Рішення № 57527950, 25.04.2016, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/27605/15-ц

Провадження № 2/127/164/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.04.2016 Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Сичука М.М.,

при секретарі Кондратк І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення,-

в с т а н о в и в :

В грудні 2015 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.09.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири, а саме квартири, що за адресою: АДРЕСА_1. Договір посвідчено приватним нотаріусом та проведено державну реєстрацію права власності. Відповідно з 28.09.2015 року ОСОБА_1 являється власником вищевказаної квартири.

Вказує, що відповідно до п. 8 Договору купівлі-продажу продавець, тобто відповідач, зобовязується знятися з реєстраційного обліку з членами сімї, звільнити відчужувану квартиру від речей домашнього вжитку, погасити борги за комунальні послуги та передати квартиру покупцю, разом з технічною документацією та ключами в термін до 01.11.2015 року.

Згідно відомостей ЖЕК, на даний час, в вищевказаній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 та ОСОБА_4, в квартирі зберігаються їх речі, ключі від квартири ОСОБА_1М не передані, комунальні послуги нараховуються. Таким чином відповідачі прострочили виконання своїх зобовязань передбачених п. 8 договору купівлі-продажу від 28.09.2015 року починаючи з 02.11.2015 року.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.01.2016 року прийнято до розгляду заяву ОСОБА_1 про збільшення позовних вимог, в якій просила усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю ОСОБА_1, а саме квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення з цієї квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 10.03.2016 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору удаваним до спільного розгляду з первісним позовом.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.04.2016 року зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору удаваним залишено без розгляду.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_6 в ході судового розгляду заперечили проти позову з тих підстав, що спірна квартира належала ОСОБА_2 та була предметом іпотеки. Між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично було укладено договір позики, оскільки на той час банк пропонував сприятливі акційні умови для погашення кредиту. З тим, щоб позичальник себе підстрахував запропоновано укладено удаваний договір купівлі-продажу квартири.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_4 в судове засідання не зявились, хоча належним чином повідомлялись про час та місце судового розгляду.

Третя особа приватний нотаріус ОСОБА_7 в ході судового розгляду заперечила проти задоволення зустрічного позову з тих підстав, що під час укладення договору купівлі-продажу квартири було дотримано всі вимоги законодавства та жодної мови про укладення договору позики не йшло.

Представник третьої особи ОСОБА_8 ОСОБА_9 в ході судового розгляду позов підтримала в повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачу на праві приватної власності належить квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 28.09.2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу ОСОБА_7

Відповідно до довідки № 2007 від 24.09.2015 року ТОВ «УЮТ» власником особового рахунку квартири АДРЕСА_2 являється ОСОБА_2 У вище зазначеній квартирі зареєстровано 2 особи, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с. 135).

Відповідно до п. 8 Договору купівлі-продажу продавець, тобто відповідач, зобовязується знятися з реєстраційного обліку з членами сімї, звільнити відчужувану квартиру від речей домашнього вжитку, погасити борги за комунальні послуги та передати квартиру, покупцю, разом з технічною документацією та ключами в термін до 01.11.2015 року.

ОСОБА_1 було направлено вимогу № 1 та № 2 до відповідачів з вимогою знятися протягом семи днів з реєстраційного обліку, звільнити відчужувану квартиру від речей домашнього вжитку, погасити борги за комунальні послуги, передати ключі від квартири.

Відповідачі свої зобовязання за договором купівлі-продажу та направленими вимогами не виконали, продовжують проживати в квартирі.

Згідно зі ст. 29 ЦК України місцем мешкання фізичної особи є житловий будинок, квартира чи інше приміщення гідне для мешкання в населеному пункті, в якому особа мешкає постійно або тимчасово.

Ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 р. відповідно до ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» від 17.07.1997 року, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно зі ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

В даному випадку відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_4 не є членом сім'ї власника будинку ОСОБА_1 та судом не встановлено підстав для визнання їх такими.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Сімейного Кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Так як зазначено вище, сторони не повязані спільним побутом, не ведуть спільне господарство.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач є власником квартири та на підставі зазначеного суд приходить до висновку про можливість усунення ОСОБА_1 перешкод у користуванні та розпорядженні квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення відповідачів. В ході судового розгляду відповідач ОСОБА_2 визнала, що вона разом з донькою ОСОБА_4 проживають в спірній квартирі. Водночас вона заперечила, що в спірній квартирі проживає відповідач ОСОБА_4, який є її колишнім чоловіком та зареєстрований в ІНФОРМАЦІЯ_1.

Дійсно, 30.04.2015 року відділом ДРАЦС Вінницького міського управління юстиції у Вінницькій області за актовим записом № 152 зареєстровано розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Водночас відповідно до акту щодо проживання особи у житловій квартирі від 08.04.2016 року, посвідченому директором ТОВ «УЮТ», ОСОБА_4 проживає у житловій квартирі АДРЕСА_3.

Також слід критично оцінювати пояснення відповідача ОСОБА_2 в частині недійсності договору купівлі-продажу, оскільки на момент вирішення справи зустрічний позов залишено без розгляду, суду не надано доказів недійсності договору.

Відповідно дост. 88 ЦПК Українисуд вважає за необхідне стягнути на користь позивача з відповідача понесені неї судові витрати, а тому з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір у розмірі 487 грн. 20 коп.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у ст.ст.79,84,88,89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Суду надано договір про надання правової допомоги від 06.12.2015 року та квитанцію № 2 від 03.03.2016 року про сплату 3500 грн., а також акт наданих послуг. Суд вважає, що з урахуванням суті спору та тривалості його розгляду, вимог розумності та справедливості, ступені участі адвоката у вирішенні спору, з відповідача підлягає стягненню з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 3000 гривень.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", ст.ст. 29, 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст.ст.9,64,109,150,156ЖК України, ст.ст. 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_4 про усунення перешкод в користуванні майном шляхом виселення задоволити.

Усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні власністю ОСОБА_1, а саме квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом виселення з цієї квартири ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 витрати, повязані зі сплатою судового збору, у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок та витрати на правову допомогу 3000 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області протягом десяти днів з дня проголошення, а особами, які не були присутні в той самий строк з моменту отримання копії рішення суду.

Суддя