Постанова № 57514906, 26.04.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2016 р. Справа№ 910/26006/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Ковальчук Р.Ю.

за участю представників:

від позивача - Дербеньова С.В.

від відповідача - не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд" на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 (суддя Підченко Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн"

про стягнення коштів,-

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд"

про визнання недійсним пункту договору,-

Постанова прийнята 26.04.2016, у зв`язку з оголошенням перерви в судовому засіданні 14.04.2016 відповідно до ст. 77 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд" задоволені частково в задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі № 910/26006/15 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, та прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позовної заяви.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд" 22.12.2015 передано на розгляд судді Шевченко Е.О. та сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Шевченко Е.О., судді: Мартюк А.І., Зубець Л.П

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2015 у зв'язку з перебуванням судді Зубець Л.П. на лікарняному змінено склад колегії та сформовано колегію у складі: головуючий суддя: Шевченко Е.О., судді: Мартюк А.І., Алданова С.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2015 по справі № 910/26006/15 та додані до неї документи не прийнято до розгляду та повернуто скаржнику.

20.01.2016 апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд" надійшла до Київського апеляційного господарського суду повторно.

Відповідно до протоколу автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка - Трансбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2015 по справі № 910/26006/15 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського 22.01.2016 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд" на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2015 по справі № 910/26006/15 та додані до неї документи не прийнято до розгляду та повернуто скаржнику.

Повторно подану апеляційну скаргу, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи, було передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Шапран В.В., судді: Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.02.2016 відновлено строк подання апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Ка-Трансбуд" прийнято до провадження та призначено до розгляду на 24.03.2016.

Ухвалою суду від 24.03.2016 розгляд скарги був відкладений відповідно до ст. 77 ГПК України до 14.04.2016.

В судовому засіданні 14.04.2016 з`явився представник позивача та надав усні пояснення стосовно предмету спору та поданої апеляційної скарги та по справі було оголошено перерву до 26.04.2016.

Представник відповідача за первісним позовом в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується зворотними повідомленнями та витягом з офіційного сайту УДППЗ «Укрпошта», які наявні в матеріалах справи.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача за первісним позовом, зважаючи на відсутність заперечень представника позивача розглядати справу за відсутності представника відповідача за первісним позовом, з урахуванням того, що наявні матеріали справи та письмові пояснення по справі достатні для повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи та неявка представника відповідача без поважної причини та неподання відповідного клопотання, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів ухвалила розглядати справу за відсутності представника відповідача за первісним позовом, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

01.03.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КА-Трансбуд" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн" (Орендар) був укладений договір оренди техніки №01/03/15.

Згідно з умовами договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове оплатне користування (в оренду) техніку з обслуговуючим персоналом, згідно переліку (додаток №1 до договору), яка належить орендодавцю на праві власності.

Відповідно до п.3.3. договору, за користування технікою орендар зобов'язаний сплачувати орендодавцеві орендну плату на умовах 100% попередньої оплати за весь строк користування технікою. Оплата здійснюється на підставі рахунку орендодавця.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2015 року. Закінчення дії договору визначається моментом повного та належного виконання зобов'язань сторонами (п.п.6.1.,6.2.).

На виконання умов договору орендодавець передав, а орендар прийняв в тимчасове оплатне користування техніку з обслуговуючим персоналом, що підтверджується підписаним сторонами Актом №ОУ-0000017 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.06.2015.

Згідно даного акту ТОВ "КА-Трансбуд" надано ТОВ "Будконстракшн" послуги самоскида на загальну суму 2 930 889 грн. 64 коп.

Звертаючись із даним позовом до суду позивач мотивує свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання за укладеним договором, має заборгованість по оплаті за користування орендованою технікою в розмірі 150000 грн., а також просив стягнути штраф в розмірі 656000 грн. за прострочення сплати орендної плати та 3% річних в розмірі 1010,96 грн.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених позовних вимог, в свою чергу звернувся до Господарського суду міста Києва із зустрічним позовом про визнання недійсним п. 5.2 договору з підстав невідповідності його нормам чинного законодавства України.

Місцевий суд, постановляючи оскаржуване рішення, дійшов висновку про необґрунтованість заявленого зустрічного прозову та відмови у його задоволенні, мотивуючи це тим, що позивач за зустрічним позовом здійснив тлумачення договору та положень чинного законодавства на власний розсуд та необгрунтував належними доказами наявність підстав для визнання недійсним п.5.2 договору.

Проте, колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції та вважає, що зустрічний позов підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Недодержання вказаного положення в момент вчинення правочину, а також частин другої, третьої, п'ятої, шостої ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для недійсності правочину (ст.215 Цивільного кодексу України). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його недійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як наголошено в постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання практики розгляду справ, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Відповідно до пункту 5.2 договору сторони визначили, що у випадку несвоєчасної орендної плати, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцеві при простроченні граничного дня (години) оплати більше 2-х календарних днів - штраф у розмірі подвійної вартості однієї зміни оренди за кожен день прострочення.

Ставлячи вимогу про визнання недійсним п. 5.2 договору оренди техніки № 01/03/15, позивач мотивує це тим, що поняття штрафу, яке використано в договорі підміняє фактичне застосування пені.

Крім того, у зустрічному позові зазначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань можуть бути встановлені лише у відсотках. Саме з таких підстав, на думку відповідача за первісним позовом, пункт 5.2. договору оренди техніки суперечить ч. 2 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, ст.ст. 1,3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, кваліфікуючими ознаками штрафу є:

- можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).

- обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

В той же час, кваліфікуючими ознаками пені є

- застосування виключно у грошових зобов'язаннях;

- можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);

- обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;

- триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

З аналізу статті 546 ЦК України вбачається, що ознаки штрафу та пені носять імперативний характер, тобто у сторін договору, учасників правовідносин, відсутня можливість змінювати чи підмінювати вказані вище ознаки як пені так і штрафу, або застосовувати ознаки пені до штрафу чи навпаки.

Як вбачається із оскаржуваного пункту договору, ним визначено штраф по-перше кратно до вартості послуги, а по-друге за кожен день прострочення, тобто має місце неодноразовий характер застосування такого виду штрафних санкцій, а отже застосування до штрафу ознак пені.

Відповідно до п.2.1 Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошового зобов`язань» визначено, що Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею.

В даному випадку сторони застосували штраф як вид неустойки до грошового зобов`язання, що в цілому не заборонено, хоча й прямо не визначено законом, як щодо пені, що застосовується лише до грошового зобов`язання.

В той же час нормами чинного законодавства України визначено, що штраф має одноразовий характер, тобто не може застосовуватися за кожен день прострочення, оскільки останнє є саме виключною ознакою пені.

Як вбачається з розрахунку штрафу, що був здійснений позивачем та долучений до позовної заяви, ним нарахування штрафної санкції було здійснено за наступною формулою: вартість однієї зміни *2*кількість днів прострочення, тобто застосована формула для нарахування пені (зазначено множення на кількість днів прострочення).

Отже, сторонами при укладені спірного договору фактично було здійснено змішування ознак як пені так і штрафу при визначені виду відповідальності за несвоєчасну оплату орендної плати, встановлено штраф за порушення грошового зобов`язання та визначено його нарахування за кожен день прострочення, що суперечить нормам чинного законодавства України.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» під час розгляду справ про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно із п. 2.5.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» слід мати на увазі, що визнання правочину (господарського договору) недійсним господарським судом є наслідком його вчинення з порушенням закону, а не заходом відповідальності сторін. Тому для такого визнання, як правило, не має значення, чи усвідомлювали (або повинні були усвідомлювати) сторони протиправність своєї поведінки під час вчинення правочину; винятки з цього правила можливі, якщо вони випливають із закону.

Також п. 2.11 вказаної постанови визначено, що за загальним правилом статті 217 ЦК України правочин не може бути визнаний недійсним, якщо законові не відповідають лише окремі його частини і обставини справи свідчать про те, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної його частини. У такому разі господарський суд може визнати недійсною частину правочину. Недійсними частини правочину визнаються за загальними правилами визнання правочинів недійсними із застосуванням передбачених законом наслідків такого визнання.

Статтею 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Отже, зважаючи на все викладене, колегія суддів доходить висновку, що сторонами при укладанні договору оренди техніки, а саме в п. 5.2 було допущено порушення норм чинного законодавства, при визначені виду відповідальності за порушення грошового зобов`язання, а тому в цій частині договір має бути визнаний недійсним.

Посилання апелянта на те, що п. 5.2 договору не суперечить нормам чинного законодавства України, оскільки ч. 4 ст. 231 ГК України зазначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг), не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки як зазначалось вище, в даному випадку, в спірному пункті не вірно визначено саме порядок нарахування штрафу за кожен день прострочення, що є ознакою пені), а не його вид (відсотки, стала сума, тощо) і даною правовою нормою не зазначено, що нарахування штрафу може здійснюватися за кожен день прострочення.

Таким чином, зустрічний позов ТОВ «Будконстракшн» є обґрунтованим та доведений належними та допустимими доказами по справі, а тому підлягає задоволенню в повному розмірі.

Щодо вимог первісного позову, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як зазначалось вище, наявними матеріалами справи, та фактично письмовими поясненнями відповідача за первісним позовом не заперечувався факт отримання відповідачем в оренду від позивача техніки, визначеної умовами спірного договору.

Актом №ОУ-0000017 здачі-приймання робіт (надання послуг) від 30.06.2015 підтверджено факт отримання в оренду відповідачем техніки від позивача.

Згідно даного акту ТОВ "КА-Трансбуд" надано ТОВ "Будконстракшн" послуги самоскида на загальну суму 2 930 889,64 грн.

Відповідно до п.3.3. договору, за користування технікою орендар зобов'язаний сплачувати орендодавцеві орендну плату на умовах 100% попередньої оплати за весь строк користування технікою. Оплата здійснюється на підставі рахунку орендодавця.

Відповідно до виписки по рахунку № 26009279441100 від 01.10.2015 року, відповідач за первісним позовом здійснив часткове авансування за договором оренди техніки, зокрема сплачено 2 780 889,64 грн.

Станом на дату підписання акту №ОУ-0000017 здачі-прийняття робіт (надання послуг) а саме 30.06.2015, відповідно до пояснень представника позивача, існувала заборгованість у відповідача у розмірі 200 000 грн., і вказана сума не була спростована відповідачем в ході розгляду як позовної заяви так і апеляційної скарги на рішення суду.

06.07.2015 відповідач сплатив частину заборгованості позивачеві за договором оренди техніки в розмірі 50000 грн., що підтверджується відповідними поясненнями представника позивача.

Зважаючи на викладене, позивач зазначає про те, що на момент підписання акту №ОУ-0000017 здачі-прийняття робіт у відповідача існувала заборгованість у розмірі 150000 грн.

Про наявність заборгованості по предоплаті та її розмір було зазначено на самому акті №ОУ-0000017 здачі-прийняття робіт, та вказаний акт підписаний вповноваженими представниками сторін, скріплений печатками товариств та його дійсність не піддавалась запереченню з боку відповідача за первісним позовом.

Таким чином, на момент подання позовної заяви, заборгованість становить 150000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Частинами 1, 4 ст. 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та змісту п.п. 3.3., 3.4. договору строк виконання грошового зобов'язання відповідача щодо 100% попередньої оплати на момент розгляду справи настав.

Крім того, як зазначалось, зазначений акт приймання-передачі містить зауваження щодо наявності заборгованості в розмірі 150000 грн., та вимогу про її сплату в строк 3 (три) дні з моменту підписання акту (30.06.2015).

Зважаючи на те, що нормами чинного законодавства України не визначено чітку та обов`язово виключну форму для пред`явлення вимоги до боржника по сплаті наявної заборгованості, колегія суддів вказаний запис на акті приймання-передачі робіт визначає як письмову вимогу позивача до відповідача щодо сплати основної суми боргу по орендній платі за користування орендованим майном.

Зважаючи на все викладене, а також на те, що відповідачем належними та допустимим доказами, в розумінні ст. 33 ГПК України не було спростовано доводи позивача щодо наявності заборгованості в розмірі 150000 грн. та не надано доказів існування на момент винесення оскаржуваного рішення місцевим судом в меншому розмірі ніж заявлено позивачем до стягнення, суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність достатніх підстав для задоволення первісного позову в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 150000 грн.

Крім того, позивач за первісним позовом просив стягнути з відповідача за порушення строків сплати орендної плати 3% річних в розмірі 1010,96 грн.

Судом першої інстанції в задоволені вказаної вимоги було відмовлено з обґрунтуванням того, що оскільки відповідачем за первісним позовом було перераховано на рахунок позивача кошти у сумі 2780889,64 грн. в якості часткового авансу, тому у даному випадку мова йде не про прострочення оплати, а про неповну оплату, а штраф та 3 % річних нараховуються лише у разі несвоєчасної оплати.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією суду першої інстанції та вважає його висновок хибним, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Дійсно, як вбачається із п. 3.3. договору сторони визначили, що за користування технікою орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю орендну плату на умовах 100% попередньої оплати за весь строк користування.

Даним пунктом не визначено строку до якого така попередня оплата має бути перерахована відповідачем на користь позивача.

В той же час, як зазначалось вище, при складанні та підписанні акту №ОУ-0000017 здачі-прийняття робіт орендодавцем на вказаному акті було зазначено зауваження, що у орендаря (відповідача) на день підписання такого акту існувала заборгованість у розмірі 150000 грн. і яку він вимагав сплатити протягом 3 днів з дати підписання акту.

Вказаний акт підписаний вповноваженими представниками сторін, скріплений печатками товариств та його дійсність не піддавалась запереченню з боку відповідача за первісним позовом.

Отже, з урахуванням зазначеного, мала місце вимога позивача до відповідача з визначенням конкретного строку щодо оплати існуючої заборгованості в розмірі 150000 грн., а тому на день подання позову до суду та на час винесення рішення місцевим судом, така проплата була відповідачем прострочена, тобто наявна грошова заборгованість, строк оплати якої настав, що, відповідно, надає право позивачеві здійснювати нарахування 3% річних на вказану суму боргу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Розділом 3 та 4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» визначено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних за вказаний позивачем період, колегія суддів погоджується із ним, і зазначає, що він здійснений з дотриманням всіх приписів чинного законодавства України, а тому вимога про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 1010,96 грн. грн. підлягає задоволенню.

Стосовно вимоги про стягнення штрафу в розмірі 656000 грн., колегія суддів зазначає, що така вимога не підлягає задоволенню, з огляду на те, що стягнення штрафу, у заявленому позивачем розміру, згідно умов договору, можливо лише на підставі п.5.2, а судом апеляційною інстанцію вказаний пункт договору визнається недійсним, з підстав вище зазначених, тому підстави для задоволення штрафу в розмірі 656000 грн. - відсутні.

Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.4 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право змінити рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі № 910/26006/15 підлягає частковому скасуванню.

Відповідно до ч.4 ст. 49 ГПК України, стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, ч.1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2015 у справі № 910/26006/15 - скасувати частково. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

Первісний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "КА-Трансбуд" задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн" (01042, м. Київ, вул. Чеська, 1/22, оф. 1; код ЄДРПОУ 36925324) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КА-Трансбуд" (02222, м. Київ, вул. Сабурова, 9/61, оф. 165; код ЄДРПОУ 35618709) заборгованість у розмірі 150000 грн., 1010,96 грн. - 3% річних та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 2265,16 грн.

В частині стягнення штрафу в розмірі 656000 грн. - відмовити.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд" про визнання недійсним пункту договору - задовольнити.

Визнати недійсним п. 5.2 договору оренди техніки № 01/03/15, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ка-Трансбуд" 01.03.2015.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КА-Трансбуд" (02222, м. Київ, вул. Сабурова, 9/61, оф. 165; код ЄДРПОУ 35618709) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн" (01042, м. Київ, вул. Чеська, 1/22, оф. 1; код ЄДРПОУ 36925324) судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 1218 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будконстракшн" (01042, м. Київ, вул. Чеська, 1/22, оф. 1; код ЄДРПОУ 36925324) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "КА-Трансбуд" судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 2491,67 грн.

Видати судовий наказ. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/26006/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко