Постанова № 57489218, 22.04.2016, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/312/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2016 року м.Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Танцюра К.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м. Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними дій щодо скасування дозволів на імміграцію в Україну, скасування рішення від 12.01.2016р. №273994 про скасування ОСОБА_1, ОСОБА_2 дозволів на імміграцію в Україну, зобов'язання поновити дозволи на імміграцію в Україну громадянам Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали, що вони 04.03.2010р. отримали посвідки на постійне проживання, які у вересні 2015 року були ними втрачені. 22.09.2015р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області з заявою про встановлення місця знаходження посвідок на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2, однак іммігрантам було повідомлено що проведеними заходами встановити місце знаходження вищевказаної документації не є можливим, для отримання нової посвідки на тимчасове проживання було рекомендовано звернутись до ГУ ДМС України в Одеській області. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з відповідною заявою про отримання нових посвідок, але рішенням №273994 від 12.01.2016р. безпідставно, на думку позивачів, скасовано дозвіл на імміграцію в України громадянам КНР ОСОБА_1 та ОСОБА_2.

Представник позивачів у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав наведених у адміністративному позові, додатково зазначивши що відповідачем в оскаржуваних висновках про скасування дозволів на імміграцію громадян КНР ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не наведено закону, на підставі якого було скасовано посвідки позивачів, у зв'язку з чим посилання відповідача на п.6 ст.12 Закону України «Про імміграцію» є, на його думку, безпідставним та необґрунтованим. Крім того, представник позивачів зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_3, коли у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилась донька ОСОБА_3, яка на той час мала право на отримання дозволу на імміграцію як особа, яка має право на набуття громадянства України за територіальним походженням відповідно до п.3 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», у позивачів теж було наявне право на отримання дозволів на імміграцію згідно з п.6 ч.2 ст.4 Закону як батьки іммігранта.

Від відповідача до суду надійшли заперечення на адміністративний позов відповідно до яких відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, отримали як батьки іммігранта ОСОБА_3, відповідно до п.6 ч.2 ст.4 Закону України „Про імміграцію", яким передбачена можливість імміграції батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей. Відповідач зазначав, що у ході перевірки, яка була здійсненна співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області, було виявлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 на момент прийняття документів у її батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 25.10.2004р. не мала дозволу на імміграцію в Україні. Крім того, відповідно до пункту 6 частини 7 статті 9 Закону України „Про імміграцію ", для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - подаються копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. Відповідач наголошував, що враховуючі, що вік ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 на момент прийняття документів у її батьків ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (25.10.2004 року) складав 1 рік та 1 місяць вимога пункту 6 частини 7 статті 9 Закону України „Про імміграцію" у частині надання документу про те, що іммігрант не заперечує проти імміграції матері та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні, виконана не була. Крім того, відповідач зазначав, що згідно обліків ГУ ДМС України в Одеській області неповнолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 набула громадянство України лише в 2009 році, тобто на момент надання батькам ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дозволу на імміграцію у громадянстві України не перебувала. Таким чином, на думку відповідача, громадянам Китайської Народної Республіки ОСОБА_2, та ОСОБА_1, дозвіл на імміграцію в Україну було надано в порушення Закону України „Про імміграцію" та посвідками на постійне проживання документовані безпідставно.

Згідно з ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно паспорту НОМЕР_3 від 20.11.2007р., виданого консульським відділом посольства КНР в Україні ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином КНР.(а.с.131-133)

Згідно паспорту НОМЕР_4 від 17.07.2007р., виданого консульським відділом посольства КНР в Україні ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою КНР.(а.с.122-124)

Під час з'ясування офіційних обставин справи судом встановлено, що 24.12.2005р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено шлюб. Позивачі мають трьох дітей: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.25), ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6.(а.с.26) та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 (а.с.24).

25.10.2004р. ОСОБА_1 звернувся до ВГІРФО УМВС України в Одеській області з заявою щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну (а.с.71-73).

25.10.2004р. ОСОБА_2 звернулася до ВГІРФО УМВС України в Одеській області з заявою щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну (а.с.74-76).

30.12.2004р. ВГІРФО ОМУ УМВС України в Одеській області ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» було надано дозвіл на імміграцію (а.с.109 - 112).

30.12.2004р. ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_5 терміном дії до 30.12.2006р. та 04.03.2010р. - безстроковою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_1 (а.с.116).

30.12.2004р. ОСОБА_2 була документована посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_5 терміном дії до 30.12.2006р. та 04.03.2010р. документована безстроковою посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_6 (а.с.115,117).

17.11.2015р. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 звернулися до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області із заявами про обмін посвідки на постійне проживання №14/6046 та №14/5045 у зв'язку з їх втратою (а.с. 120, 129).

За наслідками перевірки наявності підстав для обміну посвідки та відсутності підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки відповідно до Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на тимчасове проживання, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №251 від 28.03.2012р. та п.4.5 Порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом МВС України від 15.07.2013р. №698, рішенням в.о. заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 12.01.2016р. №273994, на підставі п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий громадянину Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 (а.с.149).

Зазначене рішення прийнято на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну, затвердженого 12.01.2016р. (а.с.143-145). Згідно вказаного висновку дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 отримав згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» як батько іммігранта, проте неповнолітня дитина заявника ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 на момент прийняття документів не мала дозволу на імміграцію в Україну. А також, оскільки відповідно до пункту 6 частини 7 статті 9 Закону України «Про імміграцію», для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону подається документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. Однак, зазначена вимога з урахуванням віку ОСОБА_3 виконана бути не може, а тому ОСОБА_1 не міг бути визнаний батьком іммігранта. Також у висновку було зазначено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Одеській області неповнолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3 набула громадянство України лише в 2009 році та на момент надання батькам дозволу на імміграцію у громадянстві України не перебувала. У зв'язку із цим, відповідач дійшов висновку про те, що громадянину Китайської народної республіки ОСОБА_1 дозвіл на імміграцію в Україну було надано в порушення Закону України «Про імміграцію» та посвідкою на постійне проживання він був документований безпідставно.

Також, за результатами проведеної перевірки наявності підстав для обміну посвідки та відсутності підстав для прийняття рішення про відмову у видачі посвідки, рішенням в.о. заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області від 12.01.2016р. №273994, на підставі п.6 ч.1 ст.12 Закону України «Про імміграцію», також скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий громадянці Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 (а.с.150).

Зазначене рішення прийнято на підставі висновку Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну, затвердженого 12.01.2016р. (а.с.146-148). Відповідно до вказаного висновку дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_2 отримала згідно п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» як мати іммігранта, проте її неповнолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 на момент прийняття документів не мала дозволу на імміграцію в Україну. А також, відповідно до пункту 6 частини 7 статті 9 Закону України «Про імміграцію», для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону подається документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні. Однак, зазначена вимога з урахуванням віку ОСОБА_3 виконана бути не може, а тому ОСОБА_2 не могла бути визнана матір'ю іммігранта. Також у висновку було зазначено, що згідно обліків ГУ ДМС України в Одеській області неповнолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 набула громадянство України лише в 2009 році та на момент надання батькам дозволу на імміграцію у громадянстві України не перебувала. У зв'язку із цим, відповідач дійшов висновку про те, що громадянці Китайської народної республіки ОСОБА_2 дозвіл на імміграцію в Україну було надано в порушення Закону України «Про імміграцію» та посвідкою на постійне проживання вона була документована безпідставно.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001р. №2491-III іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Відповідно до ч.1ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Згідно з п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

Разом з тим, згідно п.6 ч.7 ст.9 Закону України «Про імміграцію» крім зазначених у ч.5 ст.9 Закону документів подаються для осіб, зазначених у пункті 6 частини другої статті 4 цього Закону, - копії документів, що засвідчують їх родинні стосунки з іммігрантом, і документ про те, що іммігрант не заперечує проти їх імміграції та гарантує їм фінансове забезпечення на рівні не нижчому від прожиткового мінімуму, встановленого в Україні.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; в інших випадках, передбачених законами України.

Як свідчать матеріали справи, ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення про скасування громадянам Китайської Народної Республіки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.1ст.12 Закону України «Про імміграцію» тобто в інших випадках, передбачених законами України.

З урахуванням того, що на момент надання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 25.10.2004р. дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.6 ч.2 ст.4 Закону України «Про імміграцію» їхня неповнолітня дитина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4 не мала дозволу на імміграцію та, з урахуванням віку на момент прийняття документів у її батьків, вимоги п.6 ч.7 ст.9 Закону України «Про імміграцію» виконані бути не могли, суд вважає обґрунтованим посилання відповідача на те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не могли бути визнані батьками іммігранта, у зв'язку з чим відповідно було порушено порядок надання дозволу на імміграцію, що було встановлено у ході перевірки відповідачем.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

При цьому, суд зазначає, що вказані порушення порядку надання дозволу на імміграцію в Україну не пов'язані з діями позивачів, однак, враховуючи невірне визначення правових підстав для їх надання, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання протиправними дій відповідача щодо скасування дозволів на імміграцію в Україну, скасування рішень Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 12.01.2016р. №273994 про скасування ОСОБА_1, ОСОБА_2 дозволів на імміграцію в Україну та зобов'язання поновити їм дозволи на імміграцію в Україну задоволенню не підлягають.

Разом з тим, у ході офіційного з'ясування обставин справи судом встановлено, що діти позивачів ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6 є громадянами України (а.с.27-29).

Відповідно до ст.51 Конституції України сім'я охороняється державою.

Згідно п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається дітям і батькам громадян України. Тобто, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають право на отримання дозволу на імміграцію в Україну відповідно до п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію», однак, доказів звернення до відповідача із відповідними заявами на отримання дозволу на імміграцію з цих підстав позивачами до суду надано не було.

Враховуючи викладене, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.158-163,167 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя К.О. Танцюра