Постанова № 57508257, 28.04.2016, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2016 року Чернігів Справа № 825/655/16

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лобана Д.В.,

за участю секретаря Новик Н.С.,

представників позивача Бутко Н.М., Тарана Ю.М., Зуєвої З.Н.,

представників відповідача Репеха О.О., Шенгерей Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "АгроКІМ" до Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АгроКІМ" звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 06.01.2016 № 0000022201, від 25.03.2016 № 0000012201, від 25.03.2016 № 0000032201.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що посадовими особами відповідача в акті перевірки зроблено протиправний висновок про безпідставне списання засобів захисту рослин та мінеральних добрив на земельні ділянки Ічнянського та Прилуцького районів за 2013 рік на загальну суму 37499335,62 грн, ПДВ 7499867 грн, за 2014 рік на загальну суму 3656997,45 грн, ПДВ 731399 грн.

На думку осіб, що здійснювали перевірку, сума податку на додану вартість у розмірі 8231266 грн підлягає відображенню у складі податкових зобов'язань загальної податкової декларації з ПДВ, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом. Наведений висновок ґрунтується на припущенні про невідповідність списання засобів захисту рослин та мінеральних добрив кількості земельних ділянок, що перебувають у власності або на умовах оренди.

Зазначає, що під час перевірки взято до уваги лише дані відділів Держкомзему та декларацій фіксованого сільськогосподарського податку, натомість безпосередньо договори оренди земельних ділянок, які власне і є першоджерелом, взагалі не досліджено.

Крім того, податкове законодавство не вимагає державної реєстрації права оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Вважає, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов'язання та нараховано штрафні (фінансові) санкції, підлягають визнанню протиправними та мають бути скасовані.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали та просили його задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача позовні вимоги не визнали, просили відмовити в їх задоволенні та пояснили, що у ході проведення перевірки встановлено безпідставне списання ТОВ «АгроКІМ» засобів захисту рослин та мінеральних добрив на земельні ділянки Ічнянського та Прилуцького районів за 2013 рік на загальну суму 37499335,62 грн, крім того ПДВ 7499867 грн, за 2014 рік на загальну суму 3656997,45 грн, крім того ПДВ 731399 грн. У результаті вищезазначеного, з урахуванням вимог п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, сума податку на додану вартість у розмірі 8231266 грн підлягає відображенню у складі податкових зобов'язань загальної податкової кларації з податку на додану вартість, за якою здійснюються розрахунки з бюджетом.

Крім того, перевіркою встановлено, що ТОВ «АгроКІМ» було укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції майбутнього врожаю від 03.11.2014 № 134 з ПАТ «Млибор» (код 14226133), згідно умов якого ТОВ «АгроКІМ» (товаровиробник, в подальшому продавець) зобов'язується передати (поставити) у власність ПАТ «Млибор» (в подальшому покупець) в порядку та на умовах, визначених даним договором сільськогосподарську продукцію власного виробництва, а саме - соя врожаю 2015 року заліковою вагою 6000 т на загальну суму 31104000 грн, в т.ч. ПДВ 5184000 грн.

Отримані 04.11.2014 кошти попередньої оплати за сою від ПАТ «Млибор» у сумі 31104000 грн, в той же день кошти 04.11.2014 ТОВ «АгроКІМ» були перераховані на:

- ПАТ «Млибор» (код 14226133) на р/р №26000010912401, ПАТ «Альфа Банк» у м. Києві, МФО 300346 - в якості компенсації зобов'язань згідно договору про зміну позичальника б/н від 28.10.2014, без ПДВ - в сумі 23 434 920 грн;

- ПСП «Слобожанщина Агро» (код 03800113) на р/р №26002012735101, ПАТ Альфа Банк» у м. Києві, МФО 300346 - в якості надання безпроцентної фінансової помоги на поворотній основі згідно договору № 92/2 від 31.01.2014, без ПДВ в сумі 7669080 грн.

У листопаді 2014 року ТОВ «АгроКІМ» по отриманій попередній оплаті від ПАТ «Млибор» за сою, відповідно отриманої податкової накладної від 04.11.2014 1/2 (на загальну суму 31104000,00 грн, номенклатура - соя 2015 р., 6000 т), суму податку на додану вартість у розмірі 5184000 грн віднесено до складу податкових зобов'язань декларації з податку на додану вартість (скороченої), поданої до Прилуцької ОДПІ від 20.12.2014 за № 9073863500, за якою суми податку на додану вартість по поставлених підприємством сільськогосподарських товарів (послуг), не підлягають слаті до бюджету та повністю залишаються у розпорядженні такого підприємства, як відшкодування суми податку.

Вважає, що перевіркою встановлено порушення ТОВ «АгроКІМ» ст. 209 Податкового кодексу України, розділу V наказу Міністерства фінансів України від 23.09.2014 №966 "Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість" (зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.10.2014 за № 1267/26044, чинного до 01.02.2016) в частині відображення податку на додану вартість від суми отриманої попередньої оплати від ПАТ «Млибор» у складі податкових зобов'язань податкової декларації з ПДВ (скороченої) за листопад 2014 року, що призвело до завищення податкових зобов'язань по вказаній декларації з ПДВ (скороченій) у сумі 5184000 грн та відповідно заниження податкових зобов'язань загальної податкової декларації за листопад 2014 року у сумі 5184000 грн.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов належить задовольнити, виходячи з таких підстав.

Встановлено, що ТОВ «АгроКІМ» є юридичною особою та основний вид діяльності якої є, зокрема, 01.11 вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур та насіння олійних культур (том 1 а.с. 119-121).

У період з 12.11.2015 по 15.12.2015 Прилуцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області проводилась планова виїзна перевірка товариства з обмеженою відповідальністю «АгроКІМ» (код за ЄДРПОУ 32370430) з питань дотримання вимог податкового, валютного, іншого законодавства та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2012 по 30.09.2015.

За результатами перевірки складено акт від 22.12.2015 № 536/22-32370430 (том 1 а.с. 10-48).

У ході проведення перевірки Прилуцької ОДПІ встановлено порушення позивачем:

- п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 209.2 Податкового кодексу України, розділ V Порядку заповнення і подання звітності з податку на додану вартість, у результаті чого занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 12433425 грн, у тому числі за квітень 2013 року у сумі 1377581 грн, за травень 2013 року у сумі 3326557 грн, за червень 2013 року у сумі 1294926 грн, за липень 2013 року у сумі 227384 грн, за вересень 2013 року у сумі 108987 грн, за жовтень 2013 року у сумі 36649 грн, за грудень 2013 року у сумі 1038922 грн, за січень 2014 року у сумі 75885 грн, за травень 2014 року у сумі 311340, за червень 2014 року у сумі 419522 грн, за липень 2014 року у сумі 14454 грн, за листопад 2014 року у сумі 19075 грн, за січень 2015 року у сумі 182143 грн;

- п. 187.1 ст. 187, п. 198.3, п. 198.5 ст. 198, п. 209.2 Податкового кодексу України, розділ V Порядку заповнення і подання звітності з податку на додану вартість, в результаті чого завищено податок на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню у сумі 1615718 грн, у тому числі за листопад 2014 у сумі 381109 грн, за грудень 2014 року у сумі 477451 грн, за січень 2015 року у сумі 757158 грн;

- п. 209.2 Податкового кодексу України, розділу V Порядку заповнення і подання звітності з податку на додану вартість, в результаті чого занижено від'ємне значення (скорочена декларація), що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у сумі 5184000 грн, в т.ч. за листопад 2014 року у сумі 5184000 грн.

На підставі висновку акта перевірки Прилуцької ОДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 06.01.2016 № 0000022201 про зменшення ТОВ «АГРОКІМ» суми бюджетного відшкодування на 858560 грн та накладення штрафу в сумі 214640 грн (том 1 а.с. 102);

- від 25.03.2016 № 0000012201 про збільшення товариству «АГРОКІМ» грошового зобов'язання з ПДВ на суму 12130590 грн. та накладення штрафу в сумі 3032647,50 грн (том 1 а.с. 103).

- від 25.03.2016 № 0000032201 про зменшення товариству «АГРОКІМ» розміру від'ємного значення суми ПДВ на 426118 грн (том 1 а.с. 104).

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

На підтвердження правомірності списання засобів захисту рослин та мінеральних добрив на земельні ділянки Ічнянського та Прилуцького районів за 2013 рік на загальну суму 37499335,62 грн, ПДВ 7499867 грн, за 2014 рік на загальну суму 3656997,45 грн, ПДВ 731399 грн, позивачем надано наступні первинні документи: копії господарських договорів з додатками за 2013 рік (том 2 а.с. 7-95); копії господарських договорів з додатками за 2014 рік (том 2 а.с. 96-178); копії податкових накладних за 2013 рік (том 2 а.с. 179-250, том 3 а.с. 1-34); копії податкових накладних за 2014 рік (том 3 а.с. 35-137); копії видаткових накладних за 2013 рік (том 3 а.с. 138-250, том 4 а.с. 1-47); копії видаткових накладних за 2014 рік (том 4 а.с. 48-119); копії платіжних доручень, виписок за 2013 рік; копії платіжних доручень, виписок за 2014 рік (том 4 а.с. 120-249); копії товарно-транспортних та залізничних накладних за 2013 рік (том 5 а.с. 1-137); копія плану посіву та валового збору врожаю 2016 року (том 5 а.с. 138); копія статистичної звітності, форма 29-сг Ніжинський район (том 5 а.с. 139-142); копія статистичної звітності, форма 29-сг Прилуцький район (том 5 а.с. 143-146); копія оборотно-сальдової відомості по рахунку 27 (том 5 а.с. 147); копія оборотно-сальдової відомості по рахунку 361 (том 5 а.с. 148).

Крім того, позивачем було надано інформацію щодо укладених договорів оренди землі по Прилуцькому району станом на 01.05.2013 (том 1 а.с. 129-173); інформацію щодо укладених договорів оренди землі по Прилуцькому району станом на 01.05.2014 (том 1 а.с. 174-218); інформацію щодо укладених договорів оренди землі по Ічнянському району станом на 01.05.2014 (том 1 а.с. 219-241); інформацію щодо укладених договорів оренди землі по Ічнянському району станом на 01.05.2013 (том 1 а.с. 242-248); інформацію щодо укладених договорів оренди землі по Ніжинському району станом на 01.05.2014 (том 2 а.с. 1-6).

На запитання суду представник відповідача повідомив, що ним не було досліджено реальності фактичного використання земельних ділянок за вищезаначеними договорами, лише тому, що позивач не встиг їх вчасно зареєструвати.

Також, у ході ведення власної господарської діяльності між позивачем та ПАТ «Млибор» (код ЄДРПОУ 14226133) було укладено договір купівлі-продажу сільськогосподарської продукції № 134 від 03.11.2014 (том 5 а.с. 149-151).

На підтвердження реальності виконання вказаного договору позивачем надано первинні документи, а саме: копія додаткової угоди № 1 від 01.12.2014 (том 5 а.с. 152); копія додаткової угоди № 2 від 01.10.2015 (том 5 а.с. 153); копія додаткової угоди № 3 від 18.01.2016 (том 5 а.с. 149-154); копії видаткових накладних та актів прийому-передачі (том 5 а.с. 155-164); копія податкової накладної від 04.11.2014 (том 5 а.с. 165); копії платіжних доручень (том 5 а.с. 166-168); копії залізничних накладних на відвантаження сої врожаю 2015 року (том 5 а.с. 169-234).

Отже, правовідносини за спірними правочинами у повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договори мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договори виконано сторонами в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочину підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичної особи та платниками податків, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договорів із контрагентами позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагента та чи здійснює він господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України платник податку може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов'язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Зазначене рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Відповідно до п. 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредит.

Отже, із положень зазначених норм законодавства вбачається, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Податковий кодекс України визначає податкові накладні. Наявність податкових накладних було встановлено і під час проведення перевірки і під час судового засідання. Тому у позивача були законні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.1 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

Отже, до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Отже, ТОВ «АгроКІМ» здійснювало свою діяльність по вирощуванню сільськогосподарської продукції на всіх орендованих землях, незалежно від здійснення реєстрації права оренди.

Водночас об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком згідно з пунктом 302.1 статті 302 Податкового кодексу України є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Але при здачі звітності по фіксованому податку, податковий орган приймав звітність лише по землі, оренда якої була підтверджена довідками Державного земельного кадастру, тобто лише по тих землях, які пройшли реєстрацію, посилаючись на відповідні приписи Земельного кодексу України, а позивач, в свою чергу, фіксований податок сплачував також тільки за цю землю.

Таким чином, як випливає зі змісту пункту 308.4 статті 308 ПК України, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

Податкове законодавство не вимагає державної реєстрації права оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника.

Враховуючи пріоритетність застосування норм ПК України перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Слід відзначити, що у нашому випадку ТОВ «АГРОКІМ» вносило засоби захисту рослин та мінеральні добрива лише на ті земельні ділянки, щодо яких було укладено договори оренди. Подальша реєстрація прав оренди за цими договорами не впливає на існування самого факту використання наведених земельних ділянок.

Окремо суд звертає увагу на те, що за наведеними договорами сплачувалась орендна плата й, відповідно, нараховувався (сплачувався) податок з доходів фізичних осіб.

Тож висновок про безпідставне списання засобів захисту рослин та мінеральних добрив не відповідає дійсності.

Щодо тверджень відповідача про те, що отримавши в листопаді 2014 року попередню оплату від ПАТ «МЛИБОР» за сою врожаю 2015 року, платник податків не мав підстав відображати ПДВ, нарахований на вартість сільськогосподарських товарів власного виробництва, які він зобов'язувався у майбутньому поставити, у скороченій декларації, слід зазначити наступне.

У даному випадку слід керуватися загальними положеннями, передбаченими п. 187.1 ст. 187 ПК України, відповідно до яких момент виникнення податкових зобов'язань з податку на додану вартість визначається не лише фактом поставки, а датою зарахування коштів від покупця на рахунок продавця (пп. "а" п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Аналогічна правова позиція наведена у листі Міністерства доходів і зборів України від 19.09.2013 № 18658/7/99-99-19-04-02-17, в якому зазначається, що спецрежим оподаткування ПДВ для сільгосптоваровиробників не визначає окремих правил оподаткування ПДВ, а лише встановлює окремий облік таких операцій та порядок використання сум податку на додану вартість, що нараховуються сільгосптоваровиробником - суб'єктом спеціального режиму оподаткування під час здійснення ним операцій з постачання сільгосптоварів/послуг власного виробництва. Таким чином, якщо сільгосптоваровиробник - суб'єкт спецрежиму відповідно до умов укладеного договору отримує попередню оплату за сільгосппродукцію власного виробництва, то на дату отримання попередньої оплати за таку продукцію власного виробництва (перша подія) сільгосптоваровиробник визначає податкові зобов'язання за операцією з постачання таких товарів/послуг, та виписує податкову накладну покупцю за такою операцією у загальновстановленому порядку.

Крім того, слід врахувати правову позицію Вищого адміністративного суду України, який у своїх рішеннях (№ К/800/23734/13 від 14.01.2014, № К/800/15742/14 від 16.06.2014) зазначив, що згідно з положеннями п. 209.2 ст. 209 ПК України під визначенням поставлених сільськогосподарських товарів/послуг мається на увазі зміст господарської операції, а не момент передачі товарів чи послуг, а тому правомірним є віднесення суми ПДВ з операцій по отриманню попередньої оплати в складі податкових зобов'язань декларації з ПДВ спеціальної, а не загальної.

Оцінка наявних у матеріалах справи доказів, наданих на підтвердження реальності господарських операцій, має здійснюватись з дотриманням положень ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з всебічним, повним та об'єктивним дослідженням усіх доказів у сукупності, адже документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки або недоліки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що отримані від контрагентів послуги/товари були використані ТОВ "АгроКІМ" у своїй господарській діяльності, відбулася зміна майнового стану сторін правочину.

До того ж, відповідач не заперечував у судовому засіданні доводи позивача про те, що поставки сої врожаю 2015 року реально здійснена.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований в судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх рішень.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "АгроКІМ" задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області від 06.01.2016 № 0000022201, від 25.03.2016 № 0000012201, від 25.03.2016 № 0000032201.

Присудити за рахунок бюджетних асигнувань Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АгроКІМ" понесені судові витрати у розмірі 249938,33 грн.

Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.

Суддя Д.В. Лобан