Рішення № 57538118, 25.04.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2016Справа № 910/2452/16

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А. розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Житомиргаз» до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про стягнення 214643,87 грн,

за участю представників сторін:

від позивача - Замкова М.О. (довіреність від 04.01.2016 № 80/19);

від відповідача - Сидоренко А.С. (довіреність від 18.04.2014 № 14-100),

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2016 року публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «ЖИТОМИРГАЗ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» (далі - відповідач) про стягнення 433328,38 грн, з яких: 20840,94 грн - 3 % річних та 412487,44 грн - втрати від інфляції.

Позов мотивований тим, що позивачем допущено прострочення виконання зобов'язання зі сплати послуг, наданих позивачем на підставі договору на розподіл природного газу від 30.01.2014 № 14-107-ТБ.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.02.2016 прийнято вищевказаний позов до розгляду та порушено провадження у справі № 910/2452/16.

21 березня 2016 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про зменшення розміру позовних вимог від 16.03.2016 № 1620/19, згідно якого позивач в порядку ст. 22 ГПК України зменшив розмір позовних вимог та просить стягнути з відповідача 12331,02 грн - 3 % річних та 202312,85 грн інфляційних втрат, а всього - 214643,87 грн.

Згідно з ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

За таких обставин в даному провадженні суд розглядає вимоги позивача в редакції заяви про зменшення розміру позовних вимог від 16.03.2016 № 1620/16, а саме: про стягнення 12331,02 грн - 3 % річних та 202312,85 грн - інфляційних втрат, а всього - 214643,87 грн.

Відповідач, скориставшись своїм правом, наданим ст. 59 ГПК України, надав відзив на позовну заяву, у якому у задоволенні позовних вимог просив відмовити з тих підстав, що є гарантованим постачальником. Пунктами 5.6, 5.7 договору від 30.01.2014 № 14-107-ТБ сторони погодили, що якщо замовник є гарантованим постачальником, то замовник здійснює оплату послуг з транспортування газу в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газорозподільного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, який затверджується НКРЕКП (постанова НКРЕ від 02.08.12 № 1000 «Про затвердження Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу»). Враховуючи викладене, відповідач зазначає, що кожного дня надходили та надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання кошти та відповідно встановленого НКРЕ алгоритму вони автоматично кожного дня розподіляються між учасниками дії господарських відносин; НКРЕКП затверджує відсоток розподілу коштів, контролює надходження їх та розрахунки Компанії за надані їй послуги, відповідач не може вплинути на дію алгоритму, відповідач зобов'язання перед позивачем за договором від 30.01.2014 № 14-107-ТБ виконав, а незначне прострочення в оплаті за отримані послуги сталося не звини відповідача.

У судовому засіданні 04 квітня 2016 року представники сторін подали клопотання про продовження строку розгляду справи в порядку, передбаченому ст. 69 ГПК України, яке задоволено судом.

В судовому засіданні 25 квітня 2016 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши повноважних представників сторін спору, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, судом встановлено таке.

Між ПАТ по газопостачанню та газифікації «ЖИТОМИРГАЗ» (далі - газорозподільне підприємство) та ПАТ НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» (далі - замовник) укладено договір на розподіл природного газу від 30.01.2014 № 14-107-ТБ та додаткові угоди від 05.02.2014 № 1, від 16.04.2014 № 2, від 18.04.2014 № 3, від 03.12.2014 № 4, від 27.11.2015 № 5 (далі - договір), відповідно до предмета якого газорозподільне підприємство зобов'язується у 2014 та 2015 роках надати замовнику послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів (далі - пункт призначення) відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін (п. 2.1 договору в редакції додаткової угоди від 03.12.2014 № 4).

Згідно з п. 2.2 договору замовник зобов'язується сплатити газорозподільному підприємству вартість послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами (далі - ГРМ) у розмірі, строки та порядку, передбачені умовами договору.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що договірні обсяги транспортування природного газу замовника ГРМ визначаються в додатку № 1 до договору, який викладено у новій редакції у додаткових угода від 05.02.2014 № 1, від 16.04.2014 № 2, від 18.04.2014 № 3, від 03.12.2014 № 4, від 27.11.2015 № 5.

Як вбачається з п. 3.6 договору, обсяг протранспортованого природного газу ГРМ підтверджується підписаним сторонами актом наданих послуг з транспортування природного газу ГРМ (далі - акт наданих послуг), що оформлюється на підставі даних комерційних вузлів обліку.

Акти наданих послуг є підставою для остаточних розрахунків замовника з газорозподільним підприємством (п. 3.10 договору).

У відповідності до п. 5.5 договору оплата вартості послуг з транспортування природного газу ГРМ здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) на умовах попередньої оплати авансовими платежами планового обсяг природного газу на період передоплати, визначений сторонами в договорі. У випадку недоплати за фактично протранспортований природний газ ГРМ за розрахунковий період замовник (у тому числі гарантований постачальник) проводить остаточний розрахунок не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Так, відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

Виходячи зі змісту правовідносин сторін спору, останні є відносинами з надання послуг, тому, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 63 Цивільного кодексу України.

Положеннями ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Судом встановлено, що у період часу з лютого 2014 року по грудень 2015 року, включно, позивачем надано, а відповідачем отримано послуги на підставі договору загальною вартістю 12 510 119,27 грн. Дана фактична обставина підтверджується такими актами наданих послуг, які сторонами договору підписано і скріплено відбитками їх печаток (засвідчені копії актів містяться у матеріалах справи):

- від 28.02.2014 № 2ТБ на суму 1 176 967,58 грн;

- від 31.03.2014 № 3ТБ на суму 764951,14 грн;

- від 30.04.2014 № 4ТБ на суму 271040,14 грн;

- від 31.05.2014 № 5ТБ на суму 9052,03 грн;

- від 30.06.2014 № 5ТБ на суму 6475,00 грн;

- від 31.07.2014 № 7ТБ на суму 4954,20 грн;

- від 31.08.2014 № 8ТБ на суму 4856,00 грн;

- від 30.09.2014 № 9ТБ на суму 5247,80 грн;

- від 31.10.2014 № 10ТБ на суму 98286,35 грн;

- від 30.11.2014 № 11ТБ на суму 821419,45 грн;

- від 31.12.2014 № 12ТБ на суму 1009013,20 грн;

- від 31.01.2015 № 1ТБ на суму 1206553,15 грн;

- від 28.02.2015 № 2-ТБ на суму 806299,16 грн;

- від 31.03.2015 № 3-ТБ на суму 687705,41 грн;

- від 30.04.2015 № 4-ТБ на суму 455997,96 грн;

- від 31.05.2015 № 5-ТБ на суму 11024,29 грн;

- від 30.06.2015 № 6-ТБ на суму 10653,31 грн;

- від 31.07.2015 № 7-ТБ на суму 11026,02 грн;

- від 31.08.2015 № 8-ТБ на суму 8912,47 грн;

- від 30.09.2015 № 9-ТБ на суму 10094,70 грн;

- від 31.10.2015 № 10-ТБ на суму 759401,10 грн;

- від 30.11.2015 № 11-ТБ на суму 1659101,83 грн;

- від 31.12.2015 № 12-ТБ на суму 2705686,20 грн.

Судом також встановлено, що послуги, надані позивачем згідно з вищенаведеними актами, відповідачем оплачено у повному обсязі, проте із порушенням терміну, встановленого сторонами у п. 5.5 договору.

Таким чином, предметом спору у даній справі є стягнення з ПАТ НАК «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, за порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд зазначає таке.

Приписами ч. 1 ст. 903 ЦК України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, договір, укладений між сторонами у даній справі, є відплатним.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Обов'язок доказування відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України та ст. 33 ГПК України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 ГПК).

Cудом не беруться до уваги твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо застосування Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу, з огляду на те, що зазначений Алгоритм не впливає на домовленість сторін за договором щодо строків оплати вартості наданих послуг, не припиняє зобов'язання боржника по оплаті боргу кредитору відповідно до умов укладеного між сторонами договору.

Водночас, пунктом 1.2 Алгоритму розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання гарантованих постачальників природного газу встановлене, що дія цього алгоритму не поширюється на відносини, пов'язані з остаточним розрахунком гарантованого постачальника природного газу та його структурних підрозділів із власником природного газу, газотранспортними, газорозподільними підприємствами відповідно до умов укладених договорів та погашенням заборгованості споживачів за спожитий природний газ.

Таким чином, твердження відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, є необґрунтованими та спростовуються наведеним вище.

Суд відзначає, що відповідач належними доказами не спростував факт прострочення ним грошового зобов'язання за договором.

Таким чином, враховуючи, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Розглядаючи спір у частині позовних вимог про застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, суд виходить з такого.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем, суд встановив, що розмір 3% річних є більшим, ніж заявлений позивачем.

Однак, враховуючи те, що позивачем у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України не заявлялось клопотань про можливість суду виходити за межі позовних вимог, то з відповідача підлягає стягненню сума 3 % річних в розмірі 12331,02 грн., що заявлені позивачем до стягнення, а тому дана позовна вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, наданий позивачем, суд встановив, що останній є невірним, оскільки позивачем невірно визначено строк нарахування інфляційних втрат з урахуванням часткових оплат.

Листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Так, при розрахунку інфляційних втрат, позивачем невірно визначено суму, на яку здійснюється нарахування за період з 21 квітня 2014 року по 19 травня 2014 року, та за період з 20 травня 2014 року по 19 червня 2014 року, оскільки не враховано всіх оплат, здійснених відповідачем. Крім того, позивачем невірно здійснений період нарахування інфляційних втрат за Актом за квітень 2015 (вірний період з 20 червня 2015 року по 10 липня 2015 року , а не з 20 червня 2015 року по 19 липня 2015 року).

За перерахунком суду, розмір інфляційних втрат становить 199237,61 грн, а тому вимога в цій частині підлягає частковому задоволенню.

АктПеріод простроченняСума заборгованостіІндекс інфляціїІнфляційне збільшенняза березень 2014 року21.04.2014 по 19.05.2014168289,83103,86395,01 20.05.2014 по 19.06.2014127274,38101,01272,75за квітень 2015 року20.06.2015 по 10.07.2015138095,781,0000Решта розрахунків розміру втрат від інфляції, здійснених позивачем, судом перевірено і визнано вірними.

Таким чином, позов ПАТ по газопостачанню та газифікації «ЖИТОМИРГАЗ» підлягає задоволенню частково, а тому відповідно до приписів ч. 5 ст. 49 ГПК витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Житомиргаз» задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства «НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ «НАФТОГАЗ УКРАЇНИ» (01601, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код 20077720) на користь публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «ЖИТОМИРГАЗ» (10002, м. Житомир, вул. Фещенка - Чопівського, буд. 35; ідентифікаційний код 03344071) 3 % річних в сумі 12331,02 (дванадцять тисяч триста тридцять одна) грн 02 коп.; втрати від інфляції в сумі 199237,61 (сто дев'яносто дев'ять тисяч двісті тридцять сім) грн 61 коп.; витрати по сплаті судового збору в сумі 3173,53 (три тисячі сто сімдесят три) грн 53 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29 квітня 2016 року.

Суддя Я.А. Карабань