Ухвала суду № 57493059, 14.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 квітня 2016 року м. Київ К/800/38146/15

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

Олендера І.Я. (доповідача), Карася О.В., Рибченка А.О.,

секретар судового засідання Загородній А.А.,

за участю представника позивача Олейнікової Л.В.,

представника відповідача Кузьменко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Луцьк Фудз» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2015 року,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2012 року Публічне акціонерне товариство «Луцьк Фудз» (далі - позивач, ПАТ «Луцьк Фудз») звернулось до суду першої інстанції із позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 03.08.2012 року № 0000192201.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 03.08.2012 року № 0000192201 в частині визначення грошового зобов'язання в сумі 260381,55 грн., в т.ч. за основним платежем 232330 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 28051,55 грн.; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмолено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач довів правомірність визначення позивачу суми грошового зобов'язання по контрагенту ТОВ «Медео-Захід» у розмірі 1841763 грн. основного платежу та 434634,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій, у зв'язку із чим оскаржуване податкове повідомлення-рішення в цій частині є обґрунтованим. В свою чергу, укладені між ПАТ «Луцьк-Фудз» та СГД ОСОБА_6, ТОВ «Терлич», були направлені на реальне настання правових наслідків, позивачем правомірно включені валові витрати по взаємовідносинах з СГД ОСОБА_6 та ТОВ «Терлич», а тому податкове повідомлення-рішення в частині грошового зобов'язання в сумі 260381,55 грн., в т.ч. за основним платежем 232330 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 28051,55 грн. підлягає до скасування як протиправне.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалено в цій частині нову постанову якою: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 03.08.2012 року № 0000192201 в частині визначення позивачу суми грошового зобов'язання у розмірі 1841763 грн. основного платежу та 434634,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що реальність господарських операцій підтверджується первинними документами, які у своїй сукупності в повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаного товару у господарській діяльності позивача, встановлено добросовісність дій позивача, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають йому право на формування витрат у податковому обліку.

Луцьку об'єднану державну податкову інспекцію Волинської області Державної податкової служби замінено правонаступником Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області (далі - відповідач, ДПІ) відповідно до ст. 55 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить про їх скасування, як таких, що ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог. У доводах касаційної скарги зазначає, що позивачем порушено вимоги вимог п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п. 5.2, п 5.3, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 134, ст. 138, ст. 139, ст. 140 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в наслідок чого позивачем завищено валові витрати за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року у зв'язку із нікчемністю правочинів, укладених із ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Медео-Захід» та ТОВ «Терлич», а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено правомірно.

В запереченнях на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2015 року без змін, оскільки при її ухваленні суд апеляційної інстанції не допустив порушень норм матеріального чи процесуального права.

Касаційний розгляд справи проведено у відкритому судовому засіданні, відповідно до ст. 221 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судами попередніх інстанцій встановлено наступні обставини.

У період з 03.07.2012 року по 07.07.2012 року посадовими особами відповідача проведено позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності включення валових витрат за взаємовідносинами з ТОВ «Медео-Захід», ТОВ «Терлич» та СПД ОСОБА_6 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 13.07.2012 року №2659/22-6/00377163.

У вказаному акті перевірки зазначено про порушення позивачем вимог п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п. 5.2, п 5.3, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 134, ст. 138, ст. 139, ст. 140 ПК України, внаслідок чого позивачем завищено валові витрати на загальну суму 8374064 грн., в т.ч. у II кв. 2010 року на суму 2253033 грн., у III кв. 2010 року на суму 4349923 грн., у IV кв. 2010 року на суму 800000,90 грн., у I кв. 2011 року на суму 160762,50 грн., у II кв. 2011 року на суму 810345,20 грн. по господарських операціях позивача з СПД ОСОБА_6, ТОВ «Медео-Захід» та ТОВ «Терлич».

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000192201 від 03.08.2012 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 2074093 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 462685,80 грн.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів приходить до висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних мотивів.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що під терміном «валові витрати виробництва та обігу» - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Згідно з абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналогічні положення закріплені і в ПК України.

Згідно із п. 137.1 ст. 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу права власності на такий товар до покупця. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Пунктом 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у перевіряємий період позивач мав господарські відносини з ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Медео-Захід», ТОВ «Терлич».

Між ПАТ «Луцьк Фудз» (покупець) та ФОП ОСОБА_6(продавець) укладено договір купівлі-продажу цукру-піску від 09.08.2010 року №09/08 на загальну суму 14088515 грн., в т.ч. ПДВ 2348085,84 грн. Згідно умов даного договору Продавець зобов'язується поставити, а Покупець прийняти та оплатити в строк, встановлений договором, товар цукор-пісок в кількості, асортименті та за ціною погодженою в попередньому замовленні.

Висновки податкового органу про нікчемність договору купівлі-продажу цукру-піску ПАТ «Луцьк-Фудз» у СГД ОСОБА_6, зроблені на підставі акту перевірки № 9510/17-2/НОМЕР_2 від 25.11.2011 року про здійснення фінансово-господарських операцій між СГД ОСОБА_6 та ТОВ «Солодка Країна-К», є необґрунтованими, оскільки податковий орган не досліджував та не взяв до уваги первинні документи, які надавалися позивачем на його письмовий запит від 05.01.2012 року №179/1023-2 у листі-відповіді від 05.03.2012 року №869, а саме копії договору, відомості по рахунку, видаткові та податкові накладні, товарно-транспортні накладні, якими підтверджено реальність господарських операцій.

Факт придбання товару та реальності здійснення господарської операції за договором поставки № 30/08/2010 від 30.08.2010 року, укладеного між позивачем та ТОВ «Терлич» підтверджуються дослідженими судами попередніх інстанцій та наявними в матеріалах справи копіями договору, платіжних доручень, видаткових накладних, товарно-транспортних накладних.

В свою чергу, первинні документи на підтвердження господарських операцій між ТОВ «Терлич» та ТОВ «Луцьк Фудз» при проведенні позапланової невиїзної перевірки податковою інспекцією у позивача не були витребувані та взагалі не досліджувалися.

Садами попередніх інстанцій встановлено, що ТОВ «Терлич» поставляло ТОВ «Луцьк-Фудз» макарони, а тому числі під торговою маркою «Руна», що підтверджено платіжними дорученнями (т. 6, а.с. 46-74), видатковими накладними (т. 6, а.с. 75-123), товарно-транспортними накладними (т.6, а.с. 124-125).

Луцька ОДПІ зробила висновок про безтоварність операцій даного договору на підставі отриманого від Млинівської МДПІ акту № 497/23/36921849 від 16.12.2011 року, однак такі доводи спростовуються вищезазначеними документами та рішенням Державної податкової служби України від 24.05.2012 року № 8662/6/10-2315.

По договору № 17/05/10/1 від 17.05.2010 року укладеного між ПАТ «Луцьк-Фудз» та ТОВ «Медео-Захід» судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач придбав у ТОВ «Медео-Захід» сільськогосподарську продукцію та томатну пасту на загальну суму 8883547,08 грн., в тому числі ПДВ 1480591,00 грн. Транспортування здійснювалося згідно товарно-транспортних накладних за рахунок ПАТ «Луцьк Фудз» приватним підприємцем ОСОБА_7

Щодо доводів відповідача про нереальність господарських операцій між позивачем з ТОВ «Медео-Захід» по поставці томатної пасти, оскільки доставка в таких об'ємах є сумнівною через невідповідність маси доставленого товару та вантажопідйомністю транспортного засобу, суд касаційної інстанції зазначає наступне.

З висновків податкового органу вбачається, що ним фактично не ставиться під сумнів реальність поставки товару, а лише викликає сумнів можливість перевезення відповідного об'єму товару за одну доставку, що вказаний в товарно-транспортних накладних. Однак, такий сумнів не підтверджено належними доказами, а ґрунтується лише на припущеннях податкового органу. При цьому, з таких припущень випливає, що поставка товару в менших розмірах відповідачем не заперечується, що також вказує на необґрунтованість та суперечливість доводів податкового органу.

Позивачем, на підтвердження фактичного виконання умов договорів, реальності здійснення господарських операцій, правомірності включення до складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Медео-Захід», ТОВ «Терлич» подано суду копії: договорів, податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, банківських виписок, відомостей по рахунку та інші документи.

Позивач здійснював оплату за отримані товари шляхом безготівкових розрахунків через банківську установу з урахуванням ПДВ.

Крім того, на момент здійснення господарських операцій позивач та його контрагенти ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Медео-Захід», ТОВ «Терлич» були включені до Єдиного державного реєстру та перебували на обліку платників податків.

Суд касаційної інстанції не бере до уваги посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача, оскільки цей факт не може однозначно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань перед позивачем, на момент виникнення спірних правовідносин вказані юридичні особи не були позбавлені права укладати з іншими суб`єктами господарювання договори з метою забезпечення власної господарської діяльності, були належним чином зареєстровані.

Доводи відповідача про порушення контрагентами позивача податкового законодавства при придбанні товарів (робіт/послуг) по ланцюгу постачання суд касаційної інстанції відхиляє, оскільки за порушення податкового законодавства передбачена індивідуальна відповідальність саме для тієї особи, яка допустила таке порушення.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справі № 21-47а10, від 31.10.2014 року у справі № 21-318а14, відповідно до якої законодавство не ставить у залежність право платника податків на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентом.

Крім того, неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» Європейського суду з прав людини дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податку на додану вартість і, як наслідок, сплачувати податок на додану вартість повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Щодо доводів відповідача про те, що між тими самими сторонами уже розглядалась справа № 2а/0370/2643/12 в якій позивачем оскаржувалось донарахування ПДВ на підставі податкових повідомлень-рішень винесених за тим же актом від 13.07.2012 року № 2659/22-6/00377163 по тим же господарським операціям; за результатами розгляду справи № 2а/0370/2643/12 постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2012 року, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.03.2013 року та Вищого адміністративного суду України 04.02.2015 року, встановлено правомірність дій відповідача та відсутність реального характеру поставок позивачу товарів СГД ОСОБА_6, ТОВ «Медео-Захід», ТОВ «Терлич», суд касаційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 1. ст. 72 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом ч. 1 ст. 72 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене ч. 1 ст. 72 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 1 ст. 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст. 86 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

З огляду на наявні в матеріалах справи докази та встановлені судами попередніх інстанцій обставини, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем валових витрат по господарським операціям з ФОП ОСОБА_6, ТОВ «Медео-Захід», ТОВ «Терлич», оскільки реальність таких підтверджується первинними документами, які у повній мірі відображають зміст господарської операції та її вартісні показники, а також підтверджують факт використання придбаного товару у господарській діяльності позивача.

Крім того, про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення рішення свідчить наступне.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності певних обставин, зокрема якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту (пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України).

Згідно з п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Стаття 79 ПК України визначає особливості проведення документальної невиїзної перевірки, п. 79.2 якої передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

З огляду на зазначене, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що аналізованими нормами ПК України встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог п. 78.1 ст. 78 та п. 79.2 ст. 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Право платника оскаржувати рішення контролюючого органу про проведення перевірки стосовно нього не залежить від виду такої. Реалізація такого права за відсутності обов'язку у контролюючого органу повідомляти про перевірку до її проведення була б неможливою.

Окрім того, незважаючи на проголошену пп. 79.3 ст. 79 ПК України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім. Такий висновок узгоджується з приписами пп. 17.1.6 п. 17.1 ст. 17 ПК України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 27.01.2015 року у справі № 21-425а14.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 01.08.2012 року у справі № 2а/0370/2145/12, що набрала законної сили, визнано протиправним та скасовано наказ відповідача № 924 від 27.06.2012 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПАТ «Луцьк Фудз», за результатами якої складено акт від 13.07.2012 року № 2659/22-6/00377163, висновки якого стали підставою для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та установленими обставинами справи, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваних судових рішень.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 223 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі судове рішення суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що з рішення суду першої інстанції вбачається, що при його ухвалені, суд не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для скасування чи зміни судового рішення, та воно ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28 липня 2015 року у справі № 2а/0370/2642/12 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає, може бути переглянута в порядку передбаченому ст.ст. 235 - 244-2 КАС України.

Судді: І.Я. Олендер

О.В. Карась

А.О. Рибченко

Повний текст виготовлено 19.04.2016 року.