могли зазначити точну характеристику товару, його номер кузова, двигуна, рік випуску тощо.

Таким чином, вважає, що позивач помиляється у трактуванні норм чинного законодавства України та не враховує особливість укладеного між сторонами правочину, а саме договору фінансового непрямого лізингу. Сторони визначили, що предмет договору - Ford Mondeo, що є головною умовою визначення предмету договору, інші відомості товару будуть вказані у акті приймання-передачі у момент отримання.

Таким чином, з огляду на особливості укладеного Договору, ним були визначені всі необхідні умови і він відповідає вимогам закону.

Умова щодо визначення продавця, на яку вказує позивач є взагалі не суттєвою для договорів фінансового лізину та не вимагається законодавством. Лізингоодержувач в праві обирати на свій власний розсуд продавця обраного товару. У визначеннях Договору фінансового лізингу зазначено, що Продавець - означає юридичну чи фізичну осо6у-субєкта підприємницької діяльності, найменування, адресу та реквізити якої зазначено в Акті приймання-передачі Предмета Лізингу, який є Предметом даного Договору.

Крім того, Продавець не може бути зазначеним в договорі фінансового лізингу з різних підстав, зокрема ця умова не є істотною для договорів фінансового лізингу, а також, Лізингодавець на момент укладення договору не може передбачити, в якого саме продавця буде придбаний товар, оскільки саме від Лізингоодержувача залежить коли саме товар буде придбано, де саме забажає отримати товар та інше. Логічно припустити, що відповідач укладає договори поставки та купівлі-продажу з тими продавцями, у яких наявний конкретний товар та якомога ближче до місця проживання Лізингоодержувача.

Умовами Договору чітко передбачено, що Лізингодавець зобовязаний придбати обраний клієнтом товар та здійснити всі необхідні дії щодо його реєстрації та страхування, та лише тоді передати його у право користування та розпорядження Лізингоодержувачу. Очевидно, що відповідач співпрацює з різними продавцями та постачальниками, а тому намагається придбати бажаний товар в тому регіоні в якому проживає або знаходиться Лізингоодержувач та найкращої якості, оскільки Лізингодавець несе всю відповідальність перед Лізингоодержувачем за неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Як вбачається із змісту позовної заяви, позивачем не наведено жодного належного доказу для доведення тих обставин, на які він посилається, а отже, не доведено невиконання або неналежне виконання зобовязання відповідачем.

Таким чином, вважає, цей позов безпідставним та таким, що не підкріплений жодним належним доказом, даний правочин не підлягає визнанню недійсним лише з підстав заперечення його дійсності позивачем (лізингоодержувачем). Укладений договір фінансового лізингу є дійсним в силу його укладення та досягнення згоди по всіх істотних умовах.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір, укладений сторонами з дотриманням вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу насамперед для самих сторін. Обов'язкову силу для сторін має й такий договір, який законом не передбачений, але й не суперечить йому. ОСОБА_3, який є чинним (дійсним), має обов'язкову силу не лише для сторін. Ним повинні керуватися й органи, які вирішують спори між сторонами цього ззювору, захищаючи їхні права та інтереси. Тому просить суд справу розглянути у його відсутності, відмовити ОСОБА_5 у задоволенні позовних вимог повністю.

У звязку з неявкою сторін, на підставі ст. 197 ч. 2 ЦПК України, фіксація судового засідання технічними засобами не проводилась.

Дослідивши обставини справи, суд вважає, що позов підставний і в судовому засіданні доведений.

В судовому засіданні встановлено, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс» укладено договір фінансового лізингу № 011160 від 24 вересня 2014 р., згідно якого відповідач (лізингодавець) бере на себе зобов'язання придбати автомобіль Форд Мондео (предмет лізингу) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

24.09.2014 року позивачем було сплачено платіж за договором у сумі 22500 грн в користь ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс», згідно квитанції від 24.09.2014 року, призначенням платежу зазначено «платіж згідно договору фінансового лізингу №011160 від ОСОБА_1.

Як встановлено судом вище вказаний правочин зі сторони позивача підписано його уповноваженим представником. На підтвердження своїх повноважень представником позивача надано довіреність від 23.09.2014 року, посвідчену державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори, Рахівського районного нотаріального округу ОСОБА_4. та зареєстровану в реєстрі за №1-939 .

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Положення статті 239 ЦК України встановлюють, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Частиною 3 ст. 244 ЦК України передбачено, що довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Таким чином, суд вважає, що твердження позивача про те, що ним не підписаний договір є безпідставним, оскільки в його інтересах діяв його представник на підставі нотаріально посвідченої довіреності, і цю обставину було вже встановлено у рішенні Тячівського районного суду Закарпатської області від 02.03.2015 року у спорі за позовом ОСОБА_1 1.1, до ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс»

Відповідно до ч. З ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Разом з цим твердження позивача щодо умов несправедливості вище вказаного договору фінансового лізингу підтверджується наступним.

Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Відповідно до ч. 1ст. 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним

Згідно ч.3ст.509 ЦК Українивстановлює, що зобовязання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до п.5 ч. 1ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою, а тому на правовідносини між сторонами розповсюджується й положенняЗакону України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч.1ст.3 вказаного Законупредметом договору лізингу (далі - предмет лізингу) може бути не споживана річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

В частині 4 даного Закону зазначено, що суб'єктами лізингу можуть бути: лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу; лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця; продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу; інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Відповідно до ст.5 Закону договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цьогоЗакону.

За змістом ч.1 та ч.2ст.806 ЦК Україниза договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За положеннямист. 17 Закону України «Про захист прав споживачів» за всіма споживачами однаковою мірою визнається право на задоволення їх потреб у сфері торговельного та інших видів обслуговування. Встановлення будь-яких переваг, застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається, крім випадків, передбачених нормативно-правовими актами.

Споживач має право на вільний вибір товарів і послуг у зручний для нього час та на вільне використання електронних платіжних засобів з урахуванням режиму роботи та обов'язкових для продавця (виконавця) форм (видів) розрахунків, установлених законодавством України.

Забороняється примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту.

Згідно з вимогамист. 21 цього Закону, крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цьогоЗаконута пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо, зокрема, при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення.

Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

За змістом п.17 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

П.п. 3,22 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги; споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

За змістом п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» від 12.04.1996р. №5 з наступними змінами, оскільки Закон не визначає певних меж своєї дії, судам слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму (в тому числі найму (оренди) жилого приміщення - в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування, із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг). Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть виникати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

Отже, до відносин, заснованих на договорі фінансового лізингу № 011160 від 24 вересня 2014 р. підлягають застосуванню норми Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки у даних правовідносинах лізингоодержувач виступає споживачем послуг, наданих виконавцем, для задоволення особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю.

Відповідно до ч. 2 ст.18Закону України "Про захист прав споживачів"умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаний недійсним в цілому.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України Про захист прав споживача, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, позбавлення достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення; така практика вводить в оману стосовно: ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг, ... коли надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Згідно п.1.4 оспорюваного договору № 011160 від 24 вересня 2014 р.., Лізингодавець не відповідає перед Лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобовязання щодо якості, комплектності, справності Предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобовязаннями відповідає продавець.

Відповідно до п.1.1 Договору домовленість з представником відповідача була лише про модель та марку автомобіля..

Крім того, в Договорі № 011160 від 24 вересня 2014 р.. відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до ч. 1ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений Лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед Лізингоодержувачем за порушення зобовязання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений Лізингодавцем, продавець (постачальник) та Лізингодавець несуть перед Лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобовязанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Вибір продавця предмета лізингу за оспорюваним договором здійснює відповідач, отже пункт 1.4 Договору, щодо усунення Лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності, тощо, суперечить положеннямст. 808 ЦК Українищодо солідарної відповідальності продавця і лізингодавця, і водночас це обмежує права споживача на захист і отримання відшкодування у передбачених законом випадках., а тому, така умова договору є несправедливою.

Також є справедливою і умова п. 4.2 Договору № 011160 від 24 вересня 2014 р.., згідно якої Лізингодавець не несе відповідальності за будь-яке пошкодження та/або втрату Предмета лізингу, які можуть виникнути прямо або опосередковано в результаті невиконання Лізингоодержувачем будь-яких умов даного Договору.

Не справедливою також є умова п. 3.2.7. Договору, згідно якої Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний ОСОБА_3 за умови невиконання Лізингоодержувачем умов договору, зокрема п.3.2 Договору не повідомляючи про це останнього.

Відповідно до п.п. 5.4, 5.8., 5.9 Договору №003049 від 11.03.2016р., Лізингодавець звільняється від відповідальності стосовно будь-яких претензій, вимог або проваджень проти Лізингодавця як власника Предмета лізингу щодо будь-якого травмування, смерті, пошкодження або втрати, спричинених навколишньому середовищу, юридичним або фізичним особам або майну, що виникли прямо або опосередковано внаслідок володінням, експлуатацією, транспортування Предмета лізингу; не несе відповідальності за будь-які особливі характеристики або придатність предмета лізингу для будь-якої мети, а також за будь-яку шкоду, яка може виникнути в результаті використання предмету лізингу; не несе відповідальності за всі особливі властивості предмета лізингу, які можуть бути небезпечними для життя, здоровя, майна лізингоодержувача та третіх осіб, навколишнього середовища, і вся відповідальність покладається на Лізингоодержувача.

При цьому, у договорі відсутні будь-які посилання на характеристики чи особливі властивості предмета лізингу.

Також на підставі п.п. 7.2, 7.3 Договору, страхування предмета лізингу та супутніх ризиків, які не є зазначеними, здійснюється за рахунок Лізингоодержувача згідно виставленого йому рахунку, але на користь Лізингодавця.

У відповідності дост. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг"розмір лізингових платежів є істотною умовою договору.

Згідно п. 3.3.3 договору лізингодавець має право переглядати розмір лізингових платежів під час дії договору на умовах, передбачених ст. 8 договору.

Згідно п. 8.14 ст. 8 договору у випадку суттєвих змін встановленого НБУ курсу долара США по відношенню до української гривні Лізингодавець залишає за собою в односторонньому порядку збільшити платіж, про що повідомляє Лізингоодержувача в рахунку на оплату чергового поточного лізингового платежу. В такому випадку Лізингодавець збільшує комісійну винагороду зі супроводження договору та відсоткову станку за користування предметом лізингу. При цьому, порядку (способу перерахунку) розміру лізингових платежів у випадках п. п. 8/14 договору не передбачено.

Згідно п. 8.17 договору у разі зміни розмірів лізингових платежів лізингодавець і лізингоодержувач складають додаткову угоду до договору, а також на вимогу лізингодавця підписують акт коригування вартості предмета лізингу. У разі відмови лізингоодержувача від підписання такої додаткової угоди та/або акту коригування вартості предмета лізингу лізингодавець (відповідач) має право розірвати цей договір, після чого лізингоодержувач зобовязаний повернути предмет лізингу протягом 5 діб з моменту отримання від лізингодавця письмової пропозиції про зміну розмірів лізингових платежів, при цьому раніше сплачені лізингові платежі поверненню не підлягають.

Умови п. 8.17 договору про надання можливості лізингодавцю не повертати кошти на оплату, здійснену позивачем, у разі відмови позивача (споживача) укласти або виконати договір, без встановлення права позивача на одержання відповідної компенсації від лізингодавця у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору, є несправедливими (п. 4 ч. З ст. 18 Закону)

Крім цього, положення п. 5.5 Договорів суперечать змісту п.4 ч.2 ст.10, ч.3 ст.15 Закону України "Про фінансовий лізинг"в частині обмеження права позивачів на відшкодування вартості поліпшень предмету лізингу.

Відповідно до ч. 6ст. 762 ЦК Українинаймач звільняється від плати за весь час протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Всупереч зазначеному положенню, згідно п.5.7. Договорів зазначено, що на їх чинність не впливають будь-які обмеження або неможливість користування Предметом Лізингу внаслідок його часткового пошкодження, або внаслідок юридичних чи технічних або економічних причин, випадків надзвичайних подій чи форс-мажору. В таких випадках зобовязання Лізингоодержувача, в тому числі платіжні зобовязання, залишаються чинними в повному обсязі.

До істотних умов договору лізингуЗакон України "Про фінансовий лізинг"відносить умову про лізингові платежі, які, згідно ч. 2ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг"можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду Лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо повязані з виконанням договору лізингу. Перелік лізингових платежів є вичерпним.

Умовами оспорюваного договору передбачено такий склад лізингових платежів: комісійна винагорода першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу Першого платежу, який підлягає сплаті за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору у розмірі 10% від вартості Предмета лізингу згідно додатку №1 до договору, авансовий платіж обовязкий платіж, що складає частину від вартості предмету лізингу у розмірі 50% вартості Предмета лізингу згідно додатку №1 до договору, комісія за передачу Предмета лізингу, яка становить 3% від вартості Предмета лізингу, лізингові платежі, які включають в себе відсотки (проценти) за користування Предметом лізингу

Як вбачається із наведених договірних умов склад лізингових платежів виходить за межі переліку таких платежів, передбачених Законом.

Крім того, в п.п. 10.1 - 1014. Договору передбачена сплата Лізингоодержувачем штрафу, пені та збитків, але при цьому адекватного захисту прав Лізингоодержувача від неналежного виконання договірних зобовязань Лізингодавцем умовами договору не передбачено.

Також Договором встановлюється жорстка одностороння відповідальність Лізингоодержувача не лише за будь-яке порушення зобовязання, а й за розірвання договору за його ініціативи (п.10.11. 30% сплаченого авансового платежу штраф за дострокове розірвання, комісія не повертається) , що є обмеженням визначених пунктами 3, 6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК Українипринципів свободи договору, справедливості, розумності та добросовісності, а також передбачених ч.1 ст.7, п.3 ч.1 ст.11 Закону України "Про фінансовий лізинг"прав споживача на розірвання договору.

Також, дана умова Договорів призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, оскільки на порушення вимог п.4 ч.3 ст.18Закону України "Про захист прав споживачів"спірним договором не встановлено права позивача, як споживача, на одержання відповідної компенсації від відповідача, як виконавця, у звязку з розірванням договору. У випадку розірвання договору відповідальність за це покладається тільки на позивача.

Таким чином, суд вважає, що зазначені положення Договорів є несправедливими, оскільки встановлюють жорстку відповідальність за порушення умов договору лише споживача, усувають відповідальність відповідача, не надають право споживачу вимагати дострокового розірвання договору, передбачають покладення на споживача штрафу за дострокове розірвання договору, і надають відповідачу право не повертати платежі за організацію договору у випадку дострокового розірвання договору споживачем.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обовязків, передбачених договором та законом, звужені обовязки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За положеннями ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 18Закону України "Про захист прав споживачів", якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Крім цього, згідно п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Суду не надано доказів проте, що у відповідача ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс є ліцензія на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Також відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

ОСОБА_3 фінансового лізингу від 24 вересня 2014 року № 011160, укладений між позивачем та відповідачем, нотаріально посвідчено не було, що тягне за собою його нікчемність.

Зазначені обставини відображені у правовій позиції Верховного Суду України у справі №6-2766цс14 від 16.12.2015року.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Ст. 216 ЦК Українипередбачено, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, виходячи з вище наведеного, суд вважає, що позов слід задовольнити, визнати недійсним договір фінансового лізингу №011160 від 24 вересня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс» та стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Автофінанс (код ЄДРПОУ 38104479)на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) 22500 (двадцять дві тисячі пятсот) гривень.

Керучись ст.ст. 3, 10, 60, 213-214 ЦПК України, ст.ст.1,2,5,6, п3,абз. 4 п.4 ст.11, ч.2 ст.16. ЗУ « Про фінансовий лізинг», ч.6 ст.11, ст.17, ст.ст.18,19, ст.21 ЗУ « Про захист прав споживачів»,ст. 192, ст.202, ч.1 ст.203, ч.3 ст. 509, ч.6 ст.762, ,ч.ч.1,2 ст. 806, ч.1 ст. 808 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати договір фінансового лізингу № 011160 від 24 вересня 2014 р. між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізінгова компанія «Автофінанс» - недійсним.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Автофінанс (код ЄДРПОУ 38104479)на користь ОСОБА_1 (код НОМЕР_1) 22500 (двадцять дві тисячі пятсот) гривень.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Автофінанс (п/р 26006379153 в ПАТ „ОСОБА_6 Аваль, МФО 380805, код ЄДРПОУ 38104479) в користь ОСОБА_1 243,60 грн. судового збору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Лізингова компанія „Автофінанс (п/р 26006379153 в ПАТ „ОСОБА_6 Аваль, МФО 380805, код ЄДРПОУ 38104479) до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір в розмірі 551,20 гривень.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: В.В.Чопик