Ухвала суду № 57492322, 09.03.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2016 року м. Київ К/9991/26550/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Зайцева М.П., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі Житомирської області Державної податкової служби

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року

у справі № 0670/4523/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Люцина»

до Державної податкової інспекції у місті Житомирі

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Люцина» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у місті Житомирі (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень від 20 квітня 2011 року № 0001282301 та № 0001272301.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року позов був задоволений. Визнано неправомірними та скасовано податкові повідомлення-рішення ДПІ у м. Житомирі від 20 квітня 2011 року № 0001282301 та № 0001272301.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року було залишено без змін.

В касаційній скарзі ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

ДПІ у м. Житомирі була проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Люцина» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 грудня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2009 року по 30 грудня 2010 року, за результатами якої складений акт від № 1468/23-01/30239788/0110 від 01 квітня 2011 року.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема: вимоги підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 444650,00 грн., в тому числі по періодх: 2009 рік - 114361,00 грн., 1 квартал 2010 року - 61148,00 грн., півріччя 2010 року - 153446,00 грн., 9 місяців 2010 року - 248491,00 грн., 2010 рік - 330289,00 грн.; вимоги пунктів 4.6, 4.9 статті 4, підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 386880,00 грн., в тому числі по періодах: жовтень 2009 року - 21172,00 грн., листопад 2009 року - 11508,00 грн., грудень 2009 року - 25091,00 грн., січень 2010 року - 1965,00 грн., березень 2010 року - 1711,00 грн., квітень 2010 року - 1086,00 грн., травень 2010 року - 1410,00 грн., червень 2010 року - 55112,00 грн., липень 2010 року - 2850,00 грн., серпень 2010 року - 2853,00 грн., вересень 2010 року - 5391,00 грн., жовтень 2010 року - 75000,00 грн., листопад 2010 року - 1829,00 грн., грудень 2010 року - 179902,00 грн.

20 квітня 2011 року на підставі вказаного акта перевірки ДПІ у м. Житомирі прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001282301, яким на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, статті 58, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Люцина» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 483600,00 грн., в тому числі: 386880,00 грн. - за основним платежем, 96720,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

20 квітня 2011 року на підставі вказаного акта перевірки ДПІ у м. Житомирі прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001272301, яким на підставі підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, статті 58, пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України збільшила ТОВ «Люцина» суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток на 555813,00 грн., в тому числі: 444650,00 грн. - за основним платежем, 111163,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що податковим органом не було доведено належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За приписами пункту 5.11 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)) з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про те, що позивач неправомірно включив до складу валових витрат витрати, використання яких в господарській діяльності підприємства не підтверджено відповідними первинними документами, у загальній сумі 1768741,00 грн., а саме: ТОВ «Люцина» включило до складу валових витрат вартість тари (склопляшки об'ємом 0,5 л.), придбаної у приватних підприємців (платників єдиного податку): ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6., ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9

Факт придбання позивачем у зазначених приватних підприємців тари (скляних пляшок 0,5 л.) на суму 1768741,00 грн. без врахування податку на додану вартість, підтверджується товарними чеками(т.2 арк. справи 55-163), оригінали яких надавалися під час перевірки, що знайшло своє відображення на 9 аркуші акту перевірки та не заперечувалось податковим органом в процесі розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Також, судами попередніх інстанцій встановлено, що придбана тара була реалізована позивачем ПАТ «СанІнБев Україна», дистриб'ютором якого є позивач.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про правомірність включення позивачем вартості придбаної тари в розмірі 1768741,00 грн. до складу валових витрат.

Також, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)) з податку на прибуток слугував висновок податкового органу про те, що позивач у 1-4 кварталах 2010 року неправильно визначив балансову вартість 2 групи основних фондів за рахунок включення до їх складу основних фондів невиробничого призначення, а саме комплектів меблів з логотипом, парасоль з логотипом та відеокамери на загальну суму 135259,00 грн., в результаті чого завищено амортизаційні відрахування за період, що перевірявся, на суму 46515,00 грн.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, позивачем (виконавцем) були укладені з ПАТ «Сан ІнБев Україна» (замовником) договори про надання маркетингових послуг, за умовами яких ТОВ «Люцина» зобов'язаний надати послуги з організації та проведення акцій з просування пива під торгівельними марками «Чернігівське», «Рогань», «Янтар», «Стелла Артуа», «Старопрамен», «Бекс», які належать ПАТ «Сан ІнБев Україна», а ПАТ «Сан ІнБев Україна» зобов'язується прийняти та оплатити послуги, надані позивачем. Для виконання умов договорів щодо просування пива під торгівельними марками «Чернігівське», «Рогань», «Янтар», «Стелла Артуа», «Старопрамен», «Бекс», які належать ПАТ «Сан ІнБев Україна» позивач використовував власні основні засоби, а саме - комплекти меблів та парасоль з логотипами «Чернігівське», «Рогань», «Янтар», «Стелла Артуа», «Старопрамен», «Бекс» шляхом надання їх у користування своїм контрагентам - юридичним особам, які знаходяться на загальній системі оподаткування та були учасниками «Кегової програми». Зазначені комплекти меблів та парасоль з логотипами «Чернігівське», «Рогань», «Янтар», «Стелла Артуа», «Старопрамен», «Бекс» були розміщені в торгівельних мережах, що дало можливість потенційному покупцю пива звернути увагу саме на ці марки пива, що, в свою чергу, призводить до збільшення обсягів реалізації. Для контролю наданих маркетингових послуг позивачем в ПАТ «Сан ІнБев Україна» передавалась інформація у вигляді відеозвітів по просуванню їх продукції на ринку України. Окрім того, факт отримання доходу від надання позивачем маркетингових послуг (в процесі надання яких використовувались комплекти меблів та парасоль з логотипами) та використання відеокамери лише для зйомки відеозвітів для ПАТ «Сан ІнБев Україна» податковим органом в акті не заперечувались.

Згідно з абзацом 1 підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під терміном «основні фонди» слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.

Положеннями абзацу 3 підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього; меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, інше конторське (офісне) обладнання, устаткування та приладдя до них відносяться до 2 групи основних фондів.

Відповідно до підпункту 8.1.4 пункту 8.1 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування, зокрема, витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів. Під терміном «невиробничі фонди» слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів відносяться: капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів згідно із підпунктом 8.2.2 цієї статті, включаючи орендовані; капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4 основних фондів згідно із підпунктом 8.2.2 цієї статті, які є невід'ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку та передані у безоплатне користування особам, які не є платниками цього податку. Порядок бухгалтерського обліку вартості невиробничих фондів установлюється Міністерством фінансів України. Такий бухгалтерський облік ведеться окремо від податкового обліку та не впливає на податкові зобов'язання платника податку.

Наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 було затверджене Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», яке визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про основні засоби, інші необоротні матеріальні активи та незавершені капітальні інвестиції в необоротні матеріальні активи (далі - основні засоби), а також розкриття інформації про них у фінансовій звітності.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для цілей бухгалтерського обліку основні засоби класифікуються за такими групами: 5.1. Основні засоби: 5.1.1. - земельні ділянки, 5.1.2. - капітальні витрати на поліпшення земель, 5.1.3. - будинки, споруди та передавальні пристрої, 5.1.4. - машини та обладнання, 5.1.5. - транспортні засоби, 5.1.6. - інструменти, прилади, інвентар (меблі), 5.1.7. - тварини, 5.1.8. - багаторічні насадження, 5.1.9. - інші основні засоби; 5.2. Інші необоротні матеріальні активи: 5.2.1. - бібліотечні фонди, 5.2.2. - малоцінні необоротні матеріальні активи., 5.2.3. - тимчасові (нетитульні) споруди, 5.2.4. - природні ресурси, 5.2.5. - інвентарна тара, 5.2.6. - предмети прокату, 5.2.7. - інші необоротні матеріальні активи.

Пунктом 26 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року № 92 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням методів, передбачених у цьому пункті.

За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що витрати позивача на придбання комплектів меблів з логотипом, парасоль з логотипом та відеокамери, які відносяться до основних засобів (підпункт 5.1.6. пункту 5.1 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби») та до 2 групи основних фондів і які використовувались позивачем в господарській діяльності, правомірно були віднесені на зменшення скоригованого прибутку позивача у межах норм амортизаційних відрахувань, як такі, що були направлені на отримання доходу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий орган дійшов неправомірно висновку щодо завищення позивачем амортизаційних відрахувань на суму 46515,00 грн.

Згідно з пунктом 4.6 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вартість тари, що згідно з умовами договору (контракту) визначена як зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається. У разі коли протягом строків, установлених Кабінетом Міністрів України, але у строки не більше дванадцяти календарних місяців з моменту отримання зворотної тари, вона не повертається відправнику, вартість такої зворотної тари включається до бази оподаткування отримувача.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про встановлення строку повернення тари, яка за умовами договорів (контракту) є зворотна (заставна)» від 27 липня 2006 року № 1038 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що строк повернення тари, яка за умовами договору (контракту) є зворотна (заставна), визначається суб'єктом господарювання тривалістю не більш як 12 календарних місяців.

Як вбачається з акту перевірки, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)) з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що позивач неправомірно не включив до бази оподаткування податком на додану вартість вартість неповернутої поворотної тари в сумі 875685,00 грн. (у тому числі податок на додану вартість - 175137,00 грн.), оскільки відповідно до актів звірки по обліку тари між ПАТ «Сан ІнБев Україна» та позивачем, у ТОВ «Люцина» станом на 01 січня 2010 року існувала заборгованість перед ПАТ «Сан ІнБев Україна» по неповернутій тарі (пляшці 0,5 л БНР коричневий ЗВ) в кількості 3502740 штук на загальну суму 875685,00 грн., яка станом на 31 грудня 2010 року не зменшилась і становила 3631657 штук на загальною вартістю 907914,25 грн.

Як вбачається з акту перевірки, податковий орган наполягав, що в ході перевірки позивачем не були надані документи, які б підтверджували факт повернення тари, яка була неповернута станом на 01 січня 2010 року, протягом 12 календарних місяців з моменту виникнення даної заборгованості.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що на вимогу ДПІ м. Житомирі від 22 березня 2011 року за № 16839/23-01/13579674/0110 ТОВ «Люцина» ще раз були надані всі документи, що підтверджують взаємовідносини між позивачем та ПАТ «Сан ІнБев Україна», щодо отримання та повернення зворотної тари (складних пляшок 0,5 л.), про що податковим органом було здійснено відповідний запис на листі позивача про надання документів (т.2 арк. справи 201).

Як вбачається з матеріалів справи, висновок щодо кількості неповернутої тари був зроблений перевіряючими на підставі актів звірки по обліку тари між позивачем та ПАТ «Сан ІнБев Україна».

У справі, що розглядається суди попередніх інстанцій встановили, що згідно первинних документів обліку отримання та повернення зворотної тари, а саме: щомісячних актів звірки по обліку тари між позивачем та ПАТ «Сан ІнБев Україна», вбачається, що протягом кожного місяця відбувалась як поставка так і повернення тари (пляшки 0,5 л БНР коричнева ЗВ). Так, позивачем у період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року поворотну тару (а саме пляшку 0,5 БНР коричневу ЗВ) було повернуто в кількості 12344620 штук та отримано 12473537 штуки. З таблиці, складеної на підставі первинних документів по руху тари (пляшки 0,5 л БНР коричнева ЗВ) вбачається, що тара яка рахувалась станом на 01 січня 2010 року в кількості 3502740 штук була повністю повернута ПАТ «Сан ІнБев Україна» протягом січня-липня 2010 року (3502740-319451-338400-553392-646200-696565-699300-881965). Дані про залишок неповернутої тари станом на 01 січня 2010 року, придбання та залишок на 31 грудня 2010 року податковим органом не було обґрунтовано з посиланням на відповідні первинні бухгалтерські документи під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що тара (пляшка 0,5 л. БНР коричнева ЗВ) в кількості 3502740 штук на загальну суму 875685,00 грн., яка обліковувалась неповернутою станом на 01 січня 2010 року, була повністю повернута позивачем протягом січня-липня 2010 року, а висновок податкового органу щодо заниження позивачем суми податкового зобов'язання в розмірі 175137,00 грн. є помилковим.

Також, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)) з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що у червні 2010 року позивач занизив податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 52086,00 грн., внаслідок невключення до складу податкових зобов'язань вказаної суми податку на додану вартість через заниження ціни продажу 18 автомашин на 260430,00 грн. (без податку на додану вартість) (залишкова вартість 286458,00 грн., оціночна вартість проданих позивачем автомашин без податку на додану вартість 26028,00 грн.).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 червня 2010 року ТОВ «Люцина» звернулось до суб'єкта оціночної діяльності - фізичної особи - підприємця ОСОБА_11 (який має відповідні сертифікати суб'єкта оціночної діяльності, видані Фондом Державного майна України - т.2 арк. справи 197-200) з метою визначити ринкову вартість 18 автотранспортних засобів, які перебувають на балансі позивача.

Згідно висновку про вартість майна (звіт № 100607/12-М від 07 червня 2010 року), ринкова вартість 18 автотранспортних засобів (технічний стан яких незадовідбний, потребує капітального ремонту, зварювальних робіт, після дорожньо-транспортної пригоди), станом на 07 червня 2010 року, становить 13528,34 грн. (без податку на додану вартість) (т.2 арк. справи 195-196).

Протягом червня 2010 року позивачем на підставі видаткових накладних та біржових угод було реалізовано 18 автомобілів за ціною 26028,00 грн. (без податку на додану вартість) (т.2 арк. справи 221-240, т.3 арк. справи 1-38).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що позивач, у відповідності до положень підпункту 7.3.1 пункту 7.3 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), вірно визначив податкове зобов'язання по податку на додану вартість, виходячи з фактичної ціни реалізації 18 автомобілів.

Також, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)) з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що позивачем був завищений податковий кредит внаслідок включення до бази оподаткування податку на додану вартість по господарських операціях з придбання зворотної тари згідно наданих ПАТ «Сан ІнБев Україна» податкових накладних на загальну суму 108930,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно договору купівлі-продажу від 01 січня 2008 року № 28/08 позивачем (покупцем) було придбано у ПАТ «Сан ІнБев Україна» (продавця) тару на загальну суму 653579,40 грн. (в тому числі податок на додану вартість в сумі 108930,00 грн.).

За умовами вказаного договору вказана тара не визначена як зворотна, що підтверджується відповідними документами, які надавались для огляду посадовим особам відповідача в ході перевірки, що не заперечувалось податковим органом.

Відповідно пункту 4.6 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вартість тари, що згідно з умовами договору (контракту) визначена як зворотна (заставна), до бази оподаткування не включається.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що висновок податкового органу щодо завищення ТОВ «Люцина» податкового кредиту, який виник при придбанні тари згідно виставлених ПАТ «Сан ІнБев Україна» податкових накладних (на підставі договору купівлі-продажу від 01 січня 2008 року № 28/08), на загальну суму 108930,00 грн. є помилковим.

Також, підставою для збільшення позивачу грошових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій (штрафів)) з податку на додану вартість слугував висновок податкового органу про те, що позивач (замовник) неправомірно включив до складу податкового кредиту податок на додану вартість на загальну суму 50727,00 грн., сплачений у складі вартості маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг, наданих йому ТОВ «Сусід», ДП «Гарантія-Маркет», ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек», ТОВ «Наш Край-ЛЦ», фізичною особою - підприємцем ОСОБА_12 (виконавцями), а також у складі придбаної у ПП «ТВ-Проект» відеокамери, яка використовувалась в процесі надання маркетингових послуг.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, з метою отримання додаткового доходу позивач (виконавець) укладав з ПАТ «Сан ІнБев Україна» (замовником) договори про надання маркетингових та інформаційно-консультаційних послуг, за умовами яких позивач зобов'язаний надати послуги з організації та проведення акцій з просування пива під торгівельними марками «Чернігівське», «Рогань», «Янтар», «Стелла Артуа», «Старопрамен», «Бекс», які належать ПАТ «Сан ІнБев Україна», а ПАТ «СанІнБев Україна» зобов'язується прийняти та оплатити послуги надані позивачем (т.1 арк. справи 63-129, 223-250). З метою належного виконання умов договорів щодо просування пива під торгівельними марками «Чернігівське», «Рогань», «Янтар», «Стелла Артуа», «Старопрамен», «Бекс», які належать ПАТ «Сан ІнБев Україна», та з метою якнайбільшого охоплення території, позивач уклав відповідні договори з: ТОВ «Адвентіс» щодо просування на ринки України продукції ПАТ «Сан ІнБев Україна» на загальну суму податку на додану вартість 11843,00 грн.; з ТОВ «Сусід» щодо надання інформаційно-консультаційних, маркетингових послуг по просуванню на ринки України продукції ПАТ «САН ІнБев Україна» на загальну суму податку на додану вартість 1321,00 грн.; з ДП «Гарантія-Маркет» щодо надання інформаційно-консультаційних, маркетингових послуг по просуванню на ринки України продукції ПАТ «САН ІнБев Україна» на загальну суму податку на додану вартість 5279,00 грн.; із ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек» щодо надання інформаційно-консультаційних, маркетингових послуг по просуванню на ринки України продукції ПАТ «САН ІнБев Україна» на загальну суму податку на додану вартість 5665,00 грн.; з ТОВ «Наш Край-ЛЦ» щодо надання інформаційно-консультаційних, маркетингових послуг по просуванню на ринки України продукції ПАТ «САН ІнБев Україна» на загальну суму податку на додану вартість 2351,00 грн.; з фізичною особою - підприємцем ОСОБА_12 надання послуг по рекламному оформленню торгових точок інших підприємств (реклама продукції не власного виробництва) на загальну суму податку на додану вартість 11739,00 грн.; з ПП «ТВ-Проект» щодо придбання відеокамери (т.1 арк. справи 152-222, т.2 арк. справи 45-54)).

На підтвердження наданих маркетингових послуг позивачем до ПАТ «Сан ІнБев Україна» передавалась інформація у вигляді відеозвітів по просуванню їх продукції на ринку України. При цьому, сам факт отримання доходу від надання позивачем маркетингових послуг та використання відеокамери лише для зйомки відеозвітів для ПАТ «Сан ІнБев Україна» податковим органом не заперечувався.

За визначенням, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до положень пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з абзацом 1 підпункту 5.4.4 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Відповідно до пунктів 18, 19 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством, зокрема: винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо). Витрати на збут включають такі витрати, пов'язані з реалізацією (збутом) продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг); витрати на передпродажну підготовку товарів; витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статі 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що реальність отримання позивачем від ТОВ «Сусід», ДП «Гарантія-Маркет», ЗАТ «Ритейлінгова компанія «Євротек», ТОВ «Наш Край-ЛЦ», фізичної особи - підприємця ОСОБА_12 відповідних послуг, а від ПП «ТВ-Проект» - відеокамери податковим органом не заперечувалась, а факт використання їх в господарській діяльності підтверджується видами діяльності, які здійснює ТОВ «Люцина», зокрема: неспеціалізована оптова торгівля харчовими продуктами, напоями та тютюновими виробами; інші види оптової торгівлі; роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту; діяльність кафе (т.1 арк. справи 18).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що висновки ДПІ у м. Житомирі щодо завищення позивачем податкового кредиту на суму 50727,00 грн. по вказаних вище господарських операціях є помилковим.

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про неправомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень та наявність підстав для їх скасування.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у м. Житомирі Житомирської області ДПС підлягає залишенню без задоволення, а постанова Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Житомирі Житомирської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: ______ Л.І. Бившева

Судді: ______ М.П. Зайцев

______ Т.М. Шипуліна