Постанова № 57490343, 29.04.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

29 квітня 2016 року письмове провадження № 2а-6342/12/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., розглянувши адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурне бюро «С.Бабушкін»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києвіпроскасування податкового повідомлення-рішення № 0008082312 від 17.11.2011,У травні 2012 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 17.11.2011 № 0008082312, прийняте ДПІ у Шевченківському районі міста Києва щодо позивача.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2012 позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2012 та прийнято нову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.08.2015 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.09.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15.04.2014 скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.09.2015 адміністративну справу № 2а-6342/12/2670 прийнято до свого провадження та призначено судове засідання.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

У зв'язку з реорганізацією органів податкової служби судом замінено відповідача Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі м.Києва ДПС на належного відповідача - Державну податкову інспекцію у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м.Києві.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

01.02.2016 в судове засідання не прибув представник відповідача, хоча був належним чином повідомлений про час і місце судового розгляду.

Судом, з урахуванням положень ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалено подальший розгляд здійснювати в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.6 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25.10.2011 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Архітектурне бюро «С.Бабушкін», проведеної на підставі постанови СВ ПМ ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 23.06.2011, ДПІ у Шевченківському районі міста Києва було складено Акт № 2247/23-12/13670133 (далі -Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України та, як наслідок, завищення податкового кредиту з податку додану вартість на 290 220 грн.

17.11.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0008082312, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 290220 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 53835 грн.

В подальшому, за результатами оскарження вказаного повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, ДПА у м. Києві, ДПС України, було прийняте рішення, яким скасовано податкове повідомлення-рішення від 17.11.2011 № 0008082312 в частині 1 грн. застосованої штрафної (фінансової) санкції, а в іншій частині залишено без змін.

Як зазначає позивач на підставі договорів про надання послуг від 15.06.2010 № 136, від 12.07.2010 № 49, від 01.10.2010 № 3 з ТОВ «РМА-Груп» та від 10.01.2011 № 8, від 30.03.2011 № 41, від 15.10.2011 № 15/19 з ТОВ «Сана Групп» (далі - Договори) надано відповідні послуги (підбір інформаційних матеріалів за запитами, оформлення готової проектної документації та робочих матеріалів, підготовка документації до архівування) на загальну суму 1770000 грн. (в тому числі ПДВ у розмірі 295000 грн.), що підтверджується належним чином оформленими актами приймання-передачі послуг та податковими накладними, копії яких залучені до матеріалів справи. Позивач надані послуги оплатив повністю у сумі 1770000 грн., в тому числі сплативши у їх ціні податок на додану вартість у розмірі 295000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями, а також виписками банку з відмітками про їх виконання.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 ПК України та, як наслідок, завищення податкового кредиту з податку додану вартість на 290220 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок:

порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України за фактом створення та придбання невстановленими слідством особами ряду підприємств, зокрема, ТОВ «РМА-Груп» та ТОВ «Сана Групп» з метою прикриття незаконної діяльності;

показань при допиті засновника та директора ТОВ «РМА-Груп» ОСОБА_3 про непричетність до фінансово-господарської діяльності підприємства, а також показань директора та бухгалтера ТОВ «Сана Групп» ОСОБА_1 про те, що до фінансово-господарської діяльності ТОВ «Сана Групп» він ніякого відношення не має;

того, що статут та реєстраційні документи ТОВ «РМА-Груп» та ТОВ «Сана Групп» не можуть бути дійсними, так як реєстрація даних підприємств була здійснена на підставі неправдивих відомостей, ціль їх утворення, без наміру займатися підприємницькою діяльністю;

відсутності у ТОВ «РМА-Груп» та ТОВ «Сана Групп» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи суд зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР) (Закон втратив чинність з 1 січня 2011 року (згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI).

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 вказаного Закону (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, а в разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Податковий кредит звітного періоду у відповідності до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції Закону України від 30.11.2006 № 398-V), визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, а також права та обов'язки платників податків і зборів, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, регулюються Податковим кодексом України, який вступив в силу з 01.01.2011 року.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Водночас, пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6. статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені де складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Позивачем на підтвердження господарських операцій надано договір підряду від 26.05.2010 № АБ-1010, накладні та копії (витяги) проектної документації, з метою виконання робіт за вказаним договором підряду від 26.05.2010 № АБ-1010 щодо об'єкту багатофункціонального торгово-офісного центру з готелем, адміністративними приміщеннями та підземним паркінгом по вул. Трінклера, ріг пр. Правди в м. Харкові були використані надані позивачу послуги за договорами від 15.06.2010 № 136, від 30.03.2011 № 41 та від 10.01.2011 № 8 з ТОВ «РМА-Груп» та ТОВ «Сана Групп»;

договір на виконання коригування робочого проекту: «Капітальний ремонт адміністративного будинку ДПА України по Львівській пл., 8 у Шевченківському районі м. Києва» від 17.09.2010 № 3/9-10, накладні та копії (витяги) проектної документації, з метою виконання робіт за вказаним договором від 17.09.2010 № 3/9-10 щодо об'єкту адміністративного будинку ДПА України по Львівській пл., 8 у Шевченківському районі м. Києва були використані надані позивачу послуги за договором від 01.10.2010 № 3 з ТОВ «РМА-Груп»;

договори на виконання проектних робіт від 13.10.2010 № АБ-1017 та на виконання проектно-вишукувальних робіт стадії «Робочий проект» по об'єкту: «типовий проект life» з двох блоків» від 05.08.2010 № АБ-1013, календарними планами виконання робіт та накладними, з метою виконання робіт за вказаними договорами від 13.10.2010 № АБ-1017 та від 05.08.2010 № АБ-1013 були використані надані позивачу послуги за договором від 19.10.2010 № 15/19 з ТОВ «Сана Групп».

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевіряти фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть також свідчити і результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, які фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Заперечуючи проти вимог даного позову відповідач, зокрема, посилається на висновки акту перевірки, де містяться дані про те, що статут та реєстраційні документи ТОВ «РМА-Груп» та ТОВ «Сана Групп» не можуть бути дійсними, так як реєстрація даних підприємств була здійснена на підставі неправдивих відомостей, без наміру займатися підприємницькою діяльністю, а також про відсутність у ТОВ «РМА-Груп» та ТОВ «Сана Групп» адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по поставці товарів (робіт, послуг) та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань.

Так на підтвердження своїх заперечень відповідач вказує на наявність вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 29 вересня 2011 року, постановленого за результатами розгляду кримінальної справи № 1-1198/11 по обвинуваченню ОСОБА_3 у скоєнні ним злочинів, передбачених ст.ст. 205 ч.2, 358 ч.2 КК України (в редакції Закону, що діяла до 01.07.2011 року).

Зі змісту зазначеного вироку вбачається, що засновник ТОВ «РМА-Груп» ОСОБА_3 за винагороду здійснив перереєстрацію зазначеного підприємства шляхом підписання його статутних та інших первинних документів. Метою створення юридичної особи ТОВ «РМА-Груп» було прикриття незаконної діяльності інших юридичних осіб без наміру здійснення ним господарської діяльності.

Разом з тим, у Постанові Верховного Суду України від 26 січня 2016 року № 21-4781а15, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, висловила позицію про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Згідно із ч. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Вищий адміністративний суд України скасовуючи рішення попередніх інстанцій вказав, що судами попередніх інстанцій не досліджено обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «РМА-Груп» та ТОВ «Сана Групп», а саме: можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманих послуг, не досліджено руху активів у процесі здійснення господарських операцій, з відповідним документальним підтвердженням.

Під час розгляду справи суд пропонував позивачу на підтвердження можливостей контрагентів позивача щодо виконання укладених з позивачем договорів, зокрема, наявності технічних та технологічних можливостей; питання щодо фактичної оплати позивачем податку на додану вартість в ціні отриманих послуг, надати відповідні докази.

Втім в судовому засіданні під фіксацію представником позивача зазначено, що всі документи були надані до матеріалів справи ще у 2012 році. Нових документів немає. На пропозицію суду викликати до суду у якості свідка директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурне бюро «С.Бабушкін», який підписував договори, зазначила, що можливо він перебуває за кордоном, але просила надати час для його виклику. Втім, не зважючи на заходи застосовані судом, на сприяння позивачу у поданні доказів, вони подані не були, зокрема, свідок в судове засідання не прибув.

За таких обставин суд зазначає наступне. Чинне законодавство України не містить в собі визначення поняття «безтоварність» (господарської операції).

Разом з тим, Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» пов'язує господарську операцію не з самим по собі фактом підписання цивільно-правової угоди (договору), а з безпосереднім фактом руху активів платника податків та рухом його коштів. Відтак, для того, щоб господарська операція вважалася законною, необхідною умовою є реальність її виконання, тобто пов'язаність змісту та обсягу господарської операції, що відображена в первинних документах з рухом товару, наданням послуг, виконанням робіт.

Укладення правочину має бути передумовою фактичного досягнення тих цілей, на настання яких він спрямований. Згідно статті 234 Цивільного кодексу України угода, яка не спрямована на настання реальних правових наслідків є фіктивною. Отже, вбачається за можливе прийти до висновку, що фіктивна і «безтоварна операція» є тотожними поняттями.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України фіктивне підприємництво це створення або придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності, щодо яких є заборона.

Стаття 205 Кримінального кодексу України встановлює відповідальність за дії, які з зовнішнього боку є цілком легальними. При цьому, ключовою характеристикою виступає змістовний момент, а саме фіктивність - відсутність у осіб, які стоять за створеним або придбаним суб'єктом підприємництва, справжнього наміру здійснювати діяльність, зафіксовану в установчих документах і пов'язану з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг. Зазначені особи мають на меті інше - прикриваючись юридичною особою, вони прагнуть приховати свою незаконну діяльність.

Частиною 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України саме вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

За змістом статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми, преюдиційними обставинами, що звільнені від доказування, є обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно, висновки, в даному випадку, відсутності об'єктів оподаткування ПДВ, до яких прийшов контролюючий орган через призму ознак фіктивності контрагента позивача ТОВ «РМА-Груп» є обґрунтованими, оскільки, як вже зазначалось, відповідно до вироку Голосіївського районного суду міста Києва від 29 вересня 2011 року, постановленого за результатами розгляду кримінальної справи № 1-1198/11 по обвинуваченню ОСОБА_3 у скоєнні ним злочинів, передбачених ст.ст. 205 ч.2, 358 ч.2 КК України (в редакції Закону, що діяла до 01.07.2011 року), засновника ТОВ «РМА-Груп» ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених ст.ст. 205 ч.2, 358 ч.2 КК України.

Стосовно взаємовідносин позивача з ТОВ «Сана Груп», суд зазначає наступне

Сам по собі документ під назвою «податкова накладна», навіть за умови його складення у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні», не може бути безумовним та виключно - достатнім доказом фактичності вчинення господарської операції, як то виконання послуг, адже обставина надання послуг між суб'єктами господарювання тягне за собою наслідком внесення змін до відповідних регістрів бухгалтерського обліку, на підставі яких власне і формуються в подальшому відповідні показники податкової звітності.

Тобто, в разі фактичного виконання господарської операції у формі надання послуг, вбачається за можливе прийти до висновку про обов'язковість причинно-наслідкового зв'язку між оформленням первинних документів, змінами в бухгалтерському обліку підприємства на підставі таких документів та подальшим відображенням матеріальних показників господарської діяльності підприємства в його (підприємства) податковій звітності.

Наполягаючи на фактичності виконання господарських зобов'язань з боку зазначеного вище контрагента, позивач до матеріалів справи не надає жодного належного та допустимого письмового доказу відображення господарських операцій в бухгалтерському обліку підприємства.

При цьому, суд приймає до уваги те, що в судовому засіданні під фіксацію представником позивача зазначено, що всі документи були надані до матеріалів справи ще у 2012 році. Нових документів немає.

За таких обставин суд приходить до висновку, про не підтвердженість належними та допустимими доказами правомірності формування позивачем спірних показників податкової звітності за насідками взаємовідносин з ТОВ «Сана Груп», внаслідок чого позовні вимоги є необґрунтованими.

Згідно частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Архітектурне бюро «С.Бабушкін» відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Р.О. Арсірій