Рішення № 57514144, 28.04.2016, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27.04.16р. Справа № 904/1272/16

За позовом Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" (м. Львів)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лета Торг" (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за договором про надання овердрафту № 012/2015-О від 27.04.2015 у загальному розмірі 21 672 грн. 49 коп. (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 21.03.2016)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Мужик Н.Т. - представник (довіреність № 8068 від 03.09.2015)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій, на момент звернення з нею до суду, просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лета Торг" (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання овердрафту № 012/2015-О від 27.04.2015 у загальному розмірі 21 032 грн. 81 коп.

Ціна позову, на момент звернення з ним до суду, складалася з наступних сум:

- 19 400 грн. 00 коп. - основний борг;

- 1 617 грн. 33 коп. - прострочені відсотки;

- 15 грн. 48 коп. - пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання овердрафту № 012/2015-О від 27.04.2015 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту в сумі 19 400 грн. 00 коп., сплати відсотків за його користування в період з 27.04.2015 по 27.01.2016. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пунктів 6.1. та 2.6. договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань в період з 01.10.2015 по 31.12.2015 в сумі 15 грн. 48 коп.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 21.03.2016.

Від позивача надійшло клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.суду 14327/16 від 10.03.2016), в якому він просив суд доручити проведення засідання в режимі відеоконференції господарському суду Львівської області.

Так, ухвалою суду від 10.03.2016 клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено; доручено господарському суду Львівської області організувати в приміщенні цього ж суду участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції особи, яка виступає стороною по справі № 904/1272/16, а саме: представнику позивача.

Від позивача електронною поштою надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх.суду 16903/16 від 21.03.2016).

Цього ж дня від позивача поштою надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог (вх.суду 17134/16 від 21.03.2016), в якій позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором про надання овердрафту № 012/2015-О від 27.04.2015 у загальному розмірі 21 672 грн. 49 коп., яка складається з наступних сум:

- 19 400 грн. 00 коп. - основний борг;

- 2 221 грн. 96 коп. - прострочені відсотки за період з 28.04.2015 по 29.02.2016;

- 50 грн. 53 коп. - пеня за період з 01.10.2015 по 29.02.2016.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично збільшено заявлені до стягнення відсотки за користування кредитом та пеню, здійснивши новий їх розрахунок за більш тривалий період.

Відповідно до положень пункту 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

В цей же час, згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Зважаючи на те, що позивачем були заявлені у позовній заяві вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу (кредит), відсотків за користування кредитом та пені, у зв'язку з порушенням умов спірного договору, крім того, вказане збільшення відповідає розміру сплаченого за подання позову судового збору, та заяву підписано представником позивача, якому відповідно до довіреності від 03.09.2015 надане таке право. Отже, судом було прийнято вказану заяву до розгляду.

Так, у разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 21 672 грн. 49 коп., виходячи з якої й вирішується спір.

Судове засідання 21.03.2016 проведено судом в режимі відеоконференції.

У судове засідання 21.03.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 21.03.2016 не з'явився, витребуваних судом документів не надав, причин нез'явлення суду не повідомив.

Судом було зауважено, що докази належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи в матеріалах справи відсутні, поштове повідомлення про отримання ухвали суду станом на 18.03.2016 до суду не повернулося.

У зв'язку з викладеним, ухвалою суду від 21.03.2016 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 11.04.2016, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових документів по справі.

Від позивача електронною поштою надійшло клопотання про його участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх.суду 18575/16 від 28.03.2016), в якому він просив суд доручити проведення засідання в режимі відеоконференції господарському суду Львівської області.

Так, ухвалою суду від 04.04.2016 клопотання позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено; доручено господарському суду Львівської області організувати в приміщенні цього ж суду участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції особи, яка виступає стороною по справі № 904/1272/16, а саме: представнику позивача.

Судове засідання, призначене на 11.04.2016, не відбулося, у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді, про що сторін було повідомлено листом від 11.04.2016. У вказаному листі також було вказано, що про дату та час наступного судового засідання учасників судового процесу буде проінформовано після усунення вищезазначених обставин.

Ухвалою суду від 13.04.2016 справу було призначено до розгляду в судовому засіданні на 27.04.2016.

Додатково позивача було повідомлено про дату, час та місце судового засідання, а також вимоги ухвали суду від 13.04.2016, телефонограмою.

Судове засідання 27.04.2016 проведено судом в режимі відеоконференції.

У судове засідання 27.04.2016 з'явився представник позивача.

Представник відповідача у судове засідання 27.04.2016 вдруге не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, відзиву на позов та інші витребувані судом документи не надав, з приводу чого суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 2 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи Спеціальний витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.03.2016, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: 49000, м. Дніпропетровськ, вулиця Молодогвардійська, будинок 12-А, кімната 16, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача.

При цьому, конверти з ухвалами суду від 01.03.2016, від 10.03.2016, від 21.03.2016 та від 04.04.2016 були повернуті за зворотною адресою з довідками Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" форми 20 "За закінченням терміну зберігання".

Поштове відправлення на адресу відповідача, в якому містилася ухвала суду від 13.04.2016, не було повернуто за зворотною адресою, не повернулося також і поштове повідомлення про його отримання відповідачем.

Слід зазначити, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

В разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (пункт 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011).

Так, судом здійснені всі можливі заходи щодо належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи, а саме: юридична адреса, на яку надсилалась кореспонденція суду, підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.03.2016; судом неодноразово здійснювалось відстеження поштових відправлень суду на адресу відповідача, шляхом формування витягів з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання вказаного поштового відправлення суду, а також, зокрема, виготовлялась копія реєстру № 139 на відправку замовленої пошти по Дніпропетровську з повідомленням від 14.04.2016, які долучені до матеріалів справи. При цьому, відповідно до вказаних документів поштове відправлення з ухвалою суду від 13.04.2016 також не було вручено відповідачу.

Суд наголошує на тому, що, зокрема, ухвала суду від 13.04.2016 була надіслана відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958.

Господарський суд прийшов до висновку, що незнаходження відповідача за його юридичною адресою, що має наслідком неотримання кореспонденції суду про повідомлення щодо часу та місця розгляду даної справи, не може прийматися до уваги судом, оскільки свідчить, що неотримання ухвал суду відповідачем відбулося саме з його вини. Відповідач, у разі незнаходження за його юридичною адресою, повинен був докласти зусиль про отримання поштових відправлень за цією адресою. Крім того, неотримання ухвал суду відповідачем у вказаному випадку не може бути причиною для порушення законного права позивача на розумний строк розгляду його справи.

Також, суд враховує, що провадження у даній справі було порушено 01.03.2016 та протягом всього часу розгляду справи судами здійснювалось належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду даної справи, однак жодна з ухвал не була отримана відповідачем з причин, що не залежали від суду та внаслідок недобросовісної поведінки самого відповідача.

Отже, суд приходить до висновку, що відповідач про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, оскільки ухвала суду від 13.04.2016 була надіслана на адресу відповідача, яка підтверджена Спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 01.03.2016 завчасно, та не отримана відповідачем внаслідок його недобросовісної поведінки, що полягає у незабезпеченні вчасного отримання поштової кореспонденції за своєю юридичною адресою. Крім того, судами була надана учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, оскільки впродовж періоду з 01.03.2016 по 27.04.2016 призначалося три судових засідання у даній справі.

При цьому, стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на участь у судовому засіданні та вважає можливим розглянути справу за відсутності представника відповідача, оскільки останній повідомлений про час та місце судового засідання належним чином, а матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Представником позивача у судовому засіданні 27.04.2016 було викладено зміст позовних вимог, з урахуванням їх збільшення, наведено доводи в їх обґрунтування.

Так, представник позивача повідомив, що станом на теперішній час заборгованість відповідача перед позивачем не змінилися, будь-яких погашень відповідач не здійснював.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У пункті 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 роз'яснено: якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Так, справа розглядається за наявними в ній матеріалами, визнаними судом достатніми, в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

У порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 27.04.2016 оголошувалася вступна та резолютивна частини рішення.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 27.04.2015 між Публічним акціонерним товариством "Кредобанк" (далі - Банк, позивач) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Лета Торг" (далі - позичальник, відповідач) було укладено договір про надання овердрафту № 012/2015-О (далі договір, а.с.15-20), відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику овердрафт, тобто надати у його власність грошові кошти у національній валюті, для оплати наданих ним розрахункових документів в разі недостатності коштів на його поточному рахунку в межах встановленого максимального ліміту заборгованості в розмірі та на умовах, обумовлених договором, а позичальник зобов'язується повернути його і сплатити проценти та комісії за користування ним.

У пункті 10.1. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з дня підписання обома сторонами та діє до повного виконання ними своїх зобов'язань.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладеного сторонами договору від 27.04.2016 та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки сторін, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Так, в розділі 2 договору сторони визначили загальні умов кредитування, а саме:

- максимальний ліміт заборгованості по овердрафту (максимальна сума, в межах якої позичальник може здійснювати платежі протягом одного операційного дня зі свого поточного рахунку понад фактичний залишок коштів на ньому) становить 20 000 грн. 00 коп. (пункт 2.1. договору);

- процентна ставка - 32,00% річних (пункт 2.2. договору);

- дата остаточного повернення овердрафту - 26.04.2016 (пункт 2.4. договору);

- підставою надання банком овердрафту є подання позичальником в банк розрахункових документів на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку (пункт 2.8. договору);

- датою надання овердрафту вважається дата виникнення на поточному рахунку позичальника дебетового сальдо (проведення платежів понад залишок коштів на поточному рахунку) (пункт 2.9. договору).

Згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до пункту 3.2. договору проценти за користування овердрафтом нараховуються щоденно на суму заборгованості по овердрафту за методом "факт/360" (фактична кількість днів у місяці, але умовно, 360 днів у році), за ставкою, вказаною у пункті 2.2. договору з урахуванням строку користування овердрафтом з моменту надання овердрафту.

Згідно з пунктом 4.1 договору позичальник зобов'язаний повернути банку овердрафт у повному обсязі в порядку та терміни, передбачені цим договором та/або додатками до нього.

Відповідно до пункту 4.6 договору погашення заборгованості за договором здійснюється у наступній черговості: сума перевищення діючого ліміту заборгованості по овердрафту; прострочені платежі по сплаті комісій за користування овердрафтом; прострочені платежі по сплаті процентів за користування овердрафтом; строкові платежі по сплаті нарахованих комісій за користування овердрафтом, термін сплати яких наступає в поточному місяці; строкові платежі по сплаті нарахованих процентів за користування овердрафтом, термін сплати яких наступив в момент надходження коштів; проценти за користування овердрафтом, термін сплати яких наступає в поточному місяці; пеня, штраф та інші види неустойки по овердрафту; строкові платежі по поверненню овердрафту (основного боргу). Сторони не вправі самостійно змінювати встановлену черговість погашення заборгованості. У випадку надходження від позичальника коштів з призначенням платежу, яке порушує встановлений вище порядок погашення, банк проводить погашення заборгованості позичальника відповідно до положень цього пункту незалежно від вказаного позичальником призначення платежу.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач на виконання договору надав відповідачу овердрафт, що підтверджується випискою по руху грошових коштів по рахунку відповідача з 27.04.2015 по 28.01.2016 (а.с.23).

В свою чергу відповідачем зобов'язання за договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати процентів за користування кредитом у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в наступних сумах:

- 19 400 грн. 00 коп. - основний борг;

- 2 221 грн. 96 коп. - прострочені відсотки за період з 28.04.2015 по 29.02.2016.

Факт кредитування рахунку № 2600001613335 на підставі договору підтверджується матеріалами справи.

Як вбачається з наданої позивачем виписки за період з 27.04.2015 по 28.01.2016 по рахунку відповідача, на ньому обліковуються прострочені суми. Вказане і є причиною спору.

При цьому, пунктами 4.7. та 4.8. договору передбачено право банку у випадку невиконання позичальником зобов'язань, передбачених договором, вимагати дострокового повернення овердрафту, сплати процентів, комісій та інших належних до сплати платежів за договором, про що письмово повідомляє позичальника. позичальник зобов'язаний протягом 10 робочих днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути овердрафт, проценти, комісії та інші, належні до сплати платежу за договором.

У відповідності до вказаних умов договору, позивачем було направлено відповідачу повідомолення-вимогу від 07.08.2015 № 07/08/15-182, в якій було вказано про необхідність погашення заборгованості (а.с.21-22).

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить також з наступного.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

В свою чергу відповідачем зобов'язання за договором в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту та сплати процентів за його користування у повному обсязі не виконані, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в наступних сумах:

- 19 400 грн. 00 коп. - основний борг;

- 2 221 грн. 96 коп. - прострочені відсотки за період з 28.04.2015 по 29.02.2016.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Матеріалами справи підтверджується, що в порушення умов договору, а також вказаних норм чинного законодавства відповідач не виконав зобов'язання щодо своєчасного повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів за його користування.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи, у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов договору, відповідачем господарському суду надано не було.

Так, строки виконання грошового зобов'язання щодо повернення отриманого кредиту в сумі 19 400 грн. 00 коп. та сплати процентів за користування кредитом за період з 28.04.2015 по 29.02.2016 є такими, що настали.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України, статті 33 та статті 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Так, станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не залучені до матеріалів справи, докази на підтвердження погашення відповідачем заборгованості по кредиту в сумі 19 400 грн. 00 коп., заборгованості по процентам в сумі 2 221 грн. 96 коп.

При цьому, розрахунок вищенаведених сум заборгованості по кредиту, а також заборгованості по процентам (станом на 11.03.2016), доданий позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог, визнається судом обґрунтованим (а.с.64).

За наведених обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 400 грн. 00 коп. простроченої заборгованості за кредитом та 2 221 грн. 96 коп. прострочених процентів за користування кредитом суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, відповідно до пункту 6.1. договору за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань (повернення овердрафту, оплати процентів, комісій, інших платежів за договором) банк має право стягнути з позичальника пеню у розмірі, визначеному у пункті 2.6. договору.

Відповідно до пункту 2.6. договору пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором становить 0,03% за кожен день прострочки від простроченої/несплаченої суми, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочки, за весь час прострочки.

На підставі вказаного пункту договору позивач нарахував та просить стягнути 50 грн. 53 коп. пені за період з 01.10.2015 по 29.02.2016. Розрахунок пені здійснений позивачем за кожний розрахунковий період окремо.

Розрахунок пені (а.с.65), здійснений позивачем, визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства.

Враховуючи встановлений судом факт несвоєчасного повернення кредиту, умови пункту 6.1. договору та положення наведених правових норм, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 50 грн. 53 коп. пені є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, судові витрати по справі, з урахуванням положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача у сумі 1 378 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 1, 4-5, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лета Торг" (49000, м.Дніпропетровськ, вулиця Молодогвардійська, будинок 12-А, кімната 16; ідентифікаційний код 38432680) на користь Публічного акціонерного товариства "Кредобанк" (76026, м.Львів, вулиця Сахарова, будинок 78; ідентифікаційний код 09807862) - 19 400 грн. 00 коп. - заборгованості за кредитом, 2 221 грн. 96 коп. - заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, 50 грн. 53 коп. пені, 1 378 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 29.04.2016.

Суддя Ю.В. Фещенко