Ухвала суду № 57549396, 05.05.2016, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/9907/14-ц Провадження № 22-ц/772/1822/2016Головуючий в суді першої інстанції Борисюк І. Е.Категорія 44Доповідач Сопрун В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі :

головуючого: Сопруна В.В.,

суддів: Денишенко Т.О., Матківської М.В.,

при секретарі: Сніжко О.А.,

за участю: представника позивача Ткача Ю.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Служби у справах дітей Вінницької міської ради про виселення,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4 на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

В травні 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з зазначеним позовом, мотивуючи тим, що між позивачем та ОСОБА_3 24.12.2007 року було укладено кредитний договір №VIW3GK0000000742, відповідно до якого відповідач отримала кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 45 885 доларів США строком до 24.12.2021 року. В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між Приватбанк і відповідачем 26.12.2007 року було укладено договір іпотеки. Згідно з договором іпотеки відповідач надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 56,10 кв.м., житловою площею 42,00 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Оскільки відповідач зобов'язання за кредитним договором не виконувала, ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Рішенням Замостянського районного суду від 22.03.2010 року було звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме: квартиру загальною площею 56,10 кв.м., житловою площею 42,00 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приватбанк». Позивачем направлялись відповідачам вимоги про звільнення спірного житлового приміщення, однак відповідачі добровільно не виселились.

Ухвалою суду від 06.06.2014 року до участі у справі було залучено в якості третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів Службу у справах дітей Вінницької міської ради.

З урахуванням уточнених позовних вимог, ПАТ КБ «Приватбанк» просив суд виселити ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_4, які зареєстровані та проживають у квартирі АДРЕСА_1 (предмет іпотеки) з даної квартири.

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2015 року позов задоволено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4, подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Справа розглядалась судами різних інстанцій.

Останньою, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.02.2016 року, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18.09.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції

Колегія суддів, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, прийшла до висновку, що остання задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішенням, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам судове рішення відповідає, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем виконані імперативно-диспозитивні приписи, встановлені ч.2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК України, щодо примусового виселення за рішенням суду мешканців із житлового приміщення, на яке здійснено звернення як на предмет іпотеки. Судом встановлено наявність порушення прав іпотекодержателя щодо звільнення вказаного житлового приміщення їх мешканцями.

При розгляді справи колегія суддів враховує висновки і мотиви викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.02.2016 року, які є обов»язковими для апеляційної інстанції (ч.4 ст.338 ЦПК України).

Судом встановлено, що 24 грудня 2007 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір.

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 24 грудня 2007 року між банком та ОСОБА_3 було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 22 березня 2010 року, яке набрало законної сили 02 квітня 2010 року, у цивільній справі № 2-421 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на квартиру, позов задоволено в повному обсязі. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру загальною площею 56,1 кв. м, яка розташована в АДРЕСА_1. Проте рішення суду не виконано.

Згідно ч.3 ст.61 ЦПК України, обставини, встановлені вище вказаним судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не потребують доказування при розгляді даної цивільної справи.

Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 є власником спірної квартири.

Згідно довідки № 251/Д, виданої 29 січня 2014 року МКП «ЖЕК №15», в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровано: ОСОБА_5, ОСОБА_6 (чоловік), ОСОБА_3 (наймач) та ОСОБА_4 (донька).

З відомостей адресно-довідкового підрозділу ГУДМС України у Вінницькій області від 05 червня 2014 року, вбачаэться, що ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.

У п. 7.1 кредитного договору від 24.12.2007 року зазначено, що Банк зобов»язується надати «Позичальникові» кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 24.12.2007 року по 24.12.2021 рік включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 45885 дол. США на наступні цілі: придбання нерухомості в сумі 39900 дол. США (т.1 а.с.104-108).

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом частини третьої статті 109 цього Кодексу громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення.

Відповідно до частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до частини другої статті 39 цього Закону таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином, колегія суддів ураховуючи встановлені фактичні обставини, зокрема придбання квартири за рахунок кредитних коштів та передання її в іпотеку, а також з огляду на те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, а тому суд першої інстанції прийшов вірного висновку про виселення мешканців із зазначеного житла без надання їм іншого постійного жилого приміщення, тому рішення суду є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги безпідставні та не спростовують вірний висновок суду першої інстанції.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права, викладений у постановах Верховного Суду України від 09 вересня 2015 року №6-455цс15, від 03 лютого 2016 року № 6-1449цс15, від 03 лютого 2016 року № 6-2947цс15, від 10 лютого 2016 року № 6-2830цс15, який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Відповідно до ст..308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4 - відхилити.

Заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: підпис Сопрун В.В.

Судді: підписи Денишенко Т.О.

Матківська М.В.

З оригіналом вірно: Сопрун В.В.