Ухвала суду № 57501239, 04.05.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1779/16-ц

Провадження № 22-ц/779/1027/2016

Категорія 55

Головуючий у 1 інстанції Бабій О. М.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 травня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів: Девляшевського В.А., Матківського Р.Й.

секретаря Петріва Д.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Івано-Франківської міської стоматологічної поліклініки про стягнення середньомісячної заробітної плати та відшкодування моральної шкоди, - за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 06 квітня 2016 року,-

в с т а н о в и л а :

В лютому 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом про стягнення з Івано-Франківської міської стоматологічної поліклініки середньомісячної заробітної плати за період з червня 2015 року по 1 січня 2016 року, відпускних за 2015 рік за 24 календарні дні та 6 000 грн. моральної шкоди. Позовні вимоги мотивував тим, що з 1983 року перебуває з відповідачем у трудових відносинах, працюючи на посаді зубного техніка. Наказом №33 від 04.02.2013 року його було звільнено з посади, проте в подальшому поновлено рішенням суду. Після поновлення на роботі головний лікар та завідуючий ортопедичного відділення не забезпечують позивача роботою та матеріалами та не оплачують середньомісячної заробітної плати. З цього приводу 08.12.2015 року ухвалювалось рішення про повернення коштів.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 06.04.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій послався на те, що з відповідача підлягає стягненню невиплачена заробітна плата та відпускні. Також, відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України відповідач зобов'язаний відшкодувати моральну шкоду, яку позивач поніс через неправдиво складені на нього акти про відсутність на робочому місці, що призвело до стресів та погіршення здоров'я.

Сторони в судове засідання не прибули хоча належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Апелянт ОСОБА_2 після оголошення перерви для надання ним апеляційному суду доказів по справі в судове засідання не з'явився, жодних доказів по суті спору не надав, хоча апеляційним судом надавалась йому така можливість. Тому апеляційну скаргу слід розглянути у його відсутності та прийняти рішення по наявних у справі доказах.

Перевіривши матеріали справи, вислухавши пояснення апелянта в попередньому судовому засіданні 27.04.2016 року, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства рішення відповідає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем належними засобами доказування не доведені позовні вимоги.

З цим висновком також погоджується колегія суддів.

Відповідно до ст. 21 ЗУ «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї

праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

З матеріалів справи достовірно встановлено, що ОСОБА_2 з 25.01.1988 року по 09.12.2015 працював на посаді зубного техніка в Івано-Франківській міській стоматологічній поліклініці. Як на підставу позову вказував на те, що йому не виплачені з червня 2015 року по січень 2016 року заробітна плата та відпускні тривалістю 24 календарні дні з 01.06.2015 року по 24.06.2015 року.

Проте до позовної заяви не додано жодних доказів, якими позивач обґрунтовує свій позов.

Виходячи з вимог ст. ст.10, 60 ЦПК кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст.59 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Крім того, враховуючи вищезазначені вимоги ст. 60 ЦПК та виходячи з принципу змагальності незалежно від того, доводить відповідач відсутність фактів підстави позову чи ні, загальне правило розподілу доказових обов'язків залишається незмінним, і тягар доказування не переходить від однієї сторони до іншої, і підставу позову повинен довести саме позивач.

Жодних доказів на підтвердження того, що відповідач не виплачував позивачу за вказаний ним період заробітну плату не надано. Доводи про те, що середньомісячний заробіток складає 286,75 грн. не підтверджені. ОСОБА_2 до матеріалів справи не додано необхідні документи для розгляду спору по суті, зокрема трудова книжка, довідка з місця роботи, довідка про суму заборгованості і заробітної плати, тощо. До правоохоронних чи контролюючих органів з приводу затримки у виплаті заробітної плати позивач також не звертався.

До апеляційної скарги додана копія рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області, яким з Івано-Франківської міської стоматологічної поліклініки на користь ОСОБА_2 стягнута заборгованість по заробітній платі в сумі 4301,25 грн. за період з квітня 2014 року по червень 2015 рік. Проте, встановлені в даному рішенні обставини не можуть бути визнані преюдиційними для справи, що розглядається, оскільки з'ясовані в ньому факти щодо розміру заборгованості по заробітній платі ОСОБА_2 стосувались іншого періоду.

Що стосується стягнення моральної шкоди, то аргументи апеляційної скарги в цій частині є надуманими та не обґрунтованими.

Таким чином, викладені у скарзі доводи ОСОБА_2 про залишення судом без уваги обставин незаконності вказаного рішення суду правильність висновків суду щодо безпідставності заявлених ним вимог не спростовують, фактично зводяться до повторного їх обґрунтування і одностороннього тлумачення регулюючого спірні правовідносини законодавства лише на свою користь.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обставини справи з'ясовано всесторонньо і повно та ухвалено рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Тому підстав для задоволення апеляційної скарги не вбачається.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.303,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 06 квітня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

В.А. Девляшевський

Р.Й. Матківський