Ухвала суду № 57492422, 19.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 квітня 2016 року м. Київ К/800/138/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

при секретарі Калініні О.С.

за участю представника позивача - Асанової С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2014

у справі № 804/4003/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма АЕК»

до Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма АЕК» звернулось до суду з позовом про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області від 06.11.2013 № 0004992201, № 0005002201, № 0005012201 та № 0009161703.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2014, яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014, позов задоволено; визнано неправомірними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з мотивів обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної перевірки ТОВ «Фірма АЕК» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарської діяльності, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2012 по 31.03.2013, складено акт № 657/22-1/34683300 від 23.09.2013, в якому зафіксовано порушення: пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 153.2.1 п. 153.2 ст. 153 Податковий кодекс України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 3 696 131 грн., у т.ч. по періодам: за 2 квартал 2012 року на суму 113 782 грн., за 3 квартал 2012 року на суму 215 525 грн., за 4 квартал 2012 року на суму 3 341 642 грн., за 1 квартал 2012 року на суму 25 182 грн., та завищення суми від'ємного значення об'єкту оподаткування за 1 квартал 2013 року на 207 077 грн.; пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 316 929 грн., у т.ч.: за квітень 2012 року на суму 90 321 грн., за вересень 2012 року на суму 7 700 грн., за січень 2013 року на суму 127 063 грн., березень 2012 року на суму 84 145 грн., та зменшено ряд. 24 (залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22- рядок 23) за липень 2012 року на суму 71 984 грн.; порушення п. 164.1, пп. 164.2.2, пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань правильності обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб в період, що перевірявся на загальну суму 8 128,96 грн. податку.

На підставі результатів проведеної перевірки, 06.11.2013 відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0004992201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 5 544 196,50 грн., в т.ч.: 3 696 131 грн. основного платежу та 1 848 065,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0005002201 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податок на прибуток у розмірі 207 077 грн.;

- № 0005012201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 475 393,50 грн., в т.ч.: 316 929 грн. основного платежу та 158 464,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0009161703 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 12 703,44 грн., в т.ч.: 8 128,96 грн. основного платежу та 4 574,48 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Матеріалами справи встановлено, що між ТОВ «Фірма АЕК» та ПП ВКФ «АЕК» були укладені договори про надання послуг № 20112 від 04.01.2012 та № 10113 від 02.01.2013, за умовами яких виконавець (ПП ВКФ «АЕК») приймає на себе зобов'язання надавати послуги машин і механізмів, а замовник (ТОВ «Фірма АЕК») - приймає роботи та оплачує їх. Відповідно до п. 5.1 розділу 5 Договору приймання наданих послуг оформляється актом здачі-приймання виконаних робіт, що затверджується уповноваженими особами сторін протягом 3-х днів після закінчення робіт.

Факт виконання умов зазначених договорів в судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: актами здачі-приймання робіт, податковими накладними та платіжними дорученнями.

Відповідач в акті перевірки зробив висновок, що позивачем сформовано валові витрати та податковий кредит по господарським операціям з отримання послуг по актам, які не відповідають вимогам первинних документів, так як акти здачі-приймання робіт отримані від ПП ВКФ «АЕК» не відповідають поняттю первинного документа, оскільки складені з порушенням, а саме: у вказаних актах місце складання вказано м. Дніпропетровськ, але з наданих до перевірки документів розташування об'єктів, на яких ТОВ «Фірма «АЕК» проводить будівельно-монтажні роботи знаходяться у м. Полтава, м. Запоріжжя, м. Новомосковськ, м. Павлоград, м. Олександрія та інших.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно положень пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Пунктом 135.1 ст. 135 ПК України передбачено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до п. 137.1 ст. 137 ПК України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 135.2 ст. 135 ПК України).

Згідно з п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Згідно з пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також, згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 ПК України).

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. п. 201.1, 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну; податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 1 цього Закону господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Тобто, господарські операції для визначення витрат та податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи встановлено формування позивачем витрат та податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, та встановлено, що господарські операції фактично здійснені та спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків - ТОВ «Фірма АЕК», підтверджені первинними бухгалтерськими документами, тому податковим органом безпідставно прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Крім того, судами вірно відхилені посилання податкового органу на окремі недоліки заповнення актів здачі-приймання робіт, оскільки такі не можуть слугувати перешкодою для формування витрат та податкового кредиту платника податку - покупця за наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинних документів, які підтверджують реальність виконання господарських операцій.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Крім того, позивачем було задекларовано по декларації з податку на прибуток за 2012 рік собівартість придбаних та реалізованих товарів у розмірі 85 805 568 грн.

Матеріалами справи встановлено, що 31.07.2012 між ТОВ «Фірма АЕК» та ПП ВКФ «АЕК» було укладено договір оренди нежитлового приміщення № 01/07/2012.

Згідно з п. 1.1 Договору орендодавець (ПП ВКФ «АЕК») передає, а орендар (ТОВ «Фірма АЕК») приймає в строкове платне користування нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. 20-річчя Перемоги, 28-Б.

Також, 30.06.2012 ПП ВКФ «АЕК» уклало договір підряду № 80712 з ТОВ «Фірма АЕК» за умовами якого підрядник зобов'язувався за завданням замовника виконати ремонтні роботи адміністративно-побутового комплексу з майстернею по вул. 20-річчя Перемоги, 28Б, а замовник зобов'язувався прийняти та сплатити їх.

Відповідачем в акті перевірки зроблено висновок про те, що підприємством завищено валові витрати в податкових деклараціях з податку на прибуток за 3-4 кв. 2012 року, у зв'язку з включенням до їх складу витрат, які не вважаються витратами пов'язаними з веденням господарської діяльності - послуги оренди приміщення, яке знаходилось на капітальному ремонті у загальній суму 77 000 грн.

Даний висновок відповідача ґрунтується на тому, що у вересні - жовтні 2012 року в адміністративній будівлі, що розташована за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. 20-річчя Перемоги, 28Б та використовується ТОВ «Фірма «АЕК» в якості офісного приміщення проводились ремонтні роботи.

Зі змісту актів виконаних робіт форми КБ-2 №1 від 28.09.2012 та № 2 від 31.10.2012, довідок про вартість виконаних робіт по формі № КБ-3 та з переліку виконаних робіт, судами встановлено, що у вказаній адміністративній будівлі не проводився капітальний ремонт, а були зроблені зовнішні налагоджувальні ремонтні роботи, а саме: улаштування бетонних вимощень та основ під фундаменти ганку; роботи по навішуванню водостічних труб, колін та ін., які не перешкоджали використанню будівлі у господарській діяльності.

Також, відповідач зазначив про завищення витрат по придбанню шафи лінії D-12P у ТОВ «Електра» в результаті застосування «звичайних цін» в сумі 13 474 934 грн.

В судовому порядку встановлено, що між ТОВ «Фірма АЕК» і ТОВ «Електра» було укладено договір поставки №19/01-01 від 19.01.2012, на підставі якого ТОВ «Фірма «АЕК» отримало від ТОВ «Електра» комплектний розподільчий пристрій шафа лінії D-12P в асортименті на загальну суму 22 735 450,80 грн., яку на виконання умов даного договору ТОВ «Фірма «АЕК» перерахувало ТОВ «Електра» у січні 2012 року.

Вищезазначений договір поставки № 19/01-01 було укладено ТОВ «Фірма АЕК» на виконання умов договору підряду № 3646 від 29.12.2011 між ПАТ «ПОЛТАВАОБЛЕНЕРГО» і ТОВ «Фірма АЕК».

За умовами договору № 3646 від 29.12.2011 ТОВ «Фірма АЕК» зобов'язувалось виконати будівництво закритої ПС 110/6/6 кВ ПС «Полтава - місто».

Відповідно до п. 1.3 вищевказаного договору, обсяг, характеристика виконуваних робіт, вимоги до виконуваних за цим договором робіт визначені, зокрема в Технічних вимогах до шаф комплектного розподільчого пристрою (КРП) 6 кВ ПС «Полтава - місто» 110/6/6.

Згідно з п. 1.5 договору підряду для виконання робіт, підрядник (ТОВ «Фірма АЕК») зобов'язується придбати, змонтувати та налагодити обладнання. Яке буде використовуватись при виконанні робіт. В тому числі КРПЕ 110 кВ. з технічними характеристиками та вимогами відповідно до Технічного завдання.

Так, Додатком №2 до договору підряду передбачено Технічні вимоги до шаф комплексного розподільчого пристрою (КРП) 6 кВ ПС «Полтава - місто» 110/6/6.

Сторони погодили загальну вартість обладнання поставки, що має бути придбане на виконання умов даного договору в розмірі 77 161 000,61 грн. (договірна ціна №1 на будівництво від 18.03.2011).

В акті перевірки встановлено, що за допомогою підприємств ТОВ «ЕЛЕКТРОБУДОВА УКРАЇНА», ТОВ «НВФ «АВТ», ТОВ «ЛЄКОМ Т» та ТОВ «Електра» було здійснено нарощування ціни на поставлену Шафу лінії D-12P, оскільки у ТОВ «Фірма «АЕК» була можливість придбати товар з вигодою без значних додаткових витрат для підприємства.

Порядок застосування звичайної ціни виходячи з приписів п. 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового Кодексу України та п. 8 Підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України, врегульовані п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пп. 1.20.1 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп. 1.20.2 п. 1.20 ст. 1 зазначеного Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах.

Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну.

Умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому, враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Таким чином, Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін, якщо не встановлено протилежне.

Згідно з пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Матеріалами справи встановлено, що відповідачем не підтверджено співставлення договорів щодо придбання шафи лінії D-12P ТОВ «Фірма АЕК», та придбання продукції цього ж найменування ТОВ «ЕЛЕКТРОБУДОВА УКРАЇНА», ТОВ «НВФ «АВТ», ТОВ «ЛЄКОМ Т» та ТОВ «Електра», а саме, кількість (обсяг) товару, строки виконання зобов'язань, умови платежів, умови поставок, надбавки чи знижки до ціни. Не наведено доказів наявності співставних умов за договором поставки № 19/01-01 від 19.01.2012, укладеним між ТОВ «Фірма АЕК» та ТОВ «Електра», за яким підприємство придбало товар, та за договорами, укладеними ТОВ «ЕЛЕКТРОБУДОВА УКРАЇНА» з ТОВ «НВФ «АВТ», ТОВ «НВФ «АВТ» з ТОВ «Електра», ТОВ «НВФ «АВТ» з ТОВ «ЛЄКОМ Т», ТОВ «ЛЄКОМ Т» з ТОВ «Електра», за якими відбулась господарська операція з придбання Шафи лінії D-12P.

Таким чином, висновки податкового органу про завищення позивачем витрат та податкового кредиту спростовані встановленими судами попередніх інстанцій матеріалами справи та є безпідставними, а тому спірні податкові повідомлення-рішення правомірно скасовані судами попередніх інстанцій.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Лівобережної об'єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2014 та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний