Ухвала суду № 57492208, 26.04.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 квітня 2016 року м. Київ К/800/8647/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015

та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2014

у справі № 815/4460/14

за позовом Одеського ордена «Знак пошани» заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю заводу «Продмаш»

до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Одеський ордена «Знак пошани» завод продовольчого машинобудування підприємство з колективною власністю завод «Продмаш» звернувся до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області від 09.04.2014 № 000115223, № 0001162201, № 000117223 та № 0001182203.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2014, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій; прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, як такі, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведеної планової виїзної документальної перевірки Одеського ордена «Знак пошани» заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю заводу «Продмаш» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.12.2012, складено акт № 695/15-54-22-01/1388420 від 24.03.2014, в якому зафіксовано порушення: пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток у сумі 272 959 грн.; п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податок на додану вартість у сумі 27 437 грн.

09.04.2014 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 000115223 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 439 000 грн., в т.ч.: 272 959 грн. основного платежу та 136 480 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

- № 0001162201 про зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 8 275 грн.;

- № 000117223 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 21 956 грн., в т.ч.: 16 474 грн. основного платежу та 5 482 грн. штрафних (фінансових) санкцій (штрафів);

- № 0001182203 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27 437 грн. основного платежу.

Підставою для донарахування позивачу податку на додану вартість та податку на прибуток є висновки податкового органу про те, що взаємовідносини позивача з ТОВ «Індепендент Груп» за договорами поставки товару за період липень та жовтень 2012 року не спричиняють реального настання правових наслідків, а самі договори поставки не були спрямовані на якісне та своєчасне виконання зобов'язань перед замовником, а лише для збільшення витрат та податкового кредиту заводу «Продамаш»; позивачем безпідставно віднесено до складу витрат суми витрат з ремонту електромереж, а також витрат електричної енергії, яку фактично споживали інші суб'єкти господарювання - орендатори.

Матеріалами справи встановлено, що між позивачем (покупець) і ТОВ «Індепендент Груп» (продавець) було укладено договір поставки товару № 353 від 03.10.2012 на постачання товару (листів Б2СТЗ, Б3СТЗ, Б6СТ56Г, Б4СТЗ, кругу СР32СТ45, договір поставки товару № 398 від 23.10.2012 на постачання товару (вібратора) та договір поставки товару № 020705 від 02.07.2012 на постачання товару (блоку управління до зварювального апарату ВДУ 506 та подаючого механізму).

Факт виконання умов зазначених договорів в судовому порядку встановлено з підтвердженням матеріалів справи, а саме: видатковими та податковими накладними та платіжними дорученнями.

В підтвердження реальності здійснення господарських операцій між заводом «Продмаш» та ТОВ «Індепендент Груп», а також факту того, що деякі куплені у ТОВ «Індепендент Груп» комплектуючі вироби було використано позивачем для ремонту основних засобів, а металопрокат використано у виробництві готової продукції, яку було продано і за яку отримано виручку, позивачем надано до суду акти ремонту зварювального апарату ВДУ 506 і двох циклонів, для яких було використано блок управління і механізм, та інших основних засобів, де були використані вібратори: лімітні картки на видачу в виробництво металу, придбаного у ТОВ «Індепендент Груп»; звіти по розкрою металу цеху № 3; прибуткові ордери; планові калькуляції з додатками; акти приймання-передачі готової продукції з цеху на склад; накладні на відвантаження готової продукції, виготовленої з використанням металу, придбаного у ТОВ «Індепендент Груп»; банківські витяги з інформацією про надходження сплати за відвантажену готову продукцію, виготовлену з використанням металу, придбаного у ТОВ «Індепендент Груп».

Згідно умов договору від 30.04.2004 №014300 з Північним РЕМ ВАТ «Одесаобленерго» (постачальник), який постачає електричну енергію споживачу - заводу «Продмаш», а споживач оплачує постачальнику її вартість та здійснює інші платежі, згідно з умовами цього договору. Послуги з придбання електроенергії завод «Продмаш» використовував не в повному обсязі у власних виробничих потребах.

Одним із видів діяльності заводу «Продмаш» є діяльність у сфері операцій з надання в оренду основних фондів. Електроенергія, яку завод «Продмаш» отримував на власні виробничі потреби частково йшла на потреби інших суб'єктів господарювання - орендаторів.

Рахунки по електроенергії, які були отримані від Північного РЕМ ВАТ «Одесаобленерго» завод «Продмаш» переоформляв своїм орендаторам та відшкодовував послуги за електропостачання.

Так, підприємством до складу витрат у періоді з 01.07.2011 по 31.12.2012 віднесено витрати з ремонту електромереж та втрати електричної енергії, яку фактично споживали інші суб'єкти господарювання - орендатори у загальній сумі 1 208 375 грн.

В акті перевірки податковий орган дійшов висновку, що враховуючи те, що завод «Продмаш» послуги з придбання електроенергії від Північного РЕМ ВАТ «Одесаобленерго» використовує у власній виробничій діяльності не у повному обсязі, а частково електроенергія йшла на потреби інших суб'єктів господарювання, орендаторів, позивачем безпідставно завищено витрати у загальній сумі 1 208 375 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Так, згідно з п. 44.1 ст. 44 зазначеного Кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Вказана норма дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Враховуючи наведене, визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами податкового законодавства.

Так, згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Також, відповідно до п. 138.3 ст. 138 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 ПК України).

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для формування валових витрат та визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків

Судами попередніх інстанцій з підтвердженням матеріалів справи встановлено формування позивачем витрат та податкового кредиту спірного періоду на підставі належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського та податкового обліку, та встановлено, що господарські операції фактично здійснені та спричинили реальні зміни в майновому стані платника податків - Одеського ордена «Знак пошани» заводу продовольчого машинобудування підприємства з колективною власністю заводу «Продмаш», підтверджені первинними документами, тому податковим органом безпідставно прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Крім того, згідно приписів п. 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 №28, зі змінами і доповненнями (далі - Правила), орендодавець виступає в ролі основного споживача електроенергії, а орендар - субспоживача. При цьому споживача не позбавлено права відпускати енергію субспоживачам.

Відповідно до положень Правил, якщо орендодавцем не надано орендарям повноважень щодо укладення останніми відповідних договорів з постачальником електричної енергії, за передану та поставлену орендарю електричну енергію має розраховуватись орендодавець, як безпосередній власник електроустановок, які здаються в оренду. Діяльність орендодавця по передачі частини отриманої електроенергії орендарям не вимагає отримання ліцензії.

Позивач згідно з договорами оренди отримував від орендарів відшкодування витрат на оплату спожитих комунальних послуг, включно електроенергії, та на утримання приміщень, а тому при обчисленні об'єкта оподаткування він обліковував суми отриманої компенсації у складі доходу на підставі норми пп. 135.5.14 п. 135.5 ст. 135 Податкового кодексу України, а суму коштів, сплачених постачальнику електроенергії Північному РЕМ ПАТ «Одесаобленерго» - у складі інших витрат операційної діяльності, пов'язаних з господарською діяльністю за нормою пп. «в» пп. 138.10.4 п. 138.10 ст. 138 ПК України.

Сума коштів, сплачених Північному РЕМ ПАТ «Одесаобленерго», відображалась у рядку 06.4.39 «Інші витрати господарської діяльності, до яких розділом III Податкового кодексу України прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат» додатка IB до Податкової декларації з податку на прибуток і у складі підсумкової суми за таким додатком переносилось до рядка 06.4 Декларації. Натомість, в акті перевірки помилково вказано рядок 05.1 Декларації «Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт, послуг)».

Позивачем надано копії всіх актів надання орендних послуг позивачем з усіма його орендарями в другому півріччі 2011 року та в 2013 році, а також зведена таблиця сум за цими додатками на проміжні суми 2 375 925 грн. та 4 555 697 грн. та загальну суму 6 931 622 грн.

Відповідно до розгорнутої аналітичної таблиці розподілу витрат заводу «Продмаш» на електричні потреби за друге півріччя 2011 року - 2012 рік, у ній помісячно наведено: в третьому стовпці - інші витрати господарської діяльності, до яких цим розділом прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат в загальній сумі 6 931 622,10 грн.; в четвертому стовпці (а) - витрати з ремонту електромереж, втрати тощо, які взагалі не включено позивачем до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, але відшкодовані орендарями у загальній сумі 1 040 143,87 грн.

В акті перевірки податковим органом помилково зазначено, що вказані витрати включено до витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, та завищено загальну суму до 1 208 375 грн.; в четвертому стовпці (б) - інші суми, що містяться в актах здачі-приймання орендний послуг, не пов'язані з електроенергетикою і за своєю економічною суттю не є витратами (безпосередньо вартість оренди тощо), загальним обсягом 671 858,51 грн.; в другому та п'ятому стовпцях - загальна сума за актами здачі-приймання орендних послуг, що її включено до доходу позивача - 8 643 627,48 грн.

Однак, вказаний висновок податкового органу спростований, дослідженими в судовому порядку судами попередніх інстанцій, актами надання орендних послуг позивачем його орендарям в другому півріччі 2011 року та в 2012 році, згідно яких вбачається, що у жодному із них не зазначено витрати з ремонту електромереж.

В разі, якщо б такі витрати мали місце позивач повинен був складати акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів за формою ОЗ-2, а відповідач відобразити дану обставину в акті, що в даному випадку відсутнє.

На основі викладеного, позивачем правомірно включено до складу інших витрат операційної діяльності, пов'язаних з господарською діяльністю, витрати на оплату Північному РЕМ ПАТ «Одесаобленерго» спожитої орендарями електроенергії.

Враховуючи наведене, судами попередніх інстанцій, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінка яким дана з дотриманням ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, зроблений правильний висновок про недоведеність відповідачем, на якого в силу вимог ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається обов'язок доказування, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вказані обставини, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2015 та постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний