Рішення № 5747442, 28.04.2009, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.04.09 р. Справа № 2/37

Суддя господарського суду Донецької області Мартюхіна Н.О.

при секретарі судового засідання ТрубачевійА.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду справу

за позовом: Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк

до відповідача: Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 м. Красноармійськ

про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 301063 грн.

За участю

представників сторін

від позивача: Прудников С.В. за довір.

від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 за довір.,

У судовому засіданні з 24.04.09р. до

13 год.30 хв. 28.04.09р. оголошувалась перерва

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Відкрите акціонерне товариство “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 м. Красноармійськ про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 301063грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на безпідставну оплату відповідачу, який не є платником ПДВ, суми ПДВ у складі вартості квітка на перевезення пасажирів, що підлягала сплаті до бюджету. Як на правові підстави позову посилається на ст. 83, 530, 1212 ЦК України, ст. 7, 10 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Клопотанням від 31.03.09р. позивач просить врахувати технічну помилку у позовній заяві щодо статті 83 Цивільного кодексу України, замість якої посилається як на правову підставу, на статтю 387 ЦК України.

Відповідач надав відзив на позовну заяву від 03.04.09р., де проти задоволення позову заперечує в повному обсязі та вказує на невідповідність сплачених сум за даними позивача та відповідача, зокрема, відповідач стверджує що за спірний період з 01.01.06р. й до 01.07.08р. розбіжності складають 587757,80 грн. між зазначеними позивачем сумами та фактично отриманими сумами відповідачем. Таку різницю відповідач мотивує листом ВАТ “ДОПАС” до Красноармійської ОДПІ, даними облікового журналу, звітами до податкового органу.

Відповідач вказує на ті обставини, що позивачем самостійно визначались суми, що підлягали виплаті відповідачеві згідно умов договору про продаж квитків та надання послуг на автостанціях та самостійно здійснювався розрахунок вартості квитків. Крім того, позивач був повністю обізнаний про систему оподаткування відповідача, а саме, про те, що відповідач є платником єдиного податку.

Як на заперечення на позов, відповідач посилається на той факт, що позивач не є власником заявлених до стягнення спірних сум, у звязку з чим не має права вимагати ці кошти. Такі твердження відповідач обгрунтовує позицією, яка викладена у рішенні Вищого адміністративного суду України від 18.12.07р. по справі № К-35488/06 за позовом ВАТ “ДОПАС” до ДПА у Донецькій області, яким встановлено, що базою оподаткування позивача з податку на додану вартість є та частина коштів, що отримана позивачем як компенсація вартості фактично наданих послуг з продажу квитків та забезпечення перевезення пасажирів автомобільним транспортом. Відповідно вартість квитка не може включатися до оподаткування ПДВ, оскільки позивачем не здійснюється надання таких послуг.

Крім того, відповідач вказує на те, що позивачем безпідставно заявляється сума ПДВ у розмірі 117304,62 грн. за 2007р. з огляду на те, що позивачем фактично сплачено за 2007 рік лише 18454,48 грн.

З урахуванням викладеного, відповідачем 03.04.09р., 06.04.09р. були надані клопотання про витребування від податкової інспекції, декларації про сплату податку на додану вартість ВАТ “ДОПАС” за період 2006р., 2007р, 2008р.

Одночасно з поданням позову позивач звернувся до суду з клопотанням про забезпечення позову № 02-38/1359, де просить накласти арешт на транспорті засоби відповідача.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 06.02.2009р. за клопотанням позивача було вжито заходи до забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби.

Позивач у судових засіданнях підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі, надав із супровідним листом від 02.03.09р. розрахунок суми позову, акт звірки взаємних розрахунків із доказами направлення цих документів відповідачеві.

Клопотаннями від 10.02.09р., 14.04.09р., 22.04.09р. позивач долучив до матеріалів справи копії платіжних відомостей та видаткових касових ордерів за спірний період.

Процесуальний строк вирішення спору продовжувався за клопотанням сторін до 06.05.09р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд ВСТАНОВИВ:

Відповідач, Субєкт підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію НОМЕР_2 є субєктом підприємницької діяльності та відповідно до матеріалів справи основним видом його діяльності є надання послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування.

З метою здійснення послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1, як перевізником, були укладені з Донецькою обласною державною адміністрацією, як замовником послуг, договори № 178-21 від 30.12.04р, № 10-24/5 від 24.11.05р., № 348-27/7 від 12.03.07р. на певний маршрут перевезення - “Красноармійськ-Донецьк”.

Відповідно до ст. 32 Закону України “Про автомобільний транспорт”, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування із власниками автостанцій визначаються договором. Предметом договору автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, з власниками автостанцій є надання послуг та виконання робіт, повязаних з відправленням і прибуттям пасажирів.

Власники автостанцій зобовязані укласти договір з автомобільним перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, тільки за наявності в нього договору із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування про організацію перевезення на автобусних маршрутах загального користування чи дозволу органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування маршрутів загального користування, що пролягають через цю автостанцію.

У відповідності із зазначеними вимогами 23.12.2005р., 28.12.2007р. між Відкритим акціонерним товариством “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” (Обєднання) та Субєктом підприємницької діяльності фізичною особою ОСОБА_1 (Перевізник) укладені договори № 216/3, № 262/3, які є тотожніми за умовами.

Так, за предметом вказаних договорів Обєднання (позивач) за дорученням Перевізника (відповідач) приймає на себе зобовязання по організації на території власних автостанцій (автовокзалів) процесу відправлення пасажирів транспортом перевізника, продажу квитків населенню на проїзд та перевезення багажу, надання інших послуг населенню згідно з Правилами надання послуг пасажирського автомобільного транспорту.

Відповідно до п.2.1.2. Договорів № 216/3 від 23.12.2005р., № 262/3 від 28.12.2007р. об'єднання зобов'язано здійснювати своєчасну попередню та поточну продажу проїзних та багажних білетів на рейсові автобуси населенню у касах автостанцій (автовокзалів) відповідно з Таблицею вартості проїзду та перевезення багажу, яка надається перевізником та затверджується замовником перевезень (Донецькою облдержадміністрацією у внутрішньообласних перевезеннях чи Державним департаментом автомобільного транспорту у міжобласному сполученні) згідно вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України "Про транспорт" розрахунки із споживачами послуг транспорту загального користування проводяться на основі чинних тарифів у порядку, визначеному кодексами (статутами) окремих видів транспорту та іншими актами законодавства України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 р. N 1548 "Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)" (абз.34 п.12 додатку) передбачено, що обласні державні адміністрації наділені повноваженнями з регулювання (встановлення) тарифів на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні.

Розпорядженням Донецької обласної державної адміністрації № 362 від 23.09.2006р. для всіх суб'єктів підприємницької діяльності, що здійснюють перевезення, встановлений тариф на перевезення 1 пасажиру на відстань 1 кілометр у розмірі 0,10 грн.

Тобто, законодавством встановлено обов'язок здійснювати розрахунки між пасажирами та перевізниками на внутрішньообласних та приміських автобусних маршрутах загального користування відповідно до затверджених тарифів.

Відповідачем були надані позивачу таблиці за маршрутами “Красноармійськ-Донецьк” (арк. справи 39-41 том 1), в яких проведений розрахунок вартості проїзду та багажу, виходячи із встановленого Донецькою облдержадміністрацією тарифу, а саме із розрахунку 0,10 грн. без ПДВ за 1 км. за вказаними маршрутами. Вказані таблиці підписані відповідачем, узгоджені із ТОВ “Донбасавтосервіс” та затверджені керівником Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури області Донецької облдержадміністрації.

Відповідно до свідоцтва № 031137805628 від 29.07.97р., Відкрите акціонерне товариство “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” зареєстровано платником податку на додану вартість.

Відповідно до п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. З Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування з ПДВ є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. Платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України (пункт 1.3 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість"). Поставка товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг (пункт 1.4 статті 2 Закону України "Про податок на додану вартість").

Згідно абз."а" пункту 10.1 статті 10 цього Закону особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, є платники податку. Таким чином, саме позивач є платником податку на додану вартість, тобто, зобовязаний включати цей податок до загальної продажної вартості квитка, у складі якої є вартість послуги перевізника та послуги автостанції, утримувати його з пасажира і сплачувати до бюджету (включати до своїх податкових зобовязань за певний період).

Відповідно до наданих позивачем розрахунків з продажу квитків по взаємовідносинах із відповідачем, судом встановлено, що до загальної суми від реалізації квитків входили сума тарифу, а також сума податку на додану вартість.

Із розрахунків позивача за спірний період з 2006р. по липень 2008р. включно вбачається, що всього позивачем було реалізовано квитків за маршрутами відповідача, на суму 1806380,34 грн. з урахуванням ПДВ та за виключенням страхового збору.

Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 або пунктом 81.2 статті 81 Закону “Про ПДВ”, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід.

Матеріали справи містять документи, а саме, свідоцтва про сплату єдиного податку, які свідчать, що в період 2006-2008р. відповідач був платником єдиного податку.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на додану вартість, крім випадку, коли юридична особа обрала спосіб оподаткування доходів за єдиним податком за ставкою 6 відсотків.

Отже, на послуги з перевезення пасажирів та багажу, що надаються підприємцями - платниками єдиного податку, не повинен нараховуватися податок на додану вартість.

Виходячи із умов укладених між сторонами договорів (пунктів 3.1), за виконання зобовязань за договором № 262/3 від 28.12.07р., відповідач повинен був сплачувати позивачу комісійну винагороду у розмірі 10% від суми виручки від реалізації квитків без страхового збору, згідно відомостей касового продажу Ф20-АСС, яка є підставою для розрахунків з Перевізником та є підтвердженням виконаних робіт. Винагорода сплачується шляхом утримання позивачем належних останньому сум із коштів, отриманих в результаті продажу квитків.

Згідно з пунктом 3.1 договору № 216/3 від 23.12.05р. в редакції додаткової угоди від 01.03.06р., якою цей пункт було змінено, за виконання умов договору Перевізник-платник єдиного податку повинен був сплачувати Обєднанню винагороду в розмірі 10% від суми виручки від реалізації квитків згідно відомостям касового продажу квитків за винятком страхового збору та ПДВ.

Сума коштів, що належить Перевізнику в розмірі 90% від суми виручки від реалізації квитків згідно відомостям касового продажу за вирахуванням страхового збору та ПДВ, перераховується Перевізнику у відповідності до пункту 3.2.

Фактично ж, суми комісійних винагород у розмірі 10 % утримувались позивачем із сум продажу квитків, а решта суми від реалізації квитків у розмірі 90 % сплачувалась відповідачеві, що підтверджується платіжними відомостями та видатковими касовими ордерами за спірний період (з арк. справи 67 том 1 й до арк. 169 том 4; з арк. справи 70 том 5 до арк. справи 113 том 48 ).

Дослідивши зазначені первинні платіжні документи, судом встановлено, що фактично за період з 2006р. по липень 2008р. відповідачу було виплачено грошових коштів у сумі 1806380,34 грн. з урахуванням податку на додану вартість, що підтверджується платіжними відомостями про видачу грошових коштів від реалізації квитків та видатковими касовими ордерами, що додані до матеріалів справи. При цьому, сума податку на додану вартість складає спірну суму 301063,40 грн.

У звязку з викладеним, не приймаються до уваги посилання відповідача на розбіжності з його боку в сумі 587757,80 грн. щодо правильності обчислення фактично отриманих сум відповідачем.

Фактичні обставини на підтвердження та спростування викладених у позовній заяві та запереченнях до неї підлягають доведенню сторонами належними та допустимими у справі доказами відповідно до статей 32, 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України.

Як вбачається із заперечень відповідача, в обгрунтування такої різниці останній послався на лист ВАТ “ДОПАС” до Красноармійської ОДПІ, дані облікового журналу та звіти відповідача до податкового органу.

Суд вважає такі докази неналежними в розумінні статтей 32-36 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не спростовують заявлені позовні вимоги. Інших доказів в обгрунтування своїх заперечень відповідачем суду не надано.

Крім того, умовами договорів, що укладені між сторонами, обумовлений єдиний первинний документ, яким фіксуються факти здійснення господарських операцій між сторонами, - це відомості касового продажу Ф20-АСС, якими одночасно підтверджується й факт виконання послуг й розрахунок за виконану послугу.

Виходячи із вище викладеного, вимог Закону України “Про податок на додану вартість” у позивача при продажу квитків пасажирам виникало податкове зобовязання, щодо нарахування та сплати податку на додану вартість до державного бюджету, та такий податок підлягав сплаті до Державного бюджету. Проте, кошти отримані від продажу квитків з урахуванням ПДВ сплачувалися відповідачу з каси ВАТ “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” за винятком 10%, винагороди, що передбачені умовами договорів. Таким чином, суми податку на додану вартість по цим операціям підлягали сплаті позивачем саме до державного бюджету, а ні відповідачу.

Виходячи з вищенаведеного, відповідно до законодавства та за договорами від 23.12.2005р. № 216/3, від 28.12.2007р. № 262/3 відповідачу мали виплачуватися грошові кошти у розмірі, передбаченому тарифом без нарахування ПДВ.

Тобто, сума податку на додану вартість, отримана позивачем від пасажира у складі вартості квитка підлягала перерахуванню тільки до бюджету, у звязку з тим, що відповідач є платником єдиного податку, а фактично суми податку на додану вартість перераховувались відповідачу.

Така помилкова сплата позивачем на користь відповідача спірних сум є підставою для повернення їх як безпідставно набутих відповідачем, оскільки згідно вимог ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до статті 387 ЦК України право вимагати безпідставне набуте майно має особа, яка є власником цього майна.

Зважаючи на те, що судом було вище встановлено, що сума податку на додану вартість, отримана позивачем у спірному періоді від пасажирів у складі вартості квитка підлягала перерахуванню до державного бюджету, отже суд вважає фактичне перерахування позивачем спірної суми відповідачеві і отриманні її останнім відбулось без правових підстав, встановлених законом і договором.

Враховуючи те, що позивачем фактично за рахунок власних коштів здійснювались виплати відповідачу, на отримання яких останній не мав законних підстав, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі саме на користь позивача. При цьому суд виходить з того, що наявними доказами у справі (платіжними відомостями, видаткових касових ордерів) судом встановлений факт отримання відповідачем спірних грошових коштів саме від позивача, отже, саме позивачеві й мають бути повернені зайво перераховані відповідачеві кошти у вигляді включеної до вартості квитка суми податку на додану вартість, який акумулювався у останнього без подальшої його сплати до бюджету, тобто, спірна сума перебуває у відповідача безпідставно.

26.12.2008р. позивачем на адресу відповідача було направлено лист № 09/2179 з вимогою повернути безпідставно отримані кошти, зазначений лист зі сторони відповідача залишений без відповіді та задоволення.

Згідно до приписів ст. 530 ЦК України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З огляду на вказані обставини, вимоги позивача повністю обґрунтовані, доведені належним чином та підлягають задоволенню в повному обсязі.

З урахуванням встановлених судом обставин справи, суд вважає недоцільним задоволення клопотання відповідача заявлене у судовому засіданні 28.04.09р. про відкладання розгляду справи та продовження процесуальних строків вирішення спору на 2 тижня з метою звіряння розрахунків та самостійного здійснення розрахунку заявлених сум. Розгляд справи здійснювався на протязі трьох місяців, отже у відповідача була фактична можливість реалізувати своє процесуальне право щодо надання власних розрахунків заявлених в позові сум.

Клопотання, заявлені відповідачем 03.04.09р., 06.04.09р. про витребування від податкової інспекції, декларацій про сплату податку на додану вартість ВАТ “ДОПАС” за період 2006р., 2007р, 2008р. не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Так, обгрунтовуючи дані клопотання та заперечення проти позову, відповідач вказує на те, що позивачем безпідставно заявляється сума ПДВ у розмірі 117304,62 грн. за 2007р. з огляду на те, що позивачем фактично сплачено за 2007 рік лише 18454,48 грн.

Підпунктом 7.7.1 пунтку 7.7 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

З урахуванням вимог зазначеної норми, у податкових деклараціях позивача та його фінансовому обліку, податковій звітності у відповідних податкових періодах на протязі всього спірного періоду позивачем відображені не лише результати діяльності із відповідачем, а й з усіма іншими контрагентами.

Тобто, посилання відповідача на фактичну сплату позивачем податку на додану вартість за 2007 рік лише в сумі 18454,48 грн. є результатом оподаткування від усіх господарських операцій позивача.

Крім того, являючись платником податку на додану вартість, у позивача виникали обовязки та він повинен був виконувати свої зобовязання по сплаті цього податку перед Державним бюджетом України. Такі зобовязання мають іншу правову природу спірних відносин, у звязку з тим, що такі зобовязання виникають в силу законодавчого акту, не залежать від настання волі та волевиявлення позивача, інших субєктивних обставин. Отже, такі відносини є адміністративно-господарськими, учасниками яких є позивач, та субєкти владних повноважень (державна податкова інспекція), які здійснюють свою контролюючу компетенцію щодо перевірення податкового обліку позивача, в порядку, спосіб, та на підставі Конституції України, Закону України “Про державну податкову службу в Україні” та інших законів про оподаткування.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача в порядку ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України “Про автомобільний транспорт”, Законом України “Про податок на додану вартість”, ст. ст. 22, 33, 42, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” м. Донецьк до Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 301063,40 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з Субєкта підприємницької діяльності фізичної особи ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, поточний рахунок № 26007031237101 у відділенні № 271 АКІБ “УкрСиббанк” м. Донецьку, МФО 351005, код ЄДРПОУ 09807750) на користь Відкритого акціонерного товариства “Донецьке обласне підприємство автобусних станцій” (83086, м. Донецьк, пл. Комунарів, 4, р/р 26005302002502 у Донецькій філії ВАТ ВТБ Банк м. Донецьк, МФО 335571, ЄДРПОУ 03113785) безпідставно отриману суму в розмірі 301063,40 грн., витраті по сплаті державного мита в розмірі 3011 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 118грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.

Рішення може бути оскаржене через господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня прийняття рішення або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

У судовому засідання було оголошено повний текст рішення.

Суддя Мартюхіна Н.О.