Рішення № 57514518, 26.04.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2016 р.Справа № 922/481/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калініченко Н.В.

при секретарі судового засідання Каюков Ю.В.

розглянувши справу

за позовом Державне підприємство "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування", м. Харків до Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків про стягнення коштів у розмірі 361 404,53 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, за дов. № 1-с від 04.03.2016 року, ОСОБА_1, за дов. 10.03.2016 року

відповідача - ОСОБА_3, за дов. № 72-16 від 20.01.2016 року

за відсутності клопотання технічна фіксація судового процесу не здійснювалась

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Державне підприємство "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача - Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", про стягнення коштів у розмірі 361 404,53 грн. Також позивач просить суд покласти на відповідача судові витрати у розмірі 3 365,00 грн.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором № 63900-393дп від 19 квітня 2010 року (несплачені акти здачі-приймання послуг: № 27 від 13 лютого 2013 року на суму 13 544,75 грн.; № 41 від 01 березня 2013 року на суму 17 985,72 грн.; № 47 від 18 березня 2013 рок на суму 81 612,00 грн.; № 48 від 18 березня 2013 року на суму 159 545,23 грн.; № 53 від 21 березня 2013 року на суму 3 092,72 грн.; № 54 від 21 березня 2013 року на суму 66 360,00 грн. та № 55 від 21 березня 2013 року на суму 2 136,72 грн.).

Ухвалою господарського суду Харківської області від 24 лютого 2016 року вказану позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 922/481/16 і призначено її до слухання у судовому засіданні на 14 березня 2016 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався. 19 квітня 2016 року протокольною ухвалою задоволено клопотання представника відповідача (вх. № 13165 від 19 квітня 2016 року) про продовження строку розгляду справи, продовжено строк розгляду даної справи на 15 днів до 10 травня 2016 року; в засіданні суду по розгляду даної справи було оголошено перерву до 26 квітня 2016 року. Після перерви 26 квітня 2016 року судове засідання було продовжено, представники сторін в дане судове засідання з'явилися.

Під час розгляду справи в судовому порядку судом долучено до матеріалів справи документи, які надійшли від: позивача - Витяги з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань стосовно позивача та відповідача; довідку Управління Державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області; копію листа вих. № 525/18 від 03.02.2016 року; письмові пояснення (вх. № 10322 від 29 березня 2016 року); лист з додатками (вх. № 13168 від 19 квітня 2016 року); лист за вих № 317/63 від 18.04.2016 року з додатками (вх. № 13172 від 19 квітня 2016 року); клопотання про продовження строку розгляду справи (вх. № 13165 від 19 квітня 2016 року); відповідача - відзив на позовну заяву (вх. № 8328 від 14 березня 2016 року); супровідним листом пакет документів (вх. № 8327 від 14 березня 2016 року); додаткові пояснення по справі (вх. № 10324 від 29 березня 2016 року); клопотання про припинення провадження з додатками (вх. № 13045 від 18 квітня 2016 року); доповнення до відзиву на позов з додатками (вх. № 13170 від 19 квітня 2016 року); клопотання про долучення до матеріалів справи пакету документів (вх. № 14070 від 26 квітня 2016 року).

Представники позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд долучити до матеріалів справи письмові заперечення проти задоволення клопотання представника відповідача про припинення провадження у справі, дані документи судом долучено до матеріалів справи з подальшою реєстрацією в канцелярії суду за вх. № 14119 від 26 квітня 2016 року.

Представник відповідача заперечував в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та вказував на той факт, що ним повністю оплачено вартість виконаних робіт, що є предметом провадження по даній справі.

Розглянувши клопотання представника відповідача про припинення провадження (вх. № 13045 від 18 квітня 2016 року), проти задоволення якого заперечували представники позивача, суд зазначає наступне.

В обґрунтування вказаного клопотання представник відповідача посилається на те, що в провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа № 5023/10655/11 про банкрутство ДП "Завод ім. В.О. Малишева", а спори з майновими вимогами до боржника, відносно якого порушено провадження про банкрутство, мають розглядатися виключно в рамках такої справи про банкрутство; з огляду на це, представник відповідача просить суд припинити провадження у даній справі на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть предявити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури. До визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся з вимогою до відповідача про стягнення заборгованості за неналежне виконання договору № 63900-393 дп від 19 квітня 2010 року, а саме за актами які підписано та скріплено печаткою сторін у 2013 році, провадження ж у справі про банкрутство відповідача було порушено 27 грудня 2011 року, тобто заборгованість яку просить стягнути позивач, виникла вже після порушення провадження у справі про банкрутство відповідача та є поточною грошовою вимогою і відповідно до приписів ч. 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" повинна розглядатися в окремому позовному провадження судом, який розглядає справу про банкрутство.

Враховуючи вище викладене, а саме з огляду на той факт, що вимоги, з якими звернувся позивач, є поточними, суд відмовляє в задоволенні клопотання представника відповідача про припинення провадження у справі (вх. № 13045 від 18 квітня 2016 року).

В судовому засіданні 26 квітня 2016 року представники сторін не виявили наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

19 квітня 2010 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) було укладено договір № 63900-393 дп.

Відповідно до п.п . 1.1, 1.2, 1.3, 1.4 договору замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по поставці продукції та наданню послуг в рамках виготовлення 430 штук двигунів 3ТД-3А для БТР-4. Загальна сума договору складає 22 000 000,00 грн. в тому числі ПДВ 3 666 666,67 грн. Специфікації поставок продукції та послуг, вартість та строки погоджуються в додаткових угодах до даного договору, які сторони будуть оформлювати по мірі виробничої необхідності. У випадку, якщо виготовлення продукції по даного договору замовник передає виконавцю матеріали, заготовки, деталі або вузли то це погоджується в додаткових умовах з визначенням закладної переданих ТМЦ. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити продукцію та надані послуги.

Замовник перераховує виконавцю аванс в розмірі 20% від вартості поставленої продукції (наданих послуг) погодженою в конкретній додатковій угоді. По кожній конкретній додатковій угоді виконавець приступає до виготовлення продукції та наданих послуг після отримання авансу. Остаточний розрахунок за поставлену продукцію та виконані роботи (послуги) проводиться на основі документів, які підтверджують поставку продукції (наданих послуг) (накладна на відпуск ТМЦ, акт здачі-приймання) на протязі 5-ти банківських днів з моменту надання послуг (поставку продукції). Сума авансу указується при кінцевому розрахунку за поставлену продукцію (наданих послуг). Форма оплати-перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Допускається оплата шляхом взаєморозрахунків за згодою сторін (п.п. 2.1, 2.2, 2.3 договору).

Відвантаження продукції виконавцем проводиться на основі довіреності замовника з оформленням накладної на відпуск ТМЦ та податкової накладної по сплаті ПДВ. Виконані послуги (виконані роботи) закриваються актами здачі-приймання робіт, які виконавець направляє замовнику після виконання робіт (п.п. 3.1, 3.3 договору).

Відповідно до п. 8.1 договору, даний договір вступає в законну силу з моменту підписання його обома сторонами та діє до 31 грудня 2012 року. За згодою сторін строк дії договору може бути змінений.

22 травня 2012 року між сторонами складено та підписано додаткову угоду № 61 до договору № 63900-393 дп від 19 квітня 2010 року, відповідно до якої замовних поручає, а виконавець надає послуги по дороботці деталей та зборочних вузлів для двигунів 3ТД-3А згідно специфікації № 2. Ціна додаткової угоди № 61 складає 268 880,23 грн.

Згідно додаткової угоди № 64 від 25 травня 2012 року, замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по дороботці та виготовленню деталей регулятора 494СА.71Сб-1 для комплектації 84 дизелів 3ТД-3А. Ціна додаткової угоди складає 581 047,32 грн.

Згідно додаткової угоди № 65 від 29 травня 2012 року, замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виготовленню деталей для комплектуючого 84 двигунів 3ТД-3А згідно специфікації (додаток № 1). Ціна додаткової угоди складає 1 111 608,12 грн.

19 липня 2012 року між сторонами складено та підписано додаткову угоду № 63, згідно якої замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по доробці, виготовленню деталей та зборочних одиниць системи топливної високого тиску 494СИ.80Сб для 94 дизелів 3ТД-3А (494СА) згідно специфікації (додаток № 1). Ціна даної додаткової угоди складає 3 217 620,00 грн.

На виконання умов договору сторонами складено та підписано ОСОБА_3 здачі-приймання послуг: № 27 від 13 лютого 2013 року на суму 13 544,75 грн.; № 41 від 01 березня 2013 року на суму 17 985,72 грн.; № 47 від 18 березня 2013 рок на суму 81 612,00 грн.; № 48 від 18 березня 2013 року на суму 159 545,23 грн.; № 53 від 21 березня 2013 року на суму 3 092,72 грн.; № 54 від 21 березня 2013 року на суму 66 360,00 грн. та № 55 від 21 березня 2013 року на суму 2 136,72 грн.

Як стверджує позивач у позовній заяві, відповідач не сплатив вартість саме наданих послуг за вказаними вище актами, що й стало підставою для позивача звернутися з даним позовом до суду про стягнення з відповідача 361 404,53 грн.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України.

Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Відповідно ст. 843 ЦК України, ціна роботи або спосіб її визначення визначається у договорі.

З огляду на зазначене, аналізуючи умови укладеного між позивачем та відповідачем у справі договору за № 63900-393 дп від 19 квітня 2010 року, суд визначає, що за своєю правовою природою він є змішаним договором, а саме договором поставки та підряду, до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 та параграфу 1 глави 61 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов спірного договору виставлявся відповідачеві рахунок фактури № 4-04 від 29 квітня 2014 року на суму 2 845 441,25 грн., який відповідно до банківської виписки був повністю оплачений, з призначенням платежу "опл. по рахунку від 29 квітня 2014 року зг. договору 63900-393 дп від 19.04.2010 р. за виконані послуги по доробці деталей та вузлів, в т.ч. ПДВ 474 240,21 "за проц" КМ921".

Пунктом 2.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 р. №22 (надалі - Інструкція) передбачено, що відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.

Відповідно до п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України 21.01.2004 N 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Тобто, право визначати призначення платежу належить виключно платнику, отримувач коштів не вправі самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу.

Враховуючи вище викладене, а саме враховуючи призначення платежу згідно банківської виписки, відповідачем сплачено на користь позивача кошти саме за виконані послуги.

Враховуючи вище викладене в сукупності та приймаючи до уваги той факт, що предметом даного позову є саме стягнення коштів за надані послуги, які оплачені відповідачем, що підтверджується банківською випискою по рахунку з урахуванням призначення платежу, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Твердження позивача, що відповідачем безпідставно та незаконно проведено списання коштів за попередні періоди та за іншими правовідносинами є безпідставними, оскільки не стосуються предмету даного спору та не відносяться до розгляду даної справи.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що будь-які інші правовідносини, які існували та існують між сторонами, не розглядалися судом в межах даної справи з огляду на те, що предметом розгляду даного спору було лише стягнення заборгованості за надані послуги (а не вартість поставленого товару) за договором № 63900-393 дп від 19 квітня 2010 року у розмірі 361 404,53 грн. за ОСОБА_3 здачі-приймання послуг: № 27 від 13 лютого 2013 року на суму 13 544,75 грн.; № 41 від 01 березня 2013 року на суму 17 985,72 грн.; № 47 від 18 березня 2013 рок на суму 81 612,00 грн.; № 48 від 18 березня 2013 року на суму 159 545,23 грн.; № 53 від 21 березня 2013 року на суму 3 092,72 грн.; № 54 від 21 березня 2013 року на суму 66 360,00 грн.; № 55 від 21 березня 2013 року на суму 2 136,72 грн. Як зазначив вище суд, вказані акти повністю сплачено відповідачем ще наприкінці квітня 2014 року, тобто заздалегідь до звернення позивача із даним позовом до суду. Вищевикладені обставини, встановлені судом, дають підстави дійти висновку про безпідставність позовних вимог у даному позовному провадження і, відповідно, підставою для відмови в задоволенні позову в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 365,00 грн., згідно ст. 44, 49 ГПК України, суд залишає за позивачем.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 626, 655, 712, 837, 843 Цивільного кодексу України, ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 4, 4-2, 4-3, 12, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 69, 77, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 04.05.2016 р.

Суддя ОСОБА_4

справа № 922/481/16