Ухвала суду № 57537055, 28.04.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 712/988/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Троян Т.Є. Суддя-доповідач: Горяйнов А.М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Мамчура Я.С. та Шостака О.О.,

за участю секретаря - Доник М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області на постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 лютого 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області від 10 грудня 2015 року (протокол № 68/1) про відмову в призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді і зобов'язати прийняти рішення про призначенні та виплату судді у відставці з 16 січня 2015 року щомісячного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 % грошового утримання судді господарського суду Черкаської області згідно довідки господарського суду Черкаської області від 30 листопада 2015 року № 02/14225/2015.

Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 лютого 2016 року вказаний адміністративний позов був задоволений у частині вимог щодо призначення пенсії з 01 грудня 2015 року.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема апелянт вказує на те, що з 01 червня 2015 року норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо пенсійного забезпечення втратили чинність.

Під час судового засідання представник відповідача підтримала свою апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити з підстав, викладених в ній.

Позивач, будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явився. Про причини своєї неявки суд не повідомив. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь позивача в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 лютого 2016 року - без змін.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд встановив, що ОСОБА_2 з 30 червня 2010 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Також суд встановив, що позивач працював на посаді судді господарського суду Черкаської області, проте 28 листопада 2014 року подав до Вищої ради юстиції та Верховної Ради України заяви про відставку.

Вища рада юстиції, яка отримала заяву позивача 08 грудня 2014 року, 30 липня 2015 року прийняла рішення № 321/0/15-15 про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення ОСОБА_2 з посади судді господарського суду Черкаської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 12 листопада 2015 року № 788-VІІІ позивача було звільнено з посади судді із підстав, зазначених у поданні.

Наказом голови господарського суду Черкаської області від 24 листопада 2015 року № 145-к ОСОБА_2 був відрахований зі штату у зв'язку із звільненням з посади судді у відставку.

Позивач 01 грудня 2015 року звернувся до Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання.

Рішенням від 10 грудня 2015 року, що занесене до протоколу № 68/1, ОСОБА_2 було відмовлено у призначенні щомісячного довічного грошового утримання. Вказане рішення було обґрунтоване тим, що відповідно до п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Оскільки до 01 червня 2015 року відповідний закон не прийнятий, норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким щомісячне довічне грошове утримання призначається відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», втратили чинність.

Не погоджуючись із вказаним рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області, ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 01 грудня 2015 року у розмірі 90 % грошового утримання судді господарського суду Черкаської області згідно довідки господарського суду Черкаської області від 30 листопада 2015 року № 02/14225/2015.

Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

У відповідності до ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, що була чинною станом на 28 листопада 2014 року, суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади. У разі звільнення судді з посади в результаті внесення такого подання Вища рада юстиції повідомляє про це Вищу кваліфікаційну комісію суддів України.

Згідно ч. 1 ст. 138 вказаного Закону у зазначеній редакції, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 роки, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виплачується пенсія на умовах, передбачених статтею 37 Закону України «Про державну службу», або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

ОСОБА_2, 1950 року народження, на час подачі заяви про відставку, досяг віку, який давав право на отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Таким чином, приймаючи рішення про вихід у відставку та звертаючись до Вищої ради юстиції із відповідним поданням, ОСОБА_2 мав право на отримання щомісячного довічного грошового утримання. Таке право за позивачем зберігалося також протягом строку, встановленого ст. 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», для вирішення заяви про відставку.

Із 28 березня 2015 року набув чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» був викладений у новій редакції. Положення ч. 1 ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у новій редакції також передбачали право судді у відставці на виплату щомісячного довічного грошового утримання.

Однак, з 01 червня 2015 року норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо пенсійного забезпечення втратили чинність відповідно до п. 5 розділу ІІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».

Отже, законодавство, чинне станом на час звільнення ОСОБА_2 із посади судді, не передбачає виплату щомісячного довічного грошового утримання.

Вирішуючи питання щодо можливості призначення позивачу щомісячного довічного грошового утримання колегія суддів виходить із того, що відповідно до ч. 2 ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Разом з тим, держава не забезпечила своєчасний розгляд та вирішення заяви ОСОБА_2 про відставку. Така бездіяльність держави в особі її органів призвела до позбавлення позивача права виплату щомісячного довічного грошового утримання внаслідок зміни законодавства, на отримання якого він мав право на час реалізації свого права на відставку.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини в рішеннях у справах «Федоренко проти України», «Березовський проти України» та інших зазначив, що право власності може бути «існуючим майном» або у вигляді вимог, стосовно яких заявник може наводити доводи на користь того, що він має, принаймні, «законне сподівання» на набуття ефективного володіння якимось речовим правом.

У справі «Суханов та Ільченко про України» Європейський суд з прав людини зазначив, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя.

Під час розгляду даної справи встановлено, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній станом на 28 листопада 2014 року позивачу були гарантовані вирішення Вищою радою юстиції його заяви про відставку у місячний строк з дня надходження заяви та призначення щомісячного довічного грошового утримання. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що ОСОБА_2 мав «законне сподівання» на отримання щомісячного довічного грошового утримання.

Також Європейський суд з прав людини у справі «Суханов та Ільченко» про України» дійшов до висновку про те, що відмова держави здійснити певні дії може становити втручання в права, передбачені ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У зазначеній справі Європейський суд з прав людини, за відсутності пояснень бездіяльності, яка тримала заявників у невизначеності та не виявивши жодних причин, чому органи влади не вжили заходів для визначення розміру надбавки до пенсії заявників, визнав таку бездіяльність невиправданим втручання у право власності.

Тривала бездіяльність держави також стала підставою для задоволення скарги Будченка проти України.

З огляду на вказані норми права та практику Європейського суду з прав людини, а також враховуючи тривалу бездіяльність органів держави щодо розгляду та вирішення заяви ОСОБА_2 про відставку, колегія суддів вважає, що право позивача на виплату щомісячного довічного грошового утримання внаслідок підлягає захисту шляхом зобов'язання Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області призначити відповідну виплату.

Визначаючи розмір щомісячного довічного грошового утримання колегія суддів керується тим, що згідно з ч. 1 ст. 129 Конституції України судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

У відповідності до п. 8 ч. 4 та ч. 6 ст. 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» незалежність судді забезпечується, зокрема, належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді. Аналогічні норми містилися у вказаному Законі з дати його прийняття.

Положеннями ч. 3 ст. 11 Закону України «Про статус суддів», норми якого були чинними у період з 10 лютого 1993 року по 13 грудня 2011 року, передбачено, що гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені цим Законом, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами України і Автономної Республіки Крим.

Приймаючи Закон України «Про судоустрій і статус суддів» держава гарантувала, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.

З 01 жовтня 2011 року набули чинності зміни до вказаного Закону, відповідно до яких щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 зазначені зміни були визнані такими, що не відповідають Конституції України. Зазначене рішення було обґрунтоване тим, що залишивши незмінним зміст права на пенсію та щомісячне довічне грошове утримання суддів Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» звузив обсяг цього права та встановив обмеження в перерахунках передбачених законами України пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, чим знизив досягнутий рівень гарантій незалежності суддів, що суперечать вимогам ч. 1 ст. 126 Конституції України.

Проте, з 01 травня 2014 року набули чинності зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до яких щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 70 відсотків грошового утримання судді; з 01 січня 2015 року передбачено виплату щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 60 відсотків грошового утримання судді.

У рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року у справі № 8-рп/2005 зазначено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Верховний Суд України, приймаючи рішення, пов'язані із соціальним захистом певних категорій працівників, виходив із сутності соціальних гарантій, розуміння якого було висловлене у рішеннях Конституційного Суду України та керувався принципом, згідно якого зміст та обсяг досягнутих соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства (рішення від 10 грудня 2013 року у справі № 21-348а13 та від 17 грудня 2013 року у справі № 21-445а13). Про належність суддів до категорії осіб, які потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, зазначено, зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України від 18 червня 2007 року у справі № 4-рп/2007, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 у період з листопада 1979 року по червень 1982 року працював народним суддею Драбівського районного народного суду Черкаської області, з червня 1982 року до лютого 1985 року народним суддею Придніпровського районного суду м. Черкаси, з червня 1987 року до січня 1991 року народним суддею Соснівського районного суду м. Черкаси, з січня до грудня 1992 року виконуючим обов'язки арбітра, арбітром арбітражного суду Черкаської області, з грудня 1992 року до червня 2001 року суддею арбітражного суду Черкаської області, з червня 2011 року суддею господарського суду Черкаської області.

З огляду на те, що на час набуття ОСОБА_2 двадцятирічного стажу роботи, який дає право на вихід у відставку, йому було гарантовано виплату щомісячного довічного грошового утримання у розмірі у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді зі збільшенням на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років колегія суддів приходить до висновку про те, що обсяг досягнутих позивачем гарантій не може бути звужений шляхом призначення йому щомісячного довічного грошового утримання у меншому розмірі.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції було прийняте законне і обґрунтоване рішення про часткове задоволення адміністративного позову ОСОБА_2

Доводи апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в постанові від 22 лютого 2016 року, та не можуть бути підставами для її скасування.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та прийняв законне і обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області залишити без задоволення, а постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 лютого 2016 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області - відмовити.

Постанову Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 лютого 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді Я.С. Мамчур

О.О. Шостак

Ухвала складена у повному обсязі 29 квітня 2016 року.

Головуючий суддя Горяйнов А.М.

Судді: Шостак О.О.

Мамчур Я.С