Рішення № 57540772, 05.05.2016, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 травня 2016 р. Справа № 923/388/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К. при секретарі Фінаровій О.Л., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного підприємства "ІНДАСТРІАЛБУД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОС-ПРО"

про стягнення 32949,53 грн,

за участі представників:

позивача ОСОБА_1 (представника за дорученням),

відповідача не зявився,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача 32949,53 грн, з яких: 24471,22 грн основної заборгованості з урахуванням курсової різниці, 636,99 грн річних та 7841,32 грн інфляційних. Безпосередньо позовні вимоги ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем взятих на себе зобовязань щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару за договором поставки № 13155 від 01.11.2013.

Ухвалою суду від 18.04.2016 порушене провадження у даній справі та її розгляд призначений на 05.05.2016 із зобовязанням сторін зявитися в судове засідання, а відповідача, крім цього, надати відзив на позов. Проте, відповідач вимоги суду не виконав, відзиву не надав та в судове засідання свого представника не направив, хоча належним чином був повідомлений про місце і час судового розгляду шляхом направлення судом ухвали про відкриття провадження у справі за його місцем державної реєстрації: 74712, Херсонська область, Нижньосірогозький район, село Першопокровка, вул. Леніна, буд. 60; що вбачається зі Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. В даному контексті суд зазначає, що кореспонденція суду повернулася поштовим звязком без вручення адресатові із зазначенням, що він за вказаною адресою не знаходиться.

Враховуючи зазначене, судом розгляд справи проведено без участі представника відповідача.

Крім викладеного судом встановлено, що 1 листопада 2013 року між сторонами укладено договір поставки № 13155, за умовами якого позивач зобовязався поставити відповідачу порошкову фарбу за найменуванням, асортиментом, кількістю та вартістю, що вказані у замовленні та рахунку-фактурі, а останній зобовязався сплачувати вартість товару в національній валюті протягом трьох днів з моменту отримання товару.

При цьому в пунктах 4.4 та 4.5. договору сторонами погоджено визначити еквівалент ціни товару в євро. Зокрема, сторонами зазначено, що: «враховуючи імпортне походження товару, постачальник залишає за собою право змінити ціну товару у відповідності до зміни умов, що впливають на формування ціни (зміна умов імпорту, оподаткування, тарифів митного збору, зміни цін заводу виробника, збільшення офіційного курсу євро, встановленого Національним Банком України, на 2 і більше відсотка на день оплати товару покупцем по відношенню до офіційного курсу євро, встановленого на дату формування відповідного рахунка-фактури)».

На виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар згідно до видаткової накладної № 948 від 21.02.2014 на суму 26304 грн.

Не дивлячись на умови договору, відповідач станом на час звернення позивача до суду з даним позовом взяті на себе зобовязання виконав не у повному обсязі, сплативши 16304 грн, у звязку з чим заборгованість склала 10000 грн.

Аналіз правовідносин, які існували між сторонами свідчить, що за своєю юридичною природою між ними укладено договір поставки. Зокрема, згідно до приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник) зобовязується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а останній зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом статті 533 того ж Кодексу грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

Несвоєчасна оплата вартості поставленого товару за договором є порушенням взятих відповідачем на себе зобовязань та положень частини 7 статті 193 Господарського кодексу України, згідно до яких одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.

За обрахунками позивача, які перевірені судом, загальна сума заборгованості, з урахуванням курсової різниці за курсом євро на 06.04.2016 29,642 грн за 1 євро, складає 24471,22 грн, у звязку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У відповідності до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок річних, який здійснений позивачем за період з 22.02.2014 по 06.04.2016 від суми 10000 грн, в розмірі 636,99 грн суд констатує його часткову помилковість, оскільки за змістом пункту 4.6. договору відповідач зобовязаний був сплатити вартість товару протягом трьох днів з моменту отримання товару, тобто невиконання зобовязання виникло починаючи з 25 лютого 2014 року, а не з 22 лютого 2014 року, як зазначив позивач. У звязку з викладеним правильним розрахунком є наступний: 10000 грн х 3% : 365 днів х 772 дні = 643,52 грн.

За таких обставин, стягнення річних правомірне в сумі 643,52 грн, а тому ці вимоги підлягають задоволенню.

Водночас відносно нарахування позивачем 7841,32 грн інфляційних суд зазначає наступне.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 N 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобовязання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012 року у справі № 6-49цс12).

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 року у справі 6-36736вов10), а тому норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобовязання, яке визначене у гривні.

Поряд з цим, у правовідносинах, які існували між сторонами за договором поставки, зобовязання хоча і були визначені у національній валюті, але вартість товару, яка підлягала обрахуванню станом на день її оплати, залежала від курсу євро.

Таким чином, позивачем мінімізовано власні ризики по знеціненню реалізованого за договором поставки товару шляхом визначення його ціни в грошовому еквіваленті до іноземної валюти.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Частина третя статті 533 ЦК України визначає, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до частини другої статті 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

За пунктом 3.3 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" гривня як грошова одиниця України (національна валюта) є єдиним законним платіжним засобом в Україні, приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів.

Відповідно до частини першої статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.93 N 15-93 валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Положення частини другої статті 533 ЦК України та частини другої статті 198 ГК України містять однакові за змістом приписи про необхідність виконання грошового зобов'язання між резидентами України виключно у валюті України (валюта платежу).

Відтак вимоги щодо застосування заходів відповідальності за порушення грошових зобов'язань, визначених в іноземній валюті, мають заявлятися в національній валюті України (гривнях) за офіційним курсом Національного банку України на день заявлення відповідної вимоги (крім випадків, коли стороною зобов'язання, у якому виник спір, одержано відповідну ліцензію Національного банку України). При цьому стягнення інфляційних нарахувань на суму основної заборгованості не є можливим, оскільки індекс інфляції розраховується лише стосовно національної валюти України (гривні).

На підставі викладеного суд доходить висновку, що нарахування інфляційних, яка хоча і передбачена у національній валюті, але проіндексована по відношенню до іноземної валюти, є неправомірним.

При цьому суд зазначає, що на правовідносини між сторонами не може розповсюджуватися випадок, описаний у пунктів 8.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», за яким, якщо за умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюється, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення виконання даного зобов'язання.

Такий висновок слідує з того, що у даному спорі сторонами вартість товару визначалася не станом на час поставки у євро, а на час оплати, з урахуванням курсу євро, що не є тотожним.

Враховуючи часткову правомірність позовних вимог, судовий збір, сплачений позивачем покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам, а саме в розмірі 1050,31 грн, виходячи з 76,22 % задоволених вимог.

На підставі вказаних правових норм та керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

в и р і ш и в :

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОС-ПРО» (адреса: 74712, Херсонська область, Нижньосірогозький район, село Першопокровка, вул. Леніна, буд. 60; код ЄДРПОУ 33301022) на користь Приватного підприємства «ІНДАСТРІАЛБУД» (адреса: 04053 м. Київ, вул. Артема, буд. 21; код ЄДРПОУ 36691017) 24471,22 грн основної заборгованості, з урахуванням курсової різниці, 643,52 грн річних та 1050,31 грн компенсації по сплаті судового збору.

3.В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Повне рішення підписане 5 травня 2016 року

Суддя М.К. Закурін