Постанова № 57489477, 26.04.2016, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/3099/15

26 квітня 2016 р. 14год. 25хв. м. Рівне

Рівненський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів - Жуковської Л.А. (головуючий), суддів Сала А.Б. Гломба Ю.О. , за участю секретаря судового засідання Вавелюк А.І. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: ОСОБА_1,

представники позивача: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

відповідача 1, 3: представник Хоменко А.П.,

відповідача 2: представник не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доУправління державної служби охорони в Рівненській області Міністерства внутрішніх справ України Департаменту Державної служби охорони при УМВС України про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Управління Держаної служби охорони, Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України) про визнання неправомірними дій щодо прийняття рішення про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги та зобов'язання прийняти рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги відповідно до ст.23 Закону України «Про міліцію».

В судовому засіданні 04.11.2015 року судом залучено до участі у справі Департамент державної служби охорони при МВС України як другого відповідача.

В ході судового розгляду 03.03.2016 року судом залучено до участі в справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління державної служби охорони.

29.03.2016 року судом замінено відповідача на належного Управління державної служби охорони в Рівненській області.

Позивач та представники позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримали з підстав, викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях до неї. В обґрунтування позову зазначили, що в квітні 1991 року позивач був звільнений з органів внутрішніх справ за віком, в квітні 2015 року йому була встановлена ІІ група інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням службових обов'язків. Стверджували, що позивач на підставі ст.23 Закону України «Про міліцію» має право на одноразову грошову допомогу, однак за результатами його неодноразових звернень у її виплаті йому було відмовлено. Вважають такі дії відповідачів неправомірними та безпідставними, а тому просили позов задовольнити повністю.

Представник відповідачів 1 та 3 в судовому засіданні позов не визнав. В обгрунтвання своїх заперечень повідомив, що позивач не звертався з заявою та відповідним пакетом документів у встановленому законом порядку, а тому правових підстав для виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги немає. Крім того, зауважив, що позивач був звільнений зі служби в органах внутрішніх справ 26.04.1991 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів УРСР №59 «Про порядок та умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки», у зв'язку з чим набрала чинності ст.23 Закону України «Про міліцію». За таких обставин, просив в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача 2 - МВС України в судовому засіданні пояснив, що одноразового грошова допомога особам рядового та начальницького складу Департаменту державної служби охорони при МВС України призначається відповідно до Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року №707, а виплата здійснюється за рахунок коштів, передбачених на утримання цих підрозділів. За таких обставин, зазначив, що позовні вимоги щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги позивачу як працівнику Державної служби охорони до МВС України є безпідставними та необґрунтованими.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 начальник відділу кадрового забезпечення Управління державної служби охорони при УМВС України в Рівненській області (посада на момент звернення до нього позивача) пояснив суду, що в квітні 2015 року до нього звертався позивач з питанням виплати йому одноразової грошової допомоги, за результатами розмови з яким він взяв копії певних документів ОСОБА_1 (свідоцтва про хворобу, довідки МСЕК). На запитання суду підтвердив, що отримані документи він не реєстрував. Зауважив, що офіційної письмової заяви від позивача про виплату грошової допомоги не отримав, оскільки це було усне звернення позивача. Повідомив, що, зібравши всю необхідну інформацію, отриману на надіслані запити, та піднявши особову справу позивача, склав відповідь на його усне звернення, яка, на його думку, фактично є відмовою по суті.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, заслухавши показання свідка та дослідивши письмові докази, суд дійшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що в період з 18.02.1962 року по 26.04.1991 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ СРСР в Рівненській області, з червня 1979 року перебував на посаді заступника начальника відділу позавідомчої охорони УМВС України в Рівненській області, яка в подальшому була реорганізована в Управління державної служби охорони в Рівненській області.

26.04.1991 року ОСОБА_1 був звільнений зі служби в запас на підставі п.«а» ст.67 (за віком) Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ СРСР.

Згідно з довідкою Рівненської обласної МСЕК №1 №001178 від 09.04.2015 року з 30.03.2015 року ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності із ступенем втрати професійної працездатності 70% у зв'язку з захворюванням, отриманим в період проходження служби в органах внутрішніх справ (а.с.8,83).

У зв'язку з цим, 14.04.2015 року позивач звернувся до Управління державної служби охорони в Рівненській області із заявою щодо виплати йому одноразової грошової допомоги на підставі ст.23 Закону України «Про міліцію».

Листом №38/938/16 від 16.04.2015 року Управління державної служби охорони в Рівненській області повідомило позивача, що законодавство України, яке встановило порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, на момент його звільнення зі служби в ОВС було відсутнє. А тому, зазначено в листі, відповідач не вбачає підстав для задоволення звернення щодо виплати одноразової грошової допомоги при установленні інвалідності внаслідок захворювання, яке сталося в період проходження служби в органах внутрішніх справ (а.с.3).

У відповіді на звернення ОСОБА_1 №13-140 від 07.09.2015 року МВС України пояснило, що оскільки позивач звільнений зі служби в органах внутрішніх справ 26.04.1991 року, тобто до прийняття постанови Кабінету міністрів УРСР №59 «Про порядок та умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки» та набрання чинності ст.23 Закону України «Про міліцію», то не вбачається правових підстав для виплати одноразової грошової допомоги (а.с.4-5).

Не погоджуючись з діями відповідачів щодо відмови у виплаті йому одноразової грошової допомоги у разі інвалідності, пов'язаної з проходженням служби в ОВС України, позивач звернувся з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані у встановленому порядку (ст.4 Закону України «Про міліцію» від 20.12.1990 року №565 (далі - Закон №565)).

Статтею 23 Закону №565 передбачено виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції та компенсація заподіяння шкоди його майну.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 року за №707 затверджений Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції (далі - Порядок №707).

В силу вимог абзацу 2 підпункту 2 пункту 1 цього Порядку одноразова грошова допомога виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

Правовий аналіз вказаних норм дають підстави вважати, що законодавець прив'язує момент виникнення права на розрахунок та виплату одноразової допомоги саме до моменту установлення інвалідності працівникові міліції та не прив'язує виплату одноразової грошової допомоги до моменту звільнення особи зі служби, а така допомога виплачується в разі інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ..

Отже, днем виникнення права позивача на отримання вказаної грошової допомоги є дата встановлення інвалідності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії, тобто 30.03.2015 року (а.с.83).

Відповідно до ч.6 ст.23 Закону №565 (в редакції, чинній на час встановлення позивачу інвалідності) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Пунктом 5 Порядку №707 визначено, що для виплати грошової допомоги в разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи установлення групи інвалідності працівник міліції, податкової міліції подає органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби за місцем проходження служби: заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги згідно з додатком; довідку медико-соціальної експертної комісії щодо визначення ступеня втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) та (або) установлення групи інвалідності; довідку про грошове забезпечення; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові, видачу документа та місце реєстрації (довідку органу реєстрації або відповідного житлово-експлуатаційного підприємства, організації чи органу місцевого самоврядування про місце реєстрації або місце перебування заявника); копію ідентифікаційного номера. Для виплати грошової допомоги обов'язково подається довідка від Національної акціонерної страхової компанії "ОРАНТА" про проведену або не проведену раніше виплату (п.6 Порядку).

Відповідно до п.7 Порядку орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копією висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті).

МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.

Виплата грошової допомоги працівнику міліції, податкової міліції проводиться шляхом перерахування суми виплати на рахунок, відкритий заявником в установі банку, або через касу органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у разі його загибелі (смерті) членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям.

Грошова допомога виплачується не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі.

Судом встановлено, показаннями свідка підтверджувалося, що всі необхідні документи для призначення одноразової грошової допомоги під час звернення ОСОБА_1 до Управління державної служби охорони в Рівненській області були наявні, довідка з Рівненської обласної дирекції НАСК «Оранта» №07-07/327 про те, що позивачу страхова сума по державному обов'язковому страхуванню не виплачувалася на запит свідка надійшла 17.04.2015 року, тобто вимоги ст.23 Закону №565 та Порядку, позивачем зі свого боку виконано повною мірою.

Поміж тим, як свідчать обставини справи, висновок щодо можливості проведення ОСОБА_1 грошової допомоги разом з документами, зазначеними у п.5 Порядку, Управлінням державної служби охорони в Рівненській області у семиденний строк з дня реєстрації документів до МВС України не подано. Більше того, згідно з показаннями свідка реєстрація поданих позивачем документів взагалі не проводилася. З долученого до матеріалів справи листа Управління державної служби охорони в Рівненській області від 16.04.2015 року №38/938/16 вбачається, що звернення ОСОБА_1 та подані ним документи були розглянуті в порядку Закону України «Про звернення громадян», а не відповідно до положень Порядку №707.

Суд звертає увагу, що відповідно до статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У своїй постанові від 18.03.2014 року по справі №21-11а14 Верховний суд України висловив позицію, що "оскільки звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги відповідач не розглянув та відповідного рішення не прийняв, то суд мав зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання".

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Одночасно, суд зазначає, що в силу вимог частини другої ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Частиною другою ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову, зокрема, про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене та зважаючи на встановлені в ході розгляду обставини, суд вважає, що оскільки звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги Управління державної служби охорони у встановленому законом порядку не розглянуло та відповідного рішення не прийняло, то для повного захисту і відновлення порушеного права позивача, слід прийняти рішення про зобов'язання Управління державної служби охорони в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з доданими до неї документами щодо виплати одноразової грошової допомоги та прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення у встановленому чинним законодавством порядку з урахуванням встановлених судом обставин.

Поряд з цим, позовні вимоги про визнання неправомірними дій МВС України щодо прийняття рішення про відмову позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги та зобов'язання МВС України прийняти рішення про призначення виплати одноразової грошової допомоги відповідно до ст.23 Закону №565, не підлягають до задоволення, оскільки в силу вимог п.7 Порядку №707 МВС України у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати лише після отримання від органу внутрішніх справ, у якому проходив службу працівник міліції, висновку щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку. Як встановлено судом, такий висновок разом з необхідними документами Управлінням державної служби охорони в Рівненській області до МВС України не направлявся, а тому правові підстави для прийняття рішення про призначення виплати у МВС України відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу. У відповідності до п. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачі як суб'єкти владних повноважень не надали суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх заперечення, і не довели правомірності вчинених дій.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Управління державної служби охорони в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 з доданими до неї документами щодо виплати одноразової грошової допомоги та прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення у встановленому чинним законодавством порядку з урахуванням встановлених судом обставин.

У решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий cуддя Жуковська Л.А.

Судді Сало А.Б.

Гломб Ю.О.